Справа № 545/2269/25
Провадження № 2/545/631/26
"28" січня 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Стрюк Л.І.,
з участю секретаря Гаврися В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -
Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи тим, що відповідач мешкає у житловому будинку АДРЕСА_1 , що розташований по сусідству з домоволодінням позивача, та утримує у дворі свого подвір'я двох собак сторожових порід «Німецька вівчарка» та « ОСОБА_3 ».
Вказувала, що 23 березня 2025 року о 07 год 40 хв собака відповідача породи «Німецька вівчарка» зі сторони вул. Вільного козацтва (Ступакова), с. Мачухи, забігла у її двір та здійснила напад на собаку породи «Такса», завдавши останній тілесні ушкодження у вигляді рваних ран спини та задньої частини стегна з правої сторони і прокусів з боку живота.
Того ж дня, 23 березня 2025 року вона звернулася до ветеринарної клініки, де фахівцями було надано медичну допомогу тварині у вигляді необхідних обстежень, оперативного втручання та подальшої реабілітації та амбулаторного лікування вартістю 26281,30 грн.
Вказувала, що внаслідок неналежного утримання відповідачем собаки небезпечної породи та допущення нападу на собаку позивача на її подвір'ї, їй було спричинено матеріальну шкоду у вигляді витрат на лікування собаки у сумі 26281,30 грн та моральної шкоди, що виразилася у душевних стражданнях, порушенні спокою, нормального сну, емоційного потрясіння, порушення нормального способу життя, яку позивач оцінює у 50000 грн.
Посилаючись на вищенаведене, просила стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду та судові витрати у розмірі сплаченого судового збору.
У відзиві відповідач зазначає, що саме дії позивача, що виражаються у неналежному нагляді за своєю собакою, яка забігає на його подвір'я і починає гавкати, провокуючи його собак, призвело до таких наслідків. Вказує, що якби позивач супроводжувала свою собаку, слідкувала за її пересуванням, контролювала поведінку та можливий контакт з іншими собаками, такий інцидент не стався б. Вважає, що позивач як власник собаки, яка спровокувала бійку між тваринами, несе відповідальність за її наслідки.
У судовому засіданні позивач та її представник позовну заяву підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що саме недбалість позивача та провокування конфлікту з боку належної їй тварини призвела до таких наслідків; окрім того, у медичній документації зазначено про повторне звернення до ветклініки, проте не доведено, що витрачені кошти на лікуванні саме від отриманих 23.03.2025 травм, тому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши учасників провадження, свідків, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, приходить до таких висновків.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з ветеринарним паспортом, виданим ПОДЛВМ м. Полтава, власником собаки, породи «Такса» по кличці «Мея», ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 75). Згідно з медичною документацією, наданою ветеринарною клінікою «VetLik», 23 березня 2025 року звернулася ОСОБА_1 з приводу тілесних ушкоджень собаки породи «такса» по кличці «Мея», попередній діагноз - множинні рвані рани в ділянці черевної порожнини, наявність кишечнику за межами черевної стінки, показане оперативне втручання шляхом лапороскопії. Загальна вартість лікування, відповідно до чеків прийому лікаря та призначень, складає 26 281,30 грн ( а.с. 24-74).
Оплата вартості лікування також підтверджується випискою з АТ КБ «ПриватБанк» за картковим рахунком на імя ОСОБА_1 , з якої вбачаються транзакції від відправника на ім'я ветеринарної клініки «VetLik» за ветеринарні послуги на загальну суму 26281,30 грн (а.с. 78-82).
Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 20 червня 2025 року у справі № 545/2390/25 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень без конфіскації тварини.
Як вбачається за змісту постанови, ОСОБА_2 23.03.2025 о 07год 40хв у АДРЕСА_1 , допустив порушення п. 3.2 «Правил утримання домашніх тварин на території Мачухівської сільської ради, внаслідок чого належна йому собака породи «німецька вівчарка» здійснила напад на собаку породи «такса», у результаті чого їй завдано ушкодження, а власнику гр. ОСОБА_1 матеріальні збитки.
Постанова набрала законної сили 01.07.2025.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, постанова Полтавського районного суду Полтавської області від 20 червня 2025 року у справі № 545/2390/25 щодо факту події, яка мала місце 23 березня 2025 року, внаслідок чого завдані тілесні ушкодження належній позивачу тварині та вчинення цих дій саме ОСОБА_2 має преюдиційне значення.
Преюдиція дає право стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає право спростовувати ці факти іншими засобами доказування.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди суд приходить до таких висновків
Статтею 22 ЦК України передбачені підстави відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Так, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Отже, вказаними нормами законодавства передбачено, особа, яка утримує тварину повинна відшкодовувати в повному обсязі завдану її твариною шкоду іншій особі або її майну.
За таких обставин, установивши вину відповідача в незабезпеченні належного догляду за домашньою твариною, слід зробити висновок про покладення на останнього відповідальності з відшкодування шкоди, заподіяної тварині позивача, що є особливим предметом, на який розповсюджується право власності, що не суперечить висновку щодо застосування положень статті 1166 ЦК України, викладеному в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 473/2638/15-ц (провадження № 61-4244сво18), а також висновку, викладеному Верховним Судом у справі № 281/618/15-ц (див. постанову від 28 лютого 2018 року).
Отже, причинний зв'язок між завданою шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, а також його протиправна поведінка і наявність шкоди в діях відповідача слід вважати доведеними.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з відповідача у розмірі 26281,30 грн знайшли своє підтвердження, а відтак підлягають задоволенню.
Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що саме недбалість позивача та провокування конфлікту з боку належної їй тварини призвела до таких наслідків, оскільки у зазначеному випадку ця обставини не має ніякого юридичного значення.
Також не можуть бути взяті до уваги посилання представника відповідача на недоведеність того факту, що витрачені кошти позивачем кошти на лікуванні саме від отриманих твариною 23.03.2025 травм (оскільки у медичній документації зазначено про повторне звернення до ветклініки), оскільки є лише припущеннями і не підтверджені ніякими доказами. Сам по собі факт зазначення у медичних документах інформації про повторне звернення не дає підстав вважати, що призначене лікування стосувалось і попередніх звернень.
Що стосується відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Верховний суд України у постанові Пленуму № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою, другою, восьмою статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із врахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у статті 3 ЦК України, суд приходить до висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 26281,30 грн та моральної шкоди у розмірі 5000 грн, що разом становить 31281,30 грн.
Судові витрати по справі відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягаютьстягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог (41%) у розмірі - 1738,07 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,280-282,352 ЦПК України , суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 26281,30 грн та моральної шкоди у розмірі 5000 грн, що разом становить 31281,30 грн, судовий збір у розмірі 1738,07 грн, всього - 33019,37 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подачі апеляційної скарги
Суддя: Л. І. Стрюк