Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/186/26
Провадження № 1-кп/542/48/26
Іменем України
30 січня 2026 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Новосанжарського районного суду Полтавської області клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170000000654 від 27 червня 2025 року щодо обвинувачених:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України,
28 січня 2026 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170000000654 від 27 червня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 307, частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 310, частиною 2 статті 317 КК України.
До суду 29 січня 2026 року надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 терміном на 60 днів без визначення розміру застави.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 317 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зв'язку із проведенням підготовчого судового засідання, виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 , яким, на думку сторони обвинувачення, має бути тримання під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона обвинувачення звертає увагу на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення), які існували під час досудового розслідування та продовжують існувати на даний час.
Застосування відносно ОСОБА_10 більш м'яких, не пов'язаних із триманням під вартою, запобіжних заходів, на думку прокурора, є недоречним, оскільки вони не здатні запобігти встановленим ризикам.
Крім того, стан здоров'я ОСОБА_10 та вік не перешкоджають продовженню стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До суду 29 січня 2026 року надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 терміном на 60 днів без визначення розміру застави.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 317 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зв'язку із проведенням підготовчого судового засідання, виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 , яким, на думку сторони обвинувачення, має бути тримання під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторона обвинувачення звертає увагу на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення), які існували під час досудового розслідування та продовжують існувати на даний час.
Застосування відносно ОСОБА_9 більш м'яких, не пов'язаних із триманням під вартою, запобіжних заходів, на думку прокурора, є недоречним, оскільки вони не здатні запобігти встановленим ризикам.
Крім того, стан здоров'я ОСОБА_9 та вік не перешкоджають продовженню стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До суду 29 січня 2026 року надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на ОСОБА_8 обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, а саме: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи , що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну, строком на 2 місяці.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 317 КК України.
У зв'язку із внесенням застави під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_8 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Також, обвинуваченого зобов'язано виконувати визначені слідчим суддею обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
Обґрунтовуючи необхідність продовження ОСОБА_8 строку дії покладених обов'язків, сторона обвинувачення звертає увагу на те, що обвинувачений може: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, анкетні дані яких наразі відомі; вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто акцентовано на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У разі не продовження запобіжного заходу та строку дії обов'язків, неможливо запобігти ризикам, оскільки вони передбачають неконтрольоване перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Застосування відносно ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів - недоречно, оскільки на даний час існують вищезазначені ризики.
До суду 29 січня 2026 року надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на ОСОБА_11 обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, а саме: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи , що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну, строком на 2 місяці.
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 317 КК України.
У зв'язку із внесенням застави під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_11 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Також, обвинуваченого зобов'язано виконувати визначені слідчим суддею обов'язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
Обґрунтовуючи необхідність продовження ОСОБА_11 строку дії покладених обов'язків, сторона обвинувачення звертає увагу на те, що обвинувачений може: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, анкетні дані яких наразі відомі; вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто акцентовано на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У разі не продовження запобіжного заходу та строку дії обов'язків, неможливо запобігти ризикам, оскільки вони передбачають неконтрольоване перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Застосування відносно ОСОБА_11 більш м'яких запобіжних заходів - недоречно, оскільки на даний час існують вищезазначені ризики.
У судовому засіданні прокурор підтримав зазначені клопотання, надав пояснення, аналогічні викладеним у них.
Захисник ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_4 - просив частково задовольнити клопотання прокурора відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , обравши йому запобіжний захід у виді тримання під вартою з правом внесення застави, визначеної в межах приписів статті 182 КПК України.
В обґрунтування такого клопотання захисник зазначав, що ризики, визначені слідчим суддею на досудовому розслідуванні перестали існувати, оскільки ОСОБА_10 позбавлений можливості вплинути на хід розгляду справи чи перешкоджати виконанню процесуальних рішень. ОСОБА_10 жодним чином не порушував процесуальні обов'язки, сприяв встановленню фактичних обставин справи.
Захисник вказав, що ОСОБА_10 має постійне місце реєстрації і проживання, раніше не судимий, одружений, зареєстрований як фізична особа-підприємець, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні матір, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду з 27.01.2025, що підтверджується висновком ЛКК № 129 від 27.01.2026. Також, зазначив, що дружина ОСОБА_10 - ОСОБА_12 перебуває на 36 тижні вагітності, на підтвердження чого надана довідка № 17 Перинатального центру КП «Полтавська обласна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_5 - проти задоволення клопотання прокурора відносно обвинуваченого ОСОБА_9 заперечувала, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зазначила, що тримання від вартою є виключним запобіжним заходом. З огляду на те, що слідство закінчилось, слідством зібрані усі необхідні докази, обвинувачений ОСОБА_9 не може вже вплинути на його хід, а також не може вплинути на доказову базу. Вказала, що такий ризик, як переховування та втеча може бути нівельований застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із застосування спеціальних засобів контролю. З огляду на це, просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 - проти задоволення клопотання прокурора щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не заперечував.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_6 - проти задоволення клопотання прокурора щодо обвинуваченого ОСОБА_11 не заперечувала.
Заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, суд дійшов висновку таких висновків.
Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до частини 2 статті 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Частиною 3 статті 176 КПК України встановлено, що суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
За змістом положень пунктів 4, 5 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Як вбачається з обвинувального акта ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, що відносяться до особливо тяжких злочинів та тяжких злочинів.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 18.11.2025 підозрюваному ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08.01.2026.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 05.01.2026 строк дії вказаного запобіжного заходу продовжений до 08.02.2026.
Тобто, обґрунтованість підозри ОСОБА_10 в даному випадку була предметом перевірки слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави.
Досліджуючи підстави застосування запобіжних заходів, передбачених статтею 177 КПК України, суд виходить з такого.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, що є особливо тяжкими, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_10 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
Суд зазначає, що важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного, що відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду».
Таким чином, судом встановлена актуальність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_10 від суду.
Перевіряючи наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, що полягає у спробах обвинуваченого впливати на свідків у кримінальному провадженні, суд зазначає, що перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення ОСОБА_10 може незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу на показання свідків, яких необхідно буде допитати під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Отже, судом встановлена актуальність існування ризику незаконно впливати на інших співучасників, свідків у цьому кримінальному провадженні.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме: ризику вчинення іншого правопорушення не знайшла свого об'єктивного підтвердження, ані під час продовження запобіжного заходу слідчим суддею в ухвалі від 05.01.2026, ані на стадії підготовчого провадження. Посилання прокурора про існування такого ризику не доведено і є припущенням.
Отже, ризики, які передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України існували на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 , не зменшились та продовжують мати місце на даний час.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання зазначених ризиків. За практикою ЄСПЛ суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості при оцінці порушень цінності суспільства.
Враховуючи існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених пунктами 1, 3, частини 1 статті 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи особу обвинуваченого, вік, стан здоров'я, те, що матеріали провадження не містять будь-яких відомостей про неможливість утримувати обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, - застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Так, особисте зобов'язання не можливо застосувати, у зв'язку з тим, що вказаний запобіжний захід є найменш суворим запобіжним заходом з-поміж інших, передбачених статтею 176 КПК України, та не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Особиста порука не може бути застосована, оскільки на адресу суду не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_10 .
Домашній арешт неможливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_10 підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків, а його перебування на свободі надасть йому усі можливості переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, здійснювати тиск на свідків.
Відповідно до приписів частини 4 статті 182 КПК України, пункту 3 частини 5 статті 182 КПК України, враховуючи особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне визначити заставу у вигляді двохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
До висновку про можливість визначення застави ОСОБА_10 суд дійшов з огляду на його міцні соціальні зв'язки, наявність на утриманні матері, яка потребує догляду, та вагітної дружини (36 тижнів вагітності). Також, суд враховує наявність постійного місця проживання, та реєстрацію обвинуваченого в якості фізичної особи-підприємця. До уваги судом також приймається, що обвинувачений ОСОБА_10 є раніше не судимою особою.
Суд зазначає, що застава у вказаному розмірі, передбачена нормами кримінального процесуального законодавства.
Суд вважає такий розмір застави співмірним, належним і обґрунтованим, оскільки під час його визначення судом взяті до уваги ті обставини, що ОСОБА_10 ставиться в провину вчинення кримінальних правопорушень, що відносяться до особливо тяжких та тяжких. Під час визначення застави судом враховані й ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України.
Суд вважає за необхідне відповідно до норм частини 3 статті 183 та частини 5 статті 194 КПК України у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов'язки: прибувати за кожним викликом до суду; не відлучатись з місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця навчання, роботи; утримуватися від спілкування із співучасниками, свідками відносно обставин, викладений в обвинувальному акті; за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває підозрюваний, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах строку, визначеного частиною 1 статті 197 КПК України, та вважає за необхідне визначити строк дії ухвали суду до 30 березня 2026 року, із правом внесення застави.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 10.11.2025 підозрюваному ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.01.2026.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 05.01.2026 строк дії вказаного запобіжного заходу продовжений до 08.02.2026.
Тобто, обґрунтованість підозри ОСОБА_9 в даному випадку була предметом перевірки слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави.
Досліджуючи підстави застосування запобіжних заходів, передбачених статтею 177 КПК України, суд виходить з такого.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, що є особливо тяжкими, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцять років з конфіскацією майна.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
Суд зазначає, що важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного, що відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду».
Таким чином, судом встановлена актуальність існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду.
Перевіряючи наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, що полягає у спробах обвинуваченого впливати на свідків кримінальному провадженні, суд зазначає, що перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення ОСОБА_9 може незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу на показання свідків, яких необхідно буде допитати під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Отже, судом встановлена актуальність існування ризику незаконно впливати на інших співучасників, свідків у цьому кримінальному провадженні.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме: ризику вчинення іншого правопорушення не знайшла свого об'єктивного підтвердження, ані під час продовження запобіжного заходу слідчим суддею в ухвалі від 05.01.2026, ані на стадії підготовчого провадження. Посилання прокурора про існування такого ризику не доведено і є припущенням.
Отже, ризики, які передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України існували на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 , не зменшились та продовжують мати місце на даний час.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання зазначених ризиків. За практикою ЄСПЛ суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості при оцінці порушень цінності суспільства.
Враховуючи існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи особу обвинуваченого, вік, стан здоров'я, те, що матеріали провадження не містять будь-яких відомостей про неможливість утримувати обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, - застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Суд зауважує, що з вказаних підстав жодний інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не може забезпечити на теперішній час належну процесуальну поведінку обвинуваченого та дієвість кримінального провадження.
Так, особисте зобов'язання не можливо застосувати, у зв'язку з тим, що вказаний запобіжний захід є найменш суворим запобіжним заходом з-поміж інших, передбачених статтею 176 КПК України, та не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Особиста порука не може бути застосована, оскільки на адресу суду не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_9 .
Домашній арешт неможливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_9 підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків, а його перебування на свободі надасть йому усі можливості переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, здійснювати тиск на свідків.
Щодо застосування застави, суд зазначає, що такий запобіжний захід не здатний запобігти встановленим судом ризикам, заяв та клопотань від обвинуваченого ОСОБА_9 , рідних або інших осіб про врахування можливостей внесення грошових коштів на спеціальний рахунок не надходило.
При цьому, суд враховує те, що обвинувачений має місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов?язків. Отже, доводи захисника не є достатніми для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м?який.
Також, суд, враховуючи положення пункт 5 частини 4 статті 183 КПК України, відповідно до якого суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
За таких обставин, за відсутності позитивних характеристик обвинуваченого, за відсутності відомостей про його працевлаштування та про наявність міцних соціальних зв'язків, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах строку, визначеного частиною 1 статті 197 КПК України, та вважає за необхідне визначити строк дії ухвали суду до 30 березня 2026 року, без визначення застави.
Із вищевказаних підстав клопотання захисника обвинуваченого про заміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 10.11.2025 підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.01.2026.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 05.01.2026 строк дії вказаного запобіжного заходу продовжений до 08.02.2026, визначена можливість внесення застави із покладенням обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 в даному випадку була предметом перевірки слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави.
07.01.2026 відносно ОСОБА_8 внесена застава.
Досліджуючи питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_8 на два місяці строку дії покладених на нього обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, суд виходить з наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема, наявність ризику передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, що є особливо тяжкими, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцять років з конфіскацією майна.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, що полягає у спробах обвинуваченого впливати на свідків у кримінальному провадженні, підтверджується тим, що перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення ОСОБА_8 може незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу на показання свідків, яких необхідно буде допитати під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується тим, що вчинення ОСОБА_8 через незначний проміжок часу 13 кримінальних правопорушень, які в тому числі, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, свідчить про схильність останнього до злочинної діяльності та про небажання ставати на шлях виправлення. Також, останній раніше притягався до кримінальної відповідальності за злочин у сфері обігу наркотичних засобів.
Такі ризики існували на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , не зменшились та продовжують мати місце на даний час.
Враховуючи існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи особу обвинуваченого, вік, стан здоров'я - застосування більш м'яких запобіжних заходів є недоречним.
Особисте зобов'язання не можливо застосувати, у зв'язку з тим, що вказаний запобіжний захід є найменш суворим запобіжним заходом з-поміж інших, передбачених статтею 176 КПК України, та не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Особиста порука не може бути застосована, оскільки на адресу суду не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_8 .
Покладання обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, в силу ч. 1 ст. 176 КПК України не є запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_8 адже у даному випадку лише застава є запобіжним заходом (заходом забезпечення), який спрямований на дієвість і ефективність кримінального провадження до прийняття рішення у вказаному кримінальному провадженні та полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок і має забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави при невиконанні цих обов'язків.
Окрім цього, положеннями КПК України не визначено конкретного строку дії запобіжного заходу у вигляді застави. Згідно зі статтею 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку дії покладених на ОСОБА_8 обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, а саме: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну, строком на 2 місяці, тобто до 30 березня 2026 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 10.11.2025 підозрюваному ОСОБА_11 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.01.2026.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 05.01.2026 строк дії вказаного запобіжного заходу продовжений до 08.02.2026, визначена можливість внесення застави із покладенням обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_11 в даному випадку була предметом перевірки слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави.
07.01.2026 відносно ОСОБА_11 внесена застава.
Досліджуючи питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_11 на два місяці строку дії покладених на нього обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, суд виходить з наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема, наявність ризику передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується тим, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі, що є особливо тяжкими, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцять років з конфіскацією майна.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_11 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення особливо тяжких та тяжких злочинів, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховуватися від суду.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, що полягає у спробах обвинуваченого впливати на свідків кримінальному провадженні, підтверджується тим, що перебуваючи на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення ОСОБА_11 може незаконно впливати шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу на показання свідків, яких необхідно буде допитати під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме: ризику вчинення іншого правопорушення не знайшла свого об'єктивного підтвердження на стадій підготовчого провадження. Посилання прокурора про існування такого ризику не доведено і є припущенням.
Отже, ризики, які передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, існували на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11 , не зменшились та продовжують мати місце на даний час.
Враховуючи існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_11 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, враховуючи особу обвинуваченого, вік, стан здоров'я - застосування більш м'яких запобіжних заходів є недоречним.
Особисте зобов'язання не можливо застосувати, у зв'язку з тим, що вказаний запобіжний захід є найменш суворим запобіжним заходом з-поміж інших, передбачених статтею 176 КПК України, та не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Особиста порука не може бути застосована, оскільки на адресу суду не надходили письмові звернення осіб, які поручаються за ОСОБА_11 .
Покладання обов'язків, визначених частиною 5 статті 194 КПК України, в силу частини 1 статті 176 КПК України не є запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_11 , адже у даному випадку лише застава є запобіжним заходом (заходом забезпечення), який спрямований на дієвість і ефективність кримінального провадження до прийняття рішення у вказаному кримінальному провадженні та полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок і має забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави при невиконанні цих обов'язків.
Окрім цього, положеннями КПК України не визначено конкретного строку дії запобіжного заходу у вигляді застави. Згідно зі ст. 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку дії покладених на ОСОБА_11 обов'язків, визначених у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, а саме: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну, строком на 2 місяці, тобто до 30 березня 2026 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 131, 132, 176-178, 181-186, 193-197, 199, 202, 205, 309, 314-316, 369-372, 395 КПК України,
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 30 березня 2026 року включно.
Визначити запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначених КПК України обов'язків.
Заставу визначити у розмірі 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 665600 грн (шістсот шістдесят п'ять тисяч шістсот гривень) у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: отримувач - ТУ ДСАУ в Полтавській області, ЗКПО 26304855, р/р UA 398201720355289002000015950 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, призначення платежу - застава, № ухвали суду та назва суду, прізвище, ім'я, по-батькові платника застави, сума застави, дата внесення застави.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов'язки: прибувати за кожним викликом до суду; не відлучатись з м. Полтави без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця навчання, роботи; утримуватися від спілкування із співучасниками, свідками у кримінальному провадженні з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті; за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на вказаний депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та суд. У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
Продовжити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 30 березня 2026 року включно.
Продовжити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на два місяці строк дії обов'язків, визначених судом у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, тобто до 30 березня 2026 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наступні обов'язки: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Продовжити ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на два місяці строк дії обов'язків, визначених судом у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, тобто до 30 березня 2026 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступні обов'язки: прибувати за викликом до суду, не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора, суду, утримуватися від спілкування із свідками та іншими обвинуваченими з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, здати на зберігання слідчому, прокурору свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
У разі невиконання покладених обов'язків, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Копію ухвали після проголошення вручити обвинуваченим, прокурору, захисникам та направити уповноваженій службовій особі ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими у той же строк з моменту отримання копії ухвали, лише в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Повний текст ухвали оголошений судом 30 січня 2026 року о 14 год 00 хв.
Суддя ОСОБА_13