Справа № 538/1539/25
Провадження № 2/538/58/26
21 січня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Бондарь В.А.
за участю секретаря судового засідання - Горілей Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лохвиця Полтавської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -, -
Директор ТОВ «Коллект центр» Ткаченко М.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 4498251 від 06.10.2021 року в розмірі 19962,60 грн, а також судових витрат, а саме: сплачена сума судового збору в розмірі 2422,40 грн, та витрати на правову допомогу в сумі 9000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що 06.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір № 4498251. На виконання умов договору, ТОВ «Мілоан» надало позичальнику грошові кошти в сумі 3100,00 грн. 13.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено Договір № 13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4498251. 10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4498251. У порушення умов Договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на день формування позовної заяви загальний розмір заборгованості відповідно до розрахунку заборгованості, становить 19962,60 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3100,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16623,90 грн; заборгованість за комісіями - 238,70 грн. Оскільки відповідач добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, позивач звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4498251 у розмірі 19962,60 грн, понесені витрати за сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року провадження у вказаній справі відкрито та ухвалено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лепій О.В. через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого просила суд позовні вимоги задовольнити частково, в межах строку дії договору про споживчий кредит, а саме в сумі: 4152,45 грн, з яких: 3100 грн - тіло кредиту, відсотки - 813,75 грн, комісія - 238,70 грн. Окрім того, сума витрат на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн є завищеною та такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості, а також не підкріплена належними та допустимими доказами.
Директор позивача ТОВ «Коллект центр» Ткаченко М.М. через систему «Електронний суд» подала відповідь на відзив, відповідно до якої заперечувала щодо доводів представника відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву.
В судове засідання представник позивача Синиченко Д.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідачка в судовому засіданні пояснила, що кредит дійсно брав її чоловік на її паспорт, в суді розглядалися інші справи, просила позовні вимоги задовольнити частково.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, всебічно, повно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, виходячи із таких мотивів.
Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Частинами 5, 7 ст. 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 06.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № 4498251.
Відповідно до п. 1.1. Договору, кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит» у сумі, визначеій у п. 1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплати комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до положень договору сума кредиту становить - 3100,00 грн; проценти за користування кредитом 813,75 грн, які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.
Також сторонами договору узгоджено, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору, або інформація з посиланням на нього є пропозицію кредитодавця про укладення договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису однарозовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього кредитного договору.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.
Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти у розмірі 3100,00 гривень відповідачу.
13.01.2022 року було укладено договір №13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4498251.
10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4498251.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 4498251 від 06.10.2021 року становить 19962,60 грн, з яких:
- заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 3100,00 грн;
- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 16623,90 грн;
- заборгованість за комісіями - 238,70 грн.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Частиною першою ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частина друга ст. 1081 ЦК України визначає, що грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, відповідач прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Суд вважає, що товариство виконало свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу кредит, а останній користувався кредитними коштами, проте не належним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, допустила заборгованість.
Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем отриманої за вказаним договором суми кредиту в розмірі 3100,00 грн, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3100,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок та проаналізувавши умови договору № 4498251 від 06.10.2021 р. щодо порядку нарахування процентів, суд приходить до висновку, що заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги в сумі 19962,60 грн, теж необхідно стягнути.
Проте суд не може погодитися щодо стягнення суми заборгованості за комісіями в розмірі 238,70 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов'язаних із цим обмежень для банку.
На виконання вимог, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).
Як встановлено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що такі умови надання споживчого кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому в задоволенні позову в частині стягнення комісії в сумі 238,70 грн, слід відмовити.
Позивач з метою захисту своїх порушених прав, що знайшли своє відображення у порушенні відповідачем умов кредитних договорів та взятих на себе зобов'язань, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, як одним із способів та видів такого захисту. Також, суд встановив, що тривале порушення боргових зобов'язань у причинно наслідковому зв'язку потягнуло за собою появу вищевказаної заборгованості.
Враховуючи, що відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитами не повернув, чим порушив ст. 526 ЦК України та умови договорів.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню частково.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2393,22 грн, а тому враховуючи часткове задоволення цього позову, такий збір слід стягнути із відповідача на користь позивача.
Разом із тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що у позовній заяві представником позивача було заявлено вимогу про стягнення із відповідача на користь позивача 9000,00 грн витрат на правову допомогу.
В підтвердження заявлених вимог представником позивача до позовної заяви долучено заявку на надання юридичної допомоги № 147 від 01.07.2025 року, Витяг з Акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 року та Договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року.
Отже, процесуальний закон передбачає доведення розміру витрат на професійну правову допомогу шляхом подання стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, детального опису робіт (наданих послуг), а також надання доказів понесення таких витрат та їх співмірності у випадку заперечень проти їх розміру іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 536, 625, 629, 1048, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 133, 137, 141, 206, 263-265, 274, 352, 354 ЦПК України, суд,
Керуючись ч. 6 ст. 259, ч. 6 ст. 268 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 106) заборгованість за договором № 4498251 в розмірі 19723,90 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" судовий збір (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 106) у розмірі 2393,22 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку передбаченому п.15.5 Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Бондарь