04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 463/9790/25 пров. № А/857/52829/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довга О.І.,
Запотічний І.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова (головуючий суддя Ціпивко І.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові 26 листопада 2025 року у справі №за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
16.10.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 00823336 від 28.03.2025 року.
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 26 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що паркування транспортного засобу позивачем здійснено не на спеціально відведеному місці для безоплатного паркування таких транспортних засобів, а відтак притягуючи позивача до адміністративної відповідальності відповідач діяв у спосіб, передбачений законами України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 26 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що має право на безоплатне паркування, оскільки є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни та на автомобілі є розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», розміщений у лівому нижньому куті лобового скла. Проте, у день події лобове скло було засипане снігом. Вказує на те, що спеціальні місця для інвалідів на майданчику були зайняті, тому здійснити паркування на них не було можливості, що судом першої інстанції не було враховано.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини у справі та постановив судове рішення з додержання норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що безоплатне паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, може здійснюватися виключно в межах місць для стоянки, що визначеними операторами майданчиків для платного паркування та позначені відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою.
Враховуючи положення статті 311 та статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.06.2023.
Постановою інспектора з паркування департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Ковалика А.Р. серії ЛВ №00823336 від 28 березня 2025 року - ОСОБА_1 , власника транспортного засобу марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 200 грн за ч.1 ст.152-1 КУпАП.
Зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що 15.03.2025 року о 14:18 год. було здійснено паркування в межах відведеного майданчика для платного паркування, що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Шевченка, код майданчика для платного паркування В2006, без проведення оплати вартості послуг з користування таким майданчиком в зоні дії знаку 5.43 «Зона стоянки» з табличками 7.14 «Платні послуги» та як наслідок вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вважаючи вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху визначені Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3353-XII) відповідно до статті 14 якого учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до положень статті 52-2 Закону № 3353-XII при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.
Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.
Аналогічні положення закріплені пунктами 26, 29 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1342.
Відповідно до пункту 22 вказаних Правил на майданчиках для паркування обов'язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в'їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.
Несплата користувачем вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до пункту 6 Правил №1342 контроль за виконанням цих Правил здійснює уповноважений підрозділ Національної поліції у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування та посадові особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у частині контролю за станом благоустрою, інспектори з паркування у частині контролю за дотриманням правил паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування).
Згідно з положеннями статті 14-2 КУпАП України адміністративну відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа.
Відповідно до положень частини 1 статті 152-1 КУпАП порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення
Водночас, відповідно до Примітки до статті 152-1 КУпАП, положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Так, відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до частин 6 та 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 875-XII) власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів визначено Порядком надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 (далі - Порядок №585).
Відповідно до пункту 2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).
Згідно з пунктом 4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.
Так, згідно до п.24 ч.1 ст.13 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, яка визначає пільги особам з інвалідністю внаслідок війни, такі особи звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються особами з інвалідністю внаслідок війни під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності.
Судом апеляційної інстанції з офіційного веб-сайту http://inspector.lviv.ua/ досліджено матеріали фотофіксації вчиненого адміністративного правопорушення, а саме: за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності ЛВ00823336 від 15 березня 2025 року, з аналізу вказаних матеріалів фотофіксації та матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_2 знаходиться за адресою: м. Львів, пр. Шевченка на відведеному майданчику для платного паркування, код майданчика для платного паркування В2006.
Як це убачається з матеріалів справи, за фактом складеного 15 березня 2025 року відповідачем повідомлення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ЛВ00823336, позивач зверталась на гарячу лінію міста Львова (повідомлення №20794 о 14:52), водночас 17.03.2025 відповідач поінформував позивача про правомірність дій інспектора у спірному випадку.
Так, до матеріалів справи долучено копію пенсійного посвідченням серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, а, отже, така має право на безоплатне паркування відповідно до Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як це зазначено у Примітці до статті 152-1 КУпАП, яким вона скористалася шляхом паркування транспортного засобу на загальному місці, у зв'язку із відсутністю вільних місць, які спеціально відведені для безоплатного паркування транспортного засобу особами з інвалідністю, що відповідачем не враховано на час винесення спірної постанови.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі несплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.152-1 КУпАП.
Водночас, правовою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є наявність відповідного складу правопорушення у діях особи, тобто, сукупності ознак за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення.
Так, склад адміністративного правопорушення наявний у випадку несплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування особою, у якої був такий обов'язок.
Оскільки позивач на підставі закону, звільнений від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, а відтак такий не є суб'єктом вказаного правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, не доведено дотримання при винесені постанов про накладення адміністративного стягнення вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, оскаржувана постанова винесена без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги слід задовольнити.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії», держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Крім того, у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статей 317 та 286 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову.
Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 26 листопада 2025 року у справі №463/9790/25 скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 00823336 від 28.03.2025 року та закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний