04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8113/24 пров. № А/857/1276/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (суддя - Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/8113/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2), в якому просив: визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.08.2024 №092950017328 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 07.08.2024 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період військової служби з 17.10.1986 по 06.12.1988, весь період роботи в «Петропавловській базі океанічного риболовства» з 11.08.1989 по 16.11.1992, а також зарахувати періоди з 14.04.2022 по 29.08.2022, з 07.09.2022 по 01.11.2022, з 09.11.2022 по 31.12.2022, з 10.01.2023 по 31.01.2023, з 22.04.2023 по 01.05.2023, з 05.05.2023 по 10.04.2024, з 28.04.2024 по 29.06.2024 на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області від 15.08.2024 №092950017328 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 07.08.2024 призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період військової служби з 17.10.1986 по 06.12.1988, період роботи в «Петропавловській базі океанічного риболовства» з 01.01.1992 по 16.11.1992, а також зарахувати періоди служби з 14.04.2022 по 29.08.2022, з 07.09.2022 по 01.11.2022, з 09.11.2022 по 31.12.2022, з 10.01.2023 по 31.01.2023, з 22.04.2023 по 01.05.2023, з 05.05.2023 по 10.04.2024, з 28.04.2024 по 29.06.2024 на пільгових умовах - один місяць служби за три. У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій област, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що за даними трудової книжки період роботи в «Петропавловская база океанического рыболовства» (рос.) обраховано з 11.08.1989 по 31.12.1991. При цьому не враховано період з 01.01.1992 по 16.11.1992, оскільки даний відрізок часу позивач працював на території російської федерації. Для врахування періоду повністю необхідно легалізація документа відповідно до норм чинного законодавства. Не включено до обрахунку період військової служби 17.10.1986 - 06.12.1988, оскільки по батькові особи, вказане у документі «МоИсеевич» (рос.) не відповідає даним 2 стор. паспорта громадянина України. Вважає, що управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону №1058-ІV, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 14 років.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 з 01.12.2022 до 01.05.2026 призначена ІІІ група інвалідності, що стверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, виданою Коломийською міжрайонною МСЕК, серії 12 ААГ №215350 від 13.04.2023.
07.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів відповідачем 2 згідно рішення від 15.08.2024 №092950017328 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (14 років), оскільки його стаж становить 10 років 8 місяців 5 днів. Вказано, що за даними трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1986 період роботи в «Петропавловская база океанического риболовства» обраховано з 11.08.1989 по 31.12.1991. При цьому, не враховано період з 01.01.1992 по 16.11.1992, оскільки даний відрізок часу заявник працював на території російської федерації. Для врахування періоду повністю необхідно легалізація документа відповідно до норм чинного законодавства. Не включено до обрахунку період військової служби з 17.10.1986 по 06.12.1988 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки по батькові особи, вказане у документі «МоИсеевич» (рос.) не відповідає даним 2 стор. паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого 05.10.1996 Коломийським РВ УМВС України в Івано-Франківській області - «МоЙсеевич» (рос.)
Також, як слідує із розрахунку, долученого пенсійним органом до спірного рішення, період його служби у ЗСУ обраховано в одинарному розмірі.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 15.08.2024 №092950017328 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Положеннями частин 1, 2 статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем спірного страхового стажу на території росії двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної на момент набуття позивачем стажу), трудовий стаж і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Із записів трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1986 судом встановлено, записи про роботу ОСОБА_1 в російській федерації, зокрема в «Петропавловськая база океанического риболовства». Так, 11.08.1989 позивач прийнятий мотористом, а 16.11.1992 - звільнений за власним бажанням (записи 6-7 у трудовій книжці). Вказані записи скріплені печатками.
Судом встановлено, що фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи у російській федерації є те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Щодо не зарахуванню до пільгового стажу періоду проходження ним строкової військової служби з 17.10.1986 по 06.12.1988, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил Радянського Союзу, проте вказаний період не було зараховано відповідачем до його пільгового стажу, через те, що помилку в по батькові позивача.
Відповідно до п."в", "д" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як уже зазначено вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, у трудовій книжці позивача міститься запис 3, яким підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в армії.
Також, факт служби позивача з 17.10.1986 по 06.12.1988 в Збройних Силах стверджується довідкою №255 виданою 23.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Інших підстав для не зарахування спірних періодів позивача страхового стажу пенсійним орган не наведено, а судом не встановлено.
Щодо не зарахування до стажу позивача періоду військової служби, в кратному обчисленні одного місяця служби за три, протягом якого позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Згідно з довідкою від 21.08.2024 №2024, виданою військовою частиною НОМЕР_5 Збройних Сил України, в період з 14.04.2022 по 29.08.2022, з 07.09.2022 по 01.11.2022, з 09.11.2022 по 31.12.2022, з 10.01.2023 по 31.01.2023, з 22.04.2023 по 01.05.2023, з 05.05.2023 по 10.04.2024, з 28.04.2024 по 29.06.2024 ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 .
З розрахунку стажу, долученого до спірного рішення, вбачається, що періоди військової служби позивача в ЗСУ зараховані в одинарному розмірі. При цьому, представник позивача наполягає на необхідності обчислення спірного періоду в кратному розмірі - один місяць за три.
Так, статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
Відповідно до абзацу 7 підпункту 1 пункту 2.3 розділу II «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей», затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2014 №530, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
Також, підпунктом «а» пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці, зокрема час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Системний аналіз наведених норм права в їх взаємозв'язку із статтею 57 Закону №1788-XII дає підстави для висновку, що час проходження військової служби, протягом якого особа брала участь у бойових діях у воєнний час, підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, незалежно від того, який вид пенсії та за яким законом вона призначається.
Наразі участь у бойових діях в умовах повномасштабного вторгнення, яке розпочалося 24.02.2022, підтверджується довідками згідно Додатку №6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі - Порядок №413) «про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України».
Отже, обчислення періоду служби саме в трикратному розмірі стосується особливого порядку проходження такої служби, а саме: безпосередньої участі у бойових діях.
ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що згідно з п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 300/8113/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська