04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6305/24 пров. № А/857/34207/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (суддя - Маєцька Н.Д., м. Ужгород) у справі № 260/6305/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити дії,
У вересні 2024 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 2), в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області та скасувати рішення від 16.08.2024 року о/р № 071750001897 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника у відповідності до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплачувати позивачу з 08.08.2024 року пенсію, у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 у розмірі 70 % заробітку померлого чоловіка ОСОБА_2 , визначеного у довідці про заробітну плату за період з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року, та здійснити виплату пенсії із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.08.2024 року № 071750001897 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з 08.08.2024 року на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року, у розмірі 70% заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , визначеного у довідці про заробітну плату за період з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що такого виду і умов пенсійного забезпечення, як пенсія по втраті годувальника Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року не передбачено. Звертає увагу, що пенсія по втраті годувальника призначається за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 14 липня 1984 року. ОСОБА_2 отримував пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області за нормами Закону України «Про державну службу» № 3723-XIІ, що не заперечується відповідачами.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть від 13 травня 2024 року серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача 2 та з 30.06.2019 отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08.08.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.08.2024 року № 071750001897, позивачу відмовлено у переході на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, оскільки пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також пенсії за віком особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Апеляційний суд частково погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та закріплено, що Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 ст.37 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.45 Закону № 1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Відповідно до ч.10 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.
Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_2 - померлий годувальник ОСОБА_1 на момент смерті отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Отже, позивач на момент звернення із заявою до пенсійного органу була членом сім'ї померлого годувальника ОСОБА_2 та відповідала вимогам, зазначеним у ст.37 Закону № 3723-XII.
При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, норми ст.37 Закону № 3723-XII розповсюджуються не тільки на осіб, зазначених у п.п.10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положення Закону № 889-VIII, а й на позивача.
Зокрема, Верховний Суд у постановах від 09.11.2018р. у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021р. у справі № 569/10026/16-а, від 21.12.2021р. у справі № 440/7341/20 вказав, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до ст.37 Закону № 3723-XII.
Також право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов'язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Встановлено, що станом на 01.05.2016р. у годувальника ОСОБА_2 був стаж державної служби більше 10 років.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійний орган станом на момент розгляду заяви позивача ОСОБА_1 про призначення їй пенсії по втраті годувальника мав застосовувати норму ст.37 Закону № 3723-XII.
Отже, відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не довів правомірності своєї відмови у переведенні на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу».
Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення ГУ ПФ України в Івано-Франківській області від 16.08.2024 року № 071750001897 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року не ґрунтується на вимогах закону.
За правилами ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Виходячи з вищевикладеного, правильним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду, слід вважати зобов'язання ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , на підставі ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», з 08.08.2024р..
При цьому не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію з огляду на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, а тому не порушувало жодних прав позивача.
Щодо вимог позивача про зобов'язання призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 70% заробітку померлого чоловіка ОСОБА_2 , визначеного у довідці про заробітну плату за період з 01.03.2020 року по 31.03.2020 року, що наявна в матеріалах пенсійної справи померлого годувальника, та здійснити виплату пенсії із урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення цих вимог і суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Враховуючи, що права позивача в частині відсоткового розміру суми заробітної плати померлого годувальника та врахування довідок про складові заробітної плати померлого годувальника на час розгляду цієї справи не порушені, оскільки переведення на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ «Про державну службу» здійснено не було, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі № 260/6305/24 - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.08.2024 року № 071750001897 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з 08.08.2024 року на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року.
В решті вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська