04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/11920/25 пров. № А/857/36601/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (головуючий суддя Брильовський Р.М., м.Львів) у справі №380/11920/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
12.06.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (відповідч), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення нарахування та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як реабілітованій особі, починаючи з 01.06.2025.
Позов обґрунтовує тим, що позивач є особою, який зазнав політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму та був реабілітований згідно з Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Стверджує, що наявність у нього права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та пільг по обчисленню стажу роботи гарантується Конституцією України. Вказує, що в цьому випадку підлягає застосуванню п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не постанова Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №913040121132 від 23.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.06.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до п 4.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні. Враховуючи вищезазначене, та оскільки позивачу вже призначена надбавка як члену сім'ї реабілітованого було прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії.
16.10.2025 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що апелянтом безпідставно заперечується право позивача на підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стверджує, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, дослідив всі наявні докази, дотримався вимог матеріального та процесуального права, а тому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі №380/11920/25 є законним та обґрунтованим. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є репресованою особою, який в подальшому був реабілітований, відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, що підтверджується посвідченням №104/12-Р від 19 березня 2012 року та довідкою від 25 жовтня 1991 року №4/5-17626-Р виданою Управлінням внутрішніх справ Львівської області.
16.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою в якій просив проводити доплату до пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в редакції від 13.03.2018 №2325-УІІ, як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності рішенням від 23.05.2025 №913040121132 відмовило у проведені перерахунку пенсії та встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50% відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вважаючи відмову відповідача такою, що порушує його право на перерахунок пенсії та встановлення підвищення у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) необхідно вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII, з наступними змінами та доповненнями (Закон №962-XII), реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст.3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною першою статті 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до п.2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 року №2325-VIII, було знято обмеження з переліку реабілітованих осіб, які, зокрема мають право на підвищення в розмірі 50 % в від мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст.77 Закону №1788-XII та на перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-XII.
Згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, з наступними змінами та доповненнями (Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Статтею 58 Закону №1788-XII встановлено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Відповідно до п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (Закон №1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 року №654, з наступними змінами та доповненнями (Постанова №654) передбачено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52грн.
Згідно з ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV, з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ч.4 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п.4 постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 року у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п.4 постанови №654 та п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, колегія суддів наголошує на пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень згаданого Закону як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
З матеріалів справи вбачається, що у довідці від 20 травня 2025 року №70 зазначено, що ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в Іркутську область, по політичних мотивах, як член сім'ї учасника ОУН, звідки звільнений 2 червня 1958 року.
Окрім цього, згідно з архівної довідкою Управління внутрішніх справ від 25.10.1991 № 4/5-17626-Р, позивач був реабілітований з поверненням конфіскованого майна.
Відтак, апеляційний суд виснує, що позивач є особою, який необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону №1788-XII.
Також колегія суддів відзначає, що підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених постановою №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.06.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 380/11920/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар