03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 140/5932/25 пров. № А/857/43749/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Андрусенко О.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
02 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603 про відмову у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) із розрахунку 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплачувати підвищення пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ з 04.04.2025.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком. Має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, у зв'язку з чим звернулася до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою, однак рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603 їй протиправно відмовлено у виплаті такого підвищення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2025 перерахунок пенсії, встановивши підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є членом сім'ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», а відтак, позивачка є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області 04.04.2025 із заявою щодо призначення надбавки члена сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, однак надані до заяви документи свідчать про відсутність права на перерахунок, оскільки згідно з наданим висновком Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, заявниця визнана потерпілою від репресій як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні, тобто не була примусово виселена з місця проживання у зв'язку із засудженням її батька. Відтак, оскільки позивач не була виселена, а народилася на спецпоселенні, а пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ не передбачено встановлення підвищення до пенсії дітям, які народилися і знаходилися на спецпоселенні разом з батьками, тому відсутні підстави для встановлення їй підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІ.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.05.1972, ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище позивача) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Андрюшино Нижньотавдинського району Тюменської області та її батьком є ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 06.08.1977 позивач у зв'язку із укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Висновком Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 про визнання особи потерпілою від репресій встановлено, що відповідно до копії довідки про реабілітацію від 16.12.1992, батько позивача ОСОБА_3 , 1931 р.н., як учасник УПА був засуджений до покарання у виправно-трудовому таборі. 10.07.1954 достроково звільнений та направлений на спецпоселення в Тюменську область, а звільнений зі спецпоселення 25.05.1958, реабілітований 16.12.1992. Згідно з копією свідоцтва про народження, позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Тюменській області та дійсно є донькою ОСОБА_3 .
У зв'язку з вище викладеним, Національною комісією з реабілітації встановлено, що ОСОБА_5 , 1955 р.н., підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.
Згідно з посвідченням № 4 від 24.03.2025 ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
04.04.2025 позивач звернулася ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії та встановлення їй підвищення 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ.
Вказана заява позивача за принципом екстериторіальності надійшла для розгляду до ГУ ПФУ в Харківській області та рішенням якого від 11.04.2025 № 907510147603 ОСОБА_1 відмовлено у встановленні підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ. При цьому у вказаному рішенні зазначено, що оскільки ОСОБА_1 не була примусово переселена разом із сім'єю, а є дитиною репресованих батьків, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 на засланні під час перебування батьків на засланні, а також відсутні відомості про факт застосування репресій саме до неї, тому право на встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено, репресовано, а згодом реабілітовано, відсутнє.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2025 перерахунок пенсії, встановивши підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Нормою статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації батька позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 № 2325-VIII (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву Закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються:
1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;
2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;
3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Колегія суддів зазначає, що висновком Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 про визнання особи потерпілою від репресій встановлено, що відповідно до копії довідки про реабілітацію від 16.12.1992, батько позивача ОСОБА_3 , 1931 р.н., як учасник УПА був засуджений до покарання у виправно-трудовому таборі. 10.07.1954 достроково звільнений та направлений на спецпоселення в Тюменську область, а звільнений зі спецпоселення 25.05.1958, реабілітований 16.12.1992. Згідно з копією свідоцтва про народження, позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Тюменській області та дійсно є донькою ОСОБА_3 .
У зв'язку з вищевикладеним, Національною комісією з реабілітації встановлено, що ОСОБА_5 , 1955 р.н., підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.
Даний висновок та відомості про народження позивача вказують на те, що позивач ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи та є потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону № 962-XII.
У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що батько позивача ОСОБА_3 знаходився на спецпоселенні у період з 10.07.1954 по 25.05.1958 та у нього ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька, ОСОБА_1 , яка на час здійснення репресій проживала зі своїм батьком, репресованою особою однією сім'єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім'ю було переселено примусово та відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII позивач є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилися на засланні.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 (далі - Постанова № 654) визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 23.07.2020 № 446/1539/16-а, від 09.04.2020 у справі № 446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі № 446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі № 446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі № 446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі № 446/1542/16-а та є незмінною і на даний час.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи.
За таких обставин рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603 про відмову ОСОБА_1 у встановленні підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів при вирішенні спору також враховує, що відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1, зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Так у межах спірних правовідносин заява позивача про перерахунок пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 11.04.2025 № 907510147603.
Необхідно зазначити, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
З огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним відповідачем у цій справі є саме ГУ ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву позивача та прийняв рішення від 11.04.2025 № 907510147603 про відмову у перерахунку пенсії - встановленні підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ.
Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Оскільки за перерахунком пенсійної виплати позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області 04.04.2025, то перерахунок її пенсії необхідно проводити з 01.04.2025.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 11.04.2025 № 907510147603 та зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2025 перерахунок пенсії, встановивши їй підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 140/5932/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін