Справа № 148/2712/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Саламаха О.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
27.10.2025 року, представник позивача - адвокат Клименко О.В. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАН №5648467 від 05.09.2025 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Позов мотивовано тим, що на думку адвоката притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП (водій не пред'явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія на право керування транспортним засобом та реєстраційний документ на ТЗ) є незаконним, а постанова серії ЕАН №5648467 підлягає скасуванню, оскільки у п.4 постанови серії ЕАН № 5648467 зазначено: «Особа, щодо якої розглядається справа: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Вінницька Вінниця Вінницький вулиця Київська 29, кв.8 ПОСВІДЧЕННЯ ВОДІЯ: НОМЕР_1 », тому за таких обставин, цілком очевидно, що з посвідченням водія поліцейський ознайомився.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 05.09.2025 о 02:32 год, працівниками поліції, був зупинений транспортний засіб BMW М5 номерний знак НОМЕР_2 , як пізніше встановлено під керуванням позивача, який здійснював рух а/д М06 Київ-Чоп 502 км., в комендантську годину. На вимогу поліцейських, позивач здійснив зупинку свого транспортного засобу та почав вести діалог з працівниками поліції. Останні, дотримуючись ст.ст.278, 279 КУпАП та Інструкції «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395 від 07.11.2015), представилися, пояснили правопорушнику, що останній пересувається дорогою міжнародного значення, яка пролягає через Львівську область, на території якої введена комендантська година з 00 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин та зобов'язали позивача надати спеціальну перепустку, яка дозволяла би йому пересуватися на транспортному засобі в час дії комендантської години. Позивач відповів, що комендантської години не дотримується в принципі і відповідно перепустки він немає.
На підставі п.3 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» працівники поліції висунули законну вимогу ОСОБА_1 , пред'явити документи, визначені п.2.1 ПДР України, однак, позивач не виконав законну вимогу поліцейських, втікши з місця події, що підтверджується відеодоказами з нагрудних камер працівників поліції, які долучені до відзиву на позовну заяву.
Згодом поліцейські наздогнали транспортний засіб під керуванням позивача та під час спілкування, виявили в нього ознаки наркотичного сп'яніння, однак від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в спеціалізованому медичному закладі позивач відмовився. В результаті відносно позивача складені наступні адміністративні матеріали: протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП серії ЕПР1 №443942 від 05.09.2025, протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.122-2 КУпАП від 05.09.2025 та постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5648467 за ч.1 ст.126 КУпАП від 05.09.2025.
Не погодившись із зазначеною постановою позивач оскаржив її до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини, які виникли між сторонами у даній справі, врегульовано положеннями Законів України "Про національну поліцію", "Про дорожній рух", Правилами дорожнього руху України, а також нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесені до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями ст.246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).
Пунктом 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене статтею 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч.2, ч.3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача щодо протиправності винесення постанови серії ЕНА № 5648467 від 05.09.2025, колегія суддів зважає на наступне.
Із оскаржуваної постанови вбачається, що водій ОСОБА_1 05.09.2025 о 02:32 год, здійснював рух на а/д М06 Київ-Чоп 502 км., транспортним засобом BMW М5 номерний знак НОМЕР_2 на території Львівської області в комендантську годину без відповідного дозволу та не пред'явив на законну вимогу працівника поліції документи, визначені п.2.1 ПДР України, чим порушив вимоги пункту 2.4 «а» ПДР України.
Відповідно до п.2.1 "а" Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
При вирішенні даної справи, суд першої інстанції керувався тим, що із 24.02.2022 на території України введено воєнний стан -правовий режим, для якого характерними є впровадження заходів, які можуть тимчасово обмежувати конституційні права та свободи людини та громадянина. Одним із таких обмежень є комендантська година, що, відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» являє собою заборону перебувати у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень.
На території, де запроваджено комендантську годину, забороняється у визначений період доби:
перебування на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток; пересування на транспортних засобах.
Наказом Львівської обласної військової адміністрації від 19.10.2022 №225/22 (зі змінами) запроваджено комендантську годину на території Львівської області з 00 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин.
Відповідно до постанови КМУ від 29.12.2021 №1456 «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» (далі - Порядок), право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Пунктом 7 Порядку визначено, що уповноважена особа має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, зокрема, у випадку, порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.
Так, 05.09.2025 о 02:32 год, працівниками поліції, був зупинений транспортний засіб BMW М5 номерний знак НОМЕР_2 , як пізніше встановлено під керуванням позивача, який здійснював рух а/д М06 Київ-Чоп 502 км., в комендантську годину. На вимогу поліцейських, позивач здійснив зупинку свого транспортного засобу та почав вести діалог з працівниками поліції. Останні, дотримуючись ст. ст. 278, 279 КУпАП та Інструкції «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395 від 07.11.2015), представилися, пояснили правопорушнику, що останній пересувається дорогою міжнародного значення, яка пролягає через Львівську область, на території якої введена комендантська година з 00 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин та зобов'язали позивача надати спеціальну перепустку, яка дозволяла би йому пересуватися на транспортному засобі в час дії комендантської години. Позивач відповів, що комендантської години не дотримується в принципі і відповідно перепустки він немає.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» працівники поліції висунули законну вимогу ОСОБА_1 , пред'явити документи, визначені п. 2.1 ПДР України, однак, позивач не виконав законну вимогу поліцейських, втікши з місця події, що підтверджується відеодоказами з нагрудних камер працівників поліції, які долучені до відзиву на позовну заяву.
Диспозиція ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за наступні правопорушення: керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Пункт 2.4 «а» ПДР України зазначає, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 правил дорожнього руху:
- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
- реєстраційний документ на транспортний засіб;
- чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн., встановлене порушення позивачем п. 2.4 «а» ПДР України.
Інспектор поліції Бігун І.О., маючи законні підстави вважати позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, здійснив розгляд справи, ознайомив позивача зі статтею 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомив позивачу його права та обов'язки, відповідно до вимог статей 287, 289, 307, 308 КУпАП, роз'яснив строки й порядок виконання постанови про накладення штрафу та оскарження постанови. По завершенню розгляду справи, керуючись вимогами ст.283 КУпАП, виніс оскаржувану постанову, копію якої позивач отримав на місці, про що засвідчив власним підписом.
З урахування зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 01 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.