Справа № 755/13010/25 Суддя (судді) першої інстанції: Шаповалова К.В.
04 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Сови Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 11 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Департамента патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН № 4629946 від 01 травня 2025 року та закриття провадження у справі.
Дарницький районний суд м.Києва рішенням від 11 листопада 2025 року відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що рішення суду винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Апелянт вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.4 ст.126 КУпАП, а саме здійснював керування будь-яким транспортним засобом.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апелянта та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 286 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4629946 від 1 травня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 15 березня 2025 року позивач, позбавлений права керування ТЗ, керував транспортним засобом Toyota RAV 4 д.н.з. НОМЕР_1 .
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесені до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
З оскаржуваної постанови вбачається, що 15.03.2025 позивач керував транспортним засобом Toyota RAV 4 д.н.з. НОМЕР_1 за адресою м.Київ, міст Патона, при цьому будучи позбавленим права керування транспортними засобами Дарницьким районним судом міста Києва на один рік.
Судом встановлено, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 2 квітня 2024 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, та застосовано штраф у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.
Відповідно до частини 2 статті 317-1 КУпАП, особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
З Єдиного державного реєстру судових рішень колегією суддів встановлено, що постанова Дарницького районного суду м. Києва від 2 квітня 2024 року набула законної сили 15 травня 2024 року, отже до 15 травня 2025 року та станом на час складання оскаржуваної в даній справі постанови від 01 травня 2025 року за правопорушення, яке відбулось 15 березня 2025 року, позивач був особою, яка позбавлена права керування транспортним засобом.
Диспозицією частини 4 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Таким чином, закон передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права на керування транспортним засобом.
Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В апеляційній скарзі адвокат позивача зазначив, що основним аргументом скасування постанови була відсутність в працівників поліції на момент складання постанови від 01.05.2025 будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.4 ст.126 КУпАП, а саме здійснював керування транспортним засобом. Апелянт зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №4629946 була прийнята із значними порушеннями встановленого порядку. Справа про адміністративне правопорушення розглянута не у визначений спосіб та не за місцем вчинення адміністративного правопорушення. Для притягнення позивача до адміністративної відповідальності не забезпечено та не надано при розгляді жодних доказів. Вказана постанова була винесена щодо особи, яка не керувала транспортним засобом.
В судовому засіданні представники позивача наполягали на тому, що в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували керування позивачем транспортним засобом.
У свою чергу представник відповідача заперечив наведені представниками позивача доводи.
В судовому засіданні від 14 січня 2025 року було заслухано свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_3 повідомив суду, що 15.03.2025 ним та його напарником ОСОБА_4 за адресою м.Київ, міст Патона було зупинено транспортний засіб Toyota RAV 4 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .
Під час спілкування було встановлено, що позивач станом на час зупинки був позбавлений права керування транспортним засобом. Крім того позивачу було запропоновано здійснити огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціального засобу "Драгер", проте він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. У зв'язку з наведеним на службовому автомобілі ОСОБА_3 , його напарник та позивач поїхали до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» для проходження огляду на стан сп'яніння. В лікувальному закладі позивач повторно відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні навів такі ж саме пояснення щодо події, яка відбулася 15.03.2025 та додав, що за кермом зупиненого транспортного засобі перебував саме позивач, а інші особи в автомобілі були відсутні.
Представники позивача в судовому засіданні зазначили про неможливість взяття до уваги показів свідків, оскільки вони є службовими особами, які безпосереднього складали відносно позивача постанову про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що в розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частинами третьою, четвертою зазначеної статті встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В даному випадку особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були опитані судом у судовому засіданні як свідки, з приведенням до присяги та попередженням про кримінальну відповідальність, що підтверджується наявними в матеріалах справи розписками.
Колегія суддів зазначає, що факт керування позивачем транспортним засобом підтверджується також наступним.
Судом встановлено, що 15 березня 2025 року окрім постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП, було складено також протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 271835 від 15.03.2025.
В рамках розгляду судової справи № 755/5845/25 Дніпровський районним судом міста Києва було встановлено, що ОСОБА_1 15.03.2025 о 00 год. 10 хв. в м. Києві по мосту Патона, перед виїздом на міст, керував автомобілем «Тойота», д.н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) ПДР України. Медичний огляд на стан сп'яніння проводився у закладі охорони здоров'я у лікаря нарколога, що підтверджується висновком.
Зі змісту постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2025 року у справі № 755/5845/25 вбачається, що заперечуючи проти складеного працівниками поліції 15 березня 2025 року протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, представники позивача не заперечували факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 15 березня 2025 року, а заперечували перебування його в стані алкогольного сп'яніння під час керування автомобілем та порядок встановлення стану сп'яніння працівниками поліції.
У вказаній вище постанові вказано, що ОСОБА_1 їздив із працівниками поліції до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та не заперечував факту керування транспортним засобом.
У своїх рішеннях Верховний Суд зазначав, що суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких установлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями осіб, свідченнями працівників поліції та відеозаписом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає твердження позивача про те, що він не керував транспортним засобом, голослівними та таким, що спростовується сукупністю належних і допустимих доказів, наявних у матеріалах справи. Позиція позивача є очевидною спробою викривити дійсні обставини справи задля уникнення адміністративної відповідальності.
Згідно з принципами диспозитивності та змагальності, позивачем та його представниками не надано до суду жодного доказу, який би підтверджував перебування іншої особи за кермом у момент зупинки, що лише підтверджує надуманість його аргументів.
Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем ні до позовної заяви, ні до апеляційної скарги не було додано копію першої постанови від 15 березня 2025 року, в якій би ОСОБА_1 , якщо він дійсно не керував транспортним засобом записав би свої заперечення та скаржився б на неправомірні дії працівників поліції, які з перевищенням своїх повноважень складають протокол про притягнення до адміністративної відповідальності не водія, а пасажира транспортного засобу.
Не було долучено до матеріалів справи також першої скарги на постанову від 15 березня 2025 року, а також другої скарги на постанову від 1 травня 2025 року для підтвердження послідовності позиції та дій ОСОБА_1 та його представників, які зупинки автомобіля заперечували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та вимагали докази керуванням ним автомобілем.
Натомість докази керування (відео з бодікамери працівників поліції) представники позивача почали витребувати у працівників поліції лише 3 липня 2025 року, тобто за день до подання позову до суду та через більше ніж 3 місяці після зупинки транспортного засобу, при цьому, як вказували представники позивача вони двічі оскаржували в адміністративному порядку постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, проте доказів того, що вони щонайменше через 10 днів після складання першої постанови витребували такі докази, суду надано не було.
Окремо колегія суддів звертає увагу на наступне.
В судовому засіданні від 28 січня 2026 року представник відповідача зазначив, що направив на адресу суду диски з відеозаписом події, яка сталася 15 березня 2025 року.
У зв'язку з тим, що станом на 28 січня 2026 року вказане клопотання не надійшло до суду, а тому судом було оголошено перерву.
29 січня 2026 року на адресу суду надійшло згадане вище клопотання про долучення оптичних дисків із відеозаписами нагрудного реєстратора поліції №472378 щодо події 15.03.2025 за участі ОСОБА_1 .
За приписами ч.ч.3 і 4 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник).
В обгрунтування поважності причин подання вказаних доказів саме на стадії розгляду справи в суді апеляційної скарги, представник відповідача зазначив, що вказані відео записи були знищенні, проте пізніше було встановлено, що такі докази збереженні у хмарному сховищі, яке довгий час некоректно працювало, що не давало змоги вчасно отримати такі докази.
Оскільки представники позивача наполягають на тому, що оскаржувана постанова була винесена щодо особи, яка не керувала транспортним засобом та за відсутності будь яких доказів, враховуючи пояснення представника відповідача, а також те, що спір стосується правомірності прийняття відповідачем постанови по справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає, що наявна обґрунтована та виняткова необхідність у прийнятті до уваги та дослідженні в судовому засіданні додаткових доказів по справі в рамках предмету доказування по розглядуваному спору.
Переглянувши долучений до матеріалів справи відеозапис нагрудного реєстратора поліції №472378 від 15.03.2025, колегія суддів встановила, що поліцейським о 00:16:58 год 15.03.2025 було зупинено транспортний засіб Toyota RAV 4 д.н.з. НОМЕР_1 за адресою м.Київ, міст Патон, за кермом якого перебував ОСОБА_1 .
На запитання поліцейського про причини керування ТЗ будучи позбавленим права керування, ОСОБА_1 пояснював, що не був позбавлений права керування та наразі тривають судові процеси. Крім того зазначив, що права в нього вилучені, а строк тимчасових прав скінчився.
На переконання колегії суддів вказані обставини спростовують доводи адвокатів позивача про те, що оскаржувана постанова була винесена щодо особи, яка не керувала транспортним засобом та за відсутності будь яких доказів.
Щодо місця розгляду справи про адміністративне правопорушення 1 травня 2025 року, суд першої інстанції правильно зазначив, що вказане не впливає на встановлення вини в діях ОСОБА_1 , враховуючи суть адміністративного правопорушення, винним в якому його визнано, та не заважало працівникам поліції встановити фактичні обставини справи, з огляду на диспозицію частини четвертої статті 126 КУпАП.
Крім того суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи представників позивача про те, що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності поза межами строків, визначених статтею 38 КУпАП, оскільки позивач був зупинений 15 березня 2025 року, адміністративне правопорушення було вчинено 15 березня 2025 року, а повторна постанова про притягнення до адміністративної відповідальності була винесена 1 травня 2025 року, тобто в межах строку, визначеного статтею 38 КУпАП.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що доводи позову щодо неправомірних дій відповідача й бездоказового притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України є безпідставними і необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити : найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно із статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд доходить висновку, що відповідачем стягнення до позивача застосовано без порушень, в межах санкції частини четвертої статті 126 КУпАП, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
В даному випадку у апеляційній скарзі апелянтом жодним чином не обґрунтовано невідповідність висновків суду першої інстанції наведених у оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких