Справа № 640/26150/19 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
03 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника відповідача Офісу Генерального прокурора - Білоконь А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач/заявник/апелянт/ ОСОБА_1 ) в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича (далі - відповідач-2) про:
- визнання неправомірним та скасування наказу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 21 листопада 2019 року № 1698ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кредитно-фінансовій сфері Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кредитно-фінансовій сфері Департаменту процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України або на рівнозначній посаді в Офісі генерального прокурора з 29 листопада 2019 року;
- стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 29.11.2019 по день винесення судом рішення про поновлення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ за умови настання однієї із підстав, визначених цим законом, зокрема, прийняттям кадровою комісією Офісу Генерального прокурора рішення про неуспішне проходження прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури атестації. За висновками суду в цьому випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі вищезазначеної норми є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Рішення відповідача про не допущення його до співбесіди, а також припинення участі в атестації, наслідком чого є визнання позивача таким, що неуспішно пройшов атестацію, відповідає вимогам закону і фактичним обставинам, оскільки останній за результатом складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора України Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, однак виходив з того, що посада, з якої позивач був звільнений, належить до певної категорії посад в розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а тому ця справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, що безпідставно не було враховано судом першої інстанції, та відповідно до пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України є безумовною правовою підставою для скасування судового рішення.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2022 року у справі № 640/26150/19 закрито касаційне провадження № К/990/15730/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення.
У подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3-157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, який утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом.
16 січня 2025 року (зареєстровано судом 01 жовтня 2025 року) ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 640/26150/19.
Заява мотивована тим, що при вирішенні спору судами застосовано положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3- 157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Також ОСОБА_1 заявлено клопотання про зупинення провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання послався на існування об'єктивної неможливості розгляду вказаної справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення, зокрема, у справах № 3-186/2023(350/23) та № 3-140/2024(278/24) за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та справа за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 640/26150/19 відмовлено.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року у справі № 640/26150/19 відмовлено.
Приймаючи таку ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що перегляд за виключними обставинами можливий лише щодо судового рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, а підставою такого перегляду, зокрема, є встановлена Конституційним Судом України неконституційність положення закону, застосованого судом при вирішенні справи, за умови, що рішення ще не виконане Водночас заявник звернувся із заявою про перегляд рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року, яке було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року з ухваленням нового рішення про відмову в позові, а тому таке рішення першої інстанції не є чинним та не може бути предметом перегляду, що свідчить про відсутність предмета перегляду. З огляду на приписи частини другої статті 365 КАС України суд дійшов висновку, що заявник мав звертатися із заявою про перегляд за виключними обставинами до суду апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, а не до суду першої інстанції. Також суд відмовив у задоволенні клопотання про передачу матеріалів справи за належною інстанційною підсудністю, мотивуючи це тим, що позивач подав заяву саме про перегляд рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, а не постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, отже підстав для передачі заяви відсутні. Крім того, суд відхилив клопотання про зупинення провадження, оскільки, враховуючи встановлену відсутність підстав для перегляду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, яке вже скасовано в апеляційному порядку, відсутні й підстави для зупинення розгляду у зв'язку з очікуванням рішень Конституційного Суду України щодо конституційності окремих положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що суд дійшов надмірно формалістичного та непропорційного висновку про відсутність предмета перегляду, чим фактично позбавив його права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апелянт зазначає, що хоча рішення суду першої інстанції було скасовано апеляційним судом, таке скасування відбулося з процесуальних підстав, тоді як по суті спору апеляційний суд погодився з правовими висновками Окружного адміністративного суду м. Києва, а отже застосування неконституційного пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» мало визначальний вплив саме на первісне судове рішення, що і зумовлює необхідність його перегляду. Крім того, суд першої інстанції, дійшовши висновку про інстанційну непідсудність заяви, не мав відмовляти у її задоволенні, а повинен був, з урахуванням принципів верховенства права та доступу до правосуддя, застосувати аналогію закону або права та передати матеріали заяви до Шостого апеляційного адміністративного суду за належною інстанційною підсудністю, особливо з огляду на те, що відповідне клопотання про передачу справи було подане ним ще до ухвалення оскаржуваної ухвали. Тривала бездіяльність суду першої інстанції щодо реєстрації та відкриття провадження за його заявою (близько дев'яти місяців) призвела до спливу процесуального строку звернення до належного суду, а відтак відмова у передачі справи остаточно заблокувала реалізацію його права на судовий захист не з його вини. Також у скарзі зазначається про безпідставну відмову у зупиненні провадження, оскільки на момент розгляду справи Конституційним Судом України відкрито провадження щодо конституційності припису «якщо рішення суду ще не виконане» пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, який є ключовим для вирішення питання допустимості перегляду судових рішень за виключними обставинами у справах, де в позові було відмовлено, що створювало об'єктивну неможливість розгляду заяви до ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України.
У відзиві на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора заперечує доводи ОСОБА_1 та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що воно ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, оскільки заява про перегляд була подана щодо судового рішення, яке не є чинним і яким не закінчено розгляд справи, адже рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року скасоване постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року з ухваленням нового рішення, а відтак відсутній предмет перегляду за виключними обставинами. Відповідно до статей 361 та 365 КАС України заява про перегляд у такій ситуації мала подаватися до суду апеляційної інстанції, а звернення до суду першої інстанції є процесуально помилковим, що виключає можливість як задоволення заяви, так і її передачі за інстанційною підсудністю шляхом застосування аналогії статті 29 КАС України, яка регулює виключно питання територіальної, а не інстанційної юрисдикції. Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 не має зворотної дії в часі, не містить приписів про поширення на правовідносини, які виникли та припинилися до його ухвалення, а тому не може бути підставою для перегляду остаточного судового рішення у цій справі, що узгоджується з вимогами статті 58 Конституції України та усталеною практикою Верховного Суду. Рішення про відмову в позові є таким, що не підлягає виконанню, а отже не відповідає умові «якщо рішення суду ще не виконане», передбаченій пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, у зв'язку з чим перегляд за виключними обставинами є неможливим. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у зупиненні провадження, оскільки апелянт не довів об'єктивної неможливості розгляду справи та наявності прямого зв'язку між предметом цього спору і конституційними провадженнями, на які він посилається, що повністю відповідає вимогам статті 236 КАС України та позиції Верховного Суду.
У додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що заперечення Офісу Генерального прокурора ґрунтуються на формальному та маніпулятивному тлумаченні процесуальних норм і не спростовують доводів апеляційної скарги. Наголосив, що звернувся із заявою про перегляд за виключними обставинами у межах установленого строку, а подальша затримка з її реєстрацією та розглядом зумовлена тривалою бездіяльністю суду першої інстанції, ризик якої не може покладатися на заявника. Подана з апеляційною скаргою уточнена заява не є новим зверненням, а лише усуває технічні недоліки первинної заяви. Вказує на надмірний формалізм позиції відповідача щодо відсутності предмета перегляду та обґрунтовує можливість перегляду справи у зв'язку з рішенням Конституційного Суду України, яким визнано неконституційною норму, що стала підставою для його звільнення. Заявник також наполягає на зворотній дії рішення Конституційного Суду України, оскільки воно скасовує правову підставу юридичної відповідальності, та звертає увагу на свій статус військовослужбовця, вказуючи на неприпустимість застосування до нього суто формальних підходів, що обмежують доступ до правосуддя.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Водночас колегія суддів зазначає, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2026 року, з урахуванням повідомлення про те, що ОСОБА_1 на даний час призваний на військову службу під час мобілізації та проходить службу у лавах Збройних Сил України, зокрема у 425-му окремому штурмовому полку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ), з метою забезпечення реалізації його права на участь у судовому розгляді, судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року о 14 годині 00 хвилин, вирішено проводити у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Судове засідання, призначене на 20 січня 2026 року о 14 годині 00 хвилин, не відбулося з причин технічного характеру, а саме у зв'язку з відсутністю доступу до мережі Інтернет у приміщенні суду. Подальше судове засідання, призначене на 27 січня 2026 року о 14 годині 15 хвилин, також не відбулося у зв'язку з відсутністю електроживлення у приміщенні суду, що унеможливило проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Розгляд справи було відкладено та призначено на 03 лютого 2026 року о 15 годині 00 хвилин. У зазначений час та неодноразово до цього встановити зв'язок із ОСОБА_1 не вдалося з технічних причин, які не залежали від суду (телефон на дзвінок не відповідав, оскільки абонент перебував поза межею досяжності).
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь позивача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане
Відповідно до статті 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною першою статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення (частина друга статті 365 Кодексу адміністративного судочинства України).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутній предмет перегляду за виключними обставинами, оскільки заява стосується перегляду судового рішення, яке втратило юридичну силу внаслідок його скасування судом апеляційної інстанції.
З матеріалів справи слідує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року було скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Таким чином, рішення суду першої інстанції не набрало законної сили, тому саме постанова суду апеляційної інстанції є остаточним судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, і лише вона може бути об'єктом перегляду в порядку, передбаченому статтями 361, 365 КАС України.
За таких обставин доводи апелянта про те, що скасування рішення суду першої інстанції відбулося з процесуальних мотивів і не нівелює значення для його перегляду, є необґрунтованими.
Процесуальний закон не пов'язує можливість перегляду судового рішення з мотивами чи підставами його скасування, а визначальним є сам факт ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення.
Втрата чинності рішенням суду першої інстанції унеможливлює його перегляд за виключними обставинами незалежно від того, чи погодився апеляційний суд із висновками по суті спору.
Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, у зв'язку з відсутністю предмета такого перегляду.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, висловлені у скарзі та додаткових письмових поясненнях з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, про надмірний формалізм та порушення права на доступ до суду, оскільки застосування правил інстанційної підсудності не є формальністю, а становить елемент принципу правової визначеності та належної організації судочинства.
Заявником подано заяву про перегляд за виключними обставинами саме рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року, тоді як постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у заяві як об'єкт перегляду визначена не була.
За таких умов неможливе застосування механізму передачі матеріалів справи, оскільки суд не наділений повноваженнями змінювати предмет заявлених вимог або визначати замість заявника інше судове рішення, яке підлягає перегляду.
Тому, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для передачі матеріалів справи за належною інстанційною підсудністю до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Посилання апелянта на застосування аналогії закону або права не спростовують наведеного висновку, оскільки стаття 29 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання територіальної підсудності і не може бути застосована за аналогією до питань інстанційної компетенції, яка має імперативний характер та прямо врегульована статтею 365 цього Кодексу.
Слід зазначити, що заявник не був позбавлений можливості на звернення до належного суду з відповідною заявою навіть при розгляді даної його заяви судом першої інстанції.
Допущена ОСОБА_1 помилка у визначенні предмета судового звернення не може перекладатись у відповідальність суду першої інстанції, який у цій частині не порушив вимоги процесуального закону.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 та частини першої статті 369 КАС України за відсутності передбачених законом підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами суд обґрунтовано відмовляє у задоволенні відповідної заяви шляхом постановлення ухвали.
Що стосується клопотання позивача про зупинення провадження у справі, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність об'єктивної неможливості розгляду справи.
Заявник пов'язував необхідність зупинення провадження з очікуванням рішень Конституційного Суду України у справах щодо конституційності окремих положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, зокрема припису «якщо рішення суду ще не виконане».
Водночас, оскільки рішення суду першої інстанції було скасовано в апеляційному порядку, вирішення питання щодо конституційності вказаного припису не має визначального впливу на розгляд цієї заяви.
За таких обставин відсутні передбачені пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України підстави для зупинення провадження.
Заяву про зупинення провадження у справі за пунктом 5 частини першої статті 236 КАС України з наданням відповідних підтверджуючих документів ОСОБА_1 не подавав, тому це питання судами не обговорювалось і не вирішувалось.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 04.02.2026.