Справа № 580/4307/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
03 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 подала адміністративний позов до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) Територіального сервісного центру МВС № 7141, в якому просить:
- визнати протиправними дії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) щодо відмови ОСОБА_1 в перереєстрації транспортного засобу автомобіля Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 на власника ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) здійснити перереєстрацію транспортного засобу автомобіля Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: НОМЕР_2 на власника ОСОБА_1 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Територіального сервісний центр МВС № 7141 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіального сервісного центр МВС № 7141 щодо відмови ОСОБА_1 в перереєстрації транспортного засобу автомобіля Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: КA8571АВ на власника - ОСОБА_1 . Зобов'язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 7141 здійснити перереєстрацію транспортного засобу автомобіля Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , номер державної реєстрації: КA8571АВ на власника - ОСОБА_1 .
Суд дійшов висновку про те, що позивач виконав усі умови за договором лізингу між ним та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" і має право на реєстрацію автомобіля, як власник, за собою, а знаходження АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в реєстрі боржників не може бути підставою для обмеження прав позивача. Оскільки відповідач під час надання оскаржуваної відповіді про відмову в перереєстрації транспортного засобу, не враховав особу нового власника, суд вважав за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перереєстрацію транспортного засобу на позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт наголошує на тому, що на виконання вимог пункту 15 Порядку № 1388 при опрацюванні заяви ОСОБА_1 від 03.04.2025 було встановлено, що автомобіль - Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 зареєстровано за АТ КБ «Приватбанк», отже на переконання РСЦ ГСЦ МВС передбачені пунктом 15 Порядку № 1388 перевірки мають здійснюватися саме відносно АТ КБ «Приватбанк», а не відносно особи до якої право власності перейшло на підставі договору фінансового лізингу, як міркує суд першої інстанції.
Проведеними за даними державних реєстрів перевірок встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» ЄДРПОУ 14360570 перебуває в реєстрі боржників, що у відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України та пункту 15 Порядку № 1388 забороняє перереєстрацію на нового власника транспортного засобу. При цьому, нормами законодавства уповноваженому суб'єкту владних повноважень заборонено здійснювати саме перереєстрацію транспортного засобу, тобто зміну відомостей про власника автомобіля в державних базах та реєстрах, однак власник транспортного засобу та інша особа можуть на власний розсуд укладати договори відносно такого автомобіля, несучи при цьому ризик настання негативних наслідків, в тому числі і неможливість його перереєстрації в сервісному центрі МВС, однак даний факт не був взятий судом першої інстанції до уваги.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року та від 08 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
25 серпня 2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення; рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 року залишити без змін.
12 січня 2026 року відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі. Вказав про те, що у зв'язку із внесення змін до порядку реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) має підстави для проведення перереєстрації придбаного позивачем автомобіля у випадку звернення до підпорядкованого територіального сервісного центру МВС, що свідчить про відсутність предмета спору між сторонами на даний момент.
13 січня 2026 року позивач подав заперечення щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Зазначив про те, що станом на момент подання та розгляду клопотання про закриття провадження відповідач не надав суду жодних належних і допустимих доказів виконання зазначеного судового рішення, а отже відсутні підстави вважати, що предмет спору відсутній або що спірні правовідносини між сторонами були фактично врегульовані.
13 січня 2026 року позивач подав заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені нею на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
14 січня 2026 року відповідач подав заяву про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Вказав про те, що представником позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було подано лише відзив на апеляційну скаргу, який майже повністю повторює зміст позовної заяви, відтак вважає, що складання такого документу не вимагало значних зусиль, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є завищеним та неспівмірним зі складністю цієї справи та обсягом виконаних робіт.
Розглянувши клопотання апелянта про закриття провадження у справі, судова колегія не вбачає досттаніх правових підстав для його задоволення, оскільки наведені у ньому доводи не свідчать про відсутність предмета спору та не спростовують твердження позивача про наявність порушеного права на момент звернення до суду. Крім того, звертаючись до суду з відповідним клопотанням про закриття провадження з підстав відсутності спору, відповідач не надав жодних доказів виконання вимог позивача у перереєстрації транспортного засобу. Посилання апелянта на внесення змін до пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України № 1388 постановою КМУ № 1727 від 24.12.2025 року не може бути покладене в основу закриття провадження у справі, оскільки такі зміни не мають зворотної дії у часі та не впливають на правову оцінку дій відповідача, які були вчинені до їх прийняття. Факт зміни нормативного регулювання спірних правовідносин після ухвалення рішення суду першої інстанції не припиняє спір.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, 15 червня 2020 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК" укладений нотаріально посвідчений договір фінансового лізингу №CSH0A!00000234.
Відповідно до пункту 2.2 статті 2 Договору лізингу Лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в статті 14 п. 14.1 цього Договору, Додатку 1 (Специфікації), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та платежі з відшкодування витрат Лізингодавця, пов'язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно з умовами договору.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2, пункту 14.1 статті 14 та Додатку № 1 "Специфікація" договору лізингу, предметом правовідносин за договором був транспортний засіб - автомобіль Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 .
У пункті 11.2 статті 11 договору лізингу сторони договору дійшли згоди про те, що на протязі 10 (десяти) робочих днів з дня закінчення строку лізингу передбаченого договором при обов'язкових умовах сплати лізингоодержувачем в повному обсязі заборгованості, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування витрат, збитків Лізингодавцю та при обов'язковій відсутності відмови Лізингодавця від Договору (розірвання Договору) відповідно до умов Договору та чинного законодавства Лізингодавець зобов'язаний підписати Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності.
Також згідно вказаного пункту 11.2 договору лізингу право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача в момент підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печаткою лізингодавця акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності, але не раніше ніж через один рік, починаючи з дати підписання сторонами акту передачі предмета лізингу в користування.
За підсумками правовідносин лізингу та на виконання договору лізингу, 19.01.2025 між позивачем та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладений договір №б/н купівлі-продажу предмету лізингу. Згідно пункту 1.1 договору купівлі-продажу у зв'язку з повним розрахунком між покупцем і продавцем за предмет лізингу до дати укладення договору купівлі продажу шляхом виплати покупцем усієї вартості предмету лізингу за договором лізингу, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, що вказаний в таблиці 1, а покупець зобов'язується прийняти товар на умовах, визначених цим договором. У таблиці 1 в якості предмета договору купівлі-продажу зазначено той самий транспортний засіб, що і в договорі лізингу, а саме автомобіль Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 2.3 договору купівлі-продажу, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання угоди (акту) про перехід права власності на транспортний засіб, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі. Покупець зобов'язаний у десятиденний строк з дня підписання цього договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім'я.
Між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підписаний акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 19.01.2025 № CSH0A!00000234, відповідно до якого сторони засвідчили, що всі зобов'язання сторін відповідно до договору лізингу було належним чином виконано, предмет лізингу - автомобіль Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , разом з відповідними документами передано у власність лізингоодержувача.
Також ОСОБА_1 та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" підписано акт приймання-передачі транспортного засобу № CSH0A!00000234 від 19.01.2025, відповідно до якого від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 здійснено фактичне приймання-передача транспортного засобу марки (моделі) Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , видане ТСЦ 7141.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за результатами належного виконання договору лізингу надіслав позивачці лист за вих. № 20.1.0.0.0/7-250119/124 від 20.01.2025, яким підтверджено повне виконання ОСОБА_1 всіх зобов'язань по договору фінансового лізингу № CSH0A!00000234 від 15.06.2020 року та передано пакет документів, необхідний для перереєстрації транспортного засобу.
У зв'язку з вищезазначеним, 03.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) з заявою, в якій просила здійснити перереєстрацію транспортного засобу, що був предметом лізингу, а саме: автомобіля- Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 .
Листом від 04.04.2025 № 31/31/7141/-3744-2025 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) в особі Територіального сервісного центру МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) відмовив ОСОБА_1 в перереєстрації транспортного засобу, у зв'язку з фактом знаходження АТ КБ "ПРИВАТБАНК", який є власником транспортного засобу, в Єдиному державному реєстрі боржників.
Дії відповідача щодо відмови в перереєстрації транспортного засобу позивач вважає протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Так, під час розгляду адміністративної справи судом було встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у перереєстрації транспортного засобу стало те, що АТ КБ «Приватбанк» знаходиться у Єдиному реєстрі боржників.
Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-ХІІ (далі - Закон №3353-ХІІ), регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до норм статті 34 Закону №3353-ХІІ, державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.
Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. (пункт 3 Порядку № 1388).
Відповідно до положень пункту 8 Порядку № 1388, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема: договір фінансового лізингу або зазначений у такому договорі окремий договір купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу, або інший договір, визначений договором фінансового лізингу.
Отже, відповідно до пункту 8 Порядку № 1388, одним із документів, що підтверджує придбання транспортного засобу, є договір фінансового лізингу.
Відповідно пункту 27 Порядку № 1388, транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем.
Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.
Згідно приписів ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Частиною 4 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що об'єкт фінансового лізингу підлягає реєстрації у випадках та порядку, передбачених законодавством.
З матеріалів справи слідує, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за результатами належного виконання договору лізингу надіслано позивачу лист за вих. № 20.1.0.0.0/7-250119/124 від 20.01.2025, яким підтверджено повне виконання ОСОБА_1 всіх зобов'язань по договору фінансового лізингу № CSH0A!00000234 від 15.06.2020 року та передано пакет документів, необхідний для перереєстрації транспортного засобу.
У зв'язку з вищезазначеним, 03.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) Територіальний сервісний центр МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) з заявою, в якій просила здійснити перереєстрацію транспортного засобу, що був предметом лізингу, а саме: автомобіля- Lifan X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 .
Листом від 04.04.2025 № 31/31/7141/-3744-2025 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (Філія ГСЦ МВС) в особі Територіального сервісного центру МВС № 7141 (ТСЦ МВС № 7141) відмовив ОСОБА_1 в перереєстрації транспортного засобу, у зв'язку з фактом знаходження АТ КБ "ПРИВАТБАНК", який є власником транспортного засобу, в Єдиному державному реєстрі боржників.
Суд врахував, що відповідно до досліджених судом документів позивач виконав усі умови за договором лізингу між ним та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" і має право на реєстрацію автомобіля, як власник, за собою, а знаходження АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в реєстрі боржників не може бути підставою для обмеження прав позивача.
Станом на дату подання заяви про перереєстрацію транспортного засобу, новим власником вищевказаного транспортного засобу був саме позивач, який набув його у власність на підставі Акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 19.01.2025 № CSH0A!00000234, Акту приймання-передачі транспортного засобу № CSH0A!00000234 від 19.01.2025 та Договору б/н купівлі-продажу предмета лізингу від 19.01.2025.
У свою чергу, судом встановлено та не заперечувалось учасниками справи, що на момент виникнення спірних правовідносин, АТ КБ «Приватбанку» внесено до Єдиного державного реєстру боржників.
Водночас, згідно ст. 34 Закону №3353-ХІІ, у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що пунктом 15 Порядку № 1388, визначено, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли: перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням; транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження»; транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження»; транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. №985.
Тож, встановлена Законом України «Про дорожній рух» та Порядком № 1388 заборона на здійснення перереєстрації та зняття з обліку транспортного засобу, зареєстрованого за особою, яка є боржником та перебуває в Єдиному реєстрі боржників, покликана убезпечити вибуття майна такої особи боржника, що є основною метою вказаної норми.
Відповідно до пункту 2.3 Договору купівлі-продажу, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання угоди (акту) про перехід права власності на транспортний засіб, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі. Покупець зобов'язаний у десятиденний строк з дня підписання цього договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім'я.
Статтею 328 Цивільного кодексу України, установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною 1 статті 334 ЦК України, передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
З наведених положень закону слідує, що за загальним правилом, право власності на рухому річ, яким є автомобіль, виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть у договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ (аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26.04.2023 у справі 569/20334/21).
Тобто, актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 19.01.2025 № CSH0A!00000234, АТ КБ «Приватбанк» здійснено фактичне передання у власність та в повне розпорядження ОСОБА_1 транспортного засобу, що зафіксовано актом приймання-передачі транспортного засобу № CSH0A!00000234 від 19.01.2025.
Колегія суддів, у контексті доводів апеляційної скарги, зазначає, що право власності на рухоме майно переходить до набувача, відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору, відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України.
Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
З огляду на вказане, позивач є новим власником транспортного засобу, ідентифікаційні ознаки якого вказані у наданих ним документах, що підтверджують правові підстави набуття права власності.
Спір між продавцем та покупцем за договором фінансового лізингу №CSH0A!00000234 відсутній, адже транспортний засіб фактично переданий ОСОБА_1 , що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу, а також зафіксовано актом приймання-передачі транспортного засобу.
Крім того, варто звернути увагу на підстави для відмови, зокрема, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли: перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням, при цьому, що після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.
Тож, втручання у право особи може бути виправданим, якщо воно не тільки «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», але й передбачається «якісним» законом. Оскільки власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби, а надані документи не дають підстав вважати, що позивач не є власником транспортного засобу X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , то такий транспортний засіб за його заявою підлягає реєстрації (перереєстрації), а позивачем надано документи, які підтверджують правомірність придбання ним (на підставах, не заборонених законом) вказаного транспортного засобу (умова, за якої транспортний засіб підлягає реєстрації на нового власника).
До того ж, приписи ст. 34 Закону № 3353-XII, передбачають здійснення процедури перевірки на предмет внесення до Єдиного реєстру боржників саме особи, що звертається за перереєстрацією транспортного засобу.
При цьому в даному випадку, звернення за перереєстрацією здійснювалося шляхом подання відповідної заяви від імені власника транспортного засобу автомобіля X60, 2013 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , а, отже, згідно положень статті 34 Закону № 3353-XII перевірка мала здійснюватися відносно особи ОСОБА_1 , а не АТ КБ «Приватбанк», який не був суб'єктом такого звернення.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд першої інстанції вирішив даний спір правильно, та з урахуванням всіх обставин справи та дотриманням критеріїв, визначених у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Здійснивши системний аналіз наданих доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів для забезпечення юридичного представництва інтересів у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 2 000,00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу, що підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень).
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко