Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/23/26
Єдиний унікальний №733/866/25
Рішення
Іменем України
04 лютого 2026 року м.Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого судді- Вовченка А.В.,
при секретарі судового засідання- Пікуль Л.К.,Мошенець Л.М.,
за участю представника позивача - адвоката Колесника В.В.,
представника відповідача - адвоката Шелудько О. О. в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ічня за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Колесник Валерій Володимирович до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Шелудько Оксана Олександрівна про стягнення боргу за договором позики
У квітні 2025 року до Ічнянського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
У обґрунтування позовних вимог вказано, що 21.08.2023 року ОСОБА_2 (далі - відповідач ) отримав від ОСОБА_1 (далі - позивач ) позику в розмірі 30 000 доларів США та зобов'язався повернути вказану позику до 21.08.2024 року, про що було складено відповідну розписку, підписаною власноручно відповідачем.
У визначеній розписці позичальник також зазначив , що зобов'язується повертати борг частинами , не менше 1000 доларів США щомісяця. У вказаний строк ОСОБА_2 позику не повернув, на неодноразові нагадування про виплату боргу не реагував та взагалі перестав спілкуватися з позивачем.
На підставі викладеного, позивач вимушена звернутися до суду з вказаним позовом та просила стягнути з відповідача на її користь борг та судові витрати.
З0.04. 2025 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху для усунення недоліків.
30.04.2025 року на виконання ухвали Ічнянського районного суду від 30.04.2025 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Разом з позовною заявою на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Ічнянського районного суду від 01.05.2025 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову накладено арешт на усе належне відповідачу майно в межах ціни позову.
Ухвалою Ічнянського районного суду від 01.05.2025 року відкрито провадження у
цивільній справі № 733/866/25 за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче засідання.
02.06.2025 року на адресу суду від представника відповідача адвоката Шелудько О.О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вказує, що розписка має сумнівний характер, окремі елементи тексту мають візуальні відмінності у почерку, стилі письма та насиченості чорнила, сума боргу вказана окремо від основного тексту. Після ознайомлення з оригіналом розписки, відповідач має намір заявити клопотання про проведення почеркознавчої експертизи Позивач не надав жодного іншого підтвердження факту передачі коштів - жодних свідків (клопотань про виклик свідків заявлено не було) розписок, виписок чи інших матеріалів. Надана розписка є єдиним доказом , достовірність і автентичність якого відповідач заперечує, а тому можна дійти до висновку, що надана розписка не підтверджує існування боргових зобов'язань відповідача перед позивачем. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути судові витрати.
30.06.2024 року на адресу суду від представника позивача адвоката Колесника В.В. надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив наступне. Як вбачається з матеріалів справи, розписка ОСОБА_2 від 21.08.2023 року про отриману позику в сумі 30000 доларів США була укладена у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 . У червні 2025 року на картку Приватбанку ОСОБА_4 зарахувала платіж в розмірі 12000,00 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк». Оскільки жодних боргових зобов'язань ОСОБА_4 перед позивачем не існувало і не існує, то перерахування даної суми коштів свідчить про те, що воно було зроблено нею на прохання ОСОБА_2 . Тим самим останній визнавав і визнає свої зобов'язання перед позивачем, їх частково виконав і позивач сприймає ці кошти як погашення боргу. Розписка про отримання позики засвідчує добровільність дій останнього під час укладання з позивачем договору позики від 21.08.2023 року, а також підтверджує відсутність будь-якого примусу до відповідача. Протягом 2023-2025 років ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про оспорювання договору позики від 21.08.2023 на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Натомість , як стало відомо позивачу з листа ВП №2 (м.Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області від 25.06.2025 вих № К-20/аз зазначено, що 02.11.2023 року надійшла заява ОСОБА_5 за фактом шахрайських дій ОСОБА_2 і 02.11.2023 слідчим внесено відомості до ЄРДР за №12023270330001464 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Окрім того за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР на № 12025270440000111 від 28.05.2025 .
У додаткових поясненнях у справі представник відповідача адвокат Шелудько О.О. зазначила, що якщо особа погашає чужий борг без згоди боржника - це її особисті дії, які не можуть трактуватись як визнання зобов'язання. Окрім того ОСОБА_2 підозра за фактом вчинення злочину не вручалась та жодної інформації, щодо наявності кримінальної справи в нього не було. У справі немає документального підтвердження того, що позивач дійсно мав у розпорядженні відповідну суму та в подальшому передав її відповідачу.
За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 18 серпня 2025 року витребувано від Головного управління ДПС у Чернігівській області відомості про доходи позивача ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 01.08.2025. Відповідь надійшла до суду 02.09.2025 року.
Також 30.06.2025 року представником позиавача заявлено клопотання про виклик свідків, однак пізніше таке клопотапння було знято.
Інших клопотань від учасників справи не надходило.
Ухвалою Ічнянського районного суду від 30.09.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 733/866/25 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Судові засідання відкладались неодноразово як за клопотаннями сторони позивача так і за клопотаннями сторони відповідача.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Колесник В.В. не з'явились, в заявах, поданих через через канцелярію суду позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, а судове засідання проводити без їх участі.
Представник відповідача адвокат Шелудько О.О. заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Окрім того в додаткових поясненнях від 03.02.2026 року зазначила, що відповідач на даний час перебуває в іншому місті у зв'язку з об'єктивними обставинами, що склалися в період дії воєнного стану на території України. Вказані обставини мають характер форс-мажорних, є загальновідомими, не залежать від волі відповідача та об'єктивно перешкоджають його особистій або дистанційній участі у судовому засіданні. Ці обставини є об'єктивними та не можуть розцінюватися як ухилення відповідача від участі у справі. Твердження позивача про передачу відповідачу 30 000 дол.США є неправдивими. Відповідач не заперечує, що отримав від ОСОБА_1 кошти в борг, однак 21.08.2023 року ОСОБА_2 отримав 3 000 дол.США в борг. Вказані кошти ОСОБА_2 повернув, однак, оскільки знаходився в іншому місці позивач за домовленістю сторін мала б знищити розписку. В зв'язку з чим у відповідача є сумніви щодо збереження оригінального тексту розписки, яка наявна в матеріалах справи. Жодних домовленостей, намірів або підстав для отримання відповідачем суми 30 000 дол. США між сторонами не існувало. Позивач же, звернувшись до суду з вимогою про стягнення значної суми коштів, фактично уникає участі у судовому розгляді, не з'являється у судові засідання та відмовляється відповідати на запитання сторони відповідача. Від допиту свідків, які б могли підтвердити вказані обставини в розписці, сторона позивача відмовилась вже після закриття підготовчого судового засідання. Позивачем не доведено сам факт передачі грошових коштів. Немає доказів яким саме способом передавались кошти, коли і за яких обставин це відбулося, чи існували у позивача такі кошти взагалі.
У відповідності зі ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукеозаписувального технічного засобу не здійсн.ється.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, суд дійщов до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 21.08.2023 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в розмірі 30 000 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму до 21.08.2024 року, про що було складено відповідну розписку.
У визначений у розписці строк відповідач суму позики не повернув, на телефонні дзвінки не відповідає, уникає спілкування.
Крім того, судом встановлено, що 28.05.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ВП №2 (м.Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області із заявою про те, що ОСОБА_2 взяв у заявниці грошові кошти в борг, ввівши в оману обіцянкою повернути кошти. За її заявою відкрито кримінальне провадження за №12025270440000111 від 28.05.2025 року. Набагато раніше , а саме: 02.11.2023 року за заявою ОСОБА_5 внесено відомості до ЄРДР за №12023270330001464 від 02.11.2023 щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
який шляхом зловживання довірою та в період дії воєнного стану заволодів грошовими коштами в розмірі 5500 доларів США, за які він повинен був купити автомобіль в період з початку 2023 року по 04.04.2023 року. В подальшому кримінальні провадження об'єднані в одне кримінальне провадження, якому присвоєно №12023270330001464 від 02.11.2023 року. Підстава: не встановлено підозрюваних, проте є підстави вважати,що кримінальні правопорушення вчинені однією особою.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, умовами, закріпленими у борговій розписці не передбачено можливості односторонньої відмови відповідача від зобов'язання щодо повернення коштів позивачу, тому тут вбачається явне порушення відповідачем загальних засад цивільних правовідносин.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, в позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Так, Верховний Суд України у Постанові від 18.09.2013 року по справі №6-63цс 13 роз'яснив, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику».
Отже, договір позики є двостороннім правочином, а, також, він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15; «розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми».
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі № 604/1038/16.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, згідно норм діючого законодавства та роз'яснень Верховного Суду між позивачем та відповідачем виник певний правовий зв'язок, відповідно до якого після передачі позивачем відповідачу грошових коштів у першого виникли виключно права по пред'явленню вимоги щодо повернення боргу, а у відповідача виник кореспондуючий обов'язок по виконанню взятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу в погоджений сторонами строк.
Тобто між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження чого відповідачем як боржником була складена боргова розписка і передана відповідно позивачу як кредитору.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, відповідно до умов визначених у розписці від 21.08.2023 року, відповідач зобов'язався повернути грошові кошти в сумі 30 000 доларів США у строк до 21.08.2024 року.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 629 ЦК України наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути
позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в Постанові від 06.04.2020 року в рамках справи № 464/5314/17: вказано «Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц. від 31.10.2018 року при розгляді справи №707/2606/16-ц».
Як стверджує представник відповідача інформація про походження доходів позивача ОСОБА_6 (може спростувати) спростовує доводи сторони позивача, що ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, оскільки для надання коштів у борг у вказаному розмірі, ці кошти повинні бути у володінні позивача в цей період.
Із наданої Головним управлінням ДПС у Чернігівській області інформації №/5/25-01-12-02-10-2 від 26.08.2025 року інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 26.08.2025 про отримані доходи ОСОБА_1 .
Посилання представника відповідача на відсутність у позивача легально отриманих коштів, ніяким чином не спростовує доказів надання позивачем коштів в розмірі 30 000 доларів США , оскільки предметом даного позову є передання у позику зазначених коштів , а не джерела їх походження.
Ставлячи під сумнів автентичність документа (розписки про отримання коштів у борг) стороною відповідача не заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, а отже суд вважає її належним та допустимим доказом.
Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, не здійснивши повернення боргу позивачу в погоджений між ними і зафіксований в борговій розписці строк, чим грубо порушив законні права та інтереси останнього.
Ст.99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто , відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч.2 ст.254 ЦК України, Законом України від 16.04.19912 №959-ЧІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» Законом України від 21.06.2018 №2473-УІІІ «Про валюту і валютні операції».
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти , так і нерезиденти - фізичні особи, які проживають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, тому як укладення , так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Отже, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 30 000 доларів США.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов'язань за договором позики належним чином не виконав та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаним договором, а даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу судом не встановлено.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати заборгованості.
Беручи до уваги усі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача що випливає з мотивів, викладених у цьому рішенні.
Частинами 7, 8 ст.158ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Оскільки від учасників справи жодних клопотань щодо заходів скасування забезпечення позову не надходило, заходи забезпечення позову вжиті відповідно до вказаної ухвали суду продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 12 470 грн. 00 коп. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 605 грн. 60 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 14,207,202, 509,525,526,530,610,629, 1046,1047,1049 ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_2 заборгованість за розпискою від 21.08.2023 року у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 повернення сплаченого судового збору у розмірі 13 075 (тринадцять тисяч сімдесят п'ять) грн. 60 коп.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01 травня 2025 року (справа №733/866/25) щодо накладення арешту на майно, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст судового рішення складено та підписано 04 лютого 2026 року.
Суддя А. В. Вовченко