Справа № 320/56258/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
04 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український виробничо-будівельний Альянс «Центр» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український виробничо-будівельний Альянс «Центр» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Український виробничо-будівельний Альянс «Центр» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №01119210701 від 04.10.2024 (форма Р), яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 360 140 (триста шістдесят тисяч сто сорок) грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №01119380701 від 04.10.2024 (форма Р), яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 416 829 (чотириста шістнадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн, з яких сума донарахованих зобов'язань 333 463 грн та сума штрафних санкцій 83 366 грн.
Позов обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Люпус Майоріс» підтверджуються первинними документами, тому позивач вважає податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при проведенні перевірки контролюючим органом не вжито заходів для всебічної та об'єктивної перевірки, та у передбаченому статтею 73 ПК України порядку зустрічної перевірки проведено не було.
Також скаржник звертає увагу на те, що будь-яка інформація відносно контрагента, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах носить виключно інформативний характер.
Оскільки відповідачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об'єктивної неможливості здійсненя господарської діяльності з надання послуг, тому вказане свідчить про безпідставність податкових повідомлень-рішень.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що аналіз господарської діяльності ТОВ «Люпус Майоріс» засвідчив відсутність у нього матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, основних засобів і спеціалізованої техніки, які є об'єктивно необхідними для здійснення задекларованих операцій у значних обсягах.
Оскільки контрагент не придбавав сировину, матеріали, паливо, транспортні та навантажувально-розвантажувальні послуги, що унеможливлює фактичне виконання будівельно-монтажних робіт або обіг відповідних товарів, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та на підставі направлень, наказу ГУ ДПС у м. Києві від 04.04.2024 № 2201-п відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Український виробничо-будівельний Альянс «Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «Люпус Майоріс» показників декларації з податку на додану вартість за грудень 2020 року та показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства за 2020 рік.
За результатами перевірки складено Акт від 22.08.2024 №98390/ж5/26-15-07-01-01-20/34280208, в якому зафіксовано виявлені порушення:
- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2020 рік на загальну суму 360 140 гривень;
- п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, загальну суму 333 463 гривень, в т.ч. по періодах: за грудень 2020 року у сумі 333 463 гривень.
На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 01119210701 від 04.10.2024 (форма Р), яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на загальну суму 360 140 грн, з яких за податковим зобов'язанням - 360 140 грн;
- № 01119380701 від 04.10.2024 (форма Р), яким збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 416 829 грн, з яких за податковим зобов'язанням - 333 463 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 83 366 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.10.2024 № 01119210701 та № 01119380701 відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до п.7 П(С)БО 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Підпунктом «а» п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).
Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
При цьому, Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Отже, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Люпус Майоріс», як постачальник, мав поставити товар: склобій будівельний у кількості 39,23 т на загальну суму 2 000 777,08 грн, у т.ч. ПДВ 333 462,85 грн. на підставі рахунку-фактури, що є письмовим договором постачання, укладеним у спрощеному вигляді, відповідно до п.1 ст.181 ГК України.
У свою чергу, постачальником виписано позивачу податкову накладну від 30.12.2020 №235 на загальну суму 2 000 777,08 грн, у т.ч. ПДВ 333 462,85 грн.
Як наслідок, позивачем у грудні 2020 року включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у сумі 333 462,85 грн по взаємовідносинах з ТОВ «Люпус Майоріс» згідно податкової накладної №235 від 30.12.2020 та видаткової накладної №235 від 30.12.2020.
Разом з тим, позивачем не надано первинних документів щодо придбання товару - склобій будівельний та доказів, які підтверджували б безпосередню поставку товару, визначеного видатковою накладною №235 від 30.12.2020, покупцю (позивачу), на яких умовах та якими засобами здійснена така поставка, місце постачання.
Крім того, у спірному періоді, між позивачем (Поклажодавець) та ТОВ «Люпус Майоріс» (Зберігач) укладено договір зберігання від 30.12.2020, за умовами якого згідно з актом приймання-передачі від 30 грудня 2020 року №1, який є невід'ємною частиною цього Договору, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього Договору - склобій будівельний у кількості 39,23 т загальною вартістю 2 000 777,08 грн (у т.ч. ПДВ 333 462,85 грн).
Відповідно до п.1.2 Договору визначено, що зберігання за цим Договором є безоплатним.
На підтвердження вказаних операцій між сторонами було складено акт приймання-передачі від 30 грудня 2020 року №1, відповідно до якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання - склобій будівельний у кількості 39,23 т загальною вартістю 2 000 777,08 грн (у т.ч. ПДВ 333 462,85 грн).
Згідно акта звірки станом на 31.12.2020 за даними ТОВ «УВБА «Центр» наявна кредиторська заборгованість у сумі 2 000 777,08 грн. (оприбуткування 30.12.2020 №235)
У відповідності до наданого акта звірки станом на 31.12.2021 за даними ТОВ «УВБА «Центр» наявна кредиторська заборгованість у сумі 1 500 777,08 грн (оплата від 14.01.2021 у сумі 500 000 грн).
Так, основним видом діяльності ТОВ «Люпус Майоріс» (код ЄДРПОУ 40055474) є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; інші види діяльності підприємства: 09.10 Надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу; 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н.в.і.у.; 23.51 Виробництво цементу; 23.52 Виробництво вапна та гіпсових сумішей; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.62 Виготовлення виробів із гіпсу для будівництва; 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання; 23.64 Виробництво сухих будівельних сумішей; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу; 43.11 Знесення; 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику; 43.13 Розвідувальне буріння; 43.21 Електромонтажні роботи; 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 43.31 Штукатурні роботи; 43.32 Установлення столярних виробів; 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін; 43.34 Малярні роботи та скління; 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устатковання; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.74 Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткованням і приладдям до нього; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 38.11 Збирання безпечних відходів; 38.21 Оброблення та видалення безпечних відходів; 38.32 Відновлення відсортованих відходів; 39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами; 41.10 Організація будівництва будівель; 42.11 Будівництво доріг і автострад; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 16.24 Виробництво дерев'яної тари; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.22 Виробництво щитового паркету; 16.21 Виробництво фанери, дерев'яних плит і панелей, шпону.
При цьому, послуги зі зберігання, включаючи зберігання на складах загального користування, митних складах, а також послуги з обробки товарів перед зберіганням (навантаження, розвантаження, сортування) відносяться до коду за КВЕД 52.10, який у ТОВ «Люпус Майоріс» відсутній.
Таким чином, надання ТОВ «Люпус Майоріс» послуг зі зберігання товару суперечить його видам діяльності.
До того ж, у ТОВ «Люпус Майоріс» відсутні послуги щодо відповідального зберігання (складські приміщення).
Згідно податкової інформації виявлено лише зареєстровану податкову накладну, яка виписана ТОВ «Шполянська кондитерська фабрика» (код ЄДРПОУ 32854125) на адресу ТОВ «Люпус Майоріс» на підставі акта надання послуг від 30.11.2020 № 16982 щодо надання послуг зберігання.
Тобто, у спірний період згідно аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Люпус Майоріс» у грудні 2020 року послуг стосовно зберігання від третіх осіб не отримувало.
Податковим органом при здійснені аналізу зареєстрованих податкових накладних встановлено, що по ТОВ «Люпус Майоріс» не співпадає номенклатура товару та послуг з придбання і реалізації, які в подальшому були реалізовані у ланцюгах поставки ТОВ «Люпус Майоріс» на адресу позивача.
У даному випадку ТОВ «Люпус Майоріс» не придбавав товар «Склобій будівельний», а придбавав «Склобій в вигляді декоративного скла».
Вказані обставини свідчать про те, що діяльність ТОВ «Люпус Майоріс» спрямована на здійснення нереальних господарських операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у зв'язку з підміною номенклатури товару на послуги; відсутністю необхідних виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, обладнання та інших основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності.
У той же час, посилання контролюючого органу на те, що ГУ ДПС у Київській області 27.05.2022 прийнято рішення №6121 про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку (п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку) колегія суддів оцінює критично, враховуючи, що спірний період стосувався грудня 2020 року, у той же час як вказане рішення було прийнято у травні 2022 року.
Слід відмітити, що при розгляді справи № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 зазначила, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Відтак, колегія суддів враховує, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
При цьому, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.
Разом з тим, зазначені вище факти з підміни товару (послуг) в ланцюгу постачання, відмінність від товарів, що були придбані (перебували на балансі) та в подальшому реалізовані свідчать про нездійснення господарських операцій, у зв'язку із відсутністю факту (джерела) законного введення в обіг товару (послуг) та відсутність факту реального його одержання від контрагента у досліджуваному періоді, що свідчить про непідтвердженість формування відповідного активу та доказує нереальність здійснення господарських операцій вказаним контрагентом по відношенню до позивача.
У даному випадку, нездійснення заходів з перевірки контрагента є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердження права на формування в податковому обліку податкового кредиту і при врахуванні витрат при визначенні податку на прибуток.
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС України, обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №803/1923/13-а.
Під час розгляду справи суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05 травня 2023 року у справі № 160/15514/20.
У постановах від 16.11.2018 у справі №816/2142/17, від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, від 06.02.2018 № К/9901/5042/17 Верховний Суд також відзначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Позивач не наводить доводів/аргументів з відповідним документальним підтвердженням, а наводить лише загальні твердження про товарність здійснених операцій та достатність/повноту поданих до перевірки первинних документів, та про наявність ділової мети по вказаним договорам, проте належних підтверджень наведеним доводам надано не було.
Надані позивачем первинні документи не є достатніми для підтвердження факту їх реальності та постачання товарів, надання послуг, виконання робіт саме ТОВ «Люпус Майоріс», що свідчить про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за досліджуваними із відповідним контрагентом договорами, як і права враховувати сплачені кошти при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток.
Також ТОВ «УВБА «Центр» не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача.
Твердження скаржника про те, що при проведенні перевірки контролюючим органом не вжито заходів для всебічної та об'єктивної перевірки, та у передбаченому статтею 73 ПК України порядку зустрічної перевірки проведено не було, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Так, згідно абзацу 1-3 пункту 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;
3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;
4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;
5) у разі проведення зустрічної звірки;
6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.
У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.
Пунктом 16 вказаного Порядку визначено, що у разі коли запит складено з порушенням вимог, визначених у пунктах 9 і 10 цього Порядку, суб'єкт інформаційних відносин звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.
Зміст зазначених положень дає підстави для висновку про те, що запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто наявність чітко окреслених обставин, які у відповідності до пункту 73.3 статті 73 ПК України є умовою, за якої відповідний орган може звернутися із таким запитом. Без повідомлення вказаних фактів платник податків позбавлений об'єктивної можливості надати вмотивовані пояснення та їх документальне підтвердження.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.04.2018 у справі №813/4282/16.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 09.04.2024 ГУ ДПС у м. Києві направлено на адресу позивача письмовий запит з вимогою надати пояснення, засвідчені та скріплені печаткою копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків із ТОВ «Люпус Майоріс» за спірний період.
Листом від 15.04.2024 №936 на вказаний лист позивачем надано відповідь, в якій повідомлено про необхідність перенесення строків проведення документальної позапланової виїзної перевірки у зв'язку зі втратою документів.
Як наслідок, податковим органом прийнято рішення щодо перенесення терміну проведення розпочатої документальної позапланової перевірки з 15.04.2024 до дати відновлення та надання документів у межах термінів, визначених п. 44.5 статті 44 ПК України та Наказу від 15.04.2024 №2527-п.
Надалі, листом від 12.08.2024 №936 позивачем надано копії первинних документів стосовно взаємовідносин з ТОВ «Люпус Майоріс» за грудень 2020 року.
Проте, вказані документи не підтверджують реальності господарських операцій з ТОВ «Люпус Майоріс», з огляду на неспівпадіння номенклатури товару та послуг з придбання і реалізації таких товарів.
Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що при проведенні перевірки контролюючим органом було дотримано вимоги чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український виробничо-будівельний Альянс «Центр» - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко