П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 947/32264/25
Перша інстанція: суддя Огренич І.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суд м. Одеси від 26 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
28 серпня 2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови ЕНА №5271358 від 20.07.2025 року про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закриття провадження. Також позивач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом «Mеrcedes-Benz», д/н НОМЕР_1 , з несправною та переобладнаною системою випускання відпрацьованих газів, що проявляються підвищенням рівнем шуму під час їх випускання. Позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, наголошуючи на технічній справності транспортного засобу в цілому та відсутності з його боку будь-яких втручань у систему випускання відпрацьованих газів. Також вказує на відсутність технічного вимірювання рівня шуму та визначення конкретного показника, який є допустимий.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що інспектор поліції може на підставі власних спостережень виявляти порушення та накладати стягнення.
Рішенням Київського районного суд м. Одеси від 26 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5271358 від 20.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, апелянт наполягає на належному встановлені та доведені вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення та надмірному розмірі стягнутої суми витрат на правову допомогу, яке не відповідає складності даної справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА №5271358 від 20.07.2025 року ОСОБА_1 20 липня 2025 року о 16.33 дорога М-05 Київ-Одеса 452 керував транспортним засобом «Mеrcedes-Benz», д/н НОМЕР_1 , з несправною та переобладнаною системою випускання відпрацьованих газів, що проявляються підвищенням рівнем шуму під час їх випускання, чим порушив вимоги п.п.3.1.4.6 та п.31.4.7 Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Також судом стягнуто на користь позивача 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Судова колегія погоджується з наведеним висновками суду першої інстанції по суті спірних правовідносин, однак вважає завищеною суму витрат на правову допомогу, яка компенсована судом.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно частини 1 статті 1 Закону України “Про Національну поліцію», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 14 Закону України “Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України “Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
У відповідності до п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують вказані вище Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 31.1 ПДР визначено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Такі стандарти, правила та нормативи передбачені національним стандартом України ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», затверджені Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.12.2010 за № 630. У відповідності до вимог п. 6.6.7 ДСТУ передбачено, що комплектність і стан систем випуску та нейтралізації відпрацьованих газів (за наявності), систем зниження шуму, інших систем та пристроїв, що передбачені конструкцією КТЗ і призначені для підвищення потужності двигуна та зменшення викидів забруднюючих речовин (систем наддуву, вентиляції картера, рециркуляції відпрацьованих газів, уловлювання випаровувань палива, подачі вторинного повітря, економайзера примусового холостого ходу тощо), мають відповідати вимогам підприємства-виробника КТЗ.
Отже, п. 6.6.7 ДСТУ 3649:2010 заборонено демонтувати вихлопну систему або окремі її складові, які передбачені заводом-виробником і встановлювати аналоги.
Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачено, що за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до оскаржуваної постанови доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є запис з нагрудної камери поліцейського №473749, проте відповідно до відзиву Департаменту патрульної поліції відповідач не має змоги надати відповідний доказ з огляду на його знищення внаслідок закінчення терміну зберігання відеозаписів.
До відзиву на позовну відповідачем надано відеозапис та фотографію транспортного засобу «Mеrcedes-Benz» д/н НОМЕР_1 , які виконані на невідомих технічні прилади та не містять позначок часу та місця їх здійснення. Крім того, за наслідком їх огляду колегія суддів не має змогу встановити факт переобладнання вихлопної системи, оскільки відео відтворює транспортний засіб у русі, а фото зроблено з ракурсу позаду автомобіля. Однак надані фото- та відеофайли не містять детального відображення вузлів чи агрегатів, до яких, за твердженням відповідача, були внесені конструктивні зміни чи зображення клем виробника на вихлопній системі, які відрізняться від автентичних.
Жодних інших доказів відповідач не надав ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 20 липня 2025 року о 16.33 дорога М-05 Київ-Одеса 452 керував транспортним засобом «Mеrcedes-Benz», д/н НОМЕР_1 , з несправною та переобладнаною систему випускання відпрацьованих газів, що проявляються підвищенням рівнем шуму під час їх випускання.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП, а саме керування транспортним засобом, що має технічні несправності.
Вищевикладені обставини у сукупності свідчать про неповноту розгляду даної адміністративної справи Управлінням патрульної поліції та про відсутність у діях ОСОБА_1 складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУПАП, тому постанова постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5271358 від 20.07.2025 року вірно скасована судом першої інстанції.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Надаючи оцінку праву позивача на компенсацію витрат на правову допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
На підтвердження фактично понесених витрат на правову допомогу позивач надав до суду першої інстанції витяг з договору про надання правової допомоги 21.07.2025 року №21/07/25-1, акт приймання-передачі наданих послуг за договором №21/07/25-1, згідно якого зазначено: підготовка та подання позову - 10 000 грн, участь у судових засіданнях - 5000 грн.
Суд першої інстанції зменшив заявлену до відшкодування суму до 10 000 грн, оскільки справа розглянута у порядку письмового провадження без участі представника позивача.
Факт отримання позивачем правової допомоги не ставиться під сум відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. В той же час, відповідач вказує на завищенні гонорару з огляду на типовість даного спору та незначну суму оскаржуваного штрафу.
Надаючи оцінку критерію співмірності присудженої судом суми до складності даної справи, колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане, суд першої інстанції повинен був надати оцінку співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
В аспекті наведеного, судова колегія зауважує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката та не має суттєвого значення для сторін, оскільки розмір штрафу становить 340 грн.
Крім того, колегія суддів, надаючи оцінку критерію необхідності отримання правової допомоги, враховує її вплив на результат розгляду справи. Відповідно до правового висновку суду першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, підставою для задоволення позовних вимог визначено відсутність у відповідача належних та допустимих доказів, а не наведена правова позиція позивача.
Отже, враховуючи юридичну природу даного спору, його значення для учасників справи та обставини прийняття рішення на користь позивача, колегія суддів вважає співмірною є сума 1 000 грн.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає частковому задоволенню в частині розподілу судових витрат, а рішення суду першої інстанції - зміні щодо суми компенсації витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Згідно приписів ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 272 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції задовольнити частково.
Змінити у третьому абзаці резолютивної частини рішення Київського районного суд м. Одеси від 26 грудня 2025 року розмір витрат на правову допомогу, зменшивши його з 10 000 гривень до 1 000 гривень.
В іншій частині рішення Київського районного суд м. Одеси від 26 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко