П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6758/25
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 19.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Федусика А.Г.,
суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення ВПО, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України при Виконавчому комітеті ОМР на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 р. у справі № 420/6758/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення ВПО, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України при Виконавчому комітеті ОМР про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Вказаним рішенням суду позов задоволено частково.
На зазначене судове рішення відповідач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду 1-ї інстанції.
На виконання вказаної ухвали про без руху, апелянтом було подано до суду заяву, у якій зазначив, що з первинною апеляційною скаргою він звернувся вчасно, проте жодних документів від апеляційного суду не отримував.
Надаючи оцінку вказаним доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Так, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року було складено 19.09.2025 року та доставлено до електронного кабінету Виконавчого комітету ОМР (при якому функціонує комісія) 23.09.2025 року, тобто, крайній строк на подання апеляційної скарги на вказане рішення 24.10.2025 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що копія рішення суду у паперовому вигляді була вручена апелянту 06.10.2025 року.
Тобто, крайній строк на подання апеляційної скарги на вказане рішення - 23.01.2026 року.
Як вбачається з матеріалів справи, з первинною апеляційною скаргою апелянт звернувся 17.10.2025 року.
До вказаної апеляційної скарги не було додано документа, що підтверджує факт сплати судового збору за апеляційне оскарження вказаного рішення, про що канцелярією складено Акт №87 від 21.10.2025 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 року апеляційного апеляційну скаргу було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету Виконавчого комітету ОМР (при якому функціонує комісія) 23.10.2025 року.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 року апеляційну скаргу було повернуто апелянту.
З повторною апеляційною скаргою апелянт звернувся до суду 23.01.2026 року, тобто більш ніж два місяці після повернення апеляційної скарги, що, на переконання апеляційного суду, є невиправданим зволіканням.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неотримання ним процесуальних документів від суду, з урахуванням наступного.
Так, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 210 від 31.05.2018 р. було відповідно до статті 40, частини 6 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України» виконавчий комітет Одеської міської ради створив міську комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Комісія звітує перед виконавчим комітетом, який затверджує її рішення, а контроль здійснює заступник міського голови.
Враховуючи наведене, апелянт є підпорядкованим та підзвітним Виконавчому комітету ОМР.
На думку колегії суддів, неспроможність Виконавчого комітету належним чином організувати роботу та комунікацію з підпорядкованою йому комісією суд апеляційної інстанції не визнає поважною причиною пропущення строку апеляційного оскарження.
Наведені скаржником доводи не можуть бути свідченням того, що останній без зайвих зволікань скористався своїм правом на подання апеляційної скарги, а також підтвердженням поважності причин пропущення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Наведені висновки за змістом узгоджуються з практикою Верховного Суду, зазначеною в постанові від 12 жовтня 2022 року справа №640/11452/19.
Згідно усталеної судової практики, апелянт зобов'язаний проявляти добросовісний інтерес до справи, що включає самостійний контроль за рухом документів та дотримання процесуальних строків. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування заявником протягом тривалого періоду часу руху провадження, ініційованого за його заявою (скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних основ адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави…» (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
У кожній справі суди мають перевірити наявність підстав для поновлення строку на оскарження, визнати їх виправданими, а також мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку. Сама лише вказівка на наявність поважних причин не є належним мотивуванням висновку про поновлення строку і є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010 року, заява № 45783/05).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Отже, оскільки апелянтом не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження спірного рішення суду першої інстанції, не наведено нових достатніх обставин для поновлення пропущеного строку та з урахуванням тієї обставини, що положення КАС України передбачають відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, колегія суддів приходить до висновку, що у відкритті апеляційного провадження належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 3, 243, 248, 250, 299, 325, 328, 329 КАС України, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення ВПО, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України при Виконавчому комітеті ОМР на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк