П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/19/26
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 про відмову у забезпеченні позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
31 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заяво, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі протоколу від 16.12.25 р. № 84 щодо відмови йому у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 ч. 1 п. 14 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Того ж дня ОСОБА_1 подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову його на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що подав до комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 ч. 1 п. 14 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", однак рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке оформлено протоколом від 16.12.25 р. № 84, у наданні відстрочки відмовлено. Позивач вважає, що така відмова носить протиправний характер та суперечить Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки ним до заяви долучено всі документи, відповідно до приписів чинного законодавства. Позивач наголосив, що у випадку його мобілізації, він набуде статусу військовослужбовця, що ускладнить виконання рішення суду та може зробити судовий захист неефективним.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року у ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову якою забезпечити позов. Зокрема, апелянт зазначає, що з метою виконання взятих на себе зобов'язань і обов'язку здійснювати постійний догляд та надавати допомогу діду ОСОБА_2 з боку його онука, він на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» звернувся 15.12.2025 (хоча судом було неправильно встановлено, що звернувся із заявою від 04.09.2025) із заявою про надання відстрочки від призову. Однак відповідно до повідомлення відповідача від 16.12.2025 №17133, комісією за результатами розгляду заяви та підтвердних документів протоколом від 16.12.2025 №84 прийняте рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. З аналізу цього повідомлення відповідача 16.12.2025 №17133 вбачається, що при повідомленні про відмову у наданні відстрочки, позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період па загальних підставах. Тому станом на час подання та розгляду позовної заяви в суді існує реальний ризик протиправного призову позивача на військову службу незважаючи на те, що позивач має право на відстрочку на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із здійсненням позивачем постійного догляду за дідом ОСОБА_2 , особою з інвалідністю першої групи. Таким чином, на думку позивача, у разі протиправного призову позивача на військового службу у нього зміниться правовий статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця. І це відбуватиметься не протягом якогось тривалого часу, який дозволить йому вчиняти якісь дій на захист своїх прав, а може відбутися протягом однієї доби. Що виключає можливість його звернення к до адвоката за правовою допомогою, так і до суду, який вочевидь також не розгляне його заяву про забезпечення позову протягом часу до зміни його статусу військовослужбовця. І за такого судовий захист і судова справа, ініційована позивачем не матимуть ніякого юридичного сенсу.
Апелянт наголосив, що якщо він буде призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не забезпечить ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у наданні відстрочки не дорівнює за своїми правовими наслідками початку процедури мобілізації, тобто відмова у наданні відстрочки не означає, що відповідач розпочав процедуру мобілізації. До заяви про забезпечення позову не додано жодних доказів того, що відповідач вживає передбачені п. 6 Порядку № 560 заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначив, що при дослідженні додатків до позову судом встановлено, що до позовної заяви долучений скріншот застосунку "Резерв+", в якому мається графа "Ви не прибули за мобілізаційним розпорядженням", а також графа "Вас розшукує ТЦК", однак позивач ніяким чином не посилається на ці обставини - ані позовна заява, ані заява про забезпечення позову, не містять з цього приводу жодних пояснень. Крім того, з скріншоту взагалі неможливо встановити, якого конкретно часу стосується мобілізаційне розпорядження у застосунку "Резерв+".
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Верховний Суд у рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
За обставинами справи, ОСОБА_1 наполягає на протиправності рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі протоколу від 16.12.25 року № 84 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
В заяві про забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а саме заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період, до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі, зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, судова колегія вважає обґрунтованими доводи апелянта, що якщо він буде призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не забезпечить ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
Враховуючи наведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, зміст заяви позивача про забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб.
Колегія суддів вважає, що позивачем доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Станом на момент звернення із позовом та з цією заявою, існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця", що підтверджується зокрема скриншотом із застосунку "Резерв+".
Додатково колегія суддів враховує, що на спірні правовідносини не розсповсюджується п.10 ч.3 ст.151 КАС України, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, оскільки позивач наразі не має статусу військовослужбовця.
Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб бажаний для позивача, необхідно вказати, що забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти певні дії до набрання законної сили рішенням за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправним та скасування рішення у формі протоколу, зобов'язання вчинити певні дії, не змінює обсяг прав та обов'язків сторін у спорі та зацікавлених осіб.
Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову.
Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Додатково на вірність доводів колегії суддів вказують висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
З матеріалів справи вбачається, що провадження по цій справі по суті спору відкрито ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року.
Відтак, заходи забезпечення позову, на переконання колегії суддів, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, позивачем не допущено зловживання процесуальними правами шляхом звернення з заявою про забезпечення позову без заявлення відповідного позову.
Водночас, застосовуючи заходи забезпечення позову, колегія суддів не розглядає питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору між сторонами та обрано адекватні заходи забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу в законну силу судового рішення у цій справі.
Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 238, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року про відмову у забезпеченні позову - скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період, до набрання законної сили судовим рішенням по цій справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко