04 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/21437/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Південно-Східної (Дніпровської) митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року (суддя Врона О.В.) в справі №160/21437/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пігмент-Дніпро» до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пігмент-Дніпро» звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від 14 липня 2025 року № UA110050/2025/000088/1.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року позив задоволено.
Визнано протиправним та скасовано прийняте Дніпровською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 14.07.2025 № UA110050/2025/000088/1.
Стягнуто на користь ТОВ “ПІГМЕНТ-ДНІПРО» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 3061,63 грн і?витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Відповідно до наказу Державної митної служби України від 08 серпня 2025 року № 775 «Про реорганізацію територіальних органів Держмитслужби» територіальний орган як відокремлений підрозділ Державної митної служби України Дніпровську митницю (код 43971371) перейменовано на Південно-Східну митницю (код 43971371), про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідний запис 20 серпня 2025 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року замінено найменування відповідача у справі з «Дніпровська митниця» на «Південно-Східна митниця».
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову, з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга містить виклад обставин прийняття рішень про коригування митної вартості та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які є предметом позову, та фактично повторює зміст відзиву на позовну заяву.
Доводи апелянта зводяться до неврахування судом першої інстанції, що подані декларантом для митного оформлення документи мали розбіжності, не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості, тому у відповідача виник обґрунтований сумнів у правильності визначення митної вартості декларантом, який став підставою для витребування додаткових документів та для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, адже декларантом не спростовано сумніви митниці у правильності визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору.
Також приводить доводи стосовно неправильності вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.10.2020 між компанією “ZHEJIANG TONGCHEM INDUSTRY GROUP CO, LTD», Китай (продавець) і ТОВ “ПІГМЕНТ ДНІПРО» (покупець) був укладений контракт №15102020, за яким продавець продає, а покупець купує на умовах СІF Одеса, вказаний у адресі доставки митний термінал (поставка без оплати мит) (ІНКОТЕРМС 2000), хімічну продукцію, у відповідності до специфікації.
Найменування, кількість, строк поставки, ціна і порядок оплати товару визначаються згідно підписаних сторонами специфікацій на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною цього контракту (п. 1.2. контракту).
На виконання умов контракту продавцем поставлено товар: “Інші фосфати, фосфати цинку - 24000 кг. Зміст оксиду цинку - 50,01 %. Використовується у виробництві лакофарбових матеріалів для підвищення антикорозійних властивостей CAS NO: 7778-90-0».
08.07.2025 позивач звернувся до Дніпровської митниці для здійснення митного оформлення товару за митною декларацією № 25UA110050002423U2. Митна вартість товару заявлена позивачем на рівні 1,4245 долари США/кг за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору).
На підтвердження вартості товару позивачем були надані до митниці наступні документи: 1) зовнішньоекономічний контракт від 15.10.20 № 15102020; 2) специфікація від 01.04.25 № 36; 3) рахунок-проформа від 01.04.25 № TCKKL2501; 4) рахунок (інвойс) від 03.04.25 № TC25KEN129H; 5) комерційна пропозиція від 27.03.25; 6) платіжна інструкція в іноземній валюті від 20.04.25 № 200; 7) рахунок перевізника від 30.06.25 № 683; 8) довідка перевізника від 30.06.25 № 30/06/25-01; 9) платіжна інструкція від 09.07.25 № 2847; 10) експортна митна декларація КНР від 28.04.25 № 422720250000436959; 11) сертифікати якості б/н від 03.04.2025; 12) пакувальний лист б/н від 03.04.2025; 13) коносамент № 285596038 від 02.05.2025; 14) накладна УМВС №01525001 від 30.06.2025; 15)сертифікат про походження товару № 23C3305A0122/00144 від 24.04.2025; 16) банківський платіжний документ, що стосується товару №200 від 02.04.2025; 17) доповнення до зовнішньоекономічного контракту №36 від 01.04.2025; 18) договори про перевезення №022/ФСР від 28.10.2019; 19) інформаційний лист від 08.07.2025.
Дніпровською митницею направлено позивачу електронне повідомлення про необхідність подання відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України додаткових документів, а саме: 1) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 3) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; інші додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Листом від 11.07.2025 № 11/07 позивачем надано додатково документи: комерційна пропозиція від 27.03.2025; проформа інвойс від 01.04.2025 №TCKKL2501; повторно, вже надісланий разом з ЕМД, банківський платіжний документ- SWIFT (зазначено під кодом 3001 у гр. 44 ЕМД) від 02.04.2025 № 200; лист АТКБ “Приватбанк» від 10.07.2025 №20.1.0.0.0/7 20250710/1134; платіжна інструкція від 09.07.2025 № 2847 про оплату послуг ТЕО; лист ТОВ “ФСР ЛОДЖИСТIКС УKPAЇHA» від 08.07.2025 № 08/07/25-01; лист ДП “Держзовнішінформ» від 04.11.2024 № 3-1/1464; страховий поліс від 24.04.2025 №6643531060360250000239; Заявка на ТЕО від 02.05.2025 № 65.
14.07.2025 Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110050/2025/000088/1, за яким митна вартість товару скоригована в сторону збільшення на 68% з 1,4245 долари США/кг до 2,4006 долари США/кг Митницею застосовано другорядний метод визначення митної вартості - резервний-2.
Митним органом сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110050/2025/0004146.
15.07.2025 в порядку ч. 7 ст. 55 Митного кодексу України та на виконання вимог картки відмови в митному оформленні № UA110050/2025/000146, товариством була подана нова митна декларація № 25UA110050002506U8, за якою товар випущений у вільний обіг із збільшенням (доплатою) загальної суми митних платежів на 255 135, 97 грн (мито 49 064, 61 грн, ПДВ 206 071, 36 грн), відомості про що містяться в гр. 47 “Нарахування платежів» та гр. В “Подробиці розрахунків» митної декларації.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведення відповідачем належними та допустимими доказами наявності у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари, та відповідно, не спростування правильності визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивної можливості застосування основного методу визначення митної вартості.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «Пігмент Дніпро» 08 липня 2025 року подано до Дніпровської митниці ЕМД №25UA110050002423U2 з метою здійсненні митного оформлення товару: інші фосфати, фосфати цинку - 24000 кг. Зміст оксиду цинку - 50,01%. Використовується у виробництві лакофарбових матеріалів для підвищення антикорозійних властивостей CAS NO: 7778-90-0.
Товари отримано позивачем за контрактом 15 жовтня 2020 року № 15102020, укладеним ТОВ «Пігмент Дніпро» (покупець) з компанією ZHEJIANG TONGCHEM INDUSTRY GROUP CO, LTD, Китай (продавець).
До митної декларації декларантом з метою підтвердження митної вартості додано документи, зазначені в графі 44 МД.
Митна вартість товару декларантом визначена на основним методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту) відповідно до статті 58 Митного кодексу України на рівні 1,4245 доларів США/кг.
Митним органом надіслано позивачеві повідомлення, в якому запропоновано подати додаткові документи щодо підтвердження митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.
На вимогу митного органу декларантом листом від 11 липня 2025 року № 11/07 надано документи: комерційна пропозиція від 27.03.2025; проформа інвойс від 01.04.2025 №TCKKL2501; повторно, вже надісланий разом з ЕМД, банківський платіжний документ- SWIFT (зазначено під кодом 3001 у гр. 44 ЕМД) від 02.04.2025 № 200; лист АТ КБ «ПриватБанк» від 10.07.2025?№20.1.0.0.0/7 20250710/1134; платіжна інструкція від 09.07.2025 № 2847 про оплату послуг ТЕО; лист ТОВ «ФСР ЛОДЖИСТIКС УKPAЇHA» від 08.07.2025 № 08/07/25-01; лист ДП «Держзовнішінформ» від 04.11.2024 № 3-1/1464; страховий поліс від 24.04.2025 №6643531060360250000239; заявка на ТЕО від 02.05.2025 № 65.
Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 14 липня 2025 року №UA110050/2025/000088/1, яким митну вартість визначено за другорядним (резервним) методом визначення митної вартості згідно зі ст. 64 Митного кодексу України (митна вартість скоригована з 1,4245 доларів США/кг до 2,4006 доларів США/кг)
Спірним є питання наявності правових підстав для коригування заявленої позивачем митної вартості за основним методом визначення митної вартості та застосування митним органом другорядного (резервного) методу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 49 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як встановлено статтею 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Декларація митної вартості подається у разі:
1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни;
2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу;
3) якщо покупець та продавець пов'язані між собою.
Згідно з частинами восьмою - дев'ятою цієї статті у декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.
Статтею 53 МК України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний:
1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;
3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;
4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:
у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
Згідно з частиною шостою цієї статті митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Як зазначено вище, підставою для коригування митної вартості товару є встановлення в ході здійснення митного контролю наявності розбіжностей в поданих для митного оформлення документах, які, на думку відповідача, унеможливлюють перевірку числового значення митної вартості імпортованого товару.
Судом встановлено, що декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару подані документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України.
При перевірці правильності визначення митної вартості товару митницею встановлено, що документи, які надані для митного оформлення товару, не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості та містять розбіжності.
Виходячи з рішення про коригування митної вартості, документи, подані згідно з частиною другою статті МК України, містять розбіжності, що впливають на правильність визначення митної вартості, а саме:
1) для підтвердження оплати за отриманий товар декларантом надано банківський платіжний документ- SWIFT (зазначено під кодом 3001 у гр. 44 ЕМД) від 02.04.2025 № 200, у призначенні платежу вказано реквізити контракту та специфікації до контракту, проте відсутні у банківських платіжних документах посилання на проформу-інвойс, інвойс, що унеможливлює ідентифікацію оплати партії товару, що задекларована. Згаданий банківський платіжний документ оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, а саме: вищезазначений банківський платіжний документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком.
2) відповідно до п. 20 ДМВ до ЕМД загальна сума транспортних витрат на перевезення товару до пункту пропуску в Україні складає 84827,47 грн, для підтвердження заявленого рівня транспортної складової декларантом надано договір транспортно-експедиторського обслуговування від 28.10.2019 № 022/ФСР, рахунок на оплату транспортних послуг від 30.06.2025 № 683 та довідку про транспортні витрати від 30.06.2025 №30/06/25-01.
Оскільки оцінювана партія товару слідує на комерційних умовах поставки CIF GDANSK, мало здійснюватися страхування вантажу. Страховий поліс до митного оформлення не надано та у гр. 44 ЕМД не зазначено. На умовах поставки CIF до обов'язків продавця належать витрати, пов'язані з навантаженням товару на борт судна та доставленням вантажу до порту призначення.
У рахунку на оплату за перевезення товару від 30.06.2025 № 683 не зазначено географічні складові маршруту міжнародного перевезення товару.
Згідно з наданою залізничною накладною від 30.06.2025 № 01525001 перевантаження та відправка контейнера здійснювалась з залізничної станції GDANSK (Польща). Надана до митного оформлення сканована копія залізничної накладної від 30.06.2025 №01525001 не містить інформацію про числові значення витрат на транспортування товару, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) від 01.11.1951, ратифікованої Україною 05.06.1992. Наданий до митного оформлення примірник залізничної накладної не містять інформації, яка наявна на звороті даного документу і повинна містити графи щодо тарифу та вартості перевезення товару.
Рахунок на оплату транспортних послуг не містить опис/перелік всіх складових транспортних витрат за даним маршрутом міжнародного перевезення товару з застосуванням, типи комбінованих видів транспорту, можливі відомості про додаткові витрати. Виникає сумнів що всі додаткові витрати на транспортування товару до пункту перетину кордону України були враховані в вартості послуги транспортування товару, в документах, наданих для перевірки заявленої в ЕМД транспортної складової митної вартості товару. У наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості додаткових витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів.
Згідно п.4 Договору ТЕО від 28.10.2019 № 022/ФСР оплата послуг з організації ТЕО здійснюється на протязі 5 банківських днів з дати рахунку. Рахунок за ТЕО виставлено 30.06.2025 № 683. Документів, що підтверджують оплату ТЕО на надано та у гр. 44 ЕМД не зазначено.
Згідно п.1 Договору ТЕО від 28.10.2019 № 022/ФСР Клієнт за 7 робочих днів до початку навантаження товару передає Експедитору Заявку. До митного оформлення Заявку не надано та у гр. 44 ЕМД не зазначено. Аналіз транспортних (перевізних) документів, зазначених в графі № 44 ЕМД, в частині повноти включення транспортних витрат при міжнародному перевезені товарів за єдиним міжнародним документом свідчить про наявність ризиків розрахунку величини фактично понесених витрат. Підставою для наявності сумнівів щодо повноти включення сум транспортних витрат за операціями з постачання послуг з міжнародних перевезень за єдиним міжнародним перевізним документом, понесених перевізниками за межами митної території України, є відсутність в наданих документах інформації з вартості послуг за всіма складовими маршруту міжнародного перевезення за єдиним міжнародним перевізним документом, відомостей щодо співвідношення протяжності маршруту від місця завантаження товару до пункту пропуску на кордоні України та від пропуску на кордоні України до місця призначення. Виявлено ризик не включення витрат за окремі транспортно-експедиційні послуги, що може свідчити про декларування транспортних витрат не в повному обсязі.
Стосовно питання відсутності у банківському платіжному документі посилання на проформу-інвойс, інвойс, що унеможливлює ідентифікацію оплати партії товару, що задекларована, банківський платіжний документ оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, а саме: вищезазначений банківський платіжний документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, суд зазначає наступне.
За положеннями пунктів 3, 4 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Позивачем на підтвердження заявленої митної вартості надано платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах від 02.04.2025 № 200, рахунок (інвойс) від 03.04.25 № TC25KEN129H.
При цьому платіжна інструкція містить посилання на контракт та специфікацію.
Отже, декларантом подано передбачені частиною другою статті 53 МК України документи на підтвердження заявленої митної вартості.
Апелянтом не обґрунтовано, яким чином відсутність платіжній інструкції реквізитів проформи-інвойсу, інвойсу унеможливлює перевірку числових значень заявленої позивачем митної вартості.
Суд відхиляє аргумент апелянта про невідповідність платіжного документу вимогам Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 28 липня 2008 року №216, а саме документи не містять підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, адже в поданому позивачем митному органу платіжному документі містяться реквізити, які належать постачальнику, на користь якого сплачено відповідні суми, міститься посилання на зовнішньоекономічний контракт та специфікацію, на підставі яких поставлялась партія товару, тобто платіжні доручення можливо ідентифікувати з конкретною партією товару, адже зазначені в платіжній інструкції формулювання призначення платежу, розмір перерахованої суми дозволяли відповідачу ідентифікувати, за який саме ввезений товар сплачено кошти.
Стосовно транспортної складової митної вартості суд зазначає, що апелянтом у цьому питанні висловлено декілька зауважено: відсутність страхового полісу; незазначення географічних складових маршруту міжнародного перевезення товару; відсутність у залізничній накладній тарифу та вартості перевезення товару; відсутність у рахунку на оплату транспортних послуг опису/переліку всіх складових транспортних витрат за маршрутом міжнародного перевезення товару; відсутність у поданих документах відомості щодо вартості додаткових витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів; відсутність документів про оплату ТЕО; відсутність заявки до договору ТЕО.
В спірному випадку умовами поставки є CIF (GDANSK) в редакції Інкотермс-2010.
Відповідно до Інкотермс 2010 (Правила ICC для використання торгівельних термінів в національній та міжнародній торгівлі) термін CIF (Cost Insurance and Freight або вартість, страхування і фрахт) означає, що продавець несе ті ж обов'язки, що за умовами CFR (продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, однак ризик втрати або ушкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, що виникають після переходу товаром борту судна, переходить з продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. За умовами CFR на продавця покладаються обов'язки з очищення товару від мит ??для його вивезення), проте він повинен забезпечити морське страхування від ризику загибелі або пошкодження товару під час перевезення, продавець укладає договір страхування і виплачує страховику страхову премію.
Тобто, за умовами поставки CIF саме на продавця покладається обов'язок зі сплати вартості витрат перевезення, страхування, фрахту, необхідних для доставки товару в порт призначення. Зазначені витрати включаються до вартості товару за умовами поставки CIF.
Таке тлумачення норм Інкотермс-2010 відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 03 травня 2018 року в справі № 815/2618/17.
Таким чином, поставка товару на умовах CIF зобов'язує продавця оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення, забезпечити страхування на користь покупця та забезпечити здійснення митного оформлення товару для експорту.
Відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту ціна товару, яка зазначена в інвойсах, включає вартість тари, маркування, упаковки, перевезення, переміщення (в тому числі навантаження, вивантаження) та страхування.
Тобто, умовами контракту на покупця (позивача) не покладено обов'язку сплати окремо вартості страхування.
Згідно з пунктом 7 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.
Таким чином, є безпідставним посилання митного органу на відсутність страхового полісу.
Крім того, на підтвердження транспортних витрат декларантом надано митному органу отримані від експедитора ТОВ «ФСР ЛОДЖИСТІКС УКРАЇНА» за договором? ? про транспортно-експедиційне обслуговування №022/ФСР від 28.10.2019 рахунки та довідка із зазначенням відомостей щодо вартості перевезень в розмірі 84 827,47 грн, докази оплати послуг перевізника.
Відповідно до довідки ТОВ «ФСР ЛОДЖИСТІКС? ?УКРАЇНА» №30/06/25-01 від 30.06.2025 вартість міжнародного морського перевезення вантажу по коносаменту 285596038, контейнер МRKU9057886 складає: послуга міжнародного ЗД перевезення за межами території України - 49836,72 грн; послуга міжнародного ЗД перевезення на території України - 33224,48 грн; послуга складської обробки контейнера/вантажів та НРР за межами території України - 31390,75 грн; автодоставка контейнера за маршрутом Самар-Дніпро - 11659,45 грн.; винагорода експедитора - 3600,00 грн.
Отже, експедитором, з яким позивач мав господарські відносини та яким видана довідка про транспортні витрати, підтверджено транспорту складову митної вартості, а відповідачем не надано жодного доказу здійснення позивачем або експедитором будь-яких інших платежів, які не увійшли до довідки.
Суд зауважує, що незазначення географічних складових маршруту міжнародного перевезення товару, відсутність у залізничній накладній тарифу та вартості перевезення товару, відсутність у рахунку на оплату транспортних послуг опису/переліку всіх складових транспортних витрат за маршрутом міжнародного перевезення товару, відсутність у поданих документах відомості щодо вартості додаткових витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, не дає митному органу підстав для сумніву у доведеності розміру складової митної вартості, адже довідка експедитора є належним та достатнім доказом розміру транспортної складової митної вартості.
Крім того, відповідачем не обґрунтована необхідність такої інформації у довідці про транспортні витрати, а власне довідка про транспортні витрати має усі необхідні відомості щодо транспортної складової митної вартості.
Крім того, суд зауважує, що декларантом до митного оформлення надано документи на підтвердження транспортної складової митної вартості, якими у повній мірі доводиться факти прийняття товару до перевезення, його перевезення та числові показники заявленої транспортної складової митної вартості, інформація у поданих документах кореспондуються між собою, ідентифікується з задекларованими товарами, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митний орган мав можливість перевірити числові значення транспортної складової митної вартості.
З цього питання судом враховується висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02 липня 2020 року у справі № 803/916/17, від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14, від 07 травня 2020 року у справі №400/2922/18, за яким довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Відсутність документів про оплату ТЕО, відсутність заявки до договору ТЕО не є підставою для коригування митної вартості, адже ці документи на є документами, що підтверджують митну вартість (з урахуванням того, що оплата за договором ТЕО на момент митного оформлення не проведена).
Відповідачем не надано доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації щодо складових митної вартості товару.
Подані декларантом до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомості щодо ціни, що була сплачена за товар.
Верховним Судом у постанові від 23 липня 2019 року в справі № 1140/3242/18 зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Враховуючи приведені обставини, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.
Також апелянтом зазначається про не надання декларантом додатково витребуваних документів.
Суд з цього приводу також погоджується із висновком суду першої інстанції, що хоча митний орган і має повноваження витребувати додаткові документи, але такі повноваження, відповідно до статті 53 МК України обумовлені необхідністю перевірки правильності визначення митної вартості, тобто митний орган може витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
В цьому випадку декларантом надано до митного оформлення документи, які дозволяли ідентифікувати поставлений товар, а також дозволяли обчислити та перевірити митну вартість, заявлену декларантом, тому є цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що сам факт не подання декларантом додаткових документів не міг бути підставою для відмови в митному оформленні товару, з урахуванням того, що митним органом не обґрунтовано, яким чином додатково витребувані документи могли б вплинути на митну вартість товару.
Суд вказує, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за основним методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11 вересня 2012 року (реєстраційний № 26347525 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), а також в постанові від 31 березня 2015 року в справі № 21-53а15, відповідно до якого митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за основним методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів відповідач повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
10 квітня 2008 року Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим держава взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).
Відповідно до статті VII п. 2. (a) Генеральної угоди по тарифам и торгівлі 1947 року (ГАТТ 1947) оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних оцінках.
Пунктом 2(b) статті VII ГААТ 1947 встановлено, що від "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи аналогічного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або (i) з порівнюваними кількостями, або (ii) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.
Суд не піддає сумніву право митного органу контролювати митну вартість, заявлену декларантом, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих діючим законодавством. При цьому враховується, що статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року визначено, що ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таким, що ставить під сумнів право податкових адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості товару, митниця виходила з наявної інформації щодо раніше визначеного рівня митної вартості (за резервним методом).
Статтею 57 МК України встановлені методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини першої якої визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Згідно з частиною другою статті 57 МК основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частинами третьою - п'ятою цієї статті передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
За приписами статті 64 МК України, яка регулює питання застосування резервного методу, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Оцінюючи правомірність застосування митним органом другорядного методу визначення митної вартості (резервного методу, метод 2-ґ), суд зазначає, що визначення митної вартості відповідачем за другорядним методом 2-ґ за митною декларацією, зазначеною у рішенні про коригування митної вартості, є безпідставним, оскільки у оскарженому рішенні не наведено мотивів щодо того, що товари за приведеною митною декларацією та митною декларацією, поданою позивачем, мають однакові характеристики, зокрема, не зазначено постачальників, умови поставки за вказаними деклараціями та характер контрактів (прямий чи посередницький), які впливають на числові значення митної вартості товарів, а оспорюване рішення містить лише посилання на те, що митна вартість товарів, визначена митницею згідно з положеннями ст. 64 МК України, ґрунтується на митній вартості іншого митного оформлення.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що при коригуванні митної вартості застосована митна вартість товарів, який має однакові характеристики, умови поставки є схожими, відповідно, така митна вартість є співставною із митною вартість спірних товарів та може бути застосована при коригуванні митної вартості оцінюваних товарів.
На підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає частині другій статті 53 МК України, з урахуванням умов поставки товару, відповідач мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості і необхідності витребовування додаткових документів.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару за ціною договору.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Відповідачем не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об'єктивну можливість і спроможність визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у статті 58 МК України.
Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування основного методу, не спростовані відповідачем.
Стосовно питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено до стягнення витрати на надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції в розмірі 32000,00 грн.
Суд першої інстанції вважав обґрунтованим та пропорційним розмір витрат на професійну правничу допомогу в 8000,00 грн, понесення таких витрат вимушеним та зумовленим протиправним рішенням відповідача, в зв'язку з чим стягнув витрати на професійну правничу допомогу позивача з відповідача саме в такому розмірі.
За позицією відповідача гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 8000,00 грн є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.
Позивач підтверджує факт надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції наступними документами:
договором, укладеним 21 липня 2025 року між адвокатом Афоніним О.В. і ТОВ «Пігмент-Дніпро» (клієнт), про надання правової допомоги, відповідно до пункту 4.1, 4.2 договору сторони дійшли згоди, що вартість юридичних послуг складає 6000,00 грн. за 1 годину адвоката;
актом приймання-передачі від 23 липня 2025 року, відповідно до якого адвокатом надані наступні послуги:
підготовка та подання? ?до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування прийнятого Дніпровською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 14.07.2025 №UA110050/2025/000088/1, вартість?послуги - 20000,00 грн;
підготовка та подання до?митниці адвокатського запиту про витребування копії митної декларації та інформації, вартість послуги - 1500,00 грн;
підготовка та подання до Державної митної служби України адвокатського запиту про витребування копії митної декларації та інформації, вартість послуги - 1500,00 грн,
всього вартість наданих послуг склала 23000,00 грн;
актом приймання-передачі від 26 серпня 2025 року, відповідно до якого адвокатом надані послуги з підготовки та подання?відповіді на відзив, вартість - 9000,00 грн;
банківськими платіжними документами?від 24 липня 2025 року, від 26 серпня 2025 року про оплату послуг адвоката.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).
За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частин третьої - п'ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/73 9/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, та доходить до висновку, що стягнутий на користь позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу (8000,00 грн) є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, стягнута судом першої інстанції сума правничої допомогу є розумною і необхідною, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача.
Доводи апелянта суд відхиляє, позаяк судом першої інстанції при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яка має бути відшкодована позивачу, враховані відповідні критерії, зазначені відповідачами обставини та зменшено розмір витрат, про стягнення яких просив позивач, при цьому судом першої інстанції враховано як критерій співмірності витрат на правничу допомогу із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача, так й такий критерій, як фактичність та неминучість (необхідність) понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач також просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного перегляду справи, у розмірі 9000 грн.
Відповідач у запереченнях на заяву позивача просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи надано рахунок від 22 грудня 2025 року № 3; акт приймання-передачі послуг до договору про надання правової допомоги від 21липня 2025 року, відповідно до якого адвокатом позивачу надано послуги з підготовки та подання 20 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Третього апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу митного органу у справі № 160/21437/25 за позовом про визнання протиправним та скасування прийнятого Дніпровською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 14.07.25 № UA110050/2025/000088/1, вартість послуги - 9000 грн; банківською випискою про підтвердження зарахування на рахунок адвоката оплаченого позивачем гонорару у розмірі 9000 грн.
При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яку необхідно стягнути на користь позивача, суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, а саме, що фактично правнича допомога полягала у підготовки відзиву на апеляційну скаргу відповідача, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (9000 грн) не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до стягнення, (9 000 грн) не може бути визнаний розумним і необхідним, такий розмір є явно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача.
Як вказано вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В розглядуваному випадку, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності розміру таких послуг, фінансовий стан позивача та відповідача - суб'єкта владних повноважень, який є бюджетною установою, суд доходить до висновку, що співмірною зі складністю справи, обсягом наданих позивачу адвокатом послуг, ціною позову, значенням справи для позивача, є сума правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Південно-Східної (Дніпровської) митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року в справі № 160/21437/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року в справі № 160/21437/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пігмент-Дніпро» до Південно-Східної (Дніпровської) митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної (Дніпровської) митниці (ЄДРПОУ 43971371, вул. Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, 49038) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Пігмент-Дніпро» (ЄДРПОУ 31384861, вул. Любарського, 143, офіс 205, м. Дніпро, 49000) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 04 лютого 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 04 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко