03 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/12973/25
Суддя І інстанції - Голобутовський Р.З.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком громадянину України ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009, з урахуванням норм законодавства, які діють за весь час поновлення виплати пенсії, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії з осучасненням таких виплат, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, у порядку передбаченому законодавством, з компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 №1907000716 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована правомірністю рішення про відмову в поновленні пенсії. Вказує на необхідність звернення позивача до відділу обслуговування громадян особисто або через представника та надати разом із заявою про поновлення виплати пенсії необхідні документи, визначені Порядком №22-1.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, то в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, який виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, де взятий на консульський облік в посольстві України.
13.12.2022 позивачем було направлено засобами поштового зв'язку до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати пенсії за віком із відповідними копіями документів.
Не отримавши пенсійних виплат, ОСОБА_1 27.04.2023 направив до відповідача заяву, в якій просив повідомити про результат вирішення його питання про поновлення виплати пенсії.
Листом вих.№25130-18623/Н-01/8-0400/23 від 31.05.2023 позивача повідомлено про те, що він не перебуває на обліку, як отримувач пенсійної виплати в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Не погодившись із означеним, позивач звернуся до суду із відповідним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 160/12761/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 13.12.2023 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 13.12.2023, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі № 160/12761/23 набрало законної сили 05.09.2023.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 виправлено допущену описку у другому та третьому абзаці резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у адміністративній справі №160/12761/23, зазначивши замість невірної дати заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії - "13.12.2023", вірну - "13.12.2022".
На виконання означеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі №160/12761/23 з урахуванням ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову від 20.05.2024 №1907000716.
Так, в рішенні від 20.05.2024 №1907000716 про відмову в поновленні виплати пенсії, зокрема зазначено про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Індустріального району Дніпропетровської області як отримувач пенсії за віком до червня 2005 року, архівна пенсійна справа №154579 згідно з актом від 12.04.2014 прийшла в непридатність. ОСОБА_2 необхідно звернутися до відділу обслуговування громадян особисто або через представника та надати разом із заявою про поновлення виплати пенсії необхідні документи, визначені Порядком №22-1. Таким чином, на виконання рішення суду від 08.02.2024, з урахуванням ухвали від 30.11.2023, при розгляді заяви від 13.02.2023 ОСОБА_2 в поновленні пенсії відмовлено.
Листом від 21.04.2025 №18766-9690/Н-01/8-0400/25 «Про розгляд звернення» на заяву представника позивача від 10.03.2025, позивачеві було повідомлено про відмову та надано оскаржуване рішення від 20.05.2024 №1907000716.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (в подальшому - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 по справі №1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон
Таким чином суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач, проживаючи в Німеччині, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості, адже право позивачки на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України
Тому, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини 1 статті 49 та 2 речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим з цього часу мала бути поновлена виплата пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функцій та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121 від 01.03.2001 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Правління Пенсійного фонду України постановою №22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому - Порядок №22-1).
Згідно із пунктом 1.5 Порядку №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно із пунктом 2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку №22-1).
Згідно із ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до п. 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У пункті 2.9 Порядку №22-1 зазначено, що особа, яка зверталась за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 № 25-1) допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суд від 24.07.2023 у справі №280/6637/22.
Також, у постанові від 20.01.2022 у справі №280/4551/21 Верховний Суд вказав на те, що очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року №25-рп/2009.
Верховний Суд у постановах від 29.07.2020 у справі №489/89/17 та від 08.08.2019 у справі №425/2881/16-а підкреслив, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
Із урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що позивач має право на поновлення виплати пенсії, правові підставі для невиплати пенсії йому як громадянину, що проживає за кордоном, відсутні, що правильно було встановлено судом першої інстанції.
Твердження відповідача про те, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до відділу обслуговування громадян особисто або через представника та надати разом із заявою про поновлення виплати пенсії необхідні документи, визначені Порядком №22-1, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки оскаржуване не містить жодних посилань на відсутність конкретних документів, необхідних для вирішення питання про поновлення виплати пенсії.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до пенсійного органу було подано заяву про поновлення виплати пенсії із наданням копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копію трудової книжки, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.
Колегія суддів звертає увагу на тому, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Колегія суддів зауважує, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Крім того, стаття 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права "Права людей похилого віку" Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Верховний Суд за подібних обставин у справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 20.05.2024 №1907000716 та наявності правових підстав для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07 жовтня 2009 року.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 03 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун