Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
м. Миколаїв.
28.12.2010 р. Справа № 2а-8297/10/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі -головуючого судді Желєзного І.В., секретар Салова І.О.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Приватного Виробничо-Комерційного підприємства «Тіра-2000»(54038 м.Миколаїв вул.Г.Карпенка,40/45)
до
Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва (54029 м. Миколаєва вул. Г. Петрової,2-А)
про
визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне Виробничо-Комерційне підприємство «Тіра-2000»(ПВКМ«Тіра-2000») звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва №0000090231/0 від 27.10.2010 року, вказавши на безпідставність мотивації вказаного рішення (безтоварність господарських операцій по контрагенту-постачальнику ПП «КОЛАЛРЗ», нікчемність правочинів з ПП «КОЛАЛРЗ»).
Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність дій по проведенню перевірки суб'єкта господарювання та застосування санкцій за порушення податкового законодавства, оскільки позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року відобразив результати здійснення операцій з ПП «КОЛАЛРЗ», які відповідно до ст.ст. 203, 206, 215 ЦК України є нікчемними правочинами та не створюють юридичних наслідків, так як при проведенні перевірки встановлено безтоварність господарських операцій (поставок товарів) між позивачем та ПП «КОЛАЛРЗ»в зв'язку відсутністю документів (товарно-транспортних накладних), які б підтверджували транспортування товарів від ПП «КОЛАЛРЗ»до ПВКП «Тіра-2000».
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову, виходячи з наступного.
ПВКП «Тіра-2000»(надалі по тексту - підприємство, позивач) перебуває на обліку в ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва.
В період з 07.10.2010 по 12.07.2010 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка підприємства.
За наслідками перевірки контролюючим органом складено акт «Про результати документальної невиїзної перевірки ПВКП «Тіра-2000»(код ЄДРПОУ 31764622) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «КОЛАЛРЗ»(код ЄДРПОУ 35890621) за квітень 2010 року»(надалі по тексту -акт перевірки).
Відповідно до розділу 5 (висновки) акта перевірки, перевіркою встановлено:
Відсутність поставок ПП «Колалрз»товарів платнику податків ПВКП «Тіра-2000»у квітні 2010 року. відсутність поставок ПВКП «Тіра-2000»іншим платникам податків (ДП «НАРП», ДАХК «ЧСЗ». Нікчемність правочинів за вищенаведеними угодами (по тексту акта перевірки п.1);
Податковий кредит по податку на додану вартість ПВКП «Тіра-2000»за квітень 2010 року, проведений на підставі нікчемного правочину, у відповідності до ст.3 ЗУ «Про податок на додану вартість»підлягає коригуванню (зменшенню) на суму 10395,75грн., у тому числі по ПП «Колалрз»на суму 10395,75грн. (по тексту акта перевірки п.2);
Податкові зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2010 року, проведені на підставі нікчемного правочину, у відповідності до ст.3 ЗУ «Про податок на додану вартість»підлягає коригуванню (зменшенню) на суму 938,20грн., в тому числі ДП «НАРП»- 434,80грн., ДАХК «ЧСЗ»- 503,40грн. (по тексту акта перевірки п.3).
27 жовтня 2010 року на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000090231/0 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (донараховано податку на додану вартість в сумі 10396грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 5198 грн..
Підставою для визначення суми податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість є висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки, щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з контрагентами, в зв'язку з безтоварністю господарських операцій.
Ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.
Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України (ч.2 ст. 19) та аналогічним вимогам ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.
Відповідно до п.1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N925/11205 (далі по тексту -Наказ №327), невиїзною документальною перевіркою з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) суб'єктом господарювання, незалежно від їх подачі.
Відповідно до розділу 4 Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України від 18.04.2008 року №266 (надалі по тексту Наказ №266) документальна невиїзна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість проводиться на підставі пункту 1 статті 11 Закону N509 і триває протягом 30 днів, наступних за граничним днем подання звітної податкової декларації або фактичного подання уточнюючого розрахунку (п.4.1 Наказу №266). При цьому, під час проведення документальної невиїзної перевірки підлягають перевірці такі документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податку: податкова звітність (декларація з податку на додану вартість (у тому числі скорочена), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (у тому числі до скороченої); реєстри отриманих та виданих податкових накладних; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату грошових коштів за вчиненим правочином, платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки РРО та інші; фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товарів, виконання робіт (надання послуг) за вчиненим правочином, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), наявність власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, складських приміщень, договори оренди складських приміщень; господарські договори, укладені платником ПДВ з контрагентом, у взаємовідносинах з яким виявлено розбіжності; платіжні доручення на перерахування суми податку на додану вартість до бюджету (п.4.2 Наказу №266).
У випадку ж, що є предметом судового дослідження, посадовими особами контролюючого органу невиїзна перевірка проводилась з порушенням Наказу №266, приписи якого дозволяють робити висновки щодо нікчемності угод лише при проведені позапланової виїзної перевірки (розділ 5 Наказу №266).
Із акта перевірки та пояснень представника відповідача слідує, що висновки, викладені в Акті перевірки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням п.1.7 Наказу N327, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (дотримання якого має право контролювати податкова служба в межах своїх прав, функцій та обов'язків) викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. №996-XIV передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Правові норми Закону №509 та Наказу №327 не надають право посадовим особам державної податкової служби здійснювати перевірки (робити висновки) без дослідження (надання) необхідних документів.
Відповідно до п. 2.3.4 Наказу №327 не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
У видпадку, що розглядається судом, контролюючим органом не виконано вимоги Наказу №327 щодо недопущення відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.
Доводи відповідача про порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України щодо правочинів, вчинених позивачем з контрагентом (ПП «КОЛАЛРЗ») ґрунтуються на здогадах, є абстрактними і не можуть взагалі прийматися як обґрунтування висновку, оскільки базуються на припущеннях, що зроблені без врахування первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, не є доказом і не можуть бути покладені в основу висновків, які тягнуть за собою негативні наслідки для суб'єкта господарювання. Тобто висновки про порушення суб'єктом господарювання низки статей ЦК України в даному конкретному випадку є невмотивованими.
Судження контролюючого органу про безтоварність господарських операцій (поставок товарів) між позивачем та ПП «КОЛАЛРЗ», в зв'язку відсутністю документів (товарно-транспортних накладних), які б підтверджували транспортування товарів від ПП «КОЛАЛРЗ»до ПВКП «Тіра-2000», складських приміщень та додаткових достатніх трудових ресурсів для проведення операцій з розвантаження отриманої продукції, були предметом судового дослідження та визнанні судом безпідставними.
Так, при розгляді справи встановлено, що складське приміщення, яке використовувалось ПВКП»Тіра-2000»для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності (зберігання, продаж товару), орендовано в Управління у справах преси та інформації облдержадміністрації за адресою м.Миколаїв, вул.Наваринська,16 згідно договору оренди від 02.01.2002 року, що підтверджується відповідною угодою, актом прийняття передачі нежитлового приміщення, розрахунком орендної плати, розрахунком плати за землю, (вказана обставина відповідачем не оспорюється).
Із Книги обліку руху товарів слідує, що весь товар придбаний у ПП «КОЛАРЗ»було прийнято до обліку у квітні 2010 року (281 рахунок), що також відображено у Журналі-ордеру №6 за квітень 2010 року та у відомості №16 за квітень 2010 року (вказані обставини відповідачем не оспорюються). Придбання товару позивачем підтверджується податковими, видатковими накладними та платіжними дорученнями, що підтверджено контролюючим органом (відповідачем).
Той факт, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, в даному випадку не має правового значення, оскільки в судовому засіданні достеменно встановлено, що позивачем оплачено товар з врахування його доставки (вказана обставина відповідачем не оспорюється), а тому складання товарно-транспортних накладних (які не були виписані та надані поставщиком) в зазначеному випадку не залежить від волі покупця товару.
Суд вважає слушними доводи представника позивача про відсутність підстав для залучення додаткових трудових ресурсів для вчинення операцій розвантаження та завантаження товарів, що мають невеликий об'єм та незначну питому вагу (невеликі партії одягу, взуття та ін.).
Підтвердженням в подальшому реалізацій позивачем товарів, придбаних у ПП «КОЛАлРЗ», державним організаціям є досліджені в судовому засіданні довіреності на отримання товару, видаткові та податкові накладні (видаткові та податкові накладні №49, 50, 51,52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59 (Мешково-Погорелівська школа-інтернат), видаткова та податкова накладна № 43 (школа-інтернат № 2), видаткові та податкові накладні № 39,44,45,46,47,48,60 (школа-інтернат № 4), видаткові та податкові накладні № 70, 69 ( ГАХК «ЧСЗ»), видаткові та податкові накладні №67 (Радсадівській СРЦ), видаткові та податкові накладні № 62,63,65, 66 (ГП»НАРП»), видаткова та податкова накладні за №64 (Лисогорська школа-інтернат), видаткові та податкові накладні №38, 61 (Пологовий будинок №1), видаткові та податкові накладні № 40, 41, 42 (Шевченківська школа-інтернат)).
Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження
Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.
Системний аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.
Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних поставщик був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.
Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про нікчемність вчинених між ПВКМ«Тіра-2000»та ПП «КОЛАЛРЗ»є бездоказовими.
Підтвердженням реального здійснення позивачем господарських операцій є наявність платіжних доручень, видаткових накладних, податкових накладних, а також відображення господарських операцій в Книзі обліку руху товарів, Журналі-ордері №6, що були предметом дослідження контролюючим органом.
З врахуванням того, що позивачем було надано контролюючому органу первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «КОЛАЛРЗ», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання на підставі цивільно-правових угод для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про нікчемність правочинів, вчинених за участю ПВКМ«Тіра-2000»та ПП «КОЛАЛРЗ»по мотивам неспрямованості правочинів, які, на думку відповідача, суперечать інтересам держави та суспільства, а також моральним засадам суспільства, на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Відповідач не надав суду допустимих та достатніх доказів на обґрунтування припущень викладених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства. Стосовно зазначених у податковому повідомлені-рішенні порушень вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті допущення яких позивачеві донараховано зобов'язання з податку на додану вартість, суд вважає їх невмотивованими та неаргументованими належними доказами. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобов'язань з податку на додану вартість в випадку, що є предметом судового дослідження.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, а висновок податкового органу про непідтвердженість сум податкового кредиту податковими накладними є необґрунтованим.
Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношенях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.
Вищенаведене є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.98, 158-163, 167 КАС України,
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва №0000090231/0 від 27.10.2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного Виробничо-Комерційного підприємства «Тіра-2000» 3 (три) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст.186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний
Постанова оформлена відповідно до ст.163 КАС України та підписана суддею 29.12.2010 року.