Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
15.11.2010 р. Справа № 2а-4558/10/1470
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Устинов І.А. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва,
про визнання протиправним та скасування рішення від 24.06.2010 року №0001032303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі -ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2010 року №0001032303.
До суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
До суду надійшла заява від представника відповідача про розгляд справи за його відсутності, позов не визнає, свої доводи виклав в запереченнях, які знаходяться в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновків про наступне.
Відповідно до свідоцтва від 18.12.2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку.
11 червня 2010 року на підставі направлення на перевірку №665/23-517 від 10.06.2010 року посадовими особами ДПА було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
За результатами перевірки посадовими особами ДПА у Миколаївській області складено Акт перевірки за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій від 11.06.2010 року №0268/14/00/23/НОМЕР_1. Актом перевірки зафіксовано порушення: реалізація товару, який не облікований у встановленому порядку на суму 31050 гривень.
За результатами проведеної перевірки, на підставі Акту перевірки від 11.06.2010 року №0268/14/00/23/НОМЕР_1 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва прийнято рішення від 24.06.2010 року №0001032303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій до відповідача в сумі 62100 грн.
Згідно опису фактичної наявності товарів за місцем їх реалізації (зберігання), на які відсутні первинні документи (додаток до акту перевірки від 11.06.2010 року №0268/14/00/23/НОМЕР_1 у якості порушення зазначено відсутність первинних документів на певні товари за місцем їх реалізації.
Відповідно до акту перевірки від 11.06.2010 року податківцями зафіксовано факт реалізації товару на суму 31050 гривень не облікованого у встановленому законом порядку.
Суд не погоджуються з висновками відповідачів про порушення позивачем п.12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та застосуванням до нього штрафних санкцій передбачених статті 20 цього Закону з наступних підстав.
Відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 року № 727/98 фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності зобов'язанні вести лише Книгу обліку доходів та витрат.
Форма Книги та порядок її ведення передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 року №1299, Інструкцією про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, яка затверджена наказом ГДПІ України 21.04.1993 року №12.
Відповідно до цих нормативно-правових актів, облік доходів та витрат у Книзі ведеться лише у гривнях і не вимагається яких не-будь первинних чи підтверджуючих документів.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, накладні на товар є первинними документами бухгалтерського обліку.
Дія Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні” розповсюджується лише на юридичних осіб, їх філіали та представництва і не стосується фізичних осіб-підприємців.
Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не зобов'язано фізичну особу-підприємця платника єдиного податку вести облік накладних та інших первинних документів за місцем реалізації товару.
Саме у відсутності обов'язку вести платником єдиного податку облік і звітність у повному обсязі і полягає спрощена система оподаткування.
Відповідно до п.12 частини 1 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій формі зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Проаналізувавши нормативно-правові акти, зазначені вище, суд дійшов висновку, що вимоги п.12 частини 1 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” не стосуються фізичних осіб-підприємців, які сплачують єдиний податок, оскільки законодавством не передбачено їх обов'язку ведення обліку обсягів реалізованих товарів.
За таких обставин, санкції, передбачені статтею 20 цього Закону, також не можуть бути застосовані до позивача.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення.
Позов поданий до адміністративного суду у межах строку, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо судове рішення хвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 24.06.2010 року №0001032303 відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в сумі 62100 гривень.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя І. А. Устинов