03 лютого 2026 року № 640/24537/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Київської міської прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві про стягнення коштів, стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (відповідач 1), Київської міської прокуратури (відповідач 2), в якому просить:
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму інфляційних втрат за період із 01 лютого 2016 року по 24 січня 2018 року у розмірі 46 805,26 грн, спричинених діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою;
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 480 000 грн, спричинену діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою;
стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму інфляційних втрат за період із 24 січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 40 412,66 грн;
стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму за користування чужими коштами за період із 24 січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 16 387,60 грн;
стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму упущеної вигоди за період із 24 січня 2018 року по 01 липня 2021 року у розмірі 76 475,45 грн;
стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача внаслідок бездіяльності по неповерненню гарантованої суми вкладу суму моральної шкоди у розмірі 480 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день звернення до суду з даним позовом Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплачено відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Контракт» із затримкою, а тому позивач має право на стягнення з Фонду 3% річних, інфляційних витрат та суми упущеної вигоди.
Позивач вказав, що у зв'язку з безпідставністю накладення арешту на його рахунок у банку, відповідальність за шкоду від знецінення вкладу у період з 28 січня 2016 року по 24 січня 2018 року несе держава в особі Київської міської прокуратури. Зазначив, що незважаючи на той факт, що ініціатором арешту була Подільська прокуратура міста Києва, юридичну відповідальність несе саме Київська міська прокуратура.
Також, позивач зазначив, що внаслідок винних дій відповідачів щодо втрати, а потім повернення належного позивачу майна, останньому заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в негативних емоціях та переживаннях.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на позовну заяву зазначив, що Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, представник ФГВФО зазначив, що згідно пунктів 3, 5 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Представник Київської міської прокуратури подав заяву, у якій зазначив, що спір, з приводу якого позивач звернувся до суду, виник із цивільних правовідносин, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та просив закрити провадження у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року, справу № 640/24537/21 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову. Позиція відповідача 1 полягає в тому, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. За приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неможливе стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб компенсацій, трьох відсотків річних, інфляційних, пені, упущеної вигоди та будь-яких інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань банку перед його вкладниками та кредиторами. Крім того, вказаним Законом не передбачено право на відшкодування моральної шкоди.
Представник Київської міської прокуратури просив закрити провадження у справі, обґрунтовуючи тим, що подав спір, з приводу якого позивач звернувся до суду, виник із цивільних правовідносин, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від _________ 2026 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат за період із 01 лютого 2016 року по 24 січня 2018 року у розмірі 46 805,26 грн, спричинених діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою; стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 480 000 грн, спричинену діями по безпідставному накладенню арешту Київською міською прокуратурою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби в м. Києві.
Представник третьої особи подав пояснення з приводу заявленого позову, який вважає безпідставним та необґрунтованим, просив відмовити у задоволенні позову повністю та розглядати справу за його відсутності.
Сторони прибули у судове засідання.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позову.
Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами і доказами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
28 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ Банк «Контракт» укладено договір банківського вкладу із сплатою процентів вкінці строку «Класичний Контракт», згідно з яким Банк відкриває вкладнику депозитний рахунок для обліку депозиту, а вкладник перераховує на нього з власного поточного та/або вкладного (депозитного) рахунка або вносить готівкою через касу банку грошові кошти (депозит) в сумі 160000 грн у день укладення цього договору.
З 07 жовтня 2015 року по 10 грудня 2015 року в ПАТ Банк «Контракт» запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 11 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації Банку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2016 року у справі №11-сс/796/402/2016 накладено арешт на рахунок позивача у банку із забороною проведення видаткових операцій по даному рахунку.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі №758/17014/17 скасовано накладений ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2016 року арешт майна позивача, а саме на рахунок у Банку.
02 липня 2018 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1827 «Про призупинення виплат вкладникам ПАТ Банк «Контракт» призупинено виплати гарантованих сум відшкодування вкладникам ПАТ Банк «Контракт», в тому числі ОСОБА_1 .
Підставою призупинення виплат вкладникам ПАТ Банк «Контракт» була постанова слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві Безсмертного М.В. від 10 травня 2018 року «Про визнання об'єктів речовими доказами» у кримінальному провадженні № 42018101080000080 від 02 травня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, про визнання речовими доказами грошові кошти у розмірі гарантованих сум відшкодування фізичним особам, які підлягають виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до сум, які перебували на рахунках фізичних осіб у ПАТ «Банк «Контракт», згідно з переліком (у т.ч. визнано кошти позивача речовими доказами в рамках кримінального провадження).
Рішенням Окружного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року у справі №826/16570/18 позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Контракт» про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задоволено частково:
визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Контракт» щодо визнання нікчемним правочину (договору) про надання зворотної тимчасової допомоги від 04 вересня 2015 року №4 та щодо направлення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про внесення змін до переліку вкладників ПАТ «Банк «Контракт», які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у частині зменшення ОСОБА_1 суми відшкодування коштів за вкладом на 160275,27 грн;
зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Контракт» Білу Ірину Володимирівну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про внесення змін та доповнень до переліку рахунків вкладників ПАТ «Банк «Контракт», які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом на рахунку за договором від 28 вересня 2015 року №1423/2015 строкового банківського вкладу із сплатою процентів в кінці строку «Класичний Контракт» у сумі 160275,27 грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.08.2018 № 2376 у частині затвердження змін та доповнень до загального реєстру вкладників ПАТ Банк «Контракт», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо зменшення позивачу суми відшкодування коштів за вкладом на 160 275,27 грн. Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 13 жовтня 2020 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року залишено без змін.
08 липня 2021 року ОСОБА_1 отримав виплату гарантованої суми.
Вважаючи, що право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат порушено відповідачами, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (Закон № 4452-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно пунктами 1, 2, 3, 5 частини п'ятої статті 36 Закон № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Згідно з частиною п'ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За правилами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У постанові від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:
«…У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 ЦК України».
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд дійшов висновку, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Таким чином, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У свою чергу, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Фонд виконує свої зобов'язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).
Відповідно до положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
Вказана норма визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) та застосовується у договірних відносинах між споживачем та виконавцем.
Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов'язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.
Судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2018 у справі № 761/31569/16-ц зокрема зазначив, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача заявлених коштів.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою суми коштів за вкладом, гарантованого Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то суд зазначає, що питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами є спеціальними, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 826/18130/16, від 30 січня 2023 року у справі № 280/6460/19, від 21 лютого 2024 року у справі № 203/4419/17.
У позовній заяві позивачем зазначено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем недоговірного зобов'язання з виплати відшкодування за вкладом неплатоспроможного банку йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в негативних емоціях та переживаннях, тривала боротьба за право отримати свій вклад призвела до душевних страждань.
Однак вищевказані аргументи не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки не доводять, що порушення мали наслідки, які досягли рівня страждань чи приниження.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій.
Натомість, позивачем не доведено та не надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Державної казначейської служби в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська 11-а, код 37993783) про стягнення коштів, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.