04 лютого 2026 року (11:00)Справа № 280/10677/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29, код ЄДРПОУ 40108668); Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29, код ЄДРПОУ 08734500) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
02.12.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач), треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - третя особа 1); Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» (далі - третя особа 2), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи;
зобов'язати відповідача видати позивачу направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після повномасштабного вторгнення позивач добровільно вступив до лав Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Після початку проходження військової служби, позивач неодноразово проходив лікування, у тому числі, стаціонарне лікування у зв'язку із отриманим бойовим пораненням та з інших причин ускладнення здоров'я. Вказує, що протягом 2025 року позивач подавав відповідачу рапорти у загальній кількості 5 штук щодо направлення на ВЛК, проте всі рапорти були залишені відповідачем без задоволення, мотивуючи відмову відсутністю підстав для направлення на ВЛК. 31.10.2025 ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» інформувало начальника УКЗ ГУНП в Запорізькій області, що ОСОБА_1 має хронічне захворювання, у зв'язку з чим потребує проходження ВЛК для вирішення питання про придатність до подальшої служби згідно розділу ІІІ п. 6 Положення. Це повідомлення було направлено відповідачеві, однак, 07.11.2025 відповідач направив позивачу лист №15802-2025, яким відмовлено у видачі направлення на медичний огляд для проведення ВЛК. Позивач вважає такі дії відповідача щодо відмови у видачі направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи протиправними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства України.
Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11.12.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№62166), в якому останній зазначає, що приписи Положення №285 встановлюють імперативний обов'язок направляти поліцейського підрозділом кадрового забезпечення на лікарську, військово-лікарську експертизи лише у разі якщо особа впродовж 4 місяців не можуть приступити до виконання своїх службових обов'язків через захворювання, яке має стійкий і необоротній характер. Зазначає, що загальна кількість днів лікування з переривами у лікуванні позивача становить - 94 дні, що не підпадає під дію Положення №285. Також вказує, що 27.02.2025 за №17 позивачу надавалось направлення на ВЛК з боку Департаменту у зв'язку із наявністю в нього причинного захворювання, у зв'язку із пораненням 10.10.2023. Дане направлення позивач отримав особисто під підпис 03.03.2025. Повторне направлення на ВЛК не передбачено, тим паче у зв'язку із відсутність рішення по-першому направленню на ВЛК. Враховуючи той факт, що позивачу вже надавалось направлення на ВЛК, та на теперішній час відсутні будь-які рішення комісії з цього приводу, а також у зв'язку із тим, що захворювання позивача не містить стійкий та необоротній характер, яким він хворіє впродовж 4 місяців, відсутні будь-які підстави для задоволення позову. Зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
10.12.2025 від третьої особи - ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області», надійшли пояснення на позовну заяву. Зазначає, що третьою особою, у відповідності до приписів Положення №285 сформовано лист щодо потреби позивача в проходженні медичного огляду у зв'язку із наявним хронічним захворюванням.
12.12.2025 до суду від третьої особи - Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшли пояснення, у яких зазначає, що лист від ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» щодо необхідності проходження позивачем ВЛК до ГУПН не надходив.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Судом встановлені такі фактичні обставини.
Позивач є військовослужбовцем Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Позивач неодноразово звертався до позивача із рапортами про направлення його на ВЛК.
Листом ДПОП "ОШБ "Лють" від 23.05.2025 за №7057-2025 позивачу було надано відмову у задоволенні його рапорту, у зв'язку із відсутністю законних підстав для такого направлення (а.с.73). Аналогічну відповідь на рапорти позивача надано листом ДПОП "ОШБ "Лють" від 04.08.2025 за №10780-2025 (а.с.78), листом від 02.10.2025 за №13611-2025 (а.с.72).
Також, листом Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини від 09.07.2025 за №102115-2025 на звернення позивача повідомлено, що згідно з пунктом восьмим розділу ІІІ Положення №285 поліцейські, військовослужбовці, які впродовж 4 місяців не можуть приступити до виконання своїх службових обов'язків, обов'язків військової служби через захворювання, наслідки поранення (контузії, травми, каліцтва), що мають стійкий чи необоротний характер, направляються підрозділом кадрового забезпечення, командуванням військової частини на лікарську, військово-лікарську експертизи для визначення придатності до подальшого проходження служби (а.с.74-76).
Листом від 31.10.2025 №33/28-2936 Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» надала інформацію Начальнику УКЗ ГУНП в Запорізькій області, що позивач має хронічне захворювання, у зв'язку із чим потребує проходження ВЛК для вирішення питання про придатність до подальшої служби (а.с.14).
Позивач рапортом від 04.11.2025 звернувся до відповідача щодо отримання направлення на проходження ВЛК. До рапорту позивач додав лист ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» від 31.10.2025 №33/28-2936 (а.с.15).
Листом ДПОП "ОШБ "Лють" від 07.11.2025 за №15802-2025 (а.с.70) повідомлено позивача про відсутність підстав для видачі направлення для проведення ВЛК.
Листом від 04.12.2025 №17416-2025 відповідач на рапорт позивач щодо направлення на ВЛК зазначив, що загальна кількість днів лікування з переривами у лікуванні позивача становить - 94 дні, що не підпадає під дію Положення №285 (а.с.71).
Вважаючи, що відповідач протиправно на надає позивачу направлення на проходження медичного огляду для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організація діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи визначається Наказом Міністерства внутрішніх справ України №285 від 03.04.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2017 за №559/30427, яким затверджено Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС (надалі - Положення №285).
Згідно п.1 р.І Положення №285 це Положення визначає порядок проведення лікарської, військово-лікарської та лікарсько-льотної експертиз медичними (військово-лікарськими) комісіями (далі - М(ВЛ)К), утвореними в закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ЗОЗ МВС), та закладах охорони здоров'я, що входять до складу Національної гвардії України (далі - ЗОЗ НГУ).
Підпунктом 1 п.2 р.І Положення №285 до основних завдань М(ВЛ)К віднесено визначення за станом здоров'я та фізичного розвитку, а для окремих видів службової діяльності, крім цього, за індивідуальними психофізіологічними особливостями, придатності кандидатів на службу в поліції, кандидатів на навчання за державним замовленням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО), здобувачів вищої освіти за державним замовленням у ЗВО, придатності поліцейських до подальшої служби в поліції, проходження служби у відрядженні за кордоном.
Відповідно до п.п. 1 п.3 р.І Положення №285 М(ВЛ)К, відповідно до покладених на них завдань проводять лікарську експертизу щодо кандидатів на службу в поліції, поліцейських і колишніх поліцейських, кандидатів на навчання за державним замовленням у ЗВО, здобувачів вищої освіти за державним замовленням у ЗВО.
Згідно п. п.1,2,14 р.І Положення №285 лікарська та військово-лікарська експертизи проводяться штатними та позаштатними М(ВЛ)К. Лікарсько-льотна експертиза проводиться позаштатними ЛЛК, які утворюються у штатних М(ВЛ)К (за потреби).
Штатними М(ВЛ)К є Центральна медична (військово-лікарська) комісія (далі - ЦМ(ВЛ)К) Державної установи Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДУ ГМЦ), М(ВЛ)К державних установ Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по областях, місту Києву та Київській області (далі - ДУ ТМО).
До функцій штатних М(ВЛ)К належить організація та проведення лікарської і військово-лікарської експертиз
Згідно п.п.1, 3, 4, 5, 6 р.ІІІ Положення №285, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку осіб на дату огляду в цілях визначення придатності до служби в поліції, військової служби, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням. Під придатністю до служби в поліції, військової служби в цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку осіб, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки в поліції та обов'язки військової служби в НГУ в мирний час та під час дії особливого періоду.
Направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи, форму якого наведено в додатку 7 до цього Положення (далі - Направлення на медичний огляд), оформлюється підрозділами кадрового забезпечення поліції, командуванням головного органу військового управління, оперативно-територіальних об'єднань, з'єднань, військових частин НГУ (далі - військові частини).
У Направленні на медичний огляд зазначаються мета й питання, які підлягають розгляду М(ВЛ)К, а також для осіб, які приймаються на службу в поліції, НГУ після звільнення з військових формувань, органів внутрішніх справ, поліції,- коли і з яких підстав їх було звільнено зі служби, та надаються відомості про проходження ними медичного огляду М(ВЛ)К або військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) у минулому.
Згідно з п. 6 р.ІІІ Положення №285 у разі якщо в поліцейських, військовослужбовців, які перебувають на лікуванні (обстеженні) в ЗОЗ МВС, виявлено захворювання, наслідки поранення (травми, контузії, каліцтва) з вираженими функціональними порушеннями, несприятливим прогнозом щодо подальшої служби, такі особи направляються на медичний огляд для встановлення придатності до служби в поліції, до військової служби за рішенням начальника (керівника) ЗОЗ МВС за поданням керівника лікувального відділення, про що робиться запис у медичній карті амбулаторного хворого за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974 (далі - медична карта амбулаторного хворого), або в медичній карті стаціонарного хворого за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №№ 661/20974 (далі - медична карта стаціонарного хворого), та інформується керівництво поліції (командування військової частини).
Третьою особою підтверджений факт, що позивач має хронічне захворювання, у зв'язку із чим потребує проходження ВЛК для вирішення питання про придатність до подальшої служби, відповідно до п. 6 р.ІІІ Положення №285, про що свідчить лист від 31.10.2025 №33/28-2936 ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області».
Проте, відповідач листом від 07.11.2025 відмовив у задоволенні рапорту позивача від 04.11.2025 про надання йому направлення на проходження ВЛК.
У листі відповідача від 07.11.2025 за №15802-2025 (а.с.70) зазначено про відсутність підстав для видачі позивачу направлення для проведення ВЛК. При цьому, у відзиві відповідач зазначив, що підставою для відмови є те, що позивач не хворіє впродовж 4 місяців, а тому, відповідно до п. 8 р. ІІІ Положення 285 відсутні і підстави для направлення його на ВКЛ.
Так, відповідно до п. 8 р.ІІІ Положення №285 поліцейські, військовослужбовці, які впродовж 4 місяців і більше не можуть приступити до виконання своїх службових обов'язків, обов'язків військової служби через захворювання, поранення (контузії, травми, каліцтва), а також звільнені з місць несвободи, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв'язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, після проведених реінтеграційних заходів направляються підрозділом кадрового забезпечення, командуванням військової частини на лікарську, військово-лікарську експертизи для визначення придатності до подальшого проходження служби. У разі якщо під час медичного огляду поліцейського встановлено, що стан його здоров'я після проведеного лікування не дає підстави М(ВЛ)К винести рішення про його придатність до служби в поліції, а подальше лікування (реабілітація) може призвести до відновлення придатності до служби в поліції, М(ВЛ)К приймає рішення (постанову) про потребу в лікуванні, тривалому лікуванні, реабілітації, протезуванні та/або ортезуванні.
Суд критично ставиться до такої відмови та зазначає, що у цьому випадку позивач до рапорту від 04.11.2025 додав лист ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» від 31.10.2025 №33/28-2936 щодо наявності у позивача хронічного захворювання та потреби проходження ВЛК, відповідно до п. 6 р. ІІІ Положення №285.
Відтак, на думку суду позивач мав бути направлений на ВЛК відповідно до п. 6 р.ІІІ Положення №285, а не відповідно до п. 8 р.ІІІ вказаного Положення.
При цьому, відповідачем у відзиві не надано пояснень, з яких підстав не взято до уваги факт наявності у позивача хронічного захворювання, що є підставою для проходження ВЛК для вирішення питання придатності до служби. Суд зазначає, що відповідач був обізнаний про цю обставину, оскільки до рапорту доданий лист від 31.10.2025 №33/28-2936 Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» (а.с.15).
Суд критично ставиться до посилань відповідача, що позивач був направлений на ВЛК 25.02.2025 (а.с.69). Вказана обставина не стосується предмету спору. Крім того, за наслідками проходження ВЛК за цим направленням ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» оформила Постанову №331, якою встановлено причинний зв'язок отриманої травми (а.с.98). Отже, надання позивачу направлення у лютому 2025 року призвело до оформлення Постанови ВЛК №331 від 06.03.2025. Вказані обставини є поза межами розгляду цієї справи та судом до уваги не приймаються.
З огляду на зазначене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу направлення на ВЛК, відповідно до п. 6 р.ІІІ Положення №285, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Відтак, для захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача видати позивачу направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав, свобод або інтересів позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн., то суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З метою надання позивачу професійної правничої допомоги по даній справі, між позивачем та адвокатом Вишняковим Д.О. укладено Договір про надання правової допомоги від 09.11.2024.
З акту приймання-передачі послуг від 15.12.2025 (а.с.99) вбачається, що загальна вартість наданих послуг згідно договору становить 10000грн.:
Підготовка та подання позовної заяви до суду (5000грн.);
Підготовка та подання відповіді на відзив (5000грн.).
Відповідно до довідки адвоката Вишнякова Д.О., адвокат отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн. (а.с.100).
Суд вважає, що заявлена сума правової допомоги є неспівмірною відносно складності справи. В даному випадку, позовна заява містить лише один епізод спірних правовідносин та не містить великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними.
Отже, на думку суду, адвокатом не докладено надмірних та значних професійних зусиль та навичок для складання позовної заяви.
Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складною дана справа; яка кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
Суд зазначає, що дана справа не є достатньо складною в порівняні з розміром гонорару, визначеного у договорі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу зі складання позовної заяви є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 5000,00 грн. за складання та подання позовної заяви.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Стосовно розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то його розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29, код ЄДРПОУ 40108668); Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області» (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, 29, код ЄДРПОУ 08734500) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо відмови у видачі ОСОБА_1 направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи.
Зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » видати ОСОБА_1 направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 04.02.2026.
Суддя Ю.В. Калашник