04 лютого 2026 року Справа № 640/35804/21 Провадження № ЗП/280/191/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Каракай Олексія Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (пр. Повітряних Сил, 40, м. Київ, 03186) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
06.12.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Каракай Олексія Володимировича, до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач, Управління), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.10.2020 про припинення допомоги позивачці при народженні дитини - ОСОБА_2 ;
зобов'язати відповідача виплатити позивачці допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2020 року по 31 липня 2021 року.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2021 було відкрите спрощене позовне провадження у справі №640/35804/21, розгляд справи призначено без виклику (повідомлення) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
04.01.2022 від відповідача до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на позов.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду та 19.02.2025, відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу передано на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Киселю Р.В.
Ухвалою від 21.02.2025 справа прийнята до провадження. Розгляд адміністративної справи №640/35804/21 (провадження №ЗП/280/191/25) призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
03.03.2025 від Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позов (вх.№9835), в якому зазначено, що одноразова допомога при народженні дитини оформлена за місцем реєстрації, але сім'я тривалий час за даною адресою не проживає, а проживає у іншому районі, області або за кордоном і перевірити цільове використання коштів немає можливості, виплата допомоги припиняється. Рішенням управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у зв'язку із оформленням заявницею документів для виїзду в США на постійне проживання. Також звертає увагу суду, що управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації перейменовано в управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
За приписами ст.52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Отже, до Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації перейшли права та обов'язки відповідача.
Станом на дату вирішення справи будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надійшло.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 особисто звернулась із заявою щодо призначення допомоги при народженні дитини до управління 30.07.2018 року (заява №821). За результатом розгляду такої заяви було рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми.
В подальшому, на адресу Управління надійшов лист Центрального міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у місті Києві та Київської області за №8010.5.3-35792/80.2-20 від 07.09.2020 з повідомленням про те, що ОСОБА_1 , оформила документи для виїзду на постійне проживання до США.
Рішенням Управління від 21.10.2020, припинено виплату допомоги при народженні дитини з 01.11.2020 у зв'язку із оформленням заявницею документів для виїзду в США на постійне проживання.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Право на отримання допомоги при народженні дитини, передбачено, зокрема, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 за №2811-ХІІ та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 за №1751 (тут і далі в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Відповідно до вимог ст.11 зазначеного Закону допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Також статтею 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» були встановлені виключні підстави припинення виплата допомоги при народженні дитини, а саме, виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;
у разі виникнення інших обставин.
Також пунктом 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 за №1751, було передбачено, що виплата допомоги припиняється у разі:
позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;
відмови отримувача допомоги від виховання дитини;
нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;
відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;
тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;
припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;
перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;
усиновлення дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування або дитини, батьки якої дали згоду на її усиновлення;
смерті дитини;
смерті отримувача допомоги.
Такої підстави для припинення виплати допомоги при народженні дитини, як оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, норми чинного на той час законодавства не містили.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, спірне рішення відповідача не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивачки зобов'язального характеру, то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2020 року по 31 липня 2021 року.
Інші доводи відповідача висновків суду не спростовують, при цьому суд звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом, позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., який слід стягнути з відповідача на її користь.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Каракай Олексія Володимировича ( АДРЕСА_2 ), до Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (пр. Повітряних Сил, 40, м. Київ, 03186) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.10.2020 про припинення допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини - ОСОБА_2 .
Зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2020 року по 31 липня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної та ветеранської політики Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривня 00 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «04» лютого 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль