Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 лютого 2026 року Справа№200/9669/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 листопада 2025 року № 52467-47571/К-02/8-0500/25 про відновлення та виплату заборгованості з моменту її виникнення по щомісячним страховим виплатам громадянину України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Шахтарським МВ УМВС України в Донецької області від 01 серпня 1998 р, реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення, яка утворилась за період її несплати з 01 червня 2022 року у повному обсязі громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Шахтарським МВ УМВС України в Донецькій області від 01 січня 1998 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог позивачем вказано, що він є пенсіонером, особою з інвалідністю 3 групи (професійне захворювання) та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Вказує, що з 01 червня 2022 року позивач не отримує щомісячні страхові виплати. Вважає такі дії та рішення відповідача протиправними, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача проти позову заперечував та вказував, що відповідно до інформації Автоматизованої системи «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , електронна пенсійна справа 1200835226 перебував на постійному обліку в Шахтарському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Мирноградському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 30.09.2022.
Постановою від 15.07.2022 № 14039/92079/5031.1/67 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.06.2022 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування » від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV у зв'язку з відсутністю інформації про місце проживання особи, яка отримує виплати.
На переконання відповідача підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки позивач змінив місце фактичного проживання (перебування) та не повідомив про це у встановлений Порядком №27 строк відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, яке розташоване на підконтрольній українській владі території.
Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадяном України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Відповідно до інформації Автоматизованої системи «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , електронна пенсійна справа 1200835226 перебував на постійному обліку в Шахтарському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Мирноградському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 30.09.2022.
Постановою від 15.07.2022 № 14039/92079/5031.1/67 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.06.2022 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування » від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV у зв'язку з відсутністю інформації про місце проживання особи, яка отримує виплати.
За даними АС «Реєстр потерпілих» Мирноградським відділенням Фонду були здійснені нарахування та виплата щомісячних страхових виплат за червень-вересень 2022 року без винесення постанов про їх поновлення та подальше припинення (затримання).
З 01.10.2022 по теперішній час страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися та не сплачувалися.
23.10.2025 року позивач звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, вхідний номер № 47571/К-0500-25 від 24 жовтня 2025 року з заявою про поновлення щомісячних страхових виплат ( регресу) та виплати заборгованості по щомісячним страховим виплатам ( регресу), яка утворилась за період їх невиплати.
Листом від 21.11.2025 року за № 52467-47571/К-02/8-0500/25 відповідачем відмовлено у поновленні та виплаті заборгованості по щомісячним страховим виплатам.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Приписами ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно приписам ч.ч. 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до п.п. 3.7, 3.8, 3.9 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 (далі Порядок №27), щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок до теперішнього часу не прийнято.
Щодо доводів відповідача відносно відсутності відомостей про місце перебування позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11.07.1996, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
У межах своєї компетенції КМУ видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
Проте на теперішній час будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо обмеження прав на отримання страхових виплат особами, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади або на якій ведуться активні бойові дії, не вносилися.
Навпаки, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Також, у постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат.
Отримання позивачем страхових виплат не може ставитись в залежність від місця проживання особи, наявність чи відсутність довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної, де визначена адреса її фактичного місця проживання.
Відтак, Верховний Суд виснував, що припинення позивачу страхових виплат через зміну місця проживання в межах Донецької області протиправно обмежує реалізацію конституційних прав позивача.
Доводи відповідача, що позивач впродовж спірного періоду для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа судом не приймаються, оскільки саме позивачу надано право вирішувати про необхідність звернення до відповідача щодо продовження страхових виплат, тож відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Така позиція суду кореспондує, правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 243/3505/16-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV, на який також посилається відповідач як на підставу припинення страхових виплат, застраховані особи зобов'язані:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;
3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;
4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування; дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують; не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;
6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідачем не доведено суду, що відносно позивача існують обставини, які одночасно визначені п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV та передбачені ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Крім того, матеріали справи не містять заперечень стосовно права позивача на отримання соціальних виплат.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Нормами ч. 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч.5 ст.77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачами не надано суду переконливих доказів правомірності ухвалення постанови про зупинення страхових виплат.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на те, що припинення щомісячних страхових виплат було здійснено на підставі постанови Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 15.07.2022 № 14039/92079/5031.1/67 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», суд, з'ясувавши, що прийняття цієї постанови передувало діям з припинення щомісячних страхових виплат Позивача, визнає протиправною зазначену постанову, оскільки саме постанова, а не лист Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 листопада 2025 року № 52467-47571/К-02/8-0500/25, який не є за своєю суттю рішенням, створює відповідні правові наслідки та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на щомісячні страхові виплати шляхом скасування вказаної постанови.
Враховуючи, що судом встановлено протиправність припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування постанови Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 15.07.2022 № 14039/92079/5031.1/67 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» з зобов'язанням відповідача поновити позивачу нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла з 01.10.2022 по день поновлення такої виплати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов судом задоволений повністю, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 968,96 грн.
Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Мирноградського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 15.07.2022 № 14039/92079/5031.1/67 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла з 01.10.2022 по день поновлення такої виплати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 04 лютого 2026 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров