04 лютого 2026 р.Справа № 160/2284/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Голобутовський Р.З., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Кам'янського про зобов'язання вчинити певні дії, -
02.02.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Заводського районного суду м. Кам'янського (вул. Ігнатія Ясюковича, буд. 5, м. Кам'янське, код ЄДРПОУ 02890771), у якій просить:
- розглянути можливість скасування арешту, що був накладений постановою №10393127 від 09.09.2010 на одну третю частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;
- надати копію відповідної ухвали (постанови) для подальшого оформлення спадкової справи.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 є дочкою та спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть та документами, що підтверджують родинні відносини. Постановою №10393127 від 09.09.2010 було накладено арешт на одну третю частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . З метою належного оформлення спадкових прав позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, як встановлено зі змісту позовних вимог, за підставами звернення та суб'єктивного складу спору, позивачем, фактично, заявлено вимогу про зобов'язання Заводського районного суду м. Кам'янського вчинити процесуальні дії, спрямовані на скасування арешту майна.
Суддя роз'яснює позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Відтак позивач має можливість реалізувати вимогу щодо скасування (зняття) арешту майна шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду за місцезнаходженням такого майна, а не через подання позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду шляхом зобов'язання інший суд вчинити такі дії, оскільки такі вимоги є порушення встановленого процесуальним законом порядку розгляду справ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
У контексті зазначених положень, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою інших суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
У тому ж випадку, коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних відносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватися адміністративним судом.
В даному випадку Заводський районний суд м. Кам'янського не виконує стосовно позивача у спірних правовідносинах владних управлінських функцій. Між сторонами існують виключно процесуальні питання, врегульовані Цивільним процесуальним кодексом України.
Заводському районному суду м. Кам'янського не надано владних управлінських функцій або делегованих повноважень на скасування арешту майна, вказана норма передбачена процесуальним законодавством та є процесуальною дією, в даному випадку, в цивільному судочинстві.
При цьому, слід зазначити, що законність процесуальних актів, дій або бездіяльності суду, вчинених при розгляді конкретної справи не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Також, судом при вирішенні питання щодо відкриття провадження у даній справі врахована і позиція Верховного Суду України у п. 10 Постанови Пленуму №8 від 13.06.2007 “Про незалежність судової влади» зазначив, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ (постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12.06.2009р. “Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними позовів до судів і суддів»).
Окрім того, судом враховується і рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2019, за висновками якого встановлено, що "судами не розглядаються скарги громадян на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України".
В даному випадку відсутнє порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом звернення з позовною заявою про зобов'язання інший суд вчинити певні дії.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідний висновок сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16.
Відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відповідна правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №802/2474/17-а.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За таких обставин у суду не виникає обов'язку роз'яснення, до якого суду слід звертатися з таким позовом.
Відповідну правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі №9901/152/18, від 30.05.2018 у справі №9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі№9901/798/18.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Кам'янського про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський