04 лютого 2026 рокуСправа №160/34119/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
01 грудня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.10.2025 №2190461-2411-0462, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 30.10.2025 №2190461-2411-0462, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області є протиправним та підлягає скасування, оскільки ОСОБА_1 у 2024 році не був платником податку на нерухоме майно та не був власником об'єкта оподаткування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/34119/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
08.12.2025 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
09.12.2025 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
23.12.2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№68889/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 є власником нежитлової нерухомості, а саме:
- нежитлового приміщення, загальною площею 74,6 кв. м., за адресою: м. Дніпро, вулиця Пушкіна, будинок 35, приміщення 1А, частка власності 100%, з 05.03.2010.
Керуючись пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ контролюючим органом сформовано в автоматизованому режимі податкове повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код бюджетної класифікації 18010300) за період 2024 рік: ППР №2190461-2411-0462 від 30.10.2025 на суму 3972,45 гривень.
Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПКУ, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених п. 102.1 ст. 102 ПКУ (п. 266.10 ст. 266 ПКУ).
Згідно з положеннями п. 102.1 ст. 102 ПКУ контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.
Згідно пп.266.10.2 п.266.10 ст.266 ПКУ у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Отже, сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкових повідомлень-рішень є лише підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої ПКУ за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання в частині нарахування штрафних санкцій та пені, однак, не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати сум податку та бути підставою для визнання податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.
Крім того, відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України позивач для проведення звірки даних по об'єктах нерухомого майна до контролюючого органу з письмовою заявою та оригіналами документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно, не зверталася, що свідчить про правильність нарахування податку на нерухоме майно.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 був власником нерухомого майна: 62/100 частини нежитлового приміщення №1а, загальною площею 74,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2009. Право приватної власності було зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДМР за №25496392. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 571463612101.
Відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 11.02.2015, позивачем відчужено 62/100 частини такого нежитлового приміщення ОСОБА_2 , договір від 11.02.2015 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гугель С.В. за реєстровим №95.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2015, індексний номер витягу 33460722, підтверджується здійснення 11.02.2015 державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на 62/100 об'єкта нерухомого майна за ідентифікаційним номером 571463612101: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України сформовано податкове повідомлення-рішення №2190461-2411-0462 від 30.10.2025 року №2190461-2411-0462, яким визначено суму податкового зобов'язання:
- податковий період: 2024;
- назва платежу: «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості»;
- код платежу: 18010300;
- сума зобов'язання: 3972,45 грн.;
- сума нарахованого зобов'язання підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України;
- назва податку: 1 - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
- податковий період: 2024;
- адреса місцезнаходження об'єкта нежитлової нерухомості: АДРЕСА_1 ;
- тип об'єкта: нежиле приміщення;
- дата державної реєстрації набуття права власності: 05.03.2010;
- загальна площа об'єкта, кв.м: 74,60;
- розмір частки у праві спільної власності на об'єкт, кв.м: «-»;
- сумарна загальна площа об'єктів житлової нерухомості або їх часток, кв.м: «-»;
- пільга у вигляді зменшення бази оподаткування: «-»;
- ставка податку, %: 0,75 з 01.01.2024 по 31.12.2024;
- розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року: 7100 грн.;
сума податкового зобов'язання розподілена пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості: 3972,45 грн.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, податкове повідомлення-рішення від 30.10.2025 №2190461-2411-0462, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, оскільки він у 2024 році не був платником податку на нерухоме майно та не був власником об'єкта оподаткування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VII, зі змінами та доповненнями, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до вимог підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до положень пункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно вимог пункту 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, відповідно пункту 266.7.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості та відповідної ставки податку.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;_б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/ будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік) (підпункт 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України).
Відповідно до пункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України сільським, селищним, міським радам або радам об'єднаних територіальних громад надано право за рішенням на встановлення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості виключно залежно від місця розташування та типів об'єктів.
При цьому, положення підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Кодексу передбачають, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості та відповідної ставки податку (пункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПКУ).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був власником нерухомого майна: 62/100 частини нежитлового приміщення №1а, загальною площею 74,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2009. Право приватної власності було зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДМР за №25496392. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 571463612101.
Відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 11.02.2015, позивачем відчужено 62/100 частини такого нежитлового приміщення ОСОБА_2 , договір від 11.02.2015 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гугель С.В. за реєстровим №95.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2015, індексний номер витягу 33460722, підтверджується здійснення 11.02.2015 державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на 62/100 об'єкта нерухомого майна за ідентифікаційним номером 571463612101: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Відтак, суд вбачає, що з 11.02.2015 року позивач не є власником об'єкта оподаткування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відтак не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, нарахованого відповідачем за 2024 рік.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту є необхідність визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2190461-2411-0462 від 30.10.2025 року.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 28.11.2025 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2190461-2411-0462 від 30.10.2025 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник