03 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/8249/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач-2), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 072050009277 від 26.07.2022, про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.09.1986 по 07.02.1996, відображені у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 та в довідці №19Л від 21.06.2018 ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу всіх періоду роботи, а саме з 01.09.1986 по 07.02.1996, відображені у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 та в довідці №19Л від 21.06.2018, починаючи з дати звернення за призначенням пенсії вперше з 09.08.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 охайно записані у відповідних полях з вказаною посадою на підприємстві, із зазначеними наказами про прийняття на роботу та звільнення.
Відтак, з наведених підстав просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позов відповідач-1 позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що згідно наданих документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 страховий стаж складає 28 років 03 місяці 05 днів.
До страхового стажу не зараховано періоду роботи в колгоспі згідно довідки №19Л від 21.06.2018 з 01.09.1986 по 07.02.1996, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII документ виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній Україні території вважається недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, відповідач вважає, що у спірних правовідносинах, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, атому його дії не можна вважати протиправними.
У відзиві на позов відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, які викладені у відзиві ГУ ПФУ у Волинській області.
Позивач надав суду відповідь на відзив, згідно якої не погодився з аргументами відповідачів та підтримав заявлені позовні вимоги.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.07.2022 звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно пункту 4.2 (ост. абзац) Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за принципом екстериторіальності документи для призначення пенсії були на правлені на розгляд до ГУ ПФУ у Волинській області, яким і було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.07.2022 №072050009277 у зв'язку з тим, що відсутній необхідний страховий стаж. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі згідно довідки №19Л від 21.06.2018 з 01.09.1986 по 07.02.1996, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII документ виданий органом, що здійснює свою діяльність на непідконтрольній Україні території вважається недійсним і не створює правових наслідків.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 26.07.2022 №072050009277 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-1V, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та Інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, шо за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, шо підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 02.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (в редакції від 15.08.1990), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх у члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17).
Таким чином, до стажу роботи зараховується робота, у тому числі, на підставі членства в колгоспах. При цьому, записи про роботу як членів колгоспу заноситься до трудової книжки до занесення відомостей про роботу у колгоспі.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Так, трудова книжка колгоспника позивача серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 містить запис: «01.09.1986 - Принята в члени к-спу «Радянська Батьківщина» Роздольненського р-ну, Кримської обл., УРСР».
Крім цього, трудова книжка щодо спірного періоду містить такі записи:
- 1986, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 95, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 90;
- 1987, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 213, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1989, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 115, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1990, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 277, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1991, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 281, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1992, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 304, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1993, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 331, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1994, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 280, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1995, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 303; встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1996, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 294, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1997, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 286, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1998, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 286, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 1999, кількість відпрацьованих людиноднів за рік: 286, встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) за рік: 240;
- 2000, кількість відпрацьованих людино-днів за рік: 249, встановлений мінімум трудоднів (або людино-днів) за рік: 220.
Трудова книжка колгоспника містить запис про членство позивача в колгоспі, робота позивача в колгоспі підтверджується записами у його трудовій книжці колгоспника, яка є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу, При цьому, трудова книжка колгоспника свідчить про те, що позивач виконував норму з відпрацьованих людино-днів.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02,2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Щодо неврахування довідки №19Л від 21.06.2018 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала такі довідки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що довідки надані позивачем для перерахунку пенсії, в яких зазначено суми заробітної плати, мають враховуватись відповідачем та бути ним досліджені при прийняття відповідних рішень.
Враховуючи зазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.07.2022 №072050009277 про відмову у призначенні пенсії на підставі заявм від 19.07.2022, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відтак відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.
Щодо органу Пенсійного фонду України, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача на перерахунок пенсії, суд зазначає таке.
У цій справі заяву позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке за результатами її розгляду прийняло оскаржуване рішення про відмову в проведенні перерахунку.
Отже, право позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці порушило Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, з огляду на що саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.
Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, підлягає до задоволення і вимога позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1986 по 07.02.1996, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 та в довідці №19Л від 21.06.2018, починаючи з дати звернення за призначенням пенсії вперше з 19.07.2022.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зауважує, що у даному спорі є два відповідача, однак тягар по відшкодуванню судових витрат слід покласти на відповідача-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, позаяк саме відповідач-1 прийняв спірне рішення, яке в подальшому судом визнане протиправним та скасоване. Тобто, вина у виникненні даних спірних правовідносин лежить лише на відповідачу-1.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн, який сплачений відповідно до квитанції від 21.07.2025 №99.
Керуючись статтями 2, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №072050009277 від 26.07.2022 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1986 по 07.02.1996, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.09.1986 та в довідці №19Л від 21.06.2018, з 19.07.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 20453063).
Суддя Ф.А. Волдінер