03 лютого 2026 року
м. Київ
Справа № 137/254/25
Провадження № 51-80ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
c. Супрунів Вінницького району Вінницької області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця
c. Супрунів Вінницького району Вінницької області, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2023 року за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі положень ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин.
На підставі положень ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_7 призначено остаточне покарання за цим вироком у виді громадських робіт на строк 180 годин й вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2023 року, який при цьому вирішено виконувати самостійно.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі
30 000 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
Згідно з вироком ОСОБА_6 без попередньої змови з ОСОБА_7 13 квітня 2023 приблизно о 21:30, перебуваючи у гаражному приміщенні в АДРЕСА_2 , де знаходився потерпілий ОСОБА_4 , в ході конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та свідомо бажаючи їх настання, використовуючи невстановлений органом досудового розслідування твердий предмет продовгуватої форми, умисно нанесли ним численні удари по різних частинах тіла потерпілого.
Внаслідок вказаних спільних умисних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження, які належать до легких, та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний (більше 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 залишено без задоволення, тоді як апеляційну скаргу прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_8 задоволено.
Вирок Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року в частині, що стосується призначеного покарання ОСОБА_7 змінено. Виключено з резолютивної частини вироку посилання на вимоги ч. 4 ст. 70 КК України. У решті вирок Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених, просить оскаржувані рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду провадження та призначення засудженим покарання у виді громадських робіт не врахували належним чином характер завдання засудженими потерпілому тілесних ушкоджень із застосуванням продовгуватого предмета та поведінку засуджених після вчиненого, які не просили пробачення, не відшкодували спричинену шкоду, що у свою чергу суперечить зазначеному у вироку місцевого суду висновку про наявність у них пом'якшуючої покарання обставини, а саме щирого каяття.
Крім того, судами не враховано, що ОСОБА_7 був засуджений вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2023 року за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із застосуванням положень ст. 75 КК України, що свідчить про його негативну характеристику і схильність до вчинення нових кримінальних правопорушень. Враховуючи зазначені обставини, на думку представника потерпілого, ОСОБА_7 необхідно призначити покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Також зазначає, що сума в розмірі 30 000 грн, яку було стягнуто із засуджених на користь потерпілого у якості відшкодування моральної шкоди, є явно недостатньою, тоді як заявлена вимога потерпілого про стягнення по 100 000 грн відшкодування з кожного засудженого є такою, яка відповідає заподіяним потерпілому фізичним та моральним стражданням.
Вказує, що апеляційний суд без урахування зазначених підстав повторив допущені судом першої інстанції порушення й безпідставно постановив ухвалу про залишення вироку місцевого суду без змін, а тому, на думку скаржника, ухвала апеляційного суду також підлягає скасуванню.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до змісту ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
В частині кваліфікації дій засуджених за ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 125 КК Українирішення місцевого та апеляційного судів представником потерпілого згідно зі змістом поданої касаційної скарги не оскаржуються.
Стосовно доводів скаржника щодо м'якості призначеного засудженим покарання та безпідставного врахування обставин, які його пом'якшують, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання про призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до кримінального проступку; дані, які характеризують особи обвинувачених, а також те, що вони визнали свою вину, сприяли розкриттю кримінального правопорушення, щиро розкаялися у скоєному. Зазначені обставини суд відніс до обставин, що пом'якшують покарання.
Обставини, що обтяжують покарання засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , згідно з положеннями ст.67 КК України судом не встановлені.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виправлення засуджених можливе без ізоляції від суспільства, а тому обґрунтовано призначив покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.1 ст. 28 ч.2 ст. 125 КК України в межах санкції вказаної статті у виді громадських робіт, що є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових правопорушень.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок, погодився з висновками суду першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченим у виді громадських робіт.
Колегія суддів касаційного суду також погоджується з такою позицією місцевого та апеляційного судів, вбачаючи таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку колегії суддів, громадські роботи є покаранням, яке у цьому випадку є необхідним, достатнім і справедливим, узгоджується з принципами законності та пропорційності.
Доводи представника потерпілого про доцільність призначення ОСОБА_7 покарання, пов'язаного з його ізоляцією від суспільства, з огляду на засудження також вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2023 року за ч.2 ст. 296 КК України, не вбачаються достатніми для висновку про необхідність призначення йому більш суворого покарання.
При цьому апеляційний суд, перевіряючи законність вироку місцевого суду, обґрунтовано звернув увагу на те, що застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України у цьому випадку було помилковим, оскільки суд першої інстанції не мав повноважень повторно враховувати або переоцінювати покарання, призначене попереднім вироком. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 183/6854/20, про що й зазначив суд апеляційної інстанції.
Щодо розміру заподіяної потерпілому моральної шкоди, то колегія суддів вбачає таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з приписами ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до змісту п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, крім іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно дослідив подані сторонами докази, надав їм оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення цивільного позову потерпілого. Визначений у вироку місцевого суду розмір морального відшкодування відповідає положенням закону, критеріям розумності та справедливості, узгоджується з характером заподіяних потерпілому страждань та наслідками вчиненого кримінального правопорушення.
Вінницький апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги представника потерпілого, погоджуючись з висновками суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав ставити під сумнів зазначені вище висновки судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги представника потерпілого, доданих до неї копій судових рішень та інших документів не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3