28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 493/54/24
провадження № 61-163св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Комунальний заклад «Піщанська спеціальна школа Одеської обласної ради»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року у складі судді Тітової Т.П. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Назарової М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Комунальний заклад «Піщанська спеціальна школа Одеської обласної ради» (далі - КЗ «Піщанська спеціальна школа Одеської обласної ради»), про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позовну заяву прокурор обґрунтував тим, що відповідач, як службова особа, наділена повноваженнями щодо отримання, збереження та використання майна КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» (після зміни назви - КЗ «Піщанська спеціальна школа Одеської обласної ради»), усвідомлюючи покладені на нього службові обов'язки, у період часу з 12 травня 2014 року до 13 листопада 2017 року, у невстановлений слідством день, час та спосіб, всупереч покладених на нього функціональних обов'язків через несумлінне ставлення до них, маючи реальну можливість виконання своїх функцій, як заступник директора з господарської роботи, не забезпечив належний контроль за кількістю отриманого вугілля КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» від Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Облпаливо» (далі - ПрАТ ВО «Облпаливо») та не контролював раціональні витрати вугілля під час його видачі на потреби навчального закладу.
Таким чином, прокурор вважав, що відповідач не вжив заходів щодо забезпечення збереження ввіреного йому вугілля, отриманого ним від ПрАТ ВО «Облпаливо», та допустив втрату вугілля марки АМ (13-25) у кількості 106 471,00 кг на суму 317 900,49 грн та вугілля марки ДГ (25-200) в кількості 35 024,00 кг на суму 131 340,00 грн.
Вироком Балтського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року колишнього заступника директора Комунального закладу «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні та інші посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком, на 2 роки з додатковим покаранням у вигляді штрафу у розмірі 4 250,00 грн. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 76 КК України, а також стягнуто з нього на користь комунального закладу матеріальні збитки, завдані кримінальним правопорушенням, у сумі 449 240,49 грн (справа № 493/616/19).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, вирок Балтського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року скасовано, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною другою 367 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), тобто за нереабілітуючими обставинами. Кваліфікація дій обвинуваченого не змінювалась, ухвала суду не оскаржувалась та набрала законної сили 14 грудня 2022 року.
Прокурор указував на те, що закриття справи на підставах, зазначених у пункті 1 частини другої статті 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
З огляду на викладене, керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь Одеської обласної ради шкоду в дохід місцевого бюджету в розмірі 449 240,49 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позову керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що прокурором подано позовну заяву з пропуском позовної давності, початок перебігу якого встановлений частиною третьою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому суд першої інстанції встановив, що відповідач у справі заявив клопотання про відмову у позові у зв'язку з пропуском позовної давності, прокурор заяву про поновлення процесуального строку на звернення до суду не подав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження перешкод у зверненні до суду, пов'язаних з введенням у країні воєнного стану (його евакуація чи внутрішнє переміщення по країні, поранення, лікування тощо).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року змінено в його мотивувальній частині.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, проте неправильно застосував норми матеріального права.
Апеляційний суд дійшов висновку, що, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 під час перебування у трудових правовідносинах з КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» та положення статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем. Належним відповідачем є КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів».
Водночас апеляційний суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо залучення до участі у справі відповідача на стадії апеляційного провадження, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті. А тому у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав, що не позбавляє права прокурора повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але із залученням до справи належного відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
02 січня 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради у цій справі.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 202/10602/22, від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 452/435/17, від 21 січня 2020 року у справі № 369/1850/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що саме винна особа має відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок протиправного діяння;
- не надали належної оцінки тому, що завдану позивачу шкоду внаслідок злочину спричинено ОСОБА_1 , оскільки саме його діяннями не забезпечено збереження ввіреного йому вугілля та допущено його втрату на суму 449 240,49 грн, що виключає відповідальність КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» як роботодавця;
- не врахували положення пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», в якому зазначено, що не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові;
- не надали належної оцінки доводам прокурора про те, що факт протиправних, винних дій, вчинених відповідачем, а отже і негативні наслідки таких дій, які виразились у заподіянні майнових збитків державі, завданих кримінальним правопорушенням, вина відповідача встановлена судовими рішеннями за результатами розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12017160230000847, які набрали законної сили, і не потребують доказування в цій цивільній справі;
- не врахували, що оскільки перебіг позовної давності для позивача розпочався з моменту набуття відповідачем статусу підозрюваного у кримінальному провадженні (13 лютого 2019 року), а також з урахуванням того, що цивільний позов, згідно з ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2022 року, залишено без розгляду після застосування судом апеляційної скарги строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності, то позовна давність за вимогами прокурора у цій справі про відшкодування шкоди не пропущена; тощо.
Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.
03 лютого 2025 року Одеська обласна рада надіслала до Верховного Суду пояснення, у яких просила задовольнити повністю вимоги касаційної скарги керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області, скасувати рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 493/54/24 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовнихвимог прокурора Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради у цій справі.
15 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 січня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої та підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; витребувано із Балтського районного суду Одеської області матеріали справи № 493/54/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2025 року матеріали справи № 493/54/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про розгляд справи з викликом сторін; справу № 493/54/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо статті 1172 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в раніше винесеній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 279/803/21 (провадження № 61-6867св23).
Ухвалою Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2025 року справу № 493/54/24 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Постановляючи вказану ухвалу, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що у справі № 279/803/21, від правового висновку в якій пропонується відступити, як Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, так і в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з предмету та підстави пред'явленого прокурором позову, суди виходили виключно із норм статей 22, 1166 ЦК України, що впливає на інші правові наслідки, про що вказано вище. Натомість у справі, яка переглядається, суди керувалися статтею 1172 ЦК України, яка відсилає до норм трудового законодавства щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, тобто до норм КЗпП України, які по-іншому визначають зазначені вище правові наслідки. Отже, у двох справах немає подібності правовідносин, так як різне матеріально-правове регулювання, різні предмет та підстави позову. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у цій справі відсутній предмет (об'єкт) для розгляду справи об'єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об'єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19 грудня 2025 року справу № 493/54/24 за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Балтського районного суду Одеської області від 10 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у № 493/54/24 передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вироком Балтського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року у справі № 493/616/19 колишнього заступника директора КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа- інтернат І-ІІ ступенів» ОСОБА_1 , який усупереч функціональним обов'язкам не забезпечив належний контроль за збереженням та використанням майна навчального закладу, визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати керівні та інші посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки з додатковим покаранням у вигляді штрафу у розмірі 4 250,00 грн. На підставі статті 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 76 КК України, а також стягнуто з нього на користь комунального закладу матеріальні збитки, завдані кримінальним правопорушенням, у сумі 449 240,49 грн.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, вирок Балтського районного суду Одеської області від 10 лютого 2022 року у справі № 493/616/19 скасовано, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною другою 367 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України, тобто за нереабілітуючими обставинами.
Подільською окружною прокуратурою Одеської області на виконання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Одеської обласної ради направлено лист від 30 червня 2023 року за № 61-5660вих-23 щодо вжиття заходів до відшкодування ОСОБА_1 заподіяної шкоди, а також листом від 27 вересня 2023 року № 61-8527вих-23 повідомлено Департамент освіти та науки Одеської обласної державної (військової) адміністрації щодо необхідності вжиття заходів із стягнення шкоди.
Одеська обласна рада листом від 17 липня 2023 року № 2946/0/03-14/23/1861 повідомила керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області про направлення листа до Одеської обласної військової (державної) адміністрації, яка, в свою чергу, заходів щодо усунення порушень та стягнення коштів не вжила та зазначила у своєму листі від 18 серпня 2023 року № 8070/1/01/46 8510/2-23 про підтримання ініціативи окружної прокуратури у представництві інтересів держави в особі Одеської обласної ради у вказаному питанні.
Департамент освіти і науки Одеської обласної державної (військової) адміністрації листом від 24 листопада 2023 року № 5568/01-23/2-23/6016 повідомив Подільську окружну прокуратуру Одеської області, що жодних заходів із звернення до суду з позовною заявою щодо стягнення збитків зі ОСОБА_1 не здійснювалося.
Звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області зазначив, що ОСОБА_1 , як службова особа, та наділений повноваженнями щодо отримання, збереження та використання майна КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів», усвідомлюючи покладені на нього службові обов'язки, у період часу з 12 травня 2014 року до 13 листопада 2017 року, у невстановлений слідством день, час та спосіб, всупереч покладених на нього функціональних обов'язків через несумлінне ставлення до них, маючи реальну можливість виконання своїх функцій, як заступник директора з господарської роботи, не забезпечив належний контроль за кількістю отриманого вугілля КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» від ПрАТ ВО «Облпаливо» та не контролював раціональні витрати вугілля під час його видачі на потреби навчального закладу. Таким чином, не вжив заходів щодо забезпечення збереження ввіреного йому вугілля, отриманого ним від ПРАТ ВО «Облпаливо», та допустив втрату вугілля марки АМ (13-25) в кількості 106 471,00 кг на суму 317 900,49 грн та вугілля марки ДГ (25-200) в кількості 35 024,00 кг на суму 131 340,00 грн, чим спричинив збитки у розмірі 449 240,49 грн. З огляду на це керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь Одеської обласної ради шкоду в дохід місцевого бюджету в розмірі 449 240,49 грн.
У цій справі суд першої інстанції, з яким у незміненій частині його рішення погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Водночас, змінюючи мотивувальну частину цього рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 під час перебування у трудових правовідносинах з КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» та положення статті 1172 ЦК України, які передбачають, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем, натомість належним відповідачем у цьому спорі є КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів».
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що він, переглядаючи справу, не може усунути порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не наділений повноваженнями щодо залучення до участі у справі відповідача на стадії апеляційного провадження, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті, а тому у задоволенні такого позову слід відмовити з цих підстав, що водночас не позбавляє права прокурора повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але з залученням до справи належного відповідача.
Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду в цілому з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що оскільки в силу статті 452 ЦК України особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов'язків. Це є одним з випадків, коли суб'єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала.
Особливістю цих зобов'язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців).
Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків.
Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов'язково необхідно враховувати.
Причинно-наслідковий зв'язок у цьому виді деліктних зобов'язань може мати складний характер, тобто позивач зобов'язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2022 року у справі № 572/2403/20 (провадження № 61-3586св22) та від 06 листопада 2024 року у справі № 202/10602/22 (провадження № 61-4141св24)
Отже, належним відповідачем у подібних справах про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, може бути як працівник, який завдав шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, так і його роботодавець (юридична або фізична особа), за вибором позивача.
У цій справі, вирішуючи спір сторін, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував положень пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», не дослідив належним чином доводів апеляційної скарги по суті спору та дійшов помилкового висновку про те, що належним відповідачем за позовними вимогами прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради стосовно стягнення шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення ОСОБА_1 під час виконання ним своїх трудових обов'язків заступника директора КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів», є саме його роботодавець - КЗ «Піщанська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів».
Також апеляційний суд у своєму судовому рішенні помилково послався на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 279/803/21 (провадження № 61-6867св23), оскільки, з огляду на зміст ухвали Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2025 року, у справі, яка переглядається, та у справі № 279/803/21 немає подібності правовідносин, зокрема різне матеріально-правове регулювання, різні предмет та підстави позову.
Отже, наведені заявником доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження знайшли своє часткове підтвердження.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, правильно визначити належний склад сторін спору, розглянути справу по суті в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Щодо судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк