02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 752/3051/25
провадження № 61-12120 сво 25
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі - ТОВ «Новобудова», товариство) звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що вони здійснюють діяльність з надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатація та обслуговування житлового фонду, внутрішньо-будинкових інженерних мереж, систем та обладнання об'єктів соціально-побутового призначення, в тому числі технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонт.
Рішенням правління акціонерного товариства Холдингової компанії «Київміськбуд» від 07 грудня 2007 року № 149/0/5-07 та АВІЗО від 26 березня 2009 року № 378 житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 переданий на баланс, обслуговування та експлуатацію ТОВ «Новобудова».
Таким чином, товариству передано в експлуатацію та обслуговування житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться квартира АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 .
Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку
АДРЕСА_1 від 05 грудня 2019 року ТОВ «Новобудова» визначено управителем вказаного багатоквартирного будинку та затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.
31 січня 2020 року між ТОВ «Новобудова» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в особі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діють на підставі Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 05 грудня 2019 року, укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 , згідно з яким предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку і спільного майна та прибудинкових територій у вказаному житловому будинку, а споживачем забезпечення своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором.
Товариство зазначало, що житлово-комунальні послуги у зазначеному будинку надавались безперебійно.Проте, відповідач не сплачував спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за період з 01 травня 2023 року по 01 січня
2025 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 24 780,07 грн, з яких: основний борг за період з 01 травня 2023 року по 01 січня 2025 року 21 142,26 грн; три проценти річних від простроченої суми за період з 01 січня 2024 року по 01 січня 2025 року у розмірі 781,49 грн;інфляційні втрати за період з 01 січня 2024 року
по 01 січня 2025 року у розмірі 2 856,32 грн, які ТОВ «Новобудова» просило суд стягнути з відповідача на їх користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївськогорайонного суду м. Києва від 21 квітня 2025 рокуу складі судді Кордюкової Ж. І. позов ТОВ «Новобудова» задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 21 142,26 грн, трьох процентів річних у розмірі
781,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 856,32 грн, та судовий збір у розмірі
3 028,00 грн.
Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідачем не було надано доказів ненадання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості. При цьому, ОСОБА_1 свої обов'язки щодо оплати наданих послуг виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості. З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, то він має нести відповідальність за прострочення виконання зобов'язання.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київськогоапеляційного суду від 08 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без руху для надання доказів сплати судового збору та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Київськогоапеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 визнано неподаною та повернуто.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року, заявником не усунені, судовий збір у визначеному судом розмірі не сплачено.
При цьому суд вказав, що предметом спору у даній справі за позовом
ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_6 є стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги і такі вимоги позову не пов'язані із порушенням прав заявника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, тому відсутні підстави для звільнення ОСОБА_6 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, суд зазначив, щоОСОБА_1 не звертався до суду за захистом своїх порушених прав, зустрічного позову не подавав та має процесуальний статус відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргоюна ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року, витребувано із Голосіївського районного суду м. Києва матеріали справи № 752/3051/25, узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 21 квітня 2025 року відмовлено, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норму процесуального права, зобов'язавши його сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки не врахував, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, права якого порушені предметом спору.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17,
від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, від 21 листопада 2024 року
у справі № 990/200/24.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний був перевірити, чи стосується справа захисту його прав, які пов'язані з відносинами щодо оплати вартості наданих житлово-комунальних послуг.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403
ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2024 року усправі № 750/15121/21, провадження № 61-9453св23, щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи - учасника бойових дій, яка є відповідачем у справі, предметом якої є позовна вимога про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги, з огляду на таке.
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2024 року у справі
№ 750/15121/21 (провадження № 61-9453св23) виклала правовий висновок про те, що якщо фізична особа - відповідач є учасником бойових дій та має пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг у розмірі 75%, то у справі, предметом якої є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, така фізична особа - відповідач звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Водночас, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 755/8368/23 (провадження № 61-2943св24) виклала правовий висновок про те, що, звертаючись до суду з апеляційною чи касаційною скаргами у справі про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, фізична особа - відповідач сплачує судовий збір на загальних підставах, оскільки такий спір не стосується питань, пов'язаних з її соціальним захистом як учасника бойових дій з врахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Правове питання, порушене в касаційній скарзі, стосується можливості звільнення відповідача - фізичної особи та споживача житлово-комунальних послуг, яка має статус учасника бойових дій, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі, предметом позову якої є стягнення з неї заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки на думку заявника ця справа стосується його прав, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на сплату вартості житлово-комунальних послуг у розмірі 75%.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», наголошуючи на тому, що є учасником бойових дій, а спір стосується порушення його прав, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на сплату вартості житлово-комунальних послуг у пільговому розмірі.
Відмовивши у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції керувався тим, що цей спір не стосується порушення прав ОСОБА_1 , який має статус відповідача, а отже на нього не розповсюджується дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі
№ 545/1149/17 виклала правовий висновок стосовно застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що вказана норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Спір у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, був ініційований особою, яка мала статус учасника бойових дій, щодо захисту її права на отримання земельної ділянки.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 567/79/23 за позовом особи - ветерана війни про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації, в ухвалі від 03 липня 2024 року просила Велику Палату Верховного Суду розширити тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, задля звільнення особи від сплати судового збору на підставі зазначеної норми у всіх випадках.
Ухвалою від 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 567/79/23 на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що оскільки Верховна Рада не прийняла Закон про внесення змін до статті 5 Закону України «Про судовий збір» шляхом викладення пункту 13 частини першої статті 5 у такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав», тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо цього питання, тому відсутні підстави стверджувати про зміну суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок яких правовий висновок, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, втратив зрозумілість чи набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Водночас, ні Велика Палата Верховного Суду, ні колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїх судових рішеннях не роз'яснили, чи входять до складу застосованого законодавцем у пункті 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» поняття «справ, пов'язаних з порушенням їхніх прав», справи, в яких особа - учасник бойових дій має статус відповідача у спорі, тобто не є ініціатором спору, не зверталася до суду за захистом її порушеного права. Колегія суддів наголошує, що формулювання такого правового висновку є необхідним, зокрема, для правової визначеності щодо наявності або відсутності обов'язку відповідача, який має статус учасника бойових дій, сплачувати судовий збір за ініціювання процедури оскарження судового рішення у спорі про стягнення з нього заборгованості за надання житлово-комунальних послуг на користь надавача послуг з огляду на те, що на визначення розміру заборгованості може вплинути пільга, визначена пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець перерахував можливі способи захисту порушеного права, зазначивши у частині третій статті 16 ЦК України про те, що цивільне право або інтерес можуть бути захищені іншим способом, що встановлений договором, законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 роз'яснив, зокрема, те, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 тощо.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень інших суб'єктів спірних правовідносин.
Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач має конкретизувати, яких саме негативних наслідків він зазнав, яким чином порушуються його права, та надати докази і навести аргументи на підтвердження своїх доводів. Натомість відповідач має процесуальне право у визначений законом спосіб спростовувати доводи щодо порушення ним прав позивача.
Тобто, визначаючи поняття звернення до суду за захистом порушеного права, законодавець фактично вклав у нього таку послідовність фактів, які підлягають доведенню в контексті принципу змагальності цивільного судочинства: 1) особа має бути наділена певним правом, визначеним законодавством; 2) особа має скористатися цим правом відповідно до визначеного законом порядку; 3) у разі невизнання, оспорювання чи перешкоджання у реалізації права особа може звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права чи інтересу в один зі способів, визначених статтею 16 ЦК України.
Надаючи оцінку визначеним пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» пільгам щодо сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про те, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України звільняються від сплати судового збору за подання позовів, апеляційних та касаційних скарг у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, тобто у спорах, розгляд яких ініційований цими ж особами задля захисту їхніх прав, визначених у статтях 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У цій справі ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу та вимагаючи звільнити його від сплати судового збору, наполягав на тому, що є учасником бойових дій,
а оскаржуваним судовим рішенням порушуються його соціальні права, зокрема право на пільгу, визначену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Спір у цій справі ініційований ТОВ «Новобудова» та спрямований на захист його порушеного права на своєчасну оплату відповідачем вартості наданих йому житлово-комунальних послуг. Тобто, предметом дослідження у цій справі є з'ясування судом наявності зобов'язальних правовідносин між ТОВ «Новобудова» та споживачем ОСОБА_1 , встановлення необхідного кола прав та обов'язків щодо надання житлово-комунальних послуг позивачем, обов'язку споживача з оплати їх вартості, обґрунтованість факту наявності заборгованості та її розміру.
Колегія суддів вказує на те, що оскарження ОСОБА_1 в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції є реалізацією права учасника справи на спростування підстав для покладення на нього відповідальності за порушення прав позивача у зв'язку з незгодою наявності такої заборгованості та запереченні проти наявності підстав щодо нарахування такої заборгованості у заявленому позивачем розмірі під час перегляду судового рішення судом вищої інстанції. Однак, оцінивши таку процесуальну дію через призму цивільного та цивільного процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав стверджувати, що справа про стягнення зі споживача на користь надавача послуг заборгованості за надані житлово-комунальних послуги, в якій ОСОБА_1 має процесуальний статус відповідача, стосується порушеного права ОСОБА_1 як учасника бойових дій на пільгу щодо розміру вартості житлово-комунальних послуг, встановлену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки доведеність факту порушення права встановлюється судом під час розгляду саме позовних вимог особи на підставі поданих нею належних, достатніх та допустимих доказів на їх підтвердження.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 не звертався до суду з зустрічним позовом про захист його порушеного права як споживача послуги шляхом зобов'язання надавача послуг вчинити певні дії, зокрема, здійснити перерахунок заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за вказаний позивачем період з врахуванням встановленої законом пільги, що додатково вказує на відсутність його претензій до відповідача щодо порушення його соціальних прав на пільгу, визначену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З огляду на зазначені норми Конституції України, положення цивільного та цивільного процесуального законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що ініціювання особою спору, спрямованого на захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, та оскарження судового рішення у справі, в якій та сама особа має статус лише відповідача, належать до різних категорій реалізації особою своїх процесуальних прав, мають чітко визначений процесуальним законодавством порядок та строки вчинення, що унеможливлює їх ототожнення. Як наслідок такі обставини нівелюють доводи заявника про розповсюдження на нього пільги щодо сплати судового збору, визначеної пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», під час вирішення питання про прийняття до розгляду апеляційної скарги на судове рішення у справі, ініціатором якої він не є.
Тобто, таким правом особа може скористатися лише у разі звернення до суду з позовною вимогою про поновлення свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права на сплату вартості житлово-комунальних послуг у розмірі, визначеному з врахуванням пільги, визначеної пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначила, що наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі
№ 750/15121/21 щодо можливості звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи, яка не є ініціатором спору про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуг, створює неоднозначність у правозастосуванні вказаної норми.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, дослідивши матеріали справи, знаходить підстави для прийняття справи до свого розгляду.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів
з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає,
що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого
в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами
та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402
ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
А. Ю. Зайцев
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська