29 січня 2026 року
м. Київ
справа № 485/933/25
провадження № 61-428ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Третьяк Гаіни Олександрівни на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога-Плюс» про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості та
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- розірвати договір оренди землі від 05 листопада 2013 року, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Південь» (новий орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт» (далі - ТОВ «ЮТС-Агропродукт»)) на підставі додаткової угоди від 30 січня 2018 року за № 3500131) з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 07 жовтня 2021 року № 3500131, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4825783700:01:000:0096;
- розірвати договір оренди землі від 03 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз-Південь» (новий орендар - ТОВ «ЮТС-Агропродукт») на підставі додаткової угоди від 31 грудня 2017 року за № 3500152) з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 07 жовтня 2021 року № 3500152-7, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4825783700:02:000:0140;
- стягнути з ТОВ «ЮТС-Агропродукт» на її користь за договором оренди землі від 05 листопада 2013 року орендну плату за 2022 рік в розмірі 17 256,94 грн, за 2023 рік - 17 256,94 грн, за 2024 рік - 17 256,94 грн, всього - 51 770,82 грн; за договором оренди землі від 03 травня 2012 року за 2022 рік - 10 556,32 грн, за 2023 рік - 10 556,32 грн, за 2024 рік - 10 556,32 грн, всього - 31 668,96 грн.
23 вересня 2025 року рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області позов задоволено частково.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 5,4 га з кадастровим номером 4825783700:01:000:0096, укладений між ТОВ «Ютс-Агропродукт» та ОСОБА_1 05 листопада 2013 року (у редакції додаткової угоди від 07 жовтня 2021 року № 3500131-7 до договору оренди землі), право оренди за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога - Плюс» (далі - ТОВ «Перемога-Плюс») на підставі договору від 17 квітня 2025 року № 1704/25-21.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 2,9676 га з кадастровим номером 4825783700:02:000:0140, укладений між ТОВ «Ютс-Агропродукт» та ОСОБА_2 03 травня 2012 року (у редакції додаткової угоди від 31 грудня 2017 року № 3500152 до договору оренди землі), право оренди за яким перейшло до ТОВ «Перемога - Плюс» на підставі договору від 17 квітня 2025 року № 1704/25-21.
Стягнуто з ТОВ «Ютс-Агропродукт» на користь ОСОБА_1 34 513,88 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 05 листопада 2013 року за 2023-2024 роки (вже з відрахуванням податків); 21 112,64 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 03 травня 2012 року за 2023-2024 роки (вже з відрахуванням податків).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
09 грудня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ЮТС-Агропродукт» задоволено.
Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати за 2023, 2024 роки та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЮТС-Агропродукт» про розірвання договорів оренди землі від 05 листопада 2013 року та від 03 травня 2012 року, право оренди за яким перейшло до ТОВ «Перемога-Плюс», стягнення орендної плати за землю за 2023, 2024 роки відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Третьяк Г. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначеної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
У справі предметом позову є вимоги про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості.
Заявницею зазначено ціну позову в справі в розмірі 83 439,78 грн.
З матеріалів касаційного провадження та судових рішень в справі встановлено, що 07 жовтня 2021 року між позивачкою та ТОВ «ЮТС-Агропродукт» укладено додаткову угоду № 3500131-7 до договору оренди землі від 05 листопада 2013 року, згідно з якою сторони домовилися викласти договір оренди в новій редакції, встановили нормативну грошову оцінку земельної ділянки в сумі 145 719,17 грн, розмір орендної плати у розмірі 15,38 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає за рік оренди 22 411,61 грн.
07 жовтня 2021 року між позивачкою та ТОВ «ЮТС-Агропродукт» укладено додаткову угоду № 3500152-7 до договору оренди землі від 03 травня 2012 року, згідно з якою сторони домовилися викласти договір оренди в новій редакції, встановили нормативну грошову оцінку земельної ділянки в сумі 89 138,52 грн, розмір орендної плати у розмірі 15,38 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає за рік оренди 13 709,59 грн.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору оренди - сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Отже, ціна позову в справі в розмірі 83 439,78 грн та сукупна вартість платежів за користування земельними ділянками за три роки - 108 363,33 грн не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (266 240,00 грн).
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявниця мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки результат розгляду справи та встановлення єдиних критеріїв достатності доказів для визначення неможливості використання земельних ділянок можуть вплинути на результати розгляду справ.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.
Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявниці на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Заявниця зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки нині відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 762 Цивільного кодексу України; дохід від орендної плати станосить значну частину річного доходу позивачки, яка є пенсіонеркою.
У справі, що має становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для її учасника й може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону.
Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу в малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судових рішень в його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявниця не обґрунтувала необхідності відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявниці з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої він є.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в справі № 485/933/25, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявниця подала касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, яка не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Третьяк Гаіни Олександрівни на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога-Плюс» про розірвання договорів оренди землі, стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська