28січня 2026 року
м. Київ
справа № 450/1741/23
провадження № 61-16012св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач ? ОСОБА_1 ,
відповідачі: Щирецька селищна рада Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 ,
треті особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Сидорак Наталією Богданівною, на постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_2 , треті особи: ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р. В., про визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_3 . На випадок своєї смерті ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, склавши 11 липня 2006 року заповіт, яким все своє майно заповіла йому. Він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки постійно проживав разом з нею до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 . До складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3 , входить право на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Звернувшись до нотаріуса, він дізнався, що ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_4 15/20 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У матеріалах інвентаризаційної справи на вказаний житловий будинок міститься витяг з рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 37 від 14 жовтня 1999 року про надання дозволу ОСОБА_4 на оформлення 15/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Отримавши вказане рішення в архівному відділі м. Пустомити, він переконався, що вказане рішення є незаконним, оскільки відповідно до його змісту ОСОБА_4 вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на ? частину житлового будинку в с. Дмитре Львівського району Львівської області.
Згідно з даних погосподарських книг Дмитрівської сільської ради за 1967-2020 роки за ОСОБА_5 , а згодом за його дружиною ОСОБА_4 , обліковувалася ? частина спірного житлового будинку. Отже, оскаржуване свідоцтво про право власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_4 в частці 15/20 суперечить записам у погосподарських книгах Дмитрівської сільської ради та вимогам чинного на той час законодавства, а також рішенню № 37 від 14 жовтня 1999 року. У зв'язку з цим є незаконними та підлягають скасуванню свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 20 липня 2022 року на ім'я ОСОБА_2 на 15/20 часток спірного житлового будинку, та рішення приватного нотаріуса Олефіра Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 липня 2022 року як таке, що здійснене на підставі незаконного свідоцтва про право власності.
Щирецькою селищною радою Львівського району Львівської області надано копію рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради № 6 від 12 березня 1982 року, яким надано дозвіл на добудову житлового будинку ОСОБА_4 , на якій міститься напис «Оригінал рішення знаходиться у справах Державного архіву Львівської області». Разом з тим, з відповіді Державного архіву Львівської області, отриманої на адвокатський запит, в книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за 1982 рік рішень, прийнятих на користь ОСОБА_6 , не виявлено. Рішення № 6 від 12 березня 1982 року в книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради за 1982 рік відсутнє.
З урахуванням зменшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 27 листопада 1999 року, видане ОСОБА_4 на 15/20 житлового будинку АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 20 липня 2022 приватним нотаріусом Олефіром Р. В. на ім'я ОСОБА_2 на 15/20 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіра Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 липня 2022 року, індексний номер 64234392;
визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2024 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 27 листопада 1999 року, видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ОСОБА_4 на 15/20 житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради № 37 від 14 жовтня 1999 року.
Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 20 липня 2022 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В., на ім'я ОСОБА_2 на 15/20 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Олефіра Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20 липня 2022 року, індексний номер: 64234392.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з коридору, житлової кімнати, житлової кімнати, кладовки, житлової кімнати, кухні, коридору, житлової кімнати, кухні та коридору, загальною площею 127,5 кв. м, з яких 66,3 кв. м житлової площі та 61,2 кв. м. допоміжної площі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підтвердженням належності 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 спадкодавцю ОСОБА_3 є записи в погосподарських книгах. Відповідно до п. 7 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженого ЦСУ СССР 12 травня 1985 року № 5-24/26, дані книги погосподарського обліку використовуються, зокрема, для обліку житлових будинків, що належать громадянам на праві приватної власності. Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за № 37 від 14 жовтня 1999 року «Про оформлення права особистої власності та реєстрацію житлових будинків», яке міститься в матеріалах інвентаризаційної справи (папка №37172) ЛОДКБ ТІ та ЕО, ОСОБА_4 вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на 15/20 часток будинку АДРЕСА_1 . Однак згідно з наявного в архівному відділі у м. Пустомити цього рішення, вирішено погодитися з висновком ЛМБТІ та оформити право особистої власності окремим громадянам на житлові будинки в с. Дмитре згідно з додатком № 1, видати свідоцтво про право особистої власності на житлові будинки, просити ЛМБТІ провести реєстрацію будинків, наведених в рішенні. У додатку № 1 до цього рішення зазначено, що ОСОБА_4 належить 1/2 будинку. Отже, судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради № 37 від 14 жовтня 1999 року було передано 1/2 будинку, а не 15/20 його частин, як зазначено у свідоцтві про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданому ОСОБА_4 , яке видане на підставі зазначеного рішення.
З відповіді Державного архіву Львівської області від 29 серпня 2023 року вбачається, що в книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за 1982 рішень, прийнятих на користь ОСОБА_4 , не виявлено. Рішення № 6 від 12 березня 1982 року в указаній книзі відсутнє. Таким чином, посилання відповідача на це рішення як на підставу для збільшення в подальшому частки у праві власності на будинок не може бути взято до уваги судом.
Враховуючи, що спадкодавцю ОСОБА_4 належала 1/2 частина спірного будинку, то успадковане ОСОБА_2 згідно із заповітом майно складає 1/2 вказаного будинку, а не 15/20 часток у праві власності. З огляду на наведене, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 20 липня 2022 року ОСОБА_2 на 15/20 часток житлового будинку, є незаконним та підлягає скасуванню та, з метою ефективного захисту прав позивача, необхідно скасувати й рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 липня 2022 року, оскільки підставою для державної реєстрації речового права було вказане свідоцтво.
ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статі 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , та не заявляв відмови від неї, а тому він фактично успадкував зазначене в заповіті належне спадкодавцю майно. В позасудовому порядку позивач здійснити спадкування спадкового майна не має можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок, а тому визнання права власності за позивачем на спірне майно не порушить прав відповідача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підставою для прийняття рішення № 37 від 14 жовтня 1999 року та видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на 15/20 часток будинку було рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради народних депутатів від 12 березня 1982 року № 6 «Про дозвіл на добудову житлового будинку». На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 провела добудову до житлового будинку та ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» їй 27 листопада 1999 року видало свідоцтво про право власності на 15/20 часток будинку. Відтак частка ОСОБА_4 у спірному будинку збільшилася внаслідок проведеної добудови у житловому будинку, що вбачається з технічного паспорта та фактичних обставин справи. Разом з тим, при уточненні позовних вимог, ОСОБА_1 не ставив питання про визнання зазначених рішень незаконними та їх скасування.
Суд першої інстанції безпідставно посилався на довідку Державного архіву Львівської області від 29 серпня 2023 року про відсутність у книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за 1982 рік рішень, прийнятих на користь ОСОБА_4 . Наведене спростовується доданим до відзиву Щирецькою селищною радою копією рішення № 6 від 12 березня 1982 року, на якому проставлена діюча на цей період часу печатка, а тому вказане рішення було прийняте, оскільки на його підставі проведена добудова та видано свідоцтво про право власності.
Задовольняючи позов в частині визнання права власності на ? частину житлового будинку в порядку спадкування, суд першої інстанції не врахував, що позивач порушив встановлений порядок оформлення права на спадщину та дійшов передчасного висновку, що його права підлягають захисту в судовому порядку. В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач звертався до нотаріуса з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, а також з позовом про визначення йому додаткового строку на прийняття спадщини. Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що таку відмову нотаріус видав 04 липня 2024 року є безпідставним, оскільки зазначений доказ був відсутнім на час ухвалення рішення судом першої інстанції. Крім цього, з листа нотаріуса встановлено, що позивач не надав нотаріусу правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Посилання позивача на частину третю статті 1268 ЦК України та на довідку Щирецької селищної ради № 493 від 25 серпня 2022 року, колегія суддів вважає сумнівними, оскільки факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дмитре не підтверджений жодними іншими належними доказами. За положеннями частини третьої статті 1268 ЦК України умовою для прийняття спадщини є необхідність саме постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, навіть не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних умов може бути відмінним один від одного. Довідка, на яку позивач посилається, видана через вісім років після смерті ОСОБА_3 . Згідно з пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 померла у геріатричному пансіонаті м. Львова та місце її смерті - м. Львів, як зазначено у свідоцтві про смерть серія НОМЕР_1 від 27 травня 2014 року.
З досліджених судом апеляційної інстанції записів у погосподарських книгах за особовим рахунком № НОМЕР_2 с. Дмитрів Пустомитівського району Львівської області з 1961 року по 2020 рік встановлено, що позивач народився у с. Дмитрів у господарстві родини ОСОБА_7 , про що є запис до 1966 року. Після 1966 року відсутні записи у господарських книгах про постійне чи тимчасове проживання позивача за місцем проживання ОСОБА_3 .
Право власності на житловий будинок чи його частину у ОСОБА_8 відсутнє. Відтак позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження його права на спадкування у частці ? спірного житлового будинку.
Аргументи учасників справи
26 листопада 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що дійсно, у відзиві Щирецька селищна рада зазначає, що згідно з рішення № 6 від 12 березня 1982 року ОСОБА_4 надано дозвіл на добудову та долучає копію такого рішення, яка завірена селищним головою О. П. Василишйн та на копії міститься напис: «Оригінал рішення знаходиться у справах Державного архіву Львівської області». Проте, згідно з відповіді Державного архіву Львівської області вбачається, що в книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустмитівського району Львівської області за 1982 року рішень, прийнятих на користь ОСОБА_4 , не виявлено. Оскільки суди були позбавлені можливості оглянути оригінал рішення 1982 року та таке рішення взагалі відсутнє в архівному відділі, суд першої інстанції правильно встановив, що посилання відповідача на це рішення як на підставу збільшення частки ОСОБА_4 у праві власності на будинок не може бути взято до уваги судом. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові не спростував вказаних висновків суду першої інстанції, а постанова апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях.
Апеляційний суд не досліджував питання зміни розміру ідеальних часток співвласників спірного будинку, не встановив наявність згоди співвласника ОСОБА_3 на проведення ОСОБА_4 реконструкції та здійснення прибудови до житлового будинку, а також зовсім не досліджував питання хто та коли здійснив добудову і чи взагалі така добудова існує.
Рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 14 жовтня 1999 року № 37 вирішено, зокрема, видати свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину спірного житлового будинку. Оригінал вказаного рішення міститься в архівному відділі м. Пустомити, належним чином завірена копія якого долучена до матеріалів справи. Проте в матеріалах інвентаризаційної справи на спірний житловий будинок міститься витяг із вказаного рішення, в якому прописано, що частка ОСОБА_4 становить 15/20. Суд апеляційної інстанції рішення, яке міститься в архівному відділі, залишив поза увагою, не надавши йому жодної оцінки.
Він є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї тітки ОСОБА_3 та відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після її смерті, про що суду було надано відповідні докази - довідку виконавчого комітету Дмитрівського старостинського округу Щирецької селищної ради № 493 від 25 серпня 2022 року. У оскаржуваній постанові апеляційного суду зі слів ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_3 померла у Львові у пансіонаті. Оскільки, ОСОБА_3 в останні місяці свого життя раптово захворіла на стійке психічне захворювання, остання потребувала постійного цілодобового нагляду, у зв'язку з чим він розмістив її у пансіонат, в якому ОСОБА_3 надавали медичну допомогу та догляд протягом останнього місяця її життя. Проте за цей місяць всі витрати на її утримання в пансіонаті, купівлю лікарських засобів поніс він. Він також займався поховання ОСОБА_3 . Факт його проживання з спадкодавцем було визнано ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду. Крім того, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 травня 2023 року у справі № 450/605/23 за його позовом до Щирецької селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за ним було визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 . У межах розгляду цієї справи встановлено, що він відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 . Разом з тим, апеляційний суд не застосував положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, згідно з якою преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
ОСОБА_2 не є спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 , а тому прийняття ним спадщини жодним чином не впливає на права та законні інтереси ОСОБА_2 . Спір з відповідачем існує виключно щодо розміру її частки у спірному житловому будинку, а не щодо прийняття позивачем спадщини.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду: від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 457/238/18, від 19 листопада 2018 року у справі № 127/5356/15-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 12 жовтня 2020 року у справі № 301/1824/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 201/9256/16, від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16- ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 30 червня 2021 року у справі № 456/106/15- ц, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року відзив ОСОБА_9 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_3 11 липня 2006 року склала заповіт, посвідчений секретарем Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом буде мати право, заповіла своєму племіннику ОСОБА_1 , 1961 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Щирецької селищної ради Пустомитівського району Львівської області № 494 від 25 серпня 2022 року, виданою Дмитрівським старостинським округом Львівського району Львівської області, за витягом з погосподарської книги за 2011-2015, номер об'єкта ПГО 01301 в погосподарській книзі № 2 (1/2) житлового будинку у с. Дмитре Пустомитівського району Львівської області за 2011-2015 відкритий на ОСОБА_3 (зазначено ОСОБА_10 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будинок побудований у 1953 році, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 до дня смерті належала ? частки цього житлового будинку.
Відповідно до записів в погосподарських книгах за 1974-2021 роки ОСОБА_3 належала 1/2 частка вказаного житлового будинку.
Згідно з копією рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 12 березня 1982 року № 6 «Про дозвіл на добудову житлового будинку», ОСОБА_4 надано дозвіл на добудову житлового будинку.
Відповідно до витягу з рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за № 37 від 14 жовтня 1999 року «Про оформлення права особистої власності та реєстрацію житлових будинків», яке знаходиться в матеріалах інвентаризаційної справи (папка №37172) ЛОДКБ ТІ та ЕО, ОСОБА_4 вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на 15/20 будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з наявного в архівному відділі у м. Пустомити рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 37 від 14 жовтня 1999 року вирішено погодитися з висновком ЛМБТІ та оформити право особистої власності окремим громадянам на житлові будинки в с. Дмитре згідно з додатком № 1. У додатку № 1 до рішення виконкому Дмитрівської сільської ради №37 від 14 жовтня 1999 року зазначено, що ОСОБА_4 належить 1/2 будинку АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення 27 листопада 1999 року виконкомом Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок в частці 15/20.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_2 .
Відповідно до технічного паспорта від 07 липня 2022 року (інвентаризаційна справа № 37172) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 складається з: коридору, житлової кімнати, житлової кімнати, кладовки, житлової кімнати, кухні, коридору, житлової кімнати, кухні та коридору, загальною площею 127,5 кв. м, з яких 66,3 кв. м житлової площі та 61,2 кв. м допоміжної площі.
20 липня 2022 року приватний нотаріус Олефір Р. В. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 15/20 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстрованого ЛОДКБ ТІ та ЕО в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 122.
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 71358484 від 03 лютого 2023 року, сформованого приватним нотаріусом Олефір Р. В., спадкова справа на спадкодавця ОСОБА_3 не заводилася.
Згідно з відповіддю Державного архіву Львівської області № 4904/01-36 вих від 29 серпня 2023 року, в книзі протоколів засідань та рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за 1982 рік рішень, прийнятих на користь ОСОБА_4 , не виявлено. Рішення № 6 від 12 березня 1982 року в даній книзі відсутнє.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
У статті 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження
№ 61-9916сво21) зроблено висновок, що «свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. … У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справа № 450/2286/16-ц міститься висновок, що:
«до спадкоємця в порядку спадкування може переходити право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, рішення органу юридичної особи, свідоцтва тощо), яке належало спадкодавцю, та не припинилося до його смерті.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
У справі, що переглядається, особа, яка мала право на оспорення (спадкодавець ОСОБА_4), висловила як прямо (в заяві від 19 липня 2002 року), так і своєю поведінкою (оскільки протягом майже 14 років не оспорювала свідоцтво про право на спадщину видане в 2002 році її сину), що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала ОСОБА_4, припинилося, відповідно його не успадкував ОСОБА_1, а тому підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частки спадкового майна та скасування реєстраційного посвідчення на 3/4 частки житлового будинку, відсутні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 505/496/17 вказано, що «у справі, що переглядається установлено, що мати позивача ОСОБА_8 мала право на обов'язкову частку у спадковому майні ОСОБА_3 та прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, оскільки проживала разом з ним на день смерті останнього. Однак за життя мати позивача ОСОБА_8 спадщину у встановленому законом порядку не оформила, а також не оспорювала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видане її дочці ОСОБА_2, що свідчить про те, що вона не вважала порушеним своє право на спадкове майно після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 та не заперечувала про прийняття відповідачем спадщини після смерті батька та отримання нею оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом».
Касаційний суд вже зауважував, що свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані. Недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 209/1235/20).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що за життя його тітці - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала ? частка будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується записами у погосподарських книгах. ОСОБА_1 склала на його користь заповіт. Оскільки він постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті іншого співвласника вказаного будинку - ОСОБА_11 . Проте, на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради № 37 від 14 жовтня 1999 року ОСОБА_11 оформила за собою право власності на 15/20 частин спірного будинку, а не на ?. Вважає, що фактично копія рішення виконкому Дмитрівської сільської ради № 37 від 14 жовтня 1999 року, що міститься в матеріалах інвентаризаційної справи, у якому зазначено, що за ОСОБА_4 належить оформити право власності на 15/20 спірного будинку, є недостовірною, оскільки відповідно до цього рішення, наявного в архівному відділі м. Пустомити, ОСОБА_4 належить право власності на ? частину спірного житлового будинку. Відсутнє й рішення, про яке зазначав відповідач, прийняте виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за 1982 рік про надання дозволу ОСОБА_4 здійснювати добудову, оскільки спростовується відповіддю Державного архіву Львівської області. Вказані обставини вважав достатніми для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 27 листопада 1999 року, виданого ОСОБА_4 на 15/20 спірного житлового будинку, та, як наслідок, свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 липня 2022 року ОСОБА_2 на вказану частку будинку, відповідного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом на ? частину спірного житлового будинку;
суд першої інстанції фактично погодився з аргументами ОСОБА_1 та повністю задовольнив його позовні вимоги;
скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що вказаний позов пред'явлено передчасно, оскільки на момент звернення з цим позовом ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що у позасудовому порядку він позбавлений можливості оформити право власності на спадщину, немає належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у розумінні приписів частини третьої статті 1268 ЦК України;
апеляційний суд не звернув увагу, що у рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 травня 2023 року у справі № 450/605/23, яке набрало законної сили 02 червня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Щирецької селищної ради Львівського району Львівської області, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , вказано, що « ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та не заявляв відмови від неї, а тому він фактично успадкував зазначене в заповіті належне спадкодавцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , майно». Отже, вказана обставина є встановленою у розумінні приписів частини п'ятої статті 82 ЦПК України. У межах розгляду цієї справи ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі № 450/605/23, не спростувала вказану обставину, відповідних доказів не надала;
поза увагою судів залишилось те, що фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо розміру часток спірного житлового будинку, який належав спадкодавцям щодо кожного з них. Спадкодавцю ОСОБА_2 - ОСОБА_4 право власності на 15/20 житлового будинку АДРЕСА_1 належало на підставі свідоцтва про право власності від 27 листопада 1999 року, тоді як спадкодавець ОСОБА_1 - ОСОБА_3 за життя право власності на належну їй частку у будинку не оформила. Водночас, будучи співвласником будинку з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з 27 листопада 1999 року (оформлення ОСОБА_4 права власності на 15/20 частки спірного житлового будинку) та до 26 травня 2014 (дата її смерті), тобто протягом більше ніж десяти років, право власності ОСОБА_4 не оспорювала. За таких обставин спадкодавець ОСОБА_3 не вважала порушеним своє право власності щодо спірного майна, а тому і її спадкоємець - ОСОБА_1 не успадкував право на оспорення виданого 27 листопада 1999 року ОСОБА_4 свідоцтва про право власності та, як наслідок, не може оспорювати з цих підстав і право власності на спадщину за заповітом ОСОБА_2 . Інших підстав для зміни часток співвласників у праві спільної власності позивач не наводив, тому не підлягає задоволенню і його вимога про визнання за ним права власності на ? частку спірного житлового будинку.
З огляду на викладене, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржену постанову апеляційного суду слід змінити у мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріальногоправа та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржену постанову апеляційного суду - змінити в мотивувальній частині.
Оскільки постанова апеляційного суду підлягає зміні лише щодо мотивів її ухвалення, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко