27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/4862/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.
за участю секретаря судового засідання: Амірханяна Р. К.,
та представників
ТОВ "Катіс-Продукт" - Тихоші Д. С.,
ТОВ "Нано Оіл Груп" - Капуловського А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025
у справі № 910/4862/21
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт"
про стягнення 1 327 374,63 грн
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Катіс-Продукт" (далі - ТОВ "Катіс-Продукт") звернулося до суду із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" (далі - ТОВ "Нано Оіл Груп") 4 417 608,66 грн за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1, з яких 3 808 091,11 грн - основний борг, 224 189,16 грн - 3 % річних, 385 328, 39 грн - інфляційні втрати.
ТОВ "Нано Оіл Груп" (позивач за зустрічним позовом) звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ "Катіс-Продукт" (відповідач за зустрічним позовом) 125 514,63 грн пені, 1 201 860,00 грн штрафу у зв'язку з невиконанням останнім умов договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1 з урахуванням умов додаткових угод.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.04.2023 (суддя - С. М. Морозов) первісний позов ТОВ "Катіс-Продукт" до ТОВ "Нано Оіл Груп" про стягнення 4 417 608,66 грн залишено без розгляду. Заяву ТОВ "Катіс-Продукт" про визнання недійсним правочину, що пов'язаний з предметом спору, залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (головуючий суддя - С. Р. Станік, судді - С.А. Гончаров, О. В. Тищенко) ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.04.2023 скасовано. Матеріали справи № 910/4862/21 направлено для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.04.2023 (суддя - С. М. Морозов) зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Катіс-Продукт" на користь ТОВ "Нано Оіл Груп" 125 514,63 грн пені, 1 201 860,00 грн штрафу.
Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 30.05.2023 (суддя - С. М. Морозов) стягнуто з ТОВ "Катіс-Продукт" на користь ТОВ "Нано Оіл Груп" 150 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (головуючий суддя - С. Р. Станік, судді - С. А. Гончаров, О. В. Тищенко) скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 25.04.2023 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Нано Оіл Груп" відмовлено. Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2023 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 13.01.2026 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.04.2023 залишено в силі.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.08.2018 між ТОВ "Катіс-Продукт" (постачальник) в особі директора Добровольського В. В. та ТОВ "Нано Оіл Груп" (покупець) в особі фінансового директора Григор'євої Н. В. було укладено договір поставки нафтопродуктів № 13/1, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати в погоджені строки, а покупець - прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти (товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформляються на кожну окрему партію товару.
Згідно з п. 1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які являються специфікацією в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України, а у випадках постачання залізничним транспортом - в додаткових угодах, які складають невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до п. 2.3 договору у випадку поставки товару залізничним транспортом, відвантаження товару проводиться в залізничних цистернах (під терміном залізнична цистерна розуміється також вагони напіввагони). Мінімальна норма відвантаження вважається 1 залізнична цистерна.
За п. 2.4 договору загальна кількість відвантаженого товару може відрізнятися +/- 5 відсотків передбаченого заявкою.
Згідно з п. 2.9 договору датою поставки товару вважається: 2.9.1 за умови відвантаження залізничним транспортом - дата позначки станції відправлення, зазначена в залізничній накладній.
Відповідно до п. 2.10 договору зобов'язання постачальника з поставки товару вважаються виконаними, право власності на товар і ризик по його вартості (псуванні) переходять від постачальника до покупця: а) при постачанні товару на умовах FCA і/або СРТ (незалежно від місця передачі товару, станції або пункту призначення) - з дати штемпеля станції або пункту відправлення на залізничній або товарно-транспортній накладній про прийняття товару залізницею/автотранспортом відповідно.
Товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем за якістю відповідно до технічних умов та інших нормативно-технічних актів (паспорт та/або сертифікат заводу-виробника) з урахуванням умов "Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України", затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121. За кількістю - відповідно до накладних документів (накладна) на товар, у відповідності з вибраним базисом поставки товару (п. 2.11 договору).
Згідно з п. 2.12 договору покупець проводить прийомку товару за кількістю відповідно до умов "Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України" № 281/171/578/155, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008. Значення відносної похибки вимірювань має визначатись відповідно до ДСТУ 7094:2009 "маса нафти та нафтопродуктів".
Укладення договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1 учасниками спору не заперечується.
Між сторонами 15.01.2019 було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1, якою встановлено обов'язок з поставки товару на суму 1 689 345,00 грн (бензин неетильований АИ-92-К5-євро) і її укладення також не заперечується сторонами.
Апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем були надані копії:
1. Додаткової угоди від 10.09.2018 № 1-09-18 до договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1, укладеної між ТОВ "Катіс-Продукт" та ТОВ "Нано Оіл Груп", якою викладено умови договору в іншій редакції, а саме:
- п. 2.6 - постачальник забезпечує відвантаження товару протягом 15 календарних днів з моменту подачі заявки покупцем. Інші строки відвантаження можуть бути узгоджені в додатковій угоді до договору. Сторони погодили, що заявки можуть надсилатися покупцем засобами електронного або факсимільного зв'язку;
- п. 2.19 - у випадку, якщо поставка товару була проведена без дотримання заявлених (згідно з даних, відображених в заявці) покупцем даних про обсяг товару (з урахуванням похибки, визначеної п. 2.4 договору), постачальник несе відповідальність, передбачену цим договором;
- п. 3.2 - покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару у строк, зазначений у рахунках-фактурах, що виставляються до оплати постачальником, якщо інші строки оплати товару не визначені окремими додатковими угодами щодо поставки окремих партій товару. Платіжні документи за цим договором оформляються згідно з умовами чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів;
- п. 4.2 - у випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення поставки, за кожний день прострочення, від суми вартості товару, поставку якого прострочено. Пеня нараховується за увесь період прострочення.
Додатковою угодою від 10.09.2018 № 1-09-18 доповнено договір поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1 п. 6.12, а саме: "за будь-якими вимогами сторін, які випливають з даного договору щодо поставки товару, оплати товару, сплати штрафних санкцій тощо, встановлюється позовна давність у три роки";
2. Додаткової угоди від 12.10.2018 № 2/12/10 до договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1, укладеної між ТОВ "Катіс-Продукт" та ТОВ "Нано Оіл Груп", якою викладено умови договору в такій редакції:
- постачальник зобов'язується передати у власність, згідно з актом приймання - передачі, а покупець - прийняти та оплатити товар в межах обсягів наведених у таблиці:
Найменування товаруКількість, тонмісце поставки
Бензин неетильований АИ-92120згідно з заявки покупця
Дизельне пальне ДТ-Л-К5120згідно з заявки покупця
- загальна вартість товару складатиме: в рахунках та видаткових накладних допускається прогнозоване значення, ціни товару, яке підлягає зміні в сторону зменшення або збільшення після оголошеної ціни від основного імпортера зазначеного в залізнодорожних накладних. Ціна товару, що поставляється за цією додатковою угодою, вважатиметься ціною від основного постачальника товару, для ТОВ "Катіс-Продукт", а саме від ТОВ з Іноземними інвестиціями "БНХ УКРАЇНА" плюс 150,00 грн з ПДВ за 1 тонну товару. Підписанням цієї додаткової угоди сторони дають згоду на зменшення або збільшення ціни товару і постачальник зобов'язується внести зміни до ціни шляхом підписання акта коригування ціни товару не пізніше 31.10.2018. Умови поставки: СРТ згідно з "Інкотермс 2010" - перевезення до станції Рівне, Львівської залізниці, код станції 356600. Товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем: - за якістю - відповідно до технічних умов та інших нормативно-технічних актів (паспорт та/або сертифікат заводу-виробника); - за кількістю - відповідно до залізничних накладних на товар, згідно з актів приймання-передачі товару між постачальником та покупцем у відповідності з вибраним базисом поставки товару;
3. Додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10 до договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1, за умовами якої постачальник зобов'язувався передати у власність, згідно з актом приймання-передачі, а покупець - прийняти та оплатити товар, згідно з заявки покупця, в таких обсягах: бензин неетильований АИ-95, в кількості 60 тон; дизельне пальне ДТ-ЗК5, в кількості 240 тон.
Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10 в рахунках та видаткових накладних допускається прогнозоване значення, ціни товару, яка підлягає зміні в сторону зменшення або збільшення після виходу прайсу цінового моніторингу, де зазнаватиметься ціна від імпортера товару.
Згідно з п. 1.2 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10 ціна товару, що поставляється за цією додатковою угодою, вважатиметься ціною від основного постачальника товару, а саме від ТОВ з Іноземними інвестиціями "БНХ УКРАЇНА" плюс 100,00 грн з ПДВ за 1 тонну товару. Кінцевою ціною на товар вважатиметься ціна, опублікована в Укрпрайсі видавництва "ЮПЕКО" (ціновий моніторинг) надана імпортером ТОВ з Іноземними інвестиціями "БНХ Україна" в період поставки товару. Періодом поставки товару вважатиметься місяць, в якому поставлено товар покупцю (п. 1.3 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10).
Підписанням цієї додаткової угоди сторони дають згоду на зменшення або збільшення ціни товару і постачальник зобов'язується внести зміни до ціни шляхом підписання акта коригування ціни товару (п. 1.4 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10).
Пунктом 3 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10 встановлено, що товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем, зокрема за кількістю - відповідно до залізничних накладних на товар, згідно з актів приймання-передачі товару між постачальником та покупцем у відповідності з вибраним базисом поставки товару.
За п.п. 4, 5 додаткової угоди від 22.10.2018 № 3/22/10 відвантаження товару з заводу виробника здійснюється протягом 2-х робочих днів з моменту підписання цієї додаткової угоди. Термін поставки 15 днів з моменту подачі заявки покупцем.
ТОВ "Нано Оіл Груп" надіслано на електрону пошту ТОВ "Катіс-Продукт" заявку від 22.10.2018 № 22/10, в якій просило відвантажити для ТОВ "Нано Оіл Груп": 4 вагоноцистерни дизельного пального 10ррm, виробництва ВАТ "Нафтан", м. Новополоцьк; 1 вагоноцистерну бензину неетильованого автомобільного А-95 виробництва Мозирського НПЗ. Одержувач - нафтобаза ПП "Фірма Ром" для ТОВ "Нано Оіл Груп".
З залізничної накладної СМГСБЧ № 22098831 та видаткової накладної від 05.11.2018 № РН-0000106 вбачається, що бензин неетильований АИ-95 був поставлений у кількості 53,1 тон (позивач за зустрічним позовом зазначає, що не поставлено 3,9 тон). З залізничної накладної СМГСБЧ № 22151444 вбачається, що товар - дизельне пальне ДТ-ЗК5 був прийнятий залізницею до відправлення у кількості 230,9 тон 14.11.2018, що, за твердженнями позивача за зустрічним позовом, є порушенням ТОВ "Катіс-Продукт" договірних строків (термінів) поставки заявленого покупцем до постачання (за заявкою від 22.10.2018) товару - дизельного пального ДТ-ЗК5 у кількості 240 тон.
Предметом цього зустрічного позову є стягнення з ТОВ "Катіс-Продукт" 125 514,63 грн пені, 1 201 860,00 грн штрафу через неналежне виконання умов договору з урахуванням відповідних додаткових угод.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин порушення ТОВ "Катіс-Продукт" зобов'язань за договором поставки з урахуванням додаткових угод. Встановивши вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Нано Оіл Груп" підставно нарахувало до стягнення з ТОВ "Катіс-Продукт" 75 734,62 грн пені та 21 060,00 грн штрафу за прострочення строків (термінів) поставки бензину неетильованого АИ-95 в кількості 3,9 тон; 49 780,01 грн пені та 1 180 800,00 грн штрафу за прострочення строків (термінів) поставки дизельного пального ДТ-ЗК5 в кількості 240 тон.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надав витребуваних документів для встановлення дійсних обставин справи і для проведення експертизи та, що вказані додаткові угоди не можуть породжувати жодних правових наслідків, зокрема, бути правовою підставою для стягнення з відповідача за зустрічним позовом пені та штрафу. На думку апеляційного суду, позовні вимоги ТОВ "Нано Оіл Груп" є необґрунтованими.
Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою апеляційного господарського суду від 01.10.2025, ТОВ "Нано Оіл Груп" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить цю постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п.п 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Так, вказує на прийняття судового рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 16.02.2023 у справі № 902/710/16, від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18, від 28.01.2020 у справі № 910/12523/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України); суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази і не враховав таких обставин, а саме: надання оригіналів додаткових угод Господарському суду м. Києва під час проведення засідання у справі; наявність обставин, які вказують не лише на укладення таких додаткових угод, а й їх подальшого схвалення, шляхом виконання обома сторонами; відсутності підстав для призначення (вже призначеної судом першої інстанції) експертизи на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції; неможливості надання ТОВ "Нано Оіл Груп" до суду апеляційної інстанції витребуваних оригіналів додаткових угод через невжиття судом заходів для забезпечення доказів (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Скаржник у касаційній скарзі посилається також на таке: судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 73, 74, 81, 86, 99, 102, 184, 269 ГПК України, а також неправильно застосовано ст.ст. 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); з жовтня 2018 року поставки продукції здійснювалися лише залізничним транспортом і оскільки умови договору передбачали, що у разі постачання товару залізничним транспортом номенклатура, ціна та кількість товару встановлюється в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору, то до кожної поставки товару залізничним транспортом сторонами укладалися додаткові угод; відсутність поставки постачальником бензину у кількості 3,9 тон і порушення ТОВ "Катіс-Продукт" договірних строків (термінів) поставки дизельного пального у кількості 240 тон є обставиною для застосування до ТОВ "Катіс-Продукт" господарсько-правової відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій, розміри та умови нарахування яких визначені договором поставки і додатковою угодою від 22.10.2018 № 3/22/10 до нього; Господарський суд м. Києва дійшов обґрунтованого висновку, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нано Оіл Груп" з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 22.12.2025.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач за зустрічним позовом просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.
У справі оголошувалася перерва з 13.01.2026 до 27.01.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
З огляду на зміст касаційної скарги, ст. 300 ГПК України, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині вирішення зустрічного позову по суті.
Верховний Суд зазначає, що законодавець у ст. 509 ЦК України (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріпив норму, відповідно до якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України ).
Верховний Суд у постанові від 02.07.2025 у справі № 910/9181/24 зазначив, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (див. п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Проте, ні нормами ч. 6 ст. 231 ГК України, ні ч. 2 ст. 343 ГК України, ні ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, ставку не визначено. Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 висновував, що ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом, іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, ст. 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (ч. 2 цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за ч. 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 виснував таке: "основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв'язку з недотриманням встановленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати".
Верховний Суд у постанові від 06.05.2025 у справі № 910/6410/23 зазначив, що: "відповідно до ч. 3 ст. 58-1 ГК України наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції наявність відтиску печатки на додатковій угоді не підтверджує обставин погодження ТОВ "БВК Агро" її умов".
Колегія суддів також зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закону України "Про судову експертизу").
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справа "Дульський проти України" від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Водночас у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні (ч. 4 ст. 102 ГПК України).
З аналізу цієї норми процесуального права (ч. 4 ст. 102 ГПК України) вбачається, що в разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, визнання встановленою обставини, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмова в її визнанні є правом, а не обов'язком суду, тобто відноситься до його дискреційних повноважень (див. постанову Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 904/8753/21).
Верховний Суд у постанові від 22.04.2025 у справі № 359/3358/21 також виснував таке: "зазначена норма процесуального права (ст. 109 ЦПК України, яка містить подібне нормативне регулювання зі ст. 102 ГПК України) є імперативною щодо правових наслідків ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. Законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо провести експертизу для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту, для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні. Встановивши, що ухилення відповідачів від подання експерту витребуваних документів унеможливлює проведення призначеної судом експертизи, висновки якої мають вирішальне значення у цій справі, оскільки її було призначено для з'ясування факту видачі ТОВ "Бориспільміськбуд" на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 документів, на підставі яких було зареєстровано право власності на спірні квартири за відповідачами, апеляційний суд, керуючись ст. 109 ЦПК України, дійшов правильного висновку про недостовірність вказаних документів".
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 13 ГПК України).
Вирішуючи спір у справі, апеляційний господарський суд встановивши, що наявність оригіналів додаткових угод від 10.09.2018 № 1-09-18, від 12.10.2018 № 2/12/10, від 22.10.2018 № 3/22/10 до договору поставки нафтопродуктів від 26.08.2018 № 13/1 (саме обставина їх підписання з боку ТОВ "Катіс-Продукт" Добровольським В. В. , яка заперечується ТОВ "Катіс-Продукт") має суттєве значення для розгляду цієї справи, оскільки вони є підставою, на якій позивач за зустрічним позовом обґрунтовує стягнення штрафних санкцій, які (штрафні санкції) в силу закону мають бути узгоджені сторонами у відповідному документі (правочині); що позивач за зустрічним позовом не надав додаткових угод для проведення відповідної експертизи, що унеможливило її проведення та, керуючись ч. 4 ст. 102 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що вказані угоди не можуть породжувати жодних правових наслідків, зокрема і щодо відповідальності відповідача за зустрічним позовом у вигляді стягнення з нього штрафних санкцій. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи про подальше схвалення відповідних угод у порядку, встановленому законом, а аргументація скаржника про зворотнє фактично ґрунтується на взаємовиключних тезах.
Разом з тим скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову всупереч висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 16.02.2023 у справі № 902/710/16, від 23.01.2020 у справі № 915/1734/18, від 28.01.2020 у справі № 910/12523/18 та інших.
Верховний Суд зазначає, що законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (див. п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Дослідивши постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що висновки апеляційного господарського суду не суперечать цим висновкам Верховного Суду. Висновки у постановах Верховного Суду зроблені з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) застосовувались як норми матеріального, так і процесуального права і прийнято відповідні судові рішення. Верховний Суд вважає, що посилаючись на вказані у касаційній скарзі постанови, скаржник залишає поза увагою те, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, чого скаржником у цьому випадку не було доведено.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст. 73, 74, 81, 86, 99, 102, 184, 269 ГПК України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо призначення у справі судової експертизи, оскільки такі висновки є загальними висновками, оцінка доказів у вказаних скаржником справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів, а отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування.
Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційної скарги, закріпленої у п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21).
Також, колегія суддів зазначає і те, що саме в залежності від встановлення справжності підпису директора ТОВ "Катіс-Продукт" на вказаних додаткових угодах залежить вирішення питання, чи були укладені між сторонами ці угоди, чи продовжували вони відповідні зобов'язання і відповідну відповідальність за їх неналежне виконання. У справі, яка переглядається, апеляційний господарський суд вирішив питання щодо призначення у справі експертизи (за клопотанням сторони) з метою з'ясування дійсних обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас з огляду на неможливість проведення такої експертизи за наведених вище обставин - суд апеляційної інстанції застосував правило ч. 4 ст. 102 ГПК України. Доводи скаржника (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України) також зводяться до надання іншої оцінки діям позивача за зустрічним позовом щодо ненадання витребуваних документі, необхідних для проведення експертизи, ніж здійснив суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судом норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Верховний Суд вважає, що відсутні обставини для скасування оскаржуваної постанови і в частині вирішення зустрічного спору з огляду на підставу касаційного оскарження, визначену п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в частині вирішення зустрічного позову по суті, ухвалену відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нано Оіл Груп" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 у справі № 910/4862/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.