20 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7152/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Академ-Клуб"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі
за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академ-Клуб",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,
про розірвання договору оренди та повернення земельних ділянок.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Колодяжна А. В. та представник третьої особи - Гаврищук Е. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. Керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач та/або Міськрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академ-Клуб" (далі - ТОВ "Академ-Клуб" та/або відповідач), в якій просив:
1) розірвати договір оренди земельних ділянок, які розташовані на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва з кадастровими номерами 8000000000:90:009:0023 площею 245 067 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 24 607 кв. м та 8000000000:90:010:0169 площею 157 369 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 68 436 кв. м, укладений між Міськрадою та ТОВ "Академ-Клуб", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. 12.04.2006 та зареєстрований у реєстрі за № 238, а також зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - у книзі записів державної реєстрації договорів 13.04.2006 за № 63-6-00348 (далі - договір оренди земельних ділянок від 12.04.2006);
2) зобов'язати ТОВ "Академ-Клуб" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Міськради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0023 площею 245 067 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 24 607 кв. м, розташовану на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання;
3) зобов'язати ТОВ "Академ-Клуб" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Міськради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:010:0169 площею 157 369 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 68 436 кв. м, розташовану на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату, що, зокрема, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 № 910/20838/20, яким стягнуто заборгованість за період 2017- 2020 років. Проте, згідно з інформацією Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (далі - ГУ ДПС України у м. Києві), відповідач продовжує несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувати орендну плату. Також відповідно до актів огляду земельних ділянок встановлено, що відповідачем забудова земельних ділянок не проводиться, відсутня дозвільна документація на будівництво та прийняття об'єктів в експлуатацію, що свідчить про те, що відповідач до використання спірних земельних ділянок не приступив, будівництво не розпочато протягом 18 років.
Вказані дії відповідача свідчать про порушення умов договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 та заподіяння шкоди територіальній громаді міста Києва, яка позбавлена можливості отримати те, на що розраховувала при укладенні договору, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 за рішенням суду та їх повернення.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Міськради від 19.07.2005 № 827/3402 передано відповідачу в оренду на 25 років земельну ділянку площею 40,24 га для комплексної забудови та благоустрою території з відселенням мешканців, облаштуванням водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
На виконання цього рішення 12.04.2006 між Міськрадою (орендодавець) та ТОВ "Академ-Клуб" (орендар) укладено договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., який зареєстрований у реєстрі за № 238 та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - у книзі записів державної реєстрації договорів 13.04.2006 за № 63-6-00348.
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 об'єктом оренди є земельні ділянки з наступними характеристиками:
місце розташування - територія 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва;
розміри: земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:009:0023 - 245 067 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг - 24 607 кв. м; земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:90:010:0169 - 157 369 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг - 68 436 кв. м;
цільове призначення земельних ділянок - для комплексної забудови та благоустрою території з відселенням мешканців, облаштуванням водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб;
кадастрові номери: 8000000000:90:009:0023, 8000000000:90:010:0169.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 цей договір укладено на 25 років.
У пункті 2.2 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 визначено, що згідно з витягом з технічної документації № Ю-35317/2005 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) від 09.11.2005 № 1237 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:009:0023 становить 25 926 084,23 грн; згідно з витягом з технічної документації № Ю-35318/2005 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) від 09.11.2005 № 1238 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:010:0169 становить 15 019 709,86 грн.
У пункті 2.3 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 зафіксовано, що земельні ділянки, які передаються в оренду, не мають недоліків, що можуть перешкоджати їх ефективному використанню відповідно до рішення Міськради від 19.07.2005 № 827/3402.
Згідно з пунктом 4.2 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 річна орендна плата за земельні ділянки на період будівництва встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Після введення об'єкта в експлуатацію річна орендна плата встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельних ділянок, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та у розмірі 2 відсотків від нормативної грошової оцінки частини земельних ділянок, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду.
Відповідно до пункту 5.4 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок та їх індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України.
У пункті 4.5 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 визначено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Із 01.01.2017 нормативна грошова оцінка земель м. Києва розраховується відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777.
Крім того, з 01.01.2017 рішенням Міськради від 10.03.2016 № 217/217 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" внесено зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23, а саме встановлено мінімальні значення локальних коефіцієнтів на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони, які застосовуються при розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Умовами пункту 8.1 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 визначено права орендодавця, який має право вимагати від орендаря використання земельних ділянок за цільовим призначенням згідно з договором; дотримання місцевих правил забудови; своєчасного внесення орендної плати тощо.
Орендар, у свою чергу, відповідно до пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 зобов'язаний приступати до використання земельних ділянок в строк, встановлений цим договором та після підписання цього договору і акта приймання-передачі земельних ділянок та державної реєстрації договору; завершити забудову земельних ділянок в строк, встановлений проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку; використовувати земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; здійснити заходи щодо комплексної забудови території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва, зокрема, відселення мешканців, інженерна підготовка території, будівництво житлового мікрорайону із закладами соціально-побутового призначення, облаштування водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб тощо.
Пунктом 11.3 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 передбачені випадки, в яких припиняється договір. Згідно з пунктом 11.4 вказаного договору цей договір може бути припинено шляхом розірвання. Договір може бути розірваний або за взаємною згодою сторін, або за рішенням суду.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до акта приймання-передач земельних ділянок від 13.04.2006 Міськрада передала, а ТОВ "Академ-Клуб" прийняло у своє володіння і користування земельні ділянки із кадастровими номерами 8000000000:90:009:0023 площею 245 067 кв. м та 8000000000:90:010:0169 площею 157 369 кв. м для комплексної забудови та благоустрою території з відселенням мешканців, облаштуванням водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.10.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Ю. В. за ТОВ "Академ-Клуб" зареєстровано право оренди на земельні ділянки із кадастровими номерами 8000000000:90:009:0023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із відкриттям розділу від 12.10.2018 № 43477616; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666422480000) та 8000000000:90:010:0169 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу від 12.10.2018 № 43476515; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666388880000).
Звертаючись із цим позовом до суду, Прокурор зазначав, що ТОВ "Академ-Клуб" ухиляється від сплати орендної плати за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/20838/20 за позовом Міськради до ТОВ "Академ-Клуб" про стягнення коштів. Крім того, Прокурор зауважував про те, що відповідачем із 2006 року так і не здійснено забудову земельних ділянок відповідно до умов договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, тому наявні підстави для розірвання в судовому порядку вказаного договору згідно з положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пунктів 11.4, 12.2 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 і повернення земельних ділянок територіальній громаді міста Києва.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/7152/24 (суддя Трофименко Т. Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
3.2. Рішення місцевого господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- враховуючи зазначені вимоги діючого законодавства та умови укладеного договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, систематичну несплату орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою, а також невикористання спірних земельних ділянок відповідно до умов цього договору, суд дійшов висновку, що Прокурором доведено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань та завдання цим шкоди інтересам територіальної громади міста Києва, що є підставою для розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006;
- під час розгляду цієї справи встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к накладено арешт на майно із забороною права відчуження, розпорядження та користування таким майном, зокрема: на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666422480000, власник - Міськрада, перебуває у користуванні / оренді ТОВ "Академ-Клуб" (код 33098121) на підставі договору оренди з Міськрадою (ЄДРПОУ 22883141); земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:41:0006, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666388880000, власник - Міськрада, перебуває у користуванні / оренді ТОВ "Академ-Клуб" (код 33098121) на підставі договору оренди з Міськрадою (ЄДРПОУ 22883141). Арештоване майно передано судом Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА, Національне агентство, третя особа) для здійснення заходів з управління цим майном із метою забезпечення його збереження;
- ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к є обов'язковою для застосування усіма в силу імперативних положень Кримінального процесуального кодексу України та не може бути поставлена під сумнів;
- із матеріалів справи вбачається, що зі зверненням Офісу Генерального прокурора від 30.07.2024 № 10/1/3-39194-21 до АРМА надійшла ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к для здійснення заходів з управління;
- третя особа у поданих до суду поясненнях щодо позову повідомила, що наказом АРМА від 14.11.2024 № 525 затверджено рішення комісії з питань проведення конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності, що оформлено протоколом від 05.11.2024 № 80, яким обрано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЕКСПЕРТНА ПАЛАТА УКРАЇНИ" переможцем конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності й укладено договір про надання послуги з проведення незалежної оцінки активів (майна) та забезпечення рецензування звіту про оцінку активів (майна). Зазначено, що за результатами проведеної незалежної оцінки активів (майна) уповноваженою особою АРМА з питань конкурсного відбору управителів активами із застосуванням електронної системи буде оголошено конкурсний відбір управителя;
- враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що накладення арешту на спірні земельні ділянки та їх передача в управління АРМА унеможливлює повернення відповідачем Міськраді таких земельних ділянок у придатному для використання стані, оскільки останні вибули з володіння відповідача. Більше того, щодо спірних земельних ділянок ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к було встановлено заборону права відчуження, розпорядження та користування ними;
- суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 без задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути земельні ділянки (які не можуть бути фактично виконані відповідачем із наведених підстав) є неефективним способом захисту, оскільки не відновить порушених прав позивача, а матиме наслідком лише встановлення юридичного факту;
- Міськрада не позбавлена можливості прийняти відповідне рішення про розірвання укладеного з відповідачем договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 (Тищенко О. В. - головуючий, судді: Гончаров С. А., Сибіга О. М.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/7152/24 скасоване; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; розірвано договір оренди земельних ділянок від 12.04.2006; зобов'язано ТОВ "Академ-Клуб" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Міськради земельну ділянку 8000000000:90:009:0023 площею 245 067 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 24 607 кв. м, розташовану на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання; зобов'язано ТОВ "Академ-Клуб" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Міськради земельну ділянку 8000000000:90:010:0169 площею 157 369 кв. м, у тому числі в межах прибережних захисних смуг 68 436 кв. м, розташовану на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва, у стані, придатному для її подальшого використання; стягнуто з ТОВ "Академ-Клуб" на користь Київської міської прокуратури 9084,00 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, 3028,00 грн за розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 (про залишення позову без розгляду) та 13 626,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
3.4. Постанова арґументована тим, що, враховуючи вимоги чинного законодавства та умови укладеного договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, систематичну несплату орендарем орендної плати за користування земельними ділянками, а також невикористання спірних земельних ділянок відповідно до умов цього договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Прокурором доведено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також завдання цим шкоди інтересам територіальної громади міста Києва, що є підставою для розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006.
Крім цього, апеляційний господарський суд виснував, що вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, оскільки відповідно до положень чинного законодавства у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві орендоване майно.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції виснував, що у відповідача в силу положень частини першої статті 34 Закону України "Про оренду землі" та пункту 11.10 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 існує обов'язок з повернення спірних земельних ділянок територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у стані, придатному для їх подальшого використання.
Разом із цим, апеляційний господарський суд вказав, що наявність судового спору у цій справі та його вирішення жодним чином не обмежує і не спростовує як чинність обмежень, встановлених ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024, так і чинність повноважень АРМА, обумовлених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів". Вирішення спору у справі № 910/7152/24 стосується виключно договірних правовідносин між позивачем і відповідачем щодо прав оренди спірних земельних ділянок та правових підстав їх перебування у відповідача на правовому титулі оренди, і ухвалення рішення у цій справі встановлює виключно правову визначеність у цих правовідносинах, судовим актом здійснюється вирішення спору щодо розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 та встановлення обумовленого законом і договором зобов'язання відповідача повернути спірні земельні ділянки саме внаслідок його розірвання. Можливість виконання вказаного рішення не входить до предмету доказування у цій справі.
Доводи відповідача про те, що він позбавлений можливості повернути Міськраді у придатному для використання стані спірні земельні ділянки, оскільки останні вибули з його володіння, та те, що задоволення похідних вимог Прокурора про повернення спірних земельних ділянок призведе до ситуації, за якої відповідач буде позбавлений можливості виконати таке рішення суду з незалежних від нього причин, що зумовить необхідність подання нового позову, судом апеляційної інстанції відхилено, тому що, по-перше, виконання певного судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", яким, зокрема, передбачені випадки зупинення виконавчого провадження або дій виконавця у випадку неможливості виконання певного рішення, а Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) також обумовлені процесуальні інструменти, якими регулюються відповідні випадки; по-друге, накладений арешт на земельні ділянки згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 не спростовує обов'язок суду розглянути спір щодо правового статусу таких земельних ділянок виключно в контексті правовідносин за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006 між позивачем та відповідачем, і подальше виконання такого рішення має здійснюватися з урахуванням усіх обтяжень, які встановлені на спірний об'єкт правовідношення, в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження"; по-третє, як зазначалось вище, саме можливість виконання вказаного рішення не входить до предмета доказування у цій справі, адже можливість або неможливість такого виконання ставиться в залежність від подальших дій учасників спору та наявності правових чинників можливості або неможливості його виконання, які будуть наявними саме на момент його виконання.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі № 910/7152/24, ТОВ "Академ-Клуб" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить цю постанову скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 - залишити в силі.
4.2. За змістом касаційної скарги (із врахуванням доповнення) її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.08.2020 у справі № 910/7520/19, від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення:
- статей 2, 5 ГПК України ("щодо способу захисту") у взаємозв'язку зі статтею 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" - за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах щодо ефективності такого способу захисту, як зобов'язання орендаря повернути земельні ділянки орендодавцю (територіальній громаді в особі органу місцевого самоврядування), які на підставі ухвали слідчого судді передані в управління АРМА;
- статей 2, 5 ГПК України ("щодо способу захисту") у взаємозв'язку зі статтею 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" - за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах щодо ефективності такого способу захисту, як розірвання договору оренди земельних ділянок у разі передання цих земельних ділянок в управління АРМА;
- статей 2, 5 ГПК України ("щодо способу захисту") - за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вищевказаних норм права у подібних правовідносинах щодо ефективності способу захисту, як розірвання договору оренди земельних ділянок, які передані в управління АРМА без вирішення спору про речове право на ці земельні ділянки.
4.5. АРМА у відзиві вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові.
4.6. Прокурор у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій у справі № 910/7152/24 - без змін.
4.7. 19.01.2026 скаржник надав на адресу Верховного Суду клопотання, в якому його представник Ліндаєв О. С. просив відкласти судове засідання, призначене на 20.01.2026 на іншу дату, у зв'язку з його захворюванням на SARS CoV-2.
4.8. Розглянувши вказане клопотання представника скаржника, Верховний Суд відмовив у його задоволенні з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. Суд врахував, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце призначеного на 20.01.2026 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та/або їх представників у судовому засіданні суд касаційної інстанції у цій справі обов'язковою не визнавав, розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Крім цього, у судовому засіданні 16.12.2025, зокрема, представник скаржника Ліндаєв О. С. надавав свої пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї в порядку, встановленому головуючим.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Згідно із вказаним пунктом підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в такому випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Тобто відповідно до положень згаданої норм касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах № 910/7520/19, № 904/299/16, № 910/15268/18, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, відсутні з огляду на таке.
Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 та їх повернення у зв'язку із систематичним невиконанням відповідачем своїх обов'язків за договором у частині сплати орендних платежів, а також невикористанням земельних ділянок відповідно до умов договору та пункту 3.13 рішення Міськради від 19.07.2005 № 827/3402.
Разом із цим у справі № 904/299/16 (постанова Верховного Суду від 07.05.2020), на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, розглядався спір за первісним позовом Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтера" (далі - ТОВ "Галтера"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кастодіан Гарант" (далі - ТОВ "Кастодіан Гарант") про розірвання договору № КПП-557 купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" (далі - ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа") за конкурсом, укладеного 28.08.2009 між Фондом державного майна України та ТОВ "Галтера", і зобов'язання депозитарної установи - ТОВ "Кастодіан Гарант" - списати з рахунку у цінних паперах ТОВ "Галтера" пакет акцій ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" кількістю 111 956 480 штук простих іменних акцій, що становить 94,572 % статутного капіталу товариства, на рахунок Держави Україна (керуючий рахунком - Фонд державного майна України) та за зустрічним позовом ТОВ "Галтера" до Фонду державного майна України про визнання договору № КПП-557 купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" від 28.08.2009, укладеного між ТОВ "Галтера" та Фондом державного майна України, в частині пунктів 11.1.2, 11.2.1, 11.2.2 недійсними.
Переглянувши в касаційному порядку та залишивши без змін судові рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив із того, що вказані як підстава для розірвання спірного договору порушення умов пунктів 11.1.2, 11.2.1, 11.2.2 договору не можуть бути кваліфіковані як істотне порушення договору в розумінні приписів частини другої статті 651 ЦК України, оскільки, як убачається з матеріалів справи, з часу укладення спірного договору дії ТОВ "Галтера" були направлені на його виконання, підстав стверджувати про бездіяльність відповідача чи спроби ухилитися від такого виконання немає, а тому позивачем не доведено обставин істотного порушення спірного договору.
Зважаючи на встановлені господарським судом обставини, проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом правових висновків щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки у справі, що розглядається, та в наведеній скаржником справі суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування однієї і тієї ж норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, під час розгляду справи № 910/7152/24 суди виходили з доведеності істотного порушення орендарем умов договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, істотність якого полягає у систематичній несплаті орендної плати впродовж тривалого строку та незабудові спірних земельних ділянок понад 18 років. Натомість у справі № 904/299/16 установлено відсутність порушення істотних умов договору № КПП-557 купівлі-продажу пакета акцій. Тобто висновки щодо застосування норми матеріального права не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у наведеній вище постанові, а відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
При цьому колегія суддів акцентує увагу скаржника на тому, що у кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У справі № 910/7520/19 (постанова від 05.08.2020), на яку також посилається скаржник, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко" (далі - ТОВ "Амадеус Ко") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дека НК" про розірвання договору оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень) та виселення у зв'язку з порушенням строків здійснення орендних платежів за червень 2018 року, експлуатаційних витрат та комунальних послуг. Зокрема, позивач зазначав, що станом на дату подання позовної заяви існує непогашена заборгованість: 316 799,00 грн орендної плати з індексацією за червень 2018 року; заборгованість зі сплати експлуатаційних витрат за червень 2018 року, розмір якої позивачем не вказано; 250 805,55 грн заборгованості із компенсації комунальних платежів - 119 080,00 грн за серпень 2018 року, 29 008,55 грн за грудень 2018 року, 102 717,00 грн за травень 2019 року.
Так, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив із того, що з моменту арешту майна, що належить ТОВ "Амадеус Ко" та перебувало в оренді відповідача, ТОВ "Амадеус Ко" не було його орендодавцем і не мало права використовувати властивості цього майна, зокрема, отримувати орендні та інші платежі за договором оренди від 26.08.2016. Таким чином, несвоєчасна сплата відповідачем орендних платежів за спірний період за договором оренди нерухомого майна від 26.08.2016 не може бути підставою для його розірвання згідно з пунктом 12.2.7 договору та статті 651 ЦК України, оскільки права ТОВ "Амадеус Ко" щодо такого майна були обмежені застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом, а тому не були порушеними з боку відповідача.
Отже, на відміну від цієї справи № 910/7152/24, у якій період систематичної несплати орендної плати триває починаючи з 2017 року, а незабудова земельних ділянок - з 2006 року, тобто до накладення ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к арешту на спірні земельні ділянки із забороною права відчуження, розпорядження та користування таким майном, у справі № 910/7520/19 період систематичної несплати орендних платежів розпочався після застосування заходів кримінально-процесуального примусу у виді накладення арешту. Тобто висновки щодо застосування норми матеріального права (частини другої статті 651 ЦК України) не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у наведеній вище постанові від 05.08.2020 у справі № 910/7520/19, а відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 910/7152/24 та у справах №№ 910/7520/19, 904/299/16.
У справі № 910/15262/18, що переглядалася Верховним Судом (постанова від 04.12.2019), предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору та відшкодування збитків. В обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору управління майном (активами) від 06.09.2018, що укладений між АРМА та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловий комплекс "Воздвиженка", позивач посилався на те, що АРМА в порушення вимог статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" не було проведено конкурс для відбору суб'єктів оціночної діяльності, які б мали право здійснити оцінку активів, переданих в управління за оспорюваним договором. В обґрунтування позовної вимоги про стягнення збитків, які завдані позивачу внаслідок укладення оспорюваного договору, позивач посилався на те, що після укладення оспорюваного договору він позбавлений можливості користуватись орендованим майном, яке передано в управління, проте, зобов'язаний сплачувати за договором суборенди від 29.12.2017 № СУ/НА-02 орендну плату, а тому збитки позивача дорівнюють розміру сплаченої ним орендної плати. Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивачем, який не є стороною оспорюваного правочину, не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред'явлено позов у цій справі. Тому Верховний Суд зазначив, що відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною достатньою підставою для відмови у позові.
Отже, зміст наведеної вище постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 свідчить про відмінність предмета спору, фактичних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права в цій справі і справі, яка розглядається, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин. Звідси, випливає, що посилання скаржника на вказану постанову не свідчить про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо законної сили ухвали про арешт, оскільки вони (висновки) стосуються установлених судами фактичних обставин у конкретній справі, що формують зміст спірних правовідносин, які у цьому випадку, як уже зазначено, не є подібними.
Наведене у сукупності свідчить про те, що спірні правовідносини, що склалися між сторонами спору у справах № 910/7520/19, № 904/299/16, № 910/15268/18, є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об'єктом оскарження та предметом позовних вимог, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного в оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Зважаючи на викладене, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, із яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що правовідносини у наведених скаржником справах є подібними із правовідносинами у справі, що переглядається у касаційному порядку, а тому Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Відповідно до частин першої - другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У пункті 5.6 постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
При цьому ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зазначила, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2350/18 (914/608/20) диспозитивність - один із базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
Отже, практика Верховного Суду щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов'язаних принципах: 1) спосіб захисту має бути належним та ефективним; 2) має дотримуватися принцип процесуальної економії.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/488/18, у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.
Способи захисту прав на землю передбачені статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, та шляхом застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що до істотних умов договору оренди землі віднесено, зокрема, орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт (стаття 24 Закону України "Про оренду землі").
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено обов'язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати (пункт "д" частини першої статті 141 ЗК України).
Згідно із частинами третьою - четвертою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
У частині першій статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Разом із тим за змістом частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
З урахуванням викладених вище норм законодавства у разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки, ця обставина може бути підставою для розірвання такого договору.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Прокурор у позові вказував, що відповідач систематично ухиляється від сплати орендної плати за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006, у зв'язку з чим Міськрада вже зверталася із відповідним позовом до ТОВ "Академ-Клуб" про стягнення заборгованості у сумі 69 961 571,64 грн.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/20838/20 позов Міськради до ТОВ "Академ-Клуб" про стягнення коштів за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006 задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Академ-Клуб" на користь Міськради 62 107 251,28 грн боргу, 3 218 892,11 грн інфляційних втрат, 1 780 378,04 грн 3 % річних, а також витрати зі сплати судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 2 787 852,65 грн основного боргу за період із 01.11.2017 по 31.12.2017 та нарахованих на вказану суму 13 977,45 грн 3 % річних та 53 220,11 грн інфляційних втрат суд відмовив у зв'язку зі спливом позовної давності.
Зазначене рішення суду у справі № 910/20838/20 є таким, що набрало законної сили 22.07.2024 після повернення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги на таке рішення.
Відповідно по положень частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд цілком доцільно зазначив, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі № 910/20838/20, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, відповідно, обставини, встановлені у вказаному рішенні, є преюдиційними для спору, що розглядається.
Судами попередніх інстанцій також установлено, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем під час розгляду цієї справи, що останній продовжує ухилятися від сплати орендної плати за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006, будь-яких доказів протилежного матеріали справи не містять.
Згідно з листом ГУ ДПС у м. Києві від 13.02.2024 № 4635/5/26-15-19-08-07 ТОВ "Академ-Клуб" протягом 2022 року сплатило 8 445 826,58 грн орендної плати з юридичних осіб, протягом 2023 року - 365,81 грн, а у 2024 році орендна плата за договором оренди земельних ділянок від 12.04.2006 не сплачувалася.
Крім того, судами попередніх інстанцій також установлено, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що з 2006 року відповідач так і не приступив до використання спірних земельних ділянок відповідно до визначеного цільового призначення, до здійснення заходів, спрямованих на виконання пункту 3.13 рішення Міськради від 19.07.2005 № 827/3402, на підтвердження чого надано протокол огляду місця події від 19.11.2023, складений у рамках кримінального провадження від 21.03.2023 № 42023102020000027, а також фотокопії супутникових знімків земельних ділянок.
Згідно з інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України, наданою листом від 19.01.2024 № 369/05/18-24, дозвільних документів щодо об'єкта будівництва, розташованого на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:90:009:0023 та 8000000000:90:010:0169 (замовник будівництва ТОВ "Академ-Клуб"), не виявлено. Також про відсутність дозвільної документації на будівництво та прийняття об'єктів в експлуатацію свідчить інформація з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
З огляду на викладене, враховуючи зазначені вимоги діючого законодавства та умови укладеного договору, систематичну несплату орендарем орендної плати за користування земельною ділянкою, а також не використання спірних земельних ділянок відповідно до умов договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006, висновки апеляційного господарського суду про те, що Прокурором доведено факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, а також завдання цим шкоди інтересам територіальної громади міста Києва, що є підставою для розірвання договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 у судовому порядку, є правомірними, а вимоги Прокурора в цій частині - законними й обґрунтованими.
Частиною першою статті 34 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
За умовами пункту 11.10 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 у разі його припинення або розірвання орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельні ділянки на умовах, визначених цим договором.
Вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень цього Закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку.
З огляду на викладене апеляційний господарський суд доречно звернув увагу на те, що у відповідача в силу положень частини першої статті 34 Закону України "Про оренду землі" та пункту 11.10 договору оренди земельних ділянок від 12.04.2006 існує обов'язок із повернення спірних земельних ділянок територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у стані, придатному для їх подальшого використання.
Разом із цим скаржник як у тексті касаційної скарги, так і у судах попередніх інстанцій неодноразово вказував, що, враховуючи наявність арешту, накладеного на спірні земельні ділянки, та їх передачу в управління АРМА, ТОВ "Академ-клуб" фактично позбавлене можливості повернути їх Міськраді у придатному для використання стані, оскільки останні вибули з володіння відповідача, тому спосіб захисту, обраний Прокурором у цій справі, є неефективним.
Проаналізувавши наведену скаржником у тексті касаційної скарги підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є питання щодо ефективності способу захисту шляхом звернення з позовом про розірвання договору оренди земельних ділянок та зобов'язання орендаря повернути їх орендодавцю (територіальній громаді в особі органу місцевого самоврядування), які на підставі ухвали слідчого судді передані в управління АРМА.
У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
У постанові від 16.04.2024 у справі № 922/331/23 Верховний Суд виснував, що господарський суд не має повноважень змінювати чи роз'яснювати ухвали слідчого судді, що постановлені у кримінальному провадженні. Господарський суд може лише дослідити зміст ухвали про арешт та її вплив на спірні правовідносини, тому, керуючись принципом правової визначеності, зобов'язаний керуватися буквальним формулюванням резолютивної частини ухвали про арешт щодо встановлених заборон та обмежень.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" активи - кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред'явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб'єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Зі змісту наведених норм чинного законодавства вбачається, що арешт активів, які є речовими доказами та об'єктами ймовірної конфіскації, а також їх передача в управління Національному агентству на підставі ухвали слідчого судді (суду) є діями, які здійснюються з метою досягнення завдань кримінального провадження.
Саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Національному агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.
Отже, з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління Національному агентству, виключно останнє (агентство) є органом, уповноваженим здійснювати володіння, користування та/або розпорядження цим майном, зокрема, має визначене частиною другою статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" право на передачу цього майна в управління іншим особам (див. постанову Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 910/19288/21).
При цьому передача Національним агентством майна в управління жодним чином не впливає на правомочності власника щодо такого майна, які обмежуються виключно арештом, накладеним судом у кримінальному провадженні. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 05.08.2020 у справі № 910/7520/19, від 25.02.2021 у справі № 910/800/19, від 08.06.2021 у справі № 910/11203/20, від 15.07.2021 у справі № 826/17153/18, від 31.05.2022 у справі № 910/20577/20, від 22.12.2022 у справі № 640/8916/20.
Крім того, навіть у разі визнання в судовому порядку дій, що передують укладенню договорів про управління майном, та самих договорів недійсними право позивача на користування майном не буде поновлене, оскільки сторони за оспорюваним правочином хоча і повернуться у початковий стан, однак законна сила ухвали про арешт залишиться незмінною. Визнання в судовому порядку протиправними дій Національного агентства щодо обрання управителя арештованого майна не скасовує накладений судом у кримінальному провадженні арешт майна. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 640/8916/20.
Як зазначалось вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к накладено арешт на майно із забороною права відчуження, розпорядження та користування таким майном, зокрема: на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:009:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666422480000, власник - Міськрада, перебуває у користуванні / оренді ТОВ "Академ-Клуб" (код 33098121) на підставі договору оренди з Міськрадою (ЄДРПОУ 22883141); земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:41:0006, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1666388880000, власник - Міськрада, перебуває у користуванні / оренді ТОВ "Академ-Клуб" (код 33098121) на підставі договору оренди з Міськрадою (ЄДРПОУ 22883141). Арештоване майно передано судом АРМА для здійснення заходів з управління ним з метою забезпечення його збереження.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ця ухвала Печерського районного суду м. Києва набрала законної сили 25.07.2024, докази її скасування у суду відсутні.
Із матеріалів справи вбачається, що разом зі зверненням Офісу Генерального прокурора від 30.07.2024 № 10/1/3-39194-21 до АРМА надійшла ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к для здійснення заходів з управління.
Третя особа у поданих до суду поясненнях щодо позову повідомила, що наказом АРМА від 14.11.2024 № 525 затверджено рішення комісії з питань проведення конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності, що оформлено протоколом від 05.11.2024 № 80, яким обрано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ЕКСПЕРТНА ПАЛАТА УКРАЇНИ" переможцем конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності та укладено договір про надання послуги з проведення незалежної оцінки активів (майна) та забезпечення рецензування звіту про оцінку активів (майна). Зазначено, що за результатами проведеної незалежної оцінки активів (майна) уповноваженою особою АРМА з питань конкурсного відбору управителів активами із застосуванням електронної системи буде оголошено конкурсний відбір управителя.
У свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.05.2025 у справі № 903/421/24 виснувала, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.
За таких підстав, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, власник активу, яким у контексті спірних правовідносин є територіальна громада міста Києва в особі Міськради, зберігає право власності на спірні земельні ділянки у разі їх передачі в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, зокрема користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.
Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України і Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання у мирне володіння майном.
Отже, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що судом першої інстанції помилково не враховано те, що управління активами, переданими відповідно до положень статті 100 КПК України і Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України.
Наведене також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2025 у справі № 922/546/25.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що внаслідок накладення арешту на спірні земельні ділянки, правомірність якого не є предметом дослідження у цій справі, дійсно мало місце обмеження майнових прав власника активу, яким у контексті спірних правовідносин є територіальна громада міста Києва в особі Міськради щодо користування чи розпорядження таким майном на час дії арешту. Разом із цим накладення арешту на спірні земельні ділянки не змінює титулу власності, відповідно, не позбавляє та не обмежує право власника на звернення до суду за захистом порушеного права, зокрема у зв'язку з порушенням орендарем погоджених сторонами зобов'язань за договором оренди землі шляхом звернення з позовом про розірвання договору оренди земельних ділянок та їх повернення з метою відновлення становища, яке існувало до порушення, та нівелювання негативних наслідків триваючого порушення.
У свою чергу апеляційний господарський суд цілком доцільно звернув увагу на те, що наявність судового спору у цій справі та його вирішення жодним чином не обмежує і не спростовує як чинність обмежень, встановлених ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 у справі № 757/32315/24-к, так і повноважень Національного агентства, обумовлених Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
Вирішення спору у справі № 910/7152/24 стосується виключно договірних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо прав оренди спірних земельних ділянок та правових підстав їх перебування у відповідача на правовому титулі оренди, і ухвалення рішення у цій справі встановлює виключно правову визначеність у таких правовідносинах, судовим актом здійснюється вирішення спору щодо розірвання договору та застосування наслідків такого розірвання. Можливість виконання вказаного рішення не входить до предмету доказування у цій справі.
Доводи про те, що з огляду на наявність арешту, накладеного на спірні земельні ділянки, та їх передачу в управління Національному агентству ТОВ "Академ-клуб" фактично позбавлено можливості повернути Міськраді у придатному для використання стані спірні земельні ділянки, оскільки останні вибули з володіння відповідача, правомірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки накладений арешт на земельні ділянки згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2024 не спростовує обов'язок суду розглянути спір щодо правового статусу таких земельних ділянок виключно в контексті правовідносин за договором оренди між позивачем та відповідачем, і подальше виконання такого рішення має здійснюватися з урахуванням усіх обтяжень, які встановлені на спірний об?єкт правовідношення, в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Як зазначалось вище, саме можливість виконання вказаного рішення не входить до предмету доказування у цій справі, адже можливість або неможливість такого виконання ставиться в залежність від подальших дій учасників спору та наявності правових чинників можливості або неможливості його виконання, які будуть наявними саме на момент його виконання.
Враховуючи наведене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що метою позову у цій справі є захист інтересів держави в особі Міськради, який полягає у необхідності розірвати договір оренди земельних ділянок від 12.04.2006 з недобросовісним орендарем, яким систематично порушуються умови договору в частині обов'язку своєчасної сплати орендних платежів та забудови земельної ділянки, а також зобов'язати його повернути передані за договором земельні ділянки, а отже, обраний Прокурором спосіб захисту є ефективним у контексті спірних правовідносин.
Інші посилання скаржника на порушення норм процесуального права не мотивовані посиланням на відповідні виключні випадки касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 287 ГПК України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.2. За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність підстав для скасування судових рішень із мотивів, викладених скаржником у касаційній скарзі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Академ-Клуб" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі № 910/7152/24, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
В іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі № 910/7152/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Є. В. Краснов
О. В. Случ