79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
28.01.2026 Справа № 914/2592/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,
розглянувши в судовому засіданні матеріали справи за позовом: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод №3», с. Рясне-Руське Львівського району Львівської області
про: стягнення заборгованості в розмірі 3 289 642,03 грн.
Представники сторін:
від позивача: Шмотолоха О.П.- представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи
від відповідача: Цимбала І.З. - адвокат, ордер на надання правничої допомоги серія ВС № 1403166 від 29.09.2025
На адресу Господарського суду Львівської області в систему “Електронний суд» надійшла позовна заява Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод №3» про стягнення заборгованості в розмірі 3 289 642,03 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025, справу № 914/2592/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.08.2025, позовну заяву Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод №3» про стягнення заборгованості в розмірі 3 289 642,03 грн. залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.
05.09.2025 представником позивача, на виконання вимог ухвали суду від 26.08.2025, подано на адресу суду в систему “Електронний суд» заяву про усунення недоліків з додатками за вх. № 23282/25.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.09.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 14.10.2025.
01.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду додаткові письмові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 25912/25, які судом розцінено як відзив на позовну заяву, відповідно до яких, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених в даних додаткових поясненнях.
Крім того, 10.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду клопотання про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25.
В судовому засіданні 14.10.2025, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошувалась перерва до 04.11.2025.
03.11.2025 представником позивача подано на адресу суду в систему “Електронний суд» заяву з додатками за вх. № 29269/25.
Протокольною ухвалою суду від 04.11.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2592/25 на тридцять днів, з ініціативи суду.
В судовому засіданні 04.11.2025, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошувалась перерва до 02.12.2025.
27.11.2025 від представника відповідача надійшли на адресу суду в систему “Електронний суд» додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 31748/25.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.12.2025, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/2592/25 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.01.2026.
Судове засідання, призначене на 13.01.2026 не відбулося, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 08.01.2026 по 16.01.2026 включно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.01.2026, розгляд справи по суті призначено на 28.01.2026.
28.01.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Проти зменшення неустойки за клопотанням відповідача заперечив. Просив позов задоволити.
28.01.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у додаткових поясненнях за вх. № 25912/25 від 01.10.2025, у клопотанні про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25 від 10.10.2025, додаткових поясненнях за вх. № 31748/25 від 27.11.2025 та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив відмовити у позові. В разі, якщо суд прийде до висновку позов задоволити, то просив зменшити неустойку із підстав, викладених у клопотанні про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25 від 10.10.2025 та додаткових поясненнях за вх. № 31748/25 від 27.11.2025.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2592/25.
В судовому засіданні 28.01.2026, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
У позовній заяві позивач посилається на те, що 08 грудня 2017 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ТзОВ «Завод №3» був укладений Договір № 241 про пайову участь, де ТзОВ «Завод №3» - Замовник будівництва. Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому Договором.
Позивач зазначає, що у відповідності до п. 2.2 Договору, Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 997 841,88 грн. по 31 грудня 2018 року та 8 000 000,00 грн. по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
10 грудня 2018 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ТзОВ «Завод №3» була укладена Додаткова угода про внесення змін до договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241.
Додатковою угодою внесено зміни до п.2.2. Договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241, а отже такий викладено у новій редакції та згідно з пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 997 841,88 грн. по 20 грудня 2019 року та 8 000 000,00 грн. по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
Позивач зазначає, що згідно з інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 30.08.2019 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ163192490950.
При цьому, позивач зазначає, що Відповідачем було сплачено визначену Договором суму пайового внеску у розмірі 8 997 841,88 грн. у період з 06.05.2020 р. до 16.11.2020 року, що підтверджується платіжними інструкціями про оплату, які долучено до матеріалів справи.
Позивач вважає, що Відповідачем було допущено невиконання обов'язків в частині термінів для сплати пайового внеску, визначених Договором № 241 від 08.12.2017 та Додатковою угодою № 225 від 10.12.2018.
На думку позивача, відповідач прострочив сплату пайового внеску на створення і розвиток інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, оскільки здійснив перерахунок суми пайового внеску після дати введення об'єкта будівництва в експлуатацію, що є порушенням умов Договору.
На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 1 316 624,25 грн. - пені за період з 31.08.2019 до 01.03.2020 року, 297 334,80 грн. - 3% річних за період з 31.08.2019 року до 16.11.2020, 1 675 682,98 грн. інфляційних втрат з 08.12.2017 року до 16.11.2020 року згідно приведених ним розрахунків, що додані до позовної заяви та понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Позиція відповідача.
У додаткових письмових поясненнях за вх. № 25912/25 від 01.10.2025, які суд розцінив і прийняв як відзив у справі, відповідач посилається на те, що між сторонами було укладено Договір про пайову участь № 241 від 08.12.2017 року, за умовами якого (п. 2.2.), Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Львова в розмірі 8 997 841,88 грн. в наступному порядку: - 997 841,88 грн. по 31.12.2018 року; 8 000 000,00 грн. по 31.12.2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію).
Надалі, Додатковою угодою № 245 від 10.12.2018 року таку умову щодо оплати (п.2.2. Договору) змінено, а саме сторонами визначено наступні строки для сплати: - 997 841,88 грн. по 20.12.2019 року; - 8 000 000,00 грн. по 31.12.2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію).
Відповідач зазначає, що об'єкт будівництва введено в експлуатацію 06.09.2019 року (дата видачі сертифікату). Оплата пайового внеску була проведена відповідачем в період з травня 2020 року по листопад 2020 року.
Позивач здійснює нарахування: - 3 % річних за період з 31.08.2019 року по 16.11.2020 року на суму 297 334,80 грн.; - інфляційних втрат з 08.12.2017 року по 16.11.2020 року на суму 1 675 682,978 грн.; - пені за період з 31.08.2019 по 01.03.2020 року на суму 1 316 624,25 грн., на думку відповідача неправильно.
Відповідач вважає, що об'єкт може вважатись введеним в експлуатацію саме з моменту видачі сертифікату на підставі попередньо поданого акту про готовність.
За фактичними обставинами цієї справи, видача щодо об'єкту Сертифікату серії ІУ № 163192490950 відбулась саме 06.09.2019 року.
30.08.2019 року, натомість, як вказує відповідач, відбулось лише подання акту готовності.
Отже, як зазначає відповідач, прострочене зобов'язання зі сплати пайового внеску у розмірі 8 000 000,00 грн. могло виникнути не раніше, ніж з 07.09.2019 року; Щодо сплати 997 841,88 грн. - з 21.12.2019 року.
За розрахунком відповідача, 3% річних за період з 07.09.2019 по 15.11.2020 року становить 230 488,61 грн.; пеня за період з 07.09.2019 по 01.03.2020 в сумі 1 118 668,17 грн; втрати від інфляції за період з вересня 2019 по жовтень 2020 становлять 275 025,94 грн.
У додаткових поясненнях за вх. № 25912/25 від 01.10.2025 відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
10.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду клопотання про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25. У вказаному клопотанні відповідач просить суд при винесенні рішення у даній справі та у випадку задоволення позову, зменшити розмір пені до суми у розмірі 11 186,68 грн. із врахуванням його складного фінансового становища.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
08 грудня 2017 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір № 241 про пайову участь (надалі Договір).
Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим Договором.
У п. 1.2 Договору визначено адресу і вид об'єкта містобудування, будівництво якого здійснює Замовник - м. Львів, вул. Стрийська, 86 (Франківський район).
У відповідності до п. 2.2 Договору, визначено зобов'язання Замовника, зокрема Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 997 841,88 грн. по 31 грудня 2018 року та 8 000 000,00 грн. по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
10 грудня 2018 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» укладена Додаткова угода № 225 про внесення змін до договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241.
Додатковою угодою № 225 сторонами внесено зміни до п.2.2. Договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241, а отже такий викладено у новій редакції та згідно з пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в загальній сумі 8 997 841,88 грн., з них: 997 841,88 грн. - по 20 грудня 2019 року; 8 000 000,00 грн. - по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
30.08.2019 відповідачем складено та подано Акт готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідачем долучено до матеріалів справи сертифікат серії ІУ № 163192490950, який виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, в якому зазначено, що цим сертифікатом Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Найменування об'єкта згідно з проектом - «Будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» багатоповерхового житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом та приміщеннями громадського призначення на вул. Стрийська, 86 у м. Львові». Сертифікат виданий на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 30.08.2019. Дата видачі сертифіката серії ІУ № 163192490950 - 06 вересня 2019 року.
06.05.2020 відповідачем здійснено оплату пайового внеску у розмірі 997 841,88 грн.
03.06.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Завод №3» здійснило оплату пайового внеску у розмірі 1 000 000,00 грн.
Крім того, відповідачем здійснено оплату пайового внеску в наступні строки: 01.07.2020 року - оплата пайового внеску у розмірі 1 000 000,00 грн.; 02.07.2020 року - оплата пайового внеску у розмірі 1 000 000,00 грн.; 27.10.2020 року - ТОВ «Завод № 3» оплата пайового внеску у розмірі 1 000 000,00 грн.; 04.11.2020 року - оплата пайового внеску у розмірі 2 000 000,00 грн.; 16.11.2020 року - оплата пайового внеску у розмірі 2 000 000,00 грн.
До матеріалів справи долучено лист Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради за вих. № 2301-вих.-1723 від 13.01.2021, в якому зазначається, що на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод №3» від 30.12.2020 № 2-22673-23, повідомляємо, що пайовий внесок сплачений (9 190 175,81 грн.) за фактичні техніко-економічні показники об'єкта. Зобов'язання замовника будівництва згідно з договором про пайову участь від 08.12.2017 (зі змінами) виконані.
Позивач вважає, що Відповідачем було допущено невиконання обов'язків в частині термінів для сплати пайового внеску, визначених Договором № 241 від 08.12.2017 та Додатковою угодою № 225 від 10.12.2018.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що ТзОВ «Завод №3» сплатило суму пайового внеску із порушенням термінів, що встановлені Договором, то як наслідок відповідач порушив умови Договору, оскільки ним був передбачений обов'язок здійснити перерахунок пайового внеску до дати введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 1 316 624,25 грн. - пені за період з 31.08.2019 до 01.03.2020 року, 297 334,80 грн. - 3% річних за період з 31.08.2019 року до 16.11.2020, 1 675 682,98 грн. інфляційних втрат з 08.12.2017 року до 16.11.2020 року, згідно приведених ним розрахунків та понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Оцінка суду.
Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на час спірних правовідносин), замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на час спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
За змістом зазначеної вище статті Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 08 грудня 2017 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» укладено Договір № 241 про пайову участь.
Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов'язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим Договором.
У відповідності до п. 2.2 Договору, визначено зобов'язання Замовника, зокрема Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 997 841,88 грн. по 31 грудня 2018 року та 8 000 000,00 грн. по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
10 грудня 2018 року між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» укладена Додаткова угода № 225 про внесення змін до договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241.
Додатковою угодою № 225 внесено зміни до п.2.2. Договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241, а отже такий викладено у новій редакції та згідно з пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в загальній сумі 8 997 841,88 грн., з них: 997 841,88 грн. - по 20 грудня 2019 року; 8 000 000,00 грн. - по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
30.08.2019 відповідачем складено та подано Акт готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідачем долучено до матеріалів справи сертифікат серії ІУ № 163192490950, який виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, в якому зазначено, що цим сертифікатом Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Найменування об'єкта згідно з проектом - «Будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод №3» багатоповерхового житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом та приміщеннями громадського призначення на вул. Стрийська, 86 у м. Львові». Сертифікат виданий на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 30.08.2019. Дата видачі сертифіката - 06 вересня 2019 року.
Строк, визначений Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже, невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання, результату, у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми. Таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Статтю 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»(надалі Закон №132-ІХ).
В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення», а саме встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Додатковою угодою № 225 внесено зміни до п.2.2. Договору про пайову участь від 08.12.2017 року № 241, а отже такий викладено у новій редакції та згідно з пп. 2.2. цієї угоди, зобов'язано Відповідача сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в загальній сумі 8 997 841,88 грн., з них: 997 841,88 грн. - по 20 грудня 2019 року; 8 000 000,00 грн. - по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію).
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Тобто, встановлені сторонами на власний розсуд умови договору є обов'язковими до виконання ними, відступ від таких умов (якщо такі не суперечать актам законодавства) є протиправним.
Зі змісту п. 2.2. Договору із врахуванням Додаткової угоди № 225 від 10.12.2018, вбачається, що оплата пайового внеску повинна була бути здійснена двома платежами, кожен із яких передбачав свій строк, а саме: перший платіж у розмірі 997 841,88 грн. по 20.12.2019 року; другий платіж у розмірі 8 000 000,00 грн. по 31.12.2020 року, але не пізніше дати введення будинку у експлуатацію.
Відтак, зобов'язання зі сплати внесків стало простроченим не одномоментно, а з прив'язкою до двох різних юридичних фактів, а саме: щодо сплати 8 000 000,00 грн. - з наступного дня після прийняття об'єкта в експлуатацію (оскільки ця дата хронологічно відбулась раніше дати 31.12.2020 року).
Позивач вважає, що прийняття об'єкта в експлуатацію відбулось 30.08.2019 року. Таке твердження Позивач обгрунтовує роздруком інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Водночас, у цій же ж роздруківці вказана інформація про те, що сертифікат про введення об'єкта в експлуатацію видано саме 06.09 2019 року.
Як вбачається із матеріалів справи, у сертифікаті серії ІУ № 163192490950, виданому Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зазначено, що сертифікат виданий на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 30.08.2019. Дата видачі вказаного сертифіката - 06 вересня 2019 року.
Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на період введення в експлуатацію будинку Відповідачем був врегульований Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 (надалі - Постанова № 461).
Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації, шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Відтак, об'єкт може вважатись введеним в експлуатацію саме з моменту видачі сертифікату на підставі попередньо поданого акту про готовність.
Як встановлено судом, за фактичними обставинами цієї справи, видача відповідачу Державною архітектурно-будівельною інспекцією України щодо об'єкту Сертифікату серії ІУ № 163192490950 відбулась саме 06.09.2019 року.
30.08.2019 відповідачем складено та подано лише Акт готовності об'єкта до експлуатації, на підставі якого, 06.09.2019 року видано цей сертифікат.
Отже, суд дійшов висновку, що прострочене зобов'язання зі сплати пайового внеску у розмірі 8 000 000,00 грн. могло виникнути не раніше, ніж з 07.09.2019 року; Щодо сплати 997 841,88 грн. - з 21.12.2019 року.
Щодо стягнення з відповідача 297 334,80 грн. - 3% річних за період з 31.08.2019 року до 16.11.2020 та 1 675 682,98 грн. інфляційних втрат з 08.12.2017 року до 16.11.2020 року згідно приведених позивачем розрахунків, суд зазначає наступне.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних, є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила та вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд, здійснивши перерахунок 3% річних, здійснює нарахування за період з 07.09.2019 по 15.11.2020, із врахуванням прострочення відповідачем грошового зобов'язання. Зокрема, період нарахування з 07.09.2019-31.12.2019, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - 3% річних становить 76 273,97 грн.; з 01.01.2020 -05.05.2020, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - 3% річних становить 82 622,95 грн.; з 06.05.2020-02.06.2020, із суми заборгованості 7 002 158,12 грн. - 3% річних становить 16 070,53 грн.; з 03.06.2020-30.06.2020, із суми заборгованості 6 002 158,12 грн. - 3% річних становить 13 775,44 грн; 01.07.2020, із суми заборгованості 5 002 158,12 грн. - 3% річних становить 410,01 грн.; з 02.07.2020-26.10.2020, із суми заборгованості 4 002 158,12 грн. - 3% річних становить 38 381,35 грн.; з 27.10.2020-03.11.2020, із суми заборгованості 3 002 158,12 грн. - 3% річних становить 1 968,63 грн.; з 04.11.2020 - 15.11.2020, із суми заборгованості 1 002 158,12 грн. - 3% річних становить 985,73 грн. Відтак, загальна сума 3% річних за період з 07.09.2019 по 15.11.2020 становить 230 488,61 грн. (76 273,97+82 622,95+16 070,53+13 775,44+410,01+38 381,35+1 968,63+985,73).
В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення 3% річних суд відмовляє позивачу, у зв'язку із безпідставністю нарахування таких.
Суд, здійснивши перерахунок втрат від інфляції, із врахуванням прострочення відповідачем грошового зобов'язання, здійснює нарахування за період з 07.09.2019 по 15.11.2020. Зокрема, період нарахування вересень 2019, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 56 000,00 грн.; період нарахування жовтень 2019, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 56 000,00 грн.; період нарахування листопад 2019, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 8 000,00 грн.; період нарахування грудень 2019, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять -16 000,00 грн. (дефляція); період нарахування січень 2020, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 16 000,00 грн.; період нарахування лютий 2020, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять -24 000,00 грн. (дефляція); період нарахування березень 2020, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 64 000,00 грн.; період нарахування квітень 2020, із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. втрати від інфляції становлять 64 000,00 грн.; період нарахування травень 2020, із суми заборгованості 7 002 158,12 грн., втрати від інфляції становлять 21 006,47 грн.; період нарахування червень 2020, із суми заборгованості 6 002 158,12 грн., втрати від інфляції становлять 12 004,32 грн.; період нарахування липень 2020, із суми заборгованості 4 002 158,12 грн. втрати від інфляції становлять -24 012,90 грн. (дефляція); період нарахування серпень 2020, із суми заборгованості 4 002 158,12 грн. втрати від інфляції становлять -8 004,32 грн. (дефляція); період нарахування вересень 2020, із суми заборгованості 4 002 158,12 грн. втрати від інфляції становлять 20 010,79 грн.; період нарахування жовтень 2020, із суми заборгованості 3 002 158,12 грн., втрати від інфляції становлять 30 021,58 грн. Відтак, загальна сума втрат від інфляції за період з 07.09.2019 по 15.11.2020 становить 275 025,94 грн. (56 000,00+56 000,00+8 000,00-16 000,00+16 000,00-24 000,00+64 000,00+64 000,00+21 006,47+12 004,32-24 012,90 грн. 8 004,32+20 010,79+30021,58).
В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення втрат від інфляції суд відмовляє позивачу, у зв'язку із безпідставністю нарахування таких.
Щодо стягнення пені в розмірі 1 316 624,25 грн. за період з 31.08.2019 по 01.03.2020 року, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, згідно з ч.3 ст.232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п. 3 Договору про пайову участь № 241 від 08.12.2017, сторони несуть відповідальність за виконання взятих на себе за цим договором зобов'язань у порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України.
У п. 2.3 Договору про пайову участь № 241 від 08.12.2017, сторони передбачили, що у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, Замовник (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску Замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.
Згідно розрахунку позивача, пеня нарахована за період з 31.08.2019 до 01.03.2020 року та становить 1 316 624,25 грн.
Згідно з ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, пунктом 2.9 Постанови пленуму ВГС України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи наведене, суд, здійснивши перерахунок розміру пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, із врахуванням прострочення відповідачем грошового зобов'язання, за наступні періоди: з 07.09.2019 - 24.10.2019 із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - пеня становить - 347 178,08 грн.; з 25.10.2019- 12.12.2019 із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - пеня становить - 332 931,51 грн.; з 13.12.2019-31.12.2019 із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - пеня становить - 112 438,36 грн.; з 01.01.2020-30.01.2020 із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - пеня становить - 177 049,18 грн.; з 31.01.2020-01.03.2020 із суми заборгованості 8 000 000,00 грн. - пеня становить - 149 071,04 грн.
Відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача розмір пені в сумі 1 118 668,17 грн. (347 178,08+332 931,51+112 438,36+177 049,18+149 071,04). Решта сума пені позивачем нарахована безпідставно.
Таким чином, враховуючи зазначене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 1 118 668,17 грн. на час ухвалення рішення у даній справі. В задоволенні решта позовних вимог, щодо стягнення пені суд відмовляє позивачу, у зв'язку із безпідставністю нарахування такої.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду клопотання про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25. У вказаному клопотанні відповідач просить суд при винесенні рішення у даній справі та у випадку задоволення позову, зменшити розмір пені до суми у розмірі 11 186,68 грн.
У вказаному клопотанні, відповідач посилається на те, що сплата інвестиційного внеску, обумовленого Договором, була остаточно проведена 16.11.2020 року. Таке зобов'язання станом на дату відкриття провадження у цій справі було припинено вже практично 5 років. Крім того, відповідач зазначає, що з березня 2020 року в Україні поширились випадки зараження SARS-CoV-2. Така обставина є загальновідомою, відтак в силу ст. 75 ГІІК України, не потребують доказування. Такі обставини мали об'єктивний вплив на бізнес, зокрема і у сфері будівництва та створили ситуацію, за якої пріоритет у розподілі коштів першочергово надавався виплатам заробітних плат, розрахунку з контрагентами, від яких залежало постачання товару, виконання окремих робіт, тощо.
Відтак, на переконання Відповідача, причини затримки в частині здійснення перерахунку коштів на користь Позивача були поважними. Більше того, Відповідач зазначає, що він здійснював оплати систематично та у немалих розмірах (фактично кожна оплата становила 1-2 млн.). Відповідач просить врахувати, що не доведено понесення Позивачем збитків у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань; обсяг відповідальності не є розумним з огляду на непропорційність наслідкам правопорушення; Розмір штрафних санкцій необгрунтовано великий та застосовується без огляду на сплату основних зобов'язань за Договором; Позивач не вказував у своїй позовній заяві, що дане порушення завдало збитків будь-яким іншим учасникам господарських правовідносин; відповідач як суб'єкт господарювання може опинитися в тяжкому фінансовому становищі, а сплата непомірно високих стягнень створює загрозу доведення до банкрутства, особливо в період воєнного стану; Відповідач добровільно сплатив пайові внески в повному обсязі та ніколи не відмовлявся від взятих на себе зобов'язань за укладеним Договором. В такому випадку, на думку відповідача, стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання.
Відповідач зазначає, що імовірне стягнення із нього пені у розмірі 1 316 624,25 грн. за умов відсутності будь-яких збитків, відсутності станом на даний час будь-якого основного боргу, суперечить принципам розумності, справедливості та свідчитиме про каральний характер неустойки.
Крім того, у додаткових поясненнях за вх. № 31748/25 від 27.11.2025, відповідач зазначає про те, що у нього також існують і інші зобов'язання, які покладають на нього обов'язок із здійснення перерахунку коштів та, відповідно, зменшення свого фінансового результату. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 02.10.2025 року у справі № 914/3266/24 з ТОВ «Завод № 3» на користь ОСББ «Паркова фортеця» стягнуто 215 511,17 грн боргу зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, 3 232,57 грн судового збору. Така, обставина, на переконання Відповідача, додатково свідчить про існування передумов для застосування судом у цій справі свого повноваження щодо зменшення розміру неустойки.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25 від 10.10.2025, суд зазначає наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на суб'єкта господарювання нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, стаття 551 ЦК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення суми неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).
Водночас, згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Резюмуючи встановлені обставин справи, суд зазначає, що відповідачем допущено порушення умов укладеного Договору про пайову участь № 241 від 08.12.2017 та Додаткової угоди № 225 від 10.12.2018, тому висловлені ним доводи у клопотанні про зменшення неустойки, зокрема, щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, не підтверджені належними і допустимими доказами, а є суб'єктивними твердженнями сторони.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави, що не підтверджені належними і допустимими доказами зі сторони відповідача, для зменшення розміру нарахованих до стягнення з відповідача сум неустойки.
На підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки за вх. № 26855/25 від 10.10.2025.
Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як 3% річних, втрат від інфляції, так і пені, а також доказів в спростування наведених обставин, сторонами, суду не надано.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів» на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд, здійснивши свій розрахунок, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 230 488,61 грн. - 3 % річних, 275 025,94 грн. - втрат від інфляції та 1 118 668,17 грн. пені, є обгрунтованими і підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 3 % річних, втрат від інфляції та пені, суд відмовляє позивачу, так як такі нараховані ним до стягнення з відповідача безпідставно.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі положень п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на відповідача в сумі 19 490,19 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод №3» (81085, Львівська область, Львівський район, село Рясне- Руське, вул. Паркова, буд. 14; код ЄДРПОУ 35156656) на користь позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79006, Львів, площа Ринок, 1; код ЄДРПОУ 34814859) 230 488,61 грн. - 3 % річних, 275 025,94 грн. - втрат від інфляції, 1 118 668,17 грн. пені та 19 490,19 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 04.02.2026.
Суддя Долінська О.З.