Рішення від 04.02.2026 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м.Харків Справа № 913/266/20(913/278/25)

Провадження №10/913/266/20(913/278/25)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи №913/266/20(913/278/25) за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 )

до відповідача- Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про визнання припиненим запису про обтяження

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія», в якій просить:

- визнати припиненим запис про обтяження забороною на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав за номером запису 58941338 від 04.08.2008 (відомості про реєстрацію до перенесення до Державного реєстру речових прав: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 7327849, 04.08.2008).

В обґрунтування поданого позову зазначено про те, що позивачу на праві власності належить нерухоме майно (трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 ), яке з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов?язань за кредитним договором №70267 від 18.10.2007, було передано в іпотеку за іпотечним договором від 04.06.2008.

Оскільки основне зобов?язання за кредитним договором є припиненим у зв?язку з належним його виконанням позичальником, на думку позивача є припиненим і зобов?язання за іпотечним договором, а тому наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження - заборону на нерухоме майно, перешкоджає позивачу як власнику розпоряджатись своїм майном.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.11.2025 матеріали справи №913/266/20(913/278/25) передано на розгляд судді Масловському С.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/266/20(913/278/25). Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем не подано відзив на позовну заяву, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

18.10.2007 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», яке в подальшому перейменовано на ПАТ “Українська інноваційна компанія», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №70267, відповідно до умов якого банк надає позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 28700 доларів США на споживчі цілі строком з 19.10.2007 по 18.10.2020 зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04.06.2008 між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ “Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (іпотекодавці) було укладено іпотечний договір №2-1702, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку нерухоме майно: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 04.06.2008 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Куртяк О.О. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме заборону на нерухоме майно.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачем зазначено про припинення основного зобов?язання за кредитним договором №70267 від 18.10.2007, шляхом його повного виконання, та іпотечним договором №2-1702 від 04.06.2088, про що надано копію листа Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» №37 від 26.01.2011, в якому зазначено про відсутність у позичальника та іпотекодавців перед банком жодних невиконаних зобов?язань, у зв?язку з припиненням кредитного та іпотечного договорів.

Як зазначає позивач, наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження - заборону на нерухоме майно, за умови припинення основного зобов?яазння за кредитним договором, та у свою чергу, за іпотечним договором, перешкоджає позивачу як власнику розпоряджатись своїм майном, а тому позивач змушений звертатись до суду з даним позовом.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) обов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу частина друга статті 509 Цивільного кодексу України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 Цивільного кодексу країни).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 Цивільного кодексу України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання

Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц.

Законом України «Про іпотеку» в статті 4 передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. При цьому іпотекодержатель зобов'язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою.

Абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що іпотека належить до обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі №695/3790/15-ц зазначено, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Судом встановлено, що 18.10.2007 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», яке в подальшому перейменовано на ПАТ “Українська інноваційна компанія», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №70267, відповідно до умов якого банк надає позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 28700 доларів США на споживчі цілі строком з 19.10.2007 по 18.10.2020 зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04.06.2008 між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ “Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (іпотекодавці) було укладено іпотечний договір №2-1702, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку нерухоме майно: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 04.06.2008 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Куртяк О.О. здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме заборону на нерухоме майно.

Також, судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 11.03.2025 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області на підставі свідоцтва про право на спадщину №226 від 11.03.2025, здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме зареєстроване за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Також, судом встановлено, що виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором №70267 від 18.10.2007, шляхом повного їх виконання підтверджується копією листа Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» №37 від 26.01.2011, в якому зазначено про виконання в повному обсязі кредитного договору №70267 від 18.10.2007, укладеного між банком та ОСОБА_2 , у зв?язку з чим іпотечний договір, посвідчений державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Львівської області від 04.06.2008 за №2-1702 є припиненим.

Крім того, у вказаному листі зазначено зокрема про відсутність у ОСОБА_1 жодних невиконаних перед банком зобов?язань, а банк не має жодних претензій фінансового та/або майнового характеру.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що оскільки зобов?язання позивача за іпотечним договором №2-1702 від 04.06.2008 є припиненим внаслідок погашення основного зобов?язання за кредитним договором №70267 від 18.10.2007, то наявність запису про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, є перешкодою в реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Станом на момент розгляду справи доказів протилежного суду надано не було.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Господарський суд звертає увагу, що водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про припинення обтяження речового права (в тому числі й права застави) є підставою для проведення державної реєстрації припинення такого обтяження.

З урахуванням викладеного, у розумінні положень статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» належним та ефективним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи в конкретному випадку є судове рішення про припинення обтяження речового права.

Господарський суд зазначає, що предметом даного позову є конкретно сформульована позивачем в прохальній частині позову вимога про визнання припиненим саме запису про обтяження забороною, проте фактично позивач, посилаючись в своєму позові на положення ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», просить припинити обтяження речового права (заборони на нерухоме майно).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем доведено, що існування не припиненого обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна перешкоджає здійсненню права власності на майно, змістом якого є право володіти, користуватися та розпорядження майном, при цьому, інших доказів наявності законних підстав для обтяження нерухомого майна суду надано не було, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про припинення обтяження у формі заборони на нерухоме майно: трьохкімнатну квартиру №109 яка знаходиться за адресою буд.108 по вул. Самбірській у м.Дрогобич Львівської області, зареєстроване 04.06.2008 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Куртяк О.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (архівний реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №7327849) є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витраті зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Разом з цим, господарський суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Тому, звертаючись до суду з даним позовом за допомогою підсистеми "Електронний суд", позивачем мав бути сплачений судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні із позовом до суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" позивачем згідно квитанції ID 1179-3404-8010-0991 від 13.11.2025 був сплачений судовий збір в сумі 3028 грн 00 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки звертаючись до суду із позовною заявою за допомогою підсистеми «Електронний суд» ОСОБА_1 було сплачено суму судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір, сплачений позивачем в сумі 605 грн 60 коп. підлягає поверненню після звернення до суду із відповідним клопотанням.

Керуючись ст. 12, 14, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Припинити обтяження у формі заборони на нерухоме майно: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване 04.06.2008 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Куртяк О.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (архівний реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна №7327849).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

Відповідач: Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія» (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд.3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний код юридичної особи 05839888).

Повне рішення складено 04.02.2026.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ