ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2025Справа № 910/8430/25
за позовом ОСОБА_1
до 1. Київської обласної державної адміністрації
2. Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови
Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України)
смт Гостомель Бучанського району Київської області»
про визнання недійсними розпорядження, рішення та статуту
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача Караговнік А.Ю., ордер серії АХ № 1107125 від 16.11.2022
від відповідача-1 Новицька А.О., самопредставництво
від відповідача-2 Йосипенко С.Т., ордер серії АІ № 1968033 від 06.08.2025
07.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) та Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь покрови пресвятої Богородиці Київської Єпархії УПЦ (Православної церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» про
1) визнання недійсним п. 1.6 розпорядження Начальника Київської обласної державної адміністрації № 433 від 26.07.2022 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» в частині реєстрації Статуту Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» в новій редакції;
2) визнання недійсним протоколу загальних зборів Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області», оформлених протоколом № 1 від 03.07.2023;
3) визнання недійсним Статуту Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Начальника Київської обласної державної адміністрації № 433 від 26.07.2022 (п. 1.6.).
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8430/25 від 14.07.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
21.07.2025 позивачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 21.07.2025 представник позивача ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника.
23.07.2025 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 відкрито провадження у справі № 910/8430/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 02.09.2024.
07.08.2025 від представника відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про вступ у справу як представника.
22.08.2025 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
20.08.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
02.09.2025 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.
02.09.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
02.09.2025 від позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з оголошенням 02.09.2025 о 09:20 год. у місті Києві та Київській області повітряної тривоги, з метою збереження життя та здоров'я представників сторін, працівників апарату суду та суддів, суд дійшов висновку утриматись від розгляду справи у відкритому судовому засіданні, у зв'язку з чим судове засідання 02.09.2025 у справі № 910/8430/25 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8430/25 від 03.09.2025 позивача і відповідачів викликано у підготовче засідання, що відбудеться 23.09.2025.
23.09.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
23.09.2025 ОСОБА_2 подано до суду заяву про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
23.09.2025 ОСОБА_3 подано до суду заяву про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
23.09.2025 ОСОБА_4 подано до суду заяву про його залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
23.09.2025 ОСОБА_5 подано до суду заяву про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
23.09.2025 ОСОБА_6 подано до суду заяву про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Відповідач-2 у підготовче засідання 23.09.2025 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8430/25 від 23.09.2025 відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про залучення їх у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання призначено на 07.10.2025.
07.10.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
07.10.2025 позивачем до суду подано заяву про зміну підстав позову.
Відповідачі у підготовче засідання 07.10.2025 не з'явились.
07.10.2025 у підготовчому засіданні, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголошену перерву до 21.10.2025.
20.10.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло повідомлення про сплату судового збору та надання доступу до запису судового засідання за допомогою електронного кабінету користувача ЄСІТС.
21.10.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
21.10.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «електронний суд» надійшли заперечення щодо задоволення заяви про зміну підстав позову.
21.10.2025 позивачем у підготовчому засіданні заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідач-2 у підготовче засідання 21.10.2025 не з'явився.
21.10.2025 у підготовчому засіданні, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 28.10.2025.
28.10.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
28.10.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
28.10.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява щодо заперечень відповідача-2 на заяву про зміну підстав позову.
Позивач та відповідач-2 у підготовче засідання 28.10.2025 не з'явились.
28.10.2025 у підготовчому засіданні, відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 04.11.2025.
Відповідач-2 у підготовче засідання 04.11.2025 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8430/25 від 04.11.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/8430/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2025.
18.11.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Позивач в судовому засіданні 18.11.2025 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач-1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач-2 у судове засідання 18.11.2025 не з'явився.
18.11.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.11.2025.
24.11.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло повідомлення № 24773 про сплату судового збору та надання доступу до запису судового засідання за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
25.11.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень.
25.11.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про відкладення розгляду справи.
25.11.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
25.11.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень.
Позивач у судове засідання 25.11.2025 не з'явився.
Відповідач-2 у судове засідання 25.11.2025 не з'явився.
25.11.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.12.2025.
08.12.2025 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі.
09.12.2025 від позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивач у судове засідання 09.12.2025 не з'явився.
09.12.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.12.2025.
17.12.2025 від представника відповідача-2 - адвоката Йосипенко С.Т. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 23.12.2025 при розгляді справи № 910/8430/25 в режимі відеоконференції поза межами суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8430/25 від 18.12.2025 заяву представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні, призначеному на 23.12.2025 при розгляді справи № 910/8430/25 в режимі відеоконференції поза межами суду задовольнити.
В судовому засіданні 23.12.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -
12.09.1991 рішенням виконавчого комітету народних депутатів Київської обласної ради № 152 зареєстровано статут Релігійної громади Української православної церкви смт Гостомель Ірпінської міської Ради народних депутатів.
Указом Митрополита Київського і всієї України Онуфрія № 1550 від 12.10.2017 протоієрея Петра Андрійовича Павленка призначено на посаду настоятеля Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт Гостомель Київської області.
Розпорядженням Київської облдержадміністрації № 423 від 13.11.2015 зареєстровано зміни і доповнення до Статуту зареєстрованого рішенням виконавчого комітету народних депутатів Київської обласної ради № 152 від 12.09.1991 згідно з яким Статут викладено в новій редакції.
Нова редакція Статуту Релігійної громади Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Єпархії Української Православної Церкви смт Гостомель Київської області від 13.11.2015 була затверджена Керуючим Київською єпархією Української Православної Церкви Митрополитом Онуфрієм (далі - Статут) та зареєстрована у встановленому порядку.
Підпунктом 1.1. Статуту визначено, що Релігійна громада Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт Гостомель Київської області (далі - парафія) є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ.
Відповідно до п. 1.2 статуту парафія утворюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання та з благословення єпархіального архієрея.
Згідно з п. 1.4, 1.5 Статуту парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління УПЦ, Статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього Статуту; у своїй діяльності парафія керується цим Статутом, постановами Собору УПЦ, Собору єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, указами та розпорядженнями єпархіального архієрея Київської єпархії УПЦ.
Відповідно до п. 1.7 Статуту парафія як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.
Згідно протоколу № 2 від 13.12.2021 парафіяльних зборів Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт Гостомель Київської області було сформовано Парафіяльну раду та Ревізійну комісію релігійної громади.
Згідно вказаного протоколу до складу Парафіяльної ради було включено позивача (голова Парафіяльної ради), ОСОБА_4 (помічник голови Парафіяльної ради), ОСОБА_5 (скарбник). До складу Ревізійної комісії увійшли ОСОБА_2 (голова Ревізійної комісії), ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (члени Ревізійної комісії).
19.06.2022 відбулися загальні збори релігійної громади - Парафіяльних зборів Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт Гостомель Київської області, оформлені протоколом № 1, на яких затверджено склад загальних зборів релігійної громади у кількості 136 осіб.
26.06.2022 відбулися загальні збори релігійної громади - Парафіяльних зборів Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт Гостомель Київської області, оформлені протоколом № 2, на яких визначено підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованості Митрполиту Київському і всієї України і Священному Синоду Української Православної Церкви.
Позивач зазначає, що особами, що не приймались до складу членів парафії 03.07.2022 було проведено загальні збори Релігійної громади Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ смт Гостомель Київської області, оформлені протоколом № 1, порядком денним якого були наступні питання:
1. Про обрання голови і секретаря Загальних зборів.
2. Про обрання лічильної комісії Загальних зборів.
3. Про встановлення списку членів Загальних зборів Релігійної громади та надання згоди на обробку персональних даних.
4. Про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України.
5. Про зміну найменування Релігійної громади.
6. Про внесення змін та прийняття Статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.
7. Про зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.
8. Про обрання складу парафіяльної ради Релігійної громади.
9. Про обрання складу ревізійної комісії Релігійної громади.
10. Про уповноваження на підписання протоколу Загальних зборів.
11. Про проведення реєстрації статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Додатком № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів, що беруть участь в загальних зборах релігійної громади Парафія на честь Покрови Пресвятої Борогодиці Київської єпархії Української Православної Церкви смт Гостомель Київської області у кількості 199 осіб.
За результатами проведення загальних зборів прийнято наступні рішення
1. Обрати Головою Загальних зборів - ОСОБА_7 , а Секретарем - ОСОБА_8 .
2. Обрати лічильну комісію Загальних зборів у складі трьох осіб: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 .
3. Встановити список членів Загальних зборів Релігійної громади, які беруть участь в цих Загальних зборах, що додається (додаток №1) та надати згоду на обробку персональних даних.
4. Змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також
визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київські Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (додаток № 2).
5. Змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади:
Повне найменування:
Українською мовою: Релігійна організація «Релігійна громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області»;
Скорочене найменування:
Українською мовою: РО «РГ Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) смт Гостомель Бучанського району Київської області».
6. Викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції, що додається.
Подати прийнятий статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею «Управління Київської єпархії Української Православної Церкви Православної Церкви України)», Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію (додаток № 2).
7. Під час богослужінь здійснювати поминання таким чином: «Владику і отця нашого Епіфанія, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України».
8. Обрати головою парафіяльної ради Релігійної громади ОСОБА_12 , помічником голови парафіяльної ради Релігійної громади - ОСОБА_16 та скарбником парафіяльної ради Релігійної громади - ОСОБА_13 , строком на три роки.
9. Оборати ОСОБА_15 головою ревізійної комісії Релігійної громади, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 членами ревізійної комісії Релігійної громади строком на три роки.
10. Уповноважено голову та секретаря Загальних зборів на підписання цього протоколу та додатків до нього.
11. Провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
З усіх питань порядку денного проголосували: «за» - 174 особи, «проти» - 0, «утримались» - 25.
Нова редакція статуту Релігійної організації «Релігійна громада Парафії на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Гостомель Київської області» затверджена Єпархіальним архієреєм «Управління Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм 05.07.2022.
26.07.2022 розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 433 прийнято рішення зареєструвати Статут Релігійної організації «Релігійна громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» (нова редакція).
Спір виник внаслідок того, що позивач як член релігійної організації та керівник (настоятель) релігійної організації не згодний з рішеннями про зміну керівника та канонічної підлеглості, про затвердження Статуту в новій редакції та іншими рішеннями, оформленими протоколом № 1 від 03.07.2022, оскільки, вони прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, прийняті особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню, а також не згодний з подальшими протиправними діями та рішенням відповідача-1 щодо відповідного затвердження (реєстрації) змін до Статуту релігійної громади.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
В Україні правовідносини, пов'язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон).
Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).
На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація), стаття 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
Беручи до уваги Декларацію, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).
Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.
На це звернув увагу ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01), в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.
Позивач вказує на те, що внаслідок прийнятого рішення про внесення змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, релігійна громада втратила правоздатність, та є обмеженням прав позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами в складі релігійної організації, настоятелем якої був позивач.
При цьому позбавлення його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, позивач убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях.
Тому далі суд зосереджується на аналізі права релігійної громади змінити підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях і впливу реалізації цього права на свободу віросповідання особи в колективному вимірі, а також на тому, чи було спірне рішення прийняте з порушенням права позивача.
Закон від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення про те, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Однак право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не було забезпечене механізмом його реалізації, що мало наслідком міжконфесійні конфлікти.
17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи». Цей закон був розроблений, оскільки «конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі» (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).
Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону, що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об'єднання.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до статті 7 Закону релігійні організації (релігійні громади як місцеві релігійні організації) в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Водночас, урахування державою у відносинах з релігійною організацією правил, на яких заснована її ієрархічна та інституційна структура, повага до її традицій та внутрішніх настанов не може унеможливлювати реалізацію права, гарантованого статтею 9 Конвенції в світлі статті 11 Конвенції, а також не може суперечити чинному законодавству.
Гарантована статтею 9 Конвенції свобода віросповідання також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», § 121).
Також відповідно до частини першої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Тобто насамперед релігійна громада є об'єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об'єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.
У контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.
Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.
Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.
Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов'язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova», заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.
Суд також ураховує, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Тому суд вважає, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
У даній справі оспорюється рішення зборів релігійної громади і прийнятий ними статут громади в новій редакції, які були подані для реєстрації до уповноваженого органу. Тобто позивач просить суд втрутитись у рішення Релігійної громади, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підставі з огляду на таке.
Межі втручання держави у свободу віросповідання.
Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).
Частина третя статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (частини друга, четверта статті 3 Закону).
Стаття 5 Закону визначає, що в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.
Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Такі зобов'язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність державі бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.
Позитивні зобов'язання відповідно до статті 9 можуть охоплювати забезпечення ефективних та доступних засобів захисту прав, гарантованих положеннями цієї статті, включаючи як забезпечення нормативно-правової основи судового та примусового механізмів, спрямованих на захист прав особи, так і реалізацію, де це необхідно, конкретних кроків (рішення ЄСПЛ у справі «Osmanoglu and Kocabas v. Switzerland», заява № 29086/12, § 86).
Хоча межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави згідно із Конвенцією не може бути чітко визначена, проте застосовні принципи можна порівняти (рішення ЄСПЛ у справі «Izzettin Dogan and Others v. Turkey» [GC], заява № 62649/10, § 96).
Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об'єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. рішення ЄСПЛ у справах «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», заява № 45701/99, §§ 118, 123; «Hasan and Chaush v. Bulgaria» [GC], заява № 30985/96, § 62).
Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», § 118).
У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов'язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», §§ 115, 116).
Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
У даній справі позивач просить суд втрутитись у справи такої релігійної організації як релігійна громада, шляхом визнання недійсним рішення її загальних зборів та прийнятого нею статуту в новій редакції. З'ясовуючи підставність такого втручання, суд звертається до аналізу особливостей релігійної громади як релігійної організації.
Стосовно поняття релігійної громади.
Закон (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Тобто релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію.
Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв'язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.
Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.
Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.
Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Однак, попри те, що позивач звертає увагу суду на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада», територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами (пункт 7.5 цієї постанови).
Розглядаючи справу «Свято-Михайлівська Парафія проти України», ЄСПЛ виснував, що статті 7 та 8 Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися з усіх осіб та всіх віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви. Крім того, вказав, що очевидною є суперечливість положень національного закону стосовно того, що є «релігійною організацією» та що є «релігійною громадою», чи це одне й те саме; єдиною відмінністю між ними є місцевий статус «релігійної громади» та відсутність будь-яких вимог щодо її реєстрації відповідно до положень Закону. І вказані положення Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися зі всіх осіб та віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви.
У цьому питанні варто також звернути увагу на висновки ЄСПЛ, за якими, оцінюючи відповідність національних заходів пункту 2 статті 9 Конвенції, суди повинні враховувати історичний контекст та особливі риси відповідної релігії, які охоплюють догму, обряди, організацію тощо. Такий самий обов'язок може бути покладений на національні органи влади під час прийняття додаткових рішень у рамках їхніх відносин з різними релігіями (рішення у справах «Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France» [GC], заява № 27417/95; «Mirolubovs and Others v. Latvia», заява № 798/05).
Звертаючись до наведеного висновку ЄСПЛ про необхідність врахування історичного контексту і особливостей відповідної релігії, а також до положень статті 5 Закону про обов'язок держави брати до відома і поважати традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до Правил Вселенських Соборів (Правила 630-ти святих отців, прийняті на Четвертому Вселенському Соборі в 451 році в Халкидоні), за якими «якщо … в майбутньому збудоване буде місто: то розподіл церковних парафій нехай відповідає адміністративному й земському порядку» (Правило 17). Також відповідно до Правил 227-ми святих отців, прийнятих на П'ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691-692 рр.): «Отцями нашими встановлене, і ми зберігаємо правило, яке говорить так: якщо царською владою збудоване нове, або колись буде побудоване місто, то адміністративним та земельним розподілам нехай відповідає і розподіл церковних справ» (Правило 38).
Отже, беручи до уваги наведені вище положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у цій справі, суд враховує зв'язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.
Релігійна організація як юридична особа.
Статтею 13 Закону визначено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Стаття 14 Закону визначає порядок реєстрації статуту релігійної організації (центру, громади, монастиря, релігійного братства тощо), а також визначає перелік документів, які додатково подаються до статуту релігійної організації в новій редакції.
Стаття 15 Закону передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Як юридична особа релігійна організація має реєструватися відповідно до встановленого законом порядку; відмова у державній реєстрації статуту релігійної організації можлива лише з підстав, визначених законом.
Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» зауважив, що відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, § 105) та права на свободу зібрання. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див. Hasan and Chaush v. Bulgaria, § 62). ЄСПЛ вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить (див. §§ 17-21 та 23 рішення ЄСПЛ), та зобов'язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. Суд робить висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50-52 названого рішення ЄСПЛ), становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.
Отже, втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у внутрішні питання релігійної організації.
Стосовно порядку ухвалення релігійною громадою рішення про зміну її підлеглості в канонічних та організаційних питаннях і внесення змін до статуту.
Частинами третьою-шостою статті 8 Закону передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Поряд з цим за частиною першою статті 12 Закону правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Стаття 14 Закону визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
З такого ж розуміння автономії релігійної організації виходить ЄСПЛ у рішенні у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», в якому він виснував, що наведена стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції.
Отже, суд відзначає, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
Судом встановлено, що відповідно до пункту 2.1 статуту Релігійної громади в редакції 2015 року парафіяльні збори складаються з священнослужителів, церковнослужителів, членів парафії, мирян, які досягли 18-річного віку, які визнають обов'язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
Статут редакції 2015 року не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.
Оскільки саме позивач стверджує, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
При цьому оскільки Закон (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням), позивач мав послатись на відповідні положення статуту, проте цього ним не зроблено.
Позивач також не посилається на положення статуту Релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону двома третинами від цієї кількості членів громади приймається рішення про зміну підлеглості.
Як зазначалось раніше 03.07.2022 загальними зборами Релігійної громади прийнято оспорюване позивачем у цій справі рішення, зокрема, про зміну підлеглості громади у канонічних та організаційних питаннях «за» яке проголосувало 174 особи з 199 осіб, тобто дотримано вимоги частини четвертої статті 8 Закону.
В свою чергу позивачем не доведено належними засобами доказування, що фактична кількість членів релігійної організації, що визначена у протоколі парафіяльних зборів № 1 від 19.06.2022 становить 136 осіб.
З огляду на зазначене вище відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, суд при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громадив редакції 2015 року критерії членів парафіяльних зборів (п. 2.1 статуту). Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
Позивачем не доведено, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у зборах громади 03.07.2022 не досягнув 18-річного віку та не відвідував регулярно богослужіння.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним.
Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним протоколу загальних зборів Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області», оформлених протоколом № 1 від 03.07.2022 необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним Статуту Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» у новій редакції та визнання недійсним п. 1.6 розпорядження Начальника Київської обласної державної адміністрації № 433 від 26.07.2022 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» в частині реєстрації Статуту Релігійної організації «Релігійна Громада Парафія на честь Покрови Пресвятої Богородиці Київської Епархії УПЦ (Православної Церкви України) смт Гостомель Бучанського району Київської області» в новій редакції, суд відзначає, що такі вимоги є похідними від первісної вимоги про недійсним протоколу загальних зборів № 1 від 03,07.2022, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідних вимог.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява № 63566/00) «Проніна проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 02.02.2026.
СуддяВ.В. Сівакова