ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2026Справа № 910/7424/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Ніжинської окружної прокуратури в особі
1. Державної екологічної інспекції у Чернігівській області
2. Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача -
1. Державне агентство лісових ресурсів України
2. Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України
про стягнення 800 358, 34 грн.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.02.2026.
Прокурор в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 800 358, 34 грн. шкоди заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.07.2025 від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
16.07.2025 від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву.
21.07.2025 від Ніжинської окружної прокуратури в особі надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та призначити судове засідання для розгляду справи № 910/7424/25 за правилами загального позовного провадження на 08.09.2025
20.08.2025 від Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області надійшли пояснення по справі.
У судовому засіданні 08.09.2025 прокурор надав усні пояснення по справі, інші учасники у судове засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 22.09.2025.
У судовому засіданні 22.09.2025 прокурор та відповідач надали усні пояснення по справі, інші учасники у судове засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 було відкладено розгляд справи на 20.10.2025.
09.10.2025 від Київської міської прокуратури надійшли заперечення по справі.
16.10.2025 від Державної екологічної інспекції у Чернігівській області надійшли заперечення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 було відкладено розгляд справи на 10.11.2025.
У судовому засіданні 10.11.2025 прокурор та відповідач надали усні пояснення по справі, крім того представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 було відкладено розгляд справи на 01.12.2025.
14.11.2025 та 20.11.2025 від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України надійшла заява про заміну сторони правонаступником.
У судовому засіданні 10.11.2025 прокурор та відповідач надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 було відкладено розгляд справи на 15.12.2025.
05.12.2025 від Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України надійшли пояснення по справі.
У судовому засіданні 15.12.2025 прокурор та відповідач надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.01.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 було оголошено перерву на 02.02.2026.
У судовому засіданні 19.01.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Ніжинською окружною прокуратурою встановлено, що у провадженні слідчого відділу Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження № 12024270380000659 від 10.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Вказаним провадженням встановлено, що 09.09.2024 працівниками ВП «Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень» в захисній лісосмузі перегону Плиски-Крути пікет ПК 7-10, поблизу с. Хороше Озеро Ніжинського району Чернігівської області, виявлено порубку 23 сироростучих дерев породи дуб.
Відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 № 665, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області розраховано шкоду, завдану державі внаслідок самовільної порубки дерев, розмір якої становить 800125,75 грн.
У відповідності до висновку інженерно-екологічної експертизи від 25.12.2024 №СЕ-19/125- 24/12237-ФХЕД внаслідок незаконної порубки 23 дерев породи дуб у завдано шкоди навколишньому природному середовищу на суму 800 358,34 грн.
Прокурор зазначає про те, що постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку, є АТ «Українська залізниця».
У відповідності до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 4 Лісового кодексу України визначено, що захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України.
Згідно з Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.
Відповідно до ст. 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Як вбачається з державних актів на право постійного користування землею серії ЧН № 00098 від 04.03.1998 та І-ЧН 002665 від 21.10.1997 земельні ділянки площею 112,9224 га та 78,5707 га розташованих на території Хорошоозерської та Крутівської сільсьих рад Борзнянського району Чернігівської області (на даний час Крутівська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області) перебувають у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця» (далі - Відповідач).
Статтею 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ч. 2 загальних положень Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094), визначено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Таким чином, усі права та обов'язки Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», до складу якої входить також виробничий підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень, перейшли до правонаступника АТ «Укрзалізниця».
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця».
Положенням про Регіональну філію «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» визначено, що предметом діяльності філії є, серед іншого, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень; діяльність у сфері лісівництва та лісозаготівель і надання пов'язаних із ними послуг.
Відповідно до п. п. 2.1., 2.2., 2.3. Положення про структурний (виробничий) підрозділ Бахмацька дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» 12.03.2024 № 078-4, основними завданнями Дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень; організація охорони і захисту захисних лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб.
До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони (п. 3.1 Положення) захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відтак, на Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» у відповідності до ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій території.
Прокурор посилається на те, що предметом зазначеного позову є стягнення з Відповідача шкоди в розмірі 800 358,34 грн., заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (частина 1 статті 4 ЛК України).
Відповідно до частини 1 статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться на території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Згідно зі статтею 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Відповідно до пункту 5 частини 2 розділу II цього Положення Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Частинами 8-1, 9, 10 розділу II Положення передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.
Саме на Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об'єктами права власності Українського народу.
Проте, незважаючи на вказане, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області, за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито, що підтверджується листом Державної екологічної інспекції у Чернігівській області №52-77-3132 вих-25 від 13.05.2025.
У свою чергу, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (стаття 145 Конституції України).
Так, з матеріалів справи убачається, що самовільна порубка мала місце у лісосмузі, що розташована на території Крутівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області.
Відтак, шкода, завдана унаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Крутівської сільської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Крутівської сільської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
Отже, Крутівська сільська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади, а тому має бути співпозивачем у справі, однак за наявності відповідних підстав, заходів щодо звернення з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача коштів у примусовому порядку для захисту інтересів держави не вжито.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Прокуратурою листом від 13.05.2025 № 52-77-3132 вих-25 витребувано у Державної екологічної інспекції у Чернігівській області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» інформацію про відповідні заходи реагування щодо усунення порушень законодавства, у тому числі звернення з цих питань до суду.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом від 16.05.2025 № 09/1462 повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, вказано, що Інспекція не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру безпосередньо прокуратурою.
За таких обставин, ураховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, у даному випадку, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення до суду даного позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.
З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та ураховуючи нездійснення компетентними органами самостійного захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді.
Предметом спору у даній справі є стягнення з Відповідача шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Нормами статті 1192 ЦК України установлено, що, якщо інше не установлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
В силу приписів статті 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Частиною 2 статті 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Приписами статті 63 цього Кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом частини 1 статті 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 та 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; а також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з частиною 1 статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Крім того, відповідно до п. 2.11.3. Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України Державної адміністрації залізничного транспорту України затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 №072-Ц до поточного утримання захисних лісонасаджень, зокрема, відносяться також роботи з охорони від самовільних рубок і пожеж. Охороною, веденням захисного господарства в лісонасадженнях залізниць займаються спеціалізовані лісогосподарські підрозділи - дистанції захисних лісонасаджень, які підпорядковані службам колії залізниць.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Суд відзначає, що зазначені вище обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача - Регіональної філії «Південна-західна залізниця» відповідно до Положення про нього, основними завданнями якого є створення нових і утримання раніше створених снігозахисних, вітрозахисних, огороджувальних і зелених насаджень в смузі відведення регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця".
Матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев у лісосмузі що є порушенням лісового законодавства.
В свою чергу, відповідно до матеріалів справи земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні Відповідача.
Отже, оскільки саме на Укрзалізницю, як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Господарський суд міста Києва відхиляє заперечення відповідача з приводу того, що саме особа, визнана винною у незаконній порубці лісу, зобов'язана нести відповідальність за такі дії та відшкодовувати шкоду, в той час як позивачем не доведено, що шкода була завдана лісу саме відповідачем, оскільки протиправність поведінки відповідача, у даному випадку, полягає у невиконанні посадовими особами Укрзалізниці належним чином обов'язків щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду.
Судом також враховано, що відповідно посадової інструкції начальника дільниці він має проводити огляди захисних лісонасаджень на предмет самовільних порубів.
Аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ч.1 ст.64, ч. ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що саме відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій йому території і не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, так як визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.
Аналогічну правову позицію, викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 20.09.2018 у справі №909/495/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №909/976/17 від 09.08.2018.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даній справі, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами про лісопорушення, досудовим розслідуванням кримінального провадження та самим відповідачем не заперечується. Дії відповідача щодо фіксування правоохоронним органом здійсненого невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.
Відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 02.02.2021 № 56, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
З урахуванням вказаних норм та відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області розраховано шкоду, завдану державі внаслідок самовільної порубки дерев, розмір якої становить 800 358, 34 грн.
Перевіривши наданий розрахунок, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розрахунок шкоди, завданої державі внаслідок самовільної порубки дерев, здійснено відповідно до вимог законодавства та на підставі матеріалів про лісопорушення.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" заява № 15291/89). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», заява N 63566/00, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь КРУТІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ НІЖИНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (Україна, 16645, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, село Крути, ВУЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, будинок 49, ідентифікаційний код 04414388) - 800 358 (вісімсот тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 34 коп. шкоди.
3. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ПРОКУРАТУРИ (Україна, 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ЧОРНОГО, будинок 9, ідентифікаційний код 02910114) - 9 604 (дев'ять тисяч шістсот чотири) грн. 30 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04.02.2026.
Суддя І.В. Алєєва