ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2026Справа № 910/10525/25
За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик»
простягнення 143 333,25 грн.
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик»
доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
провизнання договору №3490 від 03.11.2021 недійсним,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом):Антоненко Л.Л.;
від відповідача (позивача за зустрічним позовом):не з'явився.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик» (далі - ТОВ «Імаджик») про стягнення 143 333,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його грошового зобов'язання на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3490 від 03.11.2021, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 99 597,38 грн. та заборгованості з відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924,04 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 336,98 грн., 3% річних у розмірі 2 216,00 грн. та інфляційних у розмірі 5 270,93 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
29.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик» до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання договору №3490 від 03.11.2021 недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
17.10.2025 до Господарського суду міста Києва від КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого заявник заперечує проти зустрічного позову та просить суд відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.
В судовому засіданні 19.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, який неодноразово відкладався з метою надання можливості відповідачу за зустрічним позовом реалізації свого права на участь його представника в судовому засіданні.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, первісний позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечив.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання не з'явився, хоча про місце, дату і час розгляду справи був належним чином повідомлений, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі його представника в судовому засіданні.
В судовому засіданні 28.01.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.11.2021 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), ТОВ «Імаджик» (орендар) та КП «Київтеплоенерго» (балансоутримувач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3490 (далі - Договір), яким містить розділ І «Змінювані умови договору» (далі - Умови) та розділ ІІ «Незмінювані умови договору».
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Згідно із п. 3.1 Договору орендна плата становить суму, визначену у підпункті 8.1 пункту 8 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. До складу орендної плати не входять витрати зі сплати комунальних послуг, витрати на утримання орендованого майна (послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на підставі окремих договорів, укладених безпосередньо з постачальниками комунальних послуг та/або із балансоутримувачем та/або виставлених балансоутримувачем рахунків в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору. Нарахування податку на додану вартість на забезпечувальний депозит зазначений у пункті 10 Умов, не здійснюється.
У підпункті 8.1 пункту 8 Умов сторони дійшли згоди про те, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону становить 5 550,00 грн., без податку на додану вартість
Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році на річний індекс інфляції такого року.
Орендар сплачує орендну плату щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору орендар сплачує орендну плату на підставі підпункту 8.1 пункту 8 Умов та пункту 3.2 цього договору оренди. Додатково до орендної плати та авансового внеску орендної плати, зазначених у підпункті 8.1 та пункті 9 Умов, нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою та авансовим внеском. До забезпечувального депозиту, зазначеного у пункті 10 Умов, не здійснюється додаткове нарахування податку на додану вартість. Фінансово-господарські операції по цьому договору регулюються на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міжнародних Стандартів Бухгалтерського обліку (МСБО), Міжнародних Стандартів Фінансової звітності (МСФЗ) та Податкового кодексу України (ПКУ).
Пунктом 6.5 Договору передбачено, що вартість фактично спожитих комунальних послуг орендар зобов'язаний самостійно сплачувати постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття тощо), за тарифами, які в установленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання. Вартість витрат на утримання орендованого майна орендар зобов'язаний сплачувати самостійно та/або на підставі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем. Компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою орендар зобов'язаний сплачувати на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків.
Згідно із п. 12.1 Договору цей договір укладено на 5 років з дати набрання чинності цим договором. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
На виконання умов Договору, балансоутримувач передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 119,50 кв.м., розташовані у будівлі центрального теплового пункту за адресою: м. Київ, пров. Квітневий, буд. 10, літ. «Б», що перебувають на балансі КП «Київтеплоенерго», що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 03.11.2021, який підписаний представниками сторін та є додатком №1 до Договору.
Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із сплати орендної плати та плати за користування земельною ділянкою на підставі Договору, з огляду на що КП «Київтеплоенерго» вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 99 597,38 грн. та заборгованості з відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924,04 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи (акт приймання-передачі нерухомого майна від 03.11.2021) підтверджується факт передачі в оренду позивачем, прийняття відповідачем та користування ним об'єктом оренди за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Крім того, частиною 1 статті 797 Цивільного кодексу України передбачено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
До матеріалів справи позивачем за первісним позовом подано супровідні листи із доказами їх направлення на адресу ТОВ «Імаджик», із змісту яких вбачається направлення останньому актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо оренди об'єкта нерухомості, щодо відшкодування земельного податку та відповідних рахунків на оплату за період з листопада 2021 року по червень 2025 року.
В свою чергу, за твердженням КП «Київтеплоенерго», ТОВ «Імаджик» не в повному обсязі сплачено за оренду об'єкта нерухомості та відшкодовано земельний податок на підставі Договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 30.06.2022 становить 99 597,38 грн., з ПДВ, за орендну та 11 924,04 грн. - з відшкодування податку за користування земельною ділянкою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, судом встановлено його арифметичну вірність та відповідність умовам Договору і вимогами чинного законодавства, при цьому ТОВ «Імаджик», щодо заявленої суми заборгованості, будь-яких заперечень не заявляло, власних розрахунків чи доказів сплати таких сум до суду не подавало.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.3, 6.5 Договору та ч. 1 ст. 797 Цивільного кодексу України у відповідача наявна заборгованість із сплати орендних платежів у розмірі 99 597,38 грн. та із сплати відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924,04 грн., а строк виконання такого грошового зобов'язання на момент звернення позивача з позовом до суду настав.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості із сплати орендних платежів у розмірі 99 597,38 грн. та заборгованості із відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924,04 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення з ТОВ «Імаджик» заборгованості із сплати орендних платежів у розмірі 99 597,38 грн. та заборгованості із відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924,04 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем за первісним позовом заявлено про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 21 336,98 грн., 3% річних у розмірі 2 216,00 грн. та інфляційних у розмірі 5 270,93 грн., які нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання із сплати з орендної плати за період з 16.03.2022 по 31.07.2025.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по сплаті орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.8 Договору сторони дійшли згоди про те, що на суму заборгованості орендаря зі сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи відсутність заперечень ТОВ «Імаджик» щодо наданого позивачем розрахунку, судом встановлено, що він є арифметично вірним.
Таким чином, заявлені позовні вимоги за первісним позовом є правомірними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
В той же час, варто звернути увагу на те, що відзив на первісний позов ТОВ «Імаджик» не подано, але останнім пред'явлено зустрічний позов про визнання Договору недійсним.
Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом ТОВ «Імаджик» стверджує про те, що саме з позовної заяви КП «Київтеплоенерго» у даній справі дізнався про існування спірного Договору. Починаючи з 16.05.2025 засновником та директором ТОВ «Імаджик» став ОСОБА_1 , при цьому під час купівлі-продажу частки у вказаному товаристві жодних відомостей стосовно Договору останній не отримував.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом звертає увагу на те, що спірний договір підписаний директором - Черната Олексадром Анатолійовичем , проте відповідно до витягу з ЄДР станом на момент його підписання, а саме 03.11.2021, керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Імаджик» була ОСОБА_2, при цьому підпис не скріплений печаткою.
Отже, ТОВ «Імаджик» стверджує про те, що оскільки Договір був укладений не уповноваженою особою та не містить відтиску печатки підприємства орендаря, то вчинений без відповідного волевиявлення та має місце недотримання принципу свободи договору, у зв'язку з чим Договір має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15 та постанові Великою Палатою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15).
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб'єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі №904/10956/16 (провадження № 12-90гс19); пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №904/3657/18 (провадження № 12-159гс19).
Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Стосовно зауваження ТОВ «Імаджик» про відсутність печатки підприємства у спірному Договорі, суд відзначає, що норми діючого законодавства не встановлюють та не встановлювали на момент його укладення обов'язковості її використання.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями» від 23.03.2017 №1982-VIII внесено зміни до ст. 58-1 Господарського кодексу України, який був чинним на момент укладення Договору, та зазначено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Отже, відсутність печатки ТОВ «Імаджик» у Договорі не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не є обов'язковим реквізитом правочину.
Поряд з цим, позивач за зустрічним позовом звертає увагу на те, що Договір підписаний не уповноваженою особою.
Зокрема, із змісту спірного правочину вбачається, що від імені ТОВ «Імаджик» міститься підпис директора - О.А. Черната, проте, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №36006690 від 26.09.2025, станом на 03.11.2021 (дата Договору) керівником та кінцевим бенефіціарним власником позивача за зустрічним позовом була ОСОБА_2, а державна реєстрація змін до таких відомостей відбулась 20.10.2021.
Разом з тим, судом встановлено, що спірний правочин було укладено за наслідками проведення 11.10.2021 аукціону на майданчику «Прозорро.Продажі» (лот №LLE001-UA-20210922-61877), та в день його укладення ТОВ «Імаджик» було сплачено авансовий платіж та забезпечувальний депозит за право оренди, що підтверджується платіжними інструкціями №@2PL964483 від 03.11.2021, №@2PL964485 від 03.11.2021, довідкою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» №59/14-1121 від 01.10.2025 та випискою по особовому рахунку КП «Київтеплоенерго».
Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи копій довідки Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» №59/14-1181 від 09.10.2025, платіжних інструкцій №@2PL928760 від 20.09.2024, №@2PL866122 від 11.11.2024, №@2PL885692 від 11.11.2024 та виписок по особовому рахунку КП «Київтеплоенерго» за 20.09.2024 та 11.11.2024, на виконання умов Договору ТОВ «Імаджик» здійснювались орендні платежі та відшкодування земельного податку.
Більш того, із змісту вказаних платіжних документів вбачається, що фактичним платником від ТОВ «Імаджик» також був і ОСОБА_1 , що спростовує доводи позивача за зустрічним позовом про необізнаність щодо спірного правочину та свідчить про його схвалення.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 Цивільного кодексу України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов'язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/19179/17.
Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18).
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи встановлений судом факт схвалення спірного правочину, в тому числі і безпосередньо засновником та директором ТОВ «Імаджик» ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав, підтверджених належними та допустимими доказами, для визнання Договору недійсним.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову КП «Київтеплоенерго» в повному обсязі та про відмову в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Імаджик».
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на ТОВ «Імаджик».
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик» (02055, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд. 33, кв. 92; ідентифікаційний код 44345381) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 40538421) заборгованість з орендної плати у розмірі 99 597 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 38 коп., заборгованість з відшкодування податку за користування земельною ділянкою у розмірі 11 924 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 04 коп., пеню у розмірі 21 336 (двадцять одна тисяча триста тридцять шість) грн. 98 коп., штраф у розмірі 2 987 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 2 216 (дві тисячі двісті шістнадцять) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 5 270 (п'ять тисяч двісті сімдесят) грн. 93 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. Видати наказ.
3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Імаджик» відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.02.2026.
Суддя В.П. Босий