28 січня 2026 року м. Харків Справа № 917/1723/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,
та представників сторін:
позивач - Вагоровська А.Е. (в режимі відеоконференції);
відповідач - Ворона О.А. (в режимі відеоконференції);
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" (вх.№2767П/1-43) на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2025 (суддя Тимощенко О.М., повний текст рішення складено 04.12.2025) у справі №917/1723/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп", м. Полтава,
про стягнення 6 561 504,20 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво" звернулося до суду із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ХІМАГРОСТЕП» 6 561 507,20 (шість мільйонів п'ятсот шістдесят одна тисяча п'ятсот сім гривень 20 коп.) гривень, з яких: 5 222 129,71 (п'ять мільйонів двісті двадцять дві тисячі сто двадцять дев'ять гривень 71 коп.) основної заборгованості; 1 101 781,78 (один мільйон сто одна тисяча сімсот вісімдесят одна гривня 78 коп.) неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ- 237 595,71 (двісті тридцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 71 коп.) інфляційного збільшення.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.12.2025 у справі №917/1723/25 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво" 5 222 129,71 грн основного боргу, 1 008 465,00 грн пені, 228 731,13 грн інфляційних втрат, 77 511,91 грн судового збору та 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.12.2025 у справі №917/1723/25 виправлено описку у вступній та резолютивній частинах рішення, а також у повному тексті рішення від 01.12.2025 року по справі №917/1723/25, зазначивши вірну суму судового збору, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь ТОВ "Агротрейд-виробництво", а саме: 78 704,25 грн. Усе інше по тексту без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось 22.12.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему “Електронний суд» з апеляційною скаргою, в якій просить суд:
1. Прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/1723/25 від 04.12.2025 до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі.
2. Скасувати рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/1723/25 від 04.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким ТОВ “АГШРОТРЕЙДВИРОБНИЦТВО» у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
3. Судові витрати покласти на Позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем з відзивом на позовну заяву було залучено до матеріалів справи первинні документи, які підтверджують факт поставки товару на адресу позивача загальною вартістю 5827803,76 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 15.05.2025 №1066, №1067, №1082.
Зазначає, що відповідно до інформації зазначеної в графі «Вантажоодержувач» кожної з вищезазначених товарно-транспортних накладних товар, який поставлявся, є «Власністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво". При цьому, звертає увагу суду, що всі товарно-транспортні накладні були підписані представниками Вантажоотримувачів, підписи скріплені печатками юридичних осіб.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 у справі №917/1723/25 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 у справі №917/1723/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2025 у справі №917/1723/25. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1723/25. Встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду на "28" січня 2026 р. о 14:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" Ворони Олени Анатоліївни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№14949 від 29.12.2025), яке задоволено судом ухвалою суду від 02.01.2026.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво" адвоката Вагоровської Анжеліки Едуардівни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№15007 від 30.12.2025), яке задоволено судом ухвалою суду від 02.01.2026.
12.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 01.12.2025 року - без змін (вх.№452). Зазначає, що судом першої інстанції було належним чином встановлено обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем, а також встановлено недоведеними обставини щодо поставки такого товару відповідно до обґрунтувань та доказів наданих представником відповідача. Ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні у самій апеляційній скарзі відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин на які він посилається, а саме - первинних документів про поставку такого товару як позивачу, так і будь-якій іншій особі.
12.01.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1723/25.
В судове засідання 28.01.2026 з'явились представники позивача та відповідача в режимі відеоконференції.
Представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2022 року між ТОВ “АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО» ( позивач, покупець) і ТОВ “ХІМАГРОСТЕП» ( відповідач, постачальник) було укладено Договір поставки №141201 ( Договір, арк. справи 126-128, том 1). До Договору сторони підписали Додаткові угоди 1 та 2 (арк. справи 129, том 1, арк. справи 13, том 2).
При укладенні Договору сторони, зокрема, узгодили таке.
- Постачальник зобов'язується поставити Товар, а Покупець прийняти та сплатити вартість Товару по найменуванню, кількості, якості, вартості відповідно до Специфікацій до цього Договору ( п. 1.1 ).
- Відповідно до п. 2.2, п. 2.3, Договору, поставка Товару може здійснюватися однією або декількома партіями у строки, визначені в кожній Специфікації по кожній партії Товару.
- У п. 3.3 Договору встановлено, що оплата Товару здійснюються Покупцем в національній валюті України (гривні) в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, на умовах визначених у Специфікаціях до даного Договору.
- Сторона, що порушила цей Договір, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою Стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків (а. 4.2).
- Відповідно до п. 4.3 Договору, у випадку несвоєчасної поставки Товару, згідно умов даного Договору, Постачальник зобов'язується сплатити Покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від вартості непоставленого Товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Постачальником свого зобов'язання за цим Договором.
- Згідно п. 7.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.12.2024, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (за наявності), якщо інше не вказано в Договорі, та діє до 31 грудня 2025 р. (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Договір виконувався сторонами.
Спір між сторонами виник щодо поставок за Специфікаціями №8,9 та10 (арк. справи 130-131, том 1).
По Специфікації №8 позивачем було здійснено попередню оплату на загальну суму 5780331,68 грн., в т.ч. ПДВ. Вартість Товару оплачена Покупцем в повному розмірі згідно платіжної інструкції №АВ00201 від 10.01.2025 року (арк. справи 182, том 1).
Постачальником було здійснено поставку Сульфату амонію гранульованого відповідно до Специфікації №8 загальною кількістю 414,8 тон вартістю 5 695 205,62 грн., в т.ч. ПДВ, на загальну суму 4 854 929,37 грн. в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №8 від 20.01.2025 року, №801 від 23.01.2025 року, №802 від 25.01.2025 року, №803 від 27.01.2025 року, №804 від 28.01.2025 року, №805 від 30.01.2025 року, №806 від 01.02.2025 року, №807 від 11.02.2025 року, №808 від 17.02.2025 року, №809 від 22.02.2025 року, №810 від 24.02.2025 року (арк. справи 132-142, том 1).
14.01.2025 Сторонами було також укладено Специфікацію №9 до Договору, якою було поставку Товару КАС-28 в кількості 2000,00 тон на загальну суму 29 760 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4 960 000,00 грн. Товар поставляється на умовах DAP-склад Покупця в термін з 01 березня 2025 року до 20 березня 2025 року, при умові виконання п. 1.4. даної Специфікації. Допускається поставка Товару окремими партіями. Відповідно до п. 1.4. Специфікації, оплата за Товар здійснюється до 21 січня 2025 року шляхом перерахування Покупцем на поточний рахунок Постачальника 100% загальної вартості Товару.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Специфікації №9 позивачем на користь відповідача було здійснено попередню оплату на загальну суму 29 760 000,00 грн., в т.ч. ПДВ, згідно платіжних інструкцій№АВ00310 від 17.01.2025 року, №АВ00357 від 20.01.2025 року, №АВ00573 від 21.01.2025 року, №АВ00610 від 22.01.2025 року, №АВ00626 від 23.01.2025 року (арк. справи 183-184, том1 ).
Відповідачем було здійснено часткову поставку КАС-28 загальною кількістю 1 515,540 тон вартістю 22 551 235,20 грн., в т.ч. ПДВ, а також частково повернуто суму попередньої оплати у розмірі 2 700 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №20 від 04.02.2025 року на суму 1 860 000, 00 гривень; №2001 від 07.02.2025 року на суму 372 000, 00 гривень; №2002 від 17.02.2025 року на суму 744 000, 00 гривень; №2003 від 19.02.2025 року на суму 1 488 000, 00 гривень; №2004 від 20.02.2025 року на суму 743 702,40 гривень; №2005 від 01.03.2025 року на суму 696 086, 40 гривень; №2006 від 01.03.2025 року на суму 1 116 000, 00 гривень; №2007 від 02.03.2025 року на суму 744 000, 00 гривень; №2008 від 03.03.2025 року на суму 371 702,40 гривень; №2009 від 04.03.2025 року на суму 372 000, 00 гривень; №2010 від 06.03.2025 року на суму 684 480, 00 гривень; №2011 від 09.03.2025 року на суму 1 115 702, 40 гривень; №2012 від 09.03.2025 року на суму 1 027 017, 60 гривень; №2013 від 10.03.2025 року на суму 1 488 000, 00 гривень; №2014 від 12.02.2025 року на суму 1 026 720, 00 гривень; №2015 від 13.03.2025 року на суму 2 515 315, 20 гривень; №2016 від 14.03.2025 року на суму 1 026 720, 00 гривень; №2017 від 16.03.2025 року на суму 1 026 720, 00 гривень; №2018 від 18.03.2025 року на суму 1 368 960, 00 гривень; №2019 від 20.03.2025 року на суму 1 026 720, 00 гривень; №2020 від 20.03.2025 року на суму 369 024 гривень, №2021 від 22.03.2025 року на суму 1 025 827, 20 гривень; №2022 від 25.03.2025 року на суму 342 537, 60 гривень та платіжними інструкціями №1560 від 24.04.2025 року; №1079 від 30.04.2025 року; №1967 від 22.05.2025 року; №2163 від 29.05.2025 року; №1423 від 04.07.2025 року (арк. справи 143-165, 188-190, том 2).
17.02.2025 Сторони уклали Специфікацію №10 до Договору на поставку Мінерального добрива Greenserite Green 3105 90 80 90 в кількості 378,00 тон загальною вартістю 9 884 701,51 грн., в т.ч. ПДВ. Товар поставляється на умовах DAP-склад Покупця в термін з 01 березня 2025 року до 01 квітня 2025 року при умові виконання п. 1.4. даної Специфікації. Відповідно до п. 1.4. Специфікації оплата за Товар здійснюється до 21 лютого 2025 року шляхом перерахування Покупцем на поточний рахунок Постачальника 20% загальної вартості Товару, 80% Покупець оплачує по факту поставки Товару.
На виконання взятих на себе зобов'язань згідно Специфікації № 10 позивачем здійснено попередню оплату на загальну суму 9 885 340,30 грн., в т.ч. ПДВ, відповідно до платіжних інструкцій №АВ01574 від 18.02.2025 року; №АВ03722 від 07.04.2025 року; №АВ04627 від 24.04.2025 року; №АВ04949 від 30.04.2025 року; №АВ05284 від 06.05.2025 року; №АВ05511 від 09.05.2025 року (арк. справи 185-187, том 2).
Відповідачем згідно видаткових накладних було здійснено часткову поставку Мінерального добрива Greenserite Green 3105 90 80 90 у кількості 354,0 тон на суму 9 257 101,45 грн. в т.ч. ПДВ (арк. справи 166-181, том 2).
Позивач вказував, що відповідачем:
- недопоставлено позивачу Товар за Специфікацією №8 від 10.01.2025 Сульфат амонію гранульований в кількості 6,2 тони, заборгованість відповідача перед позивачем за Специфікацією №8 складає 85 126,06 грн., в т.ч. ПДВ;
- недопоставлено позивачу Товар за Специфікацією №9 від 14.01.2025 року КАС-28 в кількості 484,46 тон, заборгованість відповідача перед позивачем за Специфікацією №9 складає 4 508 764,80 грн., в т.ч. ПДВ.
- недопоставлено позивачу Товар за Специфікацією №10 від 17.02.2025 року Мінеральне добриво Greenserite Green 3105 90 80 90 в кількості 24,0 тон, заборгованість відповідача перед позивачем за Специфікацією №10 складає 628 238,85 грн., в т.ч. ПДВ.
За даними позивача загальна вартість оплаченого та непоставленого Товару за Специфікаціями №8 від 10.01.2025, №9 від 14.01.2025, №10 від 17.02.2025 становить 5 222 129,71 гривень, яку позивач і просив суд стягнути з відповідача.
У зв'язку з порушенням строків поставки крім суми основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1101781,78 грн неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 237 595,71 грн інфляційного збільшення.
11.07.2025 року позивачем в адресу відповідача була направлена претензія (арк. справи 191-193, том 2).
У відповіді на претензію вих.№209 від 16.07.2025 року (арк. справи 195) відповідач не погодився з претензією, вказав, що сума боргу становить 177 453,63 грн.
Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд-виробництво" до господарського суду з відповідним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що 15.05.2025 на підставі домовленостей Сторін ТОВ “ХІМАГРОСТЕП» на адресу ТОВ “АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО» був переданий товар загальною вартістю 5 017 703,76 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 15.05.2025 № 1066, № 1067, №1082 (арк. справи 39-40 зворотна сторона, том 2). Таким чином, станом на 15.05.2025 ТОВ “ХІМАГРОСТЕП» було поставлено на адресу ТОВ “АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО» товар на загальну суму 5 827 803,76 грн. З урахуванням викладеного, станом на 05.09.2025 загальна сума заборгованості ТОВ “АГРОТРЕЙД-ВИРОБНИЦТВО» за отриманий товар перед ТОВ “ХІМАГРОСТЕП» складає 605 573,03 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що вони є правомірними та обґрунтованими в частині стягнення заборгованості в сумі 5 222 129,71 грн основного боргу, 1 008 465,00 грн пені, 228 731,13 грн інфляційних втрат
Водночас, суд відмовив у стягненні пені та інфляційних втрат частково у зв'язку з помилками в розрахунку позивача.
Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу, вказавши що витрати на послуги адвокати саме в такому розмірі є співмірними із складністю роботи, її обсягом та часом, витраченим на надання адвокатом послуг з представництва інтересів позивача у даній справі, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом та кількість судових засідань, в яких брав участь адвокат позивача
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли із договору поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Колегія суддів зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.
Як свідчать матеріали справи, Договір поставки №141201 ( арк. справи 126-128, том 1) та Додаткові угоди 1 та 2 до Договору (арк. справи 129, том 1, арк. справи 13, том 2) підписані представниками продавця і покупця та скріплений печатками обох сторін, вказаний Договір є підставою для виникнення у сторін прав та обов'язків.
В статті 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Подані докази свідчать, що позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань здійснено попередню оплату за поставку товару згідно Специфікацій № 8, 9 та 10.
Натомість відповідачем недопоставлено позивачу за Специфікацією №8 від 10.01.2025 Сульфат амонію гранульований в кількості 6,2 тони, за Специфікацією №9 від 14.01.2025 року КАС-28 в кількості 484,46 тон, за Специфікацією №10 від 17.02.2025 року Мінеральне добриво Greenserite Green 3105 90 80 90 в кількості 24,0 тон.
Заборгованість відповідача перед позивачем за Специфікацією №8 складає 85 126,06 грн., за Специфікацією №9 складає 4 508 764,80 грн., за Специфікацією №10 складає 628 238,85 грн., в т.ч. ПДВ.
Наведене підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями та видатковими накладним, переліченими вище.
Таким чином, загальна вартість оплаченого та непоставленого Товару за Специфікаціями №8 від 10.01.2025, №9 від 14.01.2025, №10 від 17.02.2025 становить 5 222 129,71 гривень, яку позивач і просив суд стягнути з відповідача.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або оплати.
Докази сплати боргу відповідачем в матеріалах справи відсутні.
У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 5 222 129,71 гривень.
Як свідчать матеріали справи відповідачем, крім недопоставки товару на суму 5 222 129,71 грн, також допущено прострочення визначених у Специфікаціях № 8,9 та 10 строків поставки за видатковими накладними №808 від 17.02.2025 року на суму 233 410,07 гривень, №809 від 22.02.2025 року на суму 303 433,09 гривень, №810 від 24.02.2025 року на суму 303 433,09 гривень, №2021 від 22.03.2025 року на суму 1 025 827, 20 гривень, №2022 від 25.03.2025 року на суму 342 537, 60 гривень, №18503 від 08.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18504 від 09.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18505 від 11.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18506 від 18.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18507 від 23.04.2025 року на суму 235 350,04 гривень, №18508 від 26.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18509 від 29.04.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18510 від 30.04.2025 року на суму 1 150 600, 18 гривень, №18511 від 02.05.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18512 від 05.05.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18513 від 06.05.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18514 від 20.05.2025 року на суму 575 300,09 гривень, №18515 від 21.05.2025 року на суму 392 250,06 гривень.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 4.3 Договору, у випадку несвоєчасної поставки Товару, згідно умов даного Договору, Постачальник зобов'язується сплатити Покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від вартості непоставленого Товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Постачальником свого зобов'язання за цим Договором.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №918/631/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №331/5054/15-ц від 15.05.2019 року, постанові Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 910/23585/16, від 20.11.2018 року у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 року у справі № 923/1151/17 та ін.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення пеню в сумі 1 101 781,78 грн та 237595,71 грн. інфляційних нарахувань (детальний розрахунок наведено у позовній заяві).
Перевіривши розрахунок пені та інфляційних втрат окремо по кожній Специфікації, зроблений позивачем у позовної заяві, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно визначено кінець періоду нарахування (день поставки товару помилково визначено як день прострочення).
За розрахунками судів вірний розмір пені становить 1 008 465 грн, вірний розмір інфляційних - 228 731,13 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат сумі 228 731,13 грн та 1 008 465 грн пені підлягають задоволенню.
Доказів проведення розрахунків за позовними вимогами відповідачем до матеріалів справи не надано.
Доводи та розрахунки позивача з боку відповідача не спростовано.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 5 222 129,71 грн. основної заборгованості, 1 008 465 грн пені та 228 731,13 грн. інфляційних підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач у тесті апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем було здійснено поставку товару позивачу вартістю 5 017 703,76 грн. (П'ять мільйонів сімнадцять тисяч сімсот три гривні 76 копійок), що нібито підтверджується товарно-транспортними накладними від 15.05.2025 № 1066, № 1067, № 1082.
Однак такі твердження апелянта колегія суддів вважає безпідставними.
Як вбачається з самих документів, наданих відповідачем, зокрема ТТН №1066, №1067, №1082 у Графі «Супровідні документи на вантаж» відсутня будь-яка інформація щодо Договору, за яким поставлялись такі ТМЦ, видаткових накладних на такий товар, дорожніх листів тощо. З наданих документів взагалі неможливо ідентифікувати, на підставі чого здійснювалась поставка такого Товару, яка вартість такого товару і чи здійснювалась ця поставка взагалі.
За приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, за своєю правовою природою видаткова накладна є первинним документом, що містить відомості про здійснену господарську операцію щодо поставки товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого міністерством транспорту України від 14.10.1997 №363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 910/3105/21 зазначив: заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
Таким чином, судом першої інстанції було належним чином встановлено обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем, а також встановлено недоведеними обставини щодо поставки такого товару відповідно до обґрунтувань та доказів наданих представником відповідача. Ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні у самій апеляційній скарзі відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин на які він посилається, а саме - первинних документів про поставку такого товару як позивачу, так і будь-якій іншій особі.
Щодо відмови суду першої інстанції у залученні третіх осіб, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 - 4 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У п.п.8.16-8.18 постанови від 27 лютого 2024 року у справі № 912/164/20 Верховний Суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов'язують її з однією із сторін у процесі. Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20.
У розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред'явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
Отже, в силу наведеної вище норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права та обов'язки і в силу положень частини четвертої обов'язком суду є зазначення обставин, на які саме права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду.
Верховний Суд у п.8.19 постанови від 22 червня 2023 року у справі №908/119/22 виходив з того, що самі по собі вказівки у позовній заяві щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не є свідченням того, що їх участь у справі є необхідною, обґрунтованою, а рішення може впливати на їхні права, обов'язки та інтереси.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому у неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас, предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у такому процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Відповідач посилався як на підставу для залучення вказаних третіх осіб - можливе виникнення у ТОВ «ХІМАГРОСТЕП» права для застосування положень ст.1212 ЦК України до таких третіх осіб. Проте, як слушно зауважив позивач, саме клопотання відповідача протирічило відзиву на позовну заяву, а також апеляційній скарзі, відповідно до яких відповідачем була здійснена поставка такого товару саме позивачу.
При цьому відповідачем не обґрунтовано з урахуванням наведеного вище ймовірність виникнення у нього в права на позов в результаті вирішення даного спору, оскільки надані відповідачем документи та пояснення в сукупності не дають підстав вважати, що поставка товару будь-які особі взагалі відбувалась.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про залучення третіх осіб, що було відображено у оскаржуваному рішенні, при цьому відповідач фактично продублював обґрунтування з клопотання про залучення таких третіх осіб у апеляційній скарзі, не спростовуючи правову позицію, викладену у оскаржуваному рішенні.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ним у суді першої інстанції було подане клопотання «про залучення до матеріалів справи наступної інформації» та посилання на «електронний лист» від 12.05.2025 року, ймовірно скопійований у сам текст клопотання, відхиленого судом першої інстанції, та в текст апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції таке клопотання відповідача було відхиллено правомірно та обґрунтовано, а підстав для подання такої «інформації» (яка фактично мала б бути електронним доказом) в суді апеляційної інстанції немає, з огляду на таке.
Апелянт також посилається на листування електронною поштою між сторонами стосовно домовленостей між сторонами з приводу поставки за спірним договором.
З цього приводу, колегія суддів зазначає про таке.
Окрім того, відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, текст «електронного повідомлення» був ймовірно скопійований представником відповідача та вставлений в текст скарги.
При цьому встановити чи дійсно існував такий лист, чи було внесені в нього зміни при копіюванні тощо наразі неможливо з причин неналежного подання такого доказу.
Також, відповідно до ч.3 ст. 80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві відповідач взагалі не посилався на наявність листування чи взагалі якихось доказів, які не можуть бути ним надані разом з відзивом.
Таким чином, процесуальним законом чітко встановлено порядок та строки подання сторонами відповідних доказів - як письмових, так і електронних. Відповідачем ні при зверненні до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення строку ні у апеляційній скарзі взагалі не обґрунтовано чому такі докази не були подані у встановлені процесуальним законом строки. Також відповідачем не дотримано порядку подання таких доказів, які сам відповідач ідентифікує як «інформацію», що взагалі не може бути трактовано як письмові чи електронні докази.
Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 зі справи №909/722/14.
Жодних обґрунтування необхідності подання відповідачем такої «інформації» повторно, разом із текстом апеляційної скарги відповідачем не надано, а отже вважаємо, що судом першої інстанції було належним чином оцінено обставини та матеріали, надані сторонами під час розгляду справи, жодних порушення норм матеріального права, а також неправильного застосування норм процесуального права відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено належних аргументів на підтвердження того, що ним насправді була здійснена поставка товару позивачу і що заборгованість перед позивачем відсутня.
З матеріалів справи також позивачем заявлено витрати на правничу допомогу в сумі 480 000, 00 грн.
Відповідач подав заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 480 000, 00 грн., зокрема, відповідач зазначив, що вартість послуг адвоката є штучно завищеною, їх розмір не обґрунтований та неспівмірний зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Відповідач просив стягнути на користь позивача 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.
Колегією суддів встановлено, що між позивачем та адвокатам Вагоровською А.Е. було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2025 року, відповідно до п. 1.1 якого Вагоровська А.Е. зобов'язується надавати позивачу правову допомогу, зокрема - представництво інтересів ТОВ “Агротрейд-Виробництво» у спорі про стягнення заборгованості з ТОВ “ХІМАГРОСТЕП».
Відповідно до Додатку до Договору про надання правничої допомоги від 14.07.2025 року, вартість послуг за Договором складає 500 000, 00 (п'ятсот тисяч) гривень.
Згідно п.2.4 Додатку від 14.07.2025 року, Клієнт зобов'язується оплатити послуги протягом двох календарних днів, з моменту виставлення Виконавцем відповідного рахунку.
03.10.2025 року Сторонами був підписаний Акт виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 14.07.2025 року. Згідно Акту вартість послуг зазначених в такому акті складає 280 000, 00 (двісті вісімдесят тисяч) гривень, жодних претензій до наданих послуг Клієнт не має.
20.11.2025 року Сторонами був підписаний Акт виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 14.07.2025 року, згідно Акту вартість послуг, зазначених в акті, складає 200 000, 00 (двісті вісімдесят тисяч) гривень, жодних претензій до наданих послуг Клієнт не має.
Отже, понесення позивачем на правничу допомогу у даній справі підтверджується ордером на надання правничої допомоги (арк. справи 103, том 2), Договором про надання правничої допомоги від 14.07.2025 року (арк. справи 1001-102, том 2), укладеним між позивачем та адвокатом Вагоровською Анжелікою Едуардівною, Актами приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 03.10.2025 року на суму 280 000 грн та від 30.11.2025 року на суму 200 000 грн (арк. справи 98-99, том 2).
10.10.2025 року послуги за Актом від 03.10.2025 були оплачені в повному обсязі згідно платіжної інструкції №АВ13517 (арк. справи 105, том 2).
25.11.2025 року послуги за Актом від 20.11.2025 були оплачені в повному обсязі згідно платіжної інструкції №АВ15905 (арк. справи 104, том 2).
Дослідивши подану позивачем заяву, місцевий суд зазначив, що з огляду на встановлені судом фактичні обставини та враховуючи наведені приписи законодавства, які регулюють питання розподілу судових витрат, а також заперечення відповідача, витрати позивача у розмірі 480 000 грн. не є співмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, затраченим ним часом на надання послуг, не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру.
Суд вказав, що справа №917/1723/25 не є справою значної складності, обсяг матеріалів у справі не є значним. За таких обставин, на думку суду, витрати позивача на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також із складністю та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що співмірним із складністю роботи, її обсягом та часом, витраченим на надання адвокатом послуг з представництва інтересів позивача у даній справі, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом та кількість судових засідань, в яких брав участь адвокат позивача, є розмір витрат на правову допомогу в сумі 50 000,00 грн.
Водночас, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в повному обсязі, відповідач взагалі не навів жодних обґрунтувань стосовно того, в чому полягає незаконність рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у вказаній сумі.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд сприяв всебічному та всесторонньому розгляду справи, зокрема, у зв'язку з поданням відповідачем відзиву, суд повернувся на стадію підготовчого провадження з метою всебічного з'ясування всіх обставин справи та надання всім учасникам справи можливості сформувати свою позицію.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Твердження і доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/1723/25 від 04.12.2025 області та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст.276, 281, 282 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/1723/25 від 04.12.2025 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 04.02.2026.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
Суддя І.А. Шутенко