ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 січня 2026 року Справа № 902/1168/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Загородько Б.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2025 у справі № 902/1168/25 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 14.11.2025)
за позовом Вінницької міської ради
до Релігійної громади Хрестовоздвиженського Храму УПЦ м. Вінниця
до Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая
про визнання договору суперфіцію недійсним та скасування державної реєстрації
за участю представників сторін:
позивача - Вініцька Б.А.;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - Арустамян А.Е.;
Вінницька міська рада (далі - позивач, Міська Рада) звернулася до Господарського суду Вінницької області із позовом до Релігійної громади Хрестовоздвиженського Храму УПЦ м.Вінниця (далі - відповідач - 1, Релігійна громада) та Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая (далі - відповідач - 2, Вінницький ППНВК Святого Миколая) про визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки від 26.07.2016, укладеного відповідачами, та скасування державної реєстрації іншого речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016).
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір суперфіцію укладений відповідачами без залучення власника земельної ділянки, - не уповноваженим належним чином суперфіціаром, що суперечить приписам статті 102-1 ЗК України, ст. 413 ЦК України та є підставою для визнання його недійсним, а також скасування державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016) - право забудови (супефіцій) земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.11.2025 позов задоволено.
Визнано недійсним договір суперфіцію земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука, укладений 26.07.2016 між Релігійною громадою Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця та Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая.
Скасовано державну реєстрацію іншого речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016) - право забудови (супефіцій) земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, площею 2,0 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, розташованої за адресою: м. Вінниця, вулиця Ващука Миколи за Вінницьким приватним православним навчально - виховним комплексом Святого Миколая.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2025 у справі № 902/1168/25, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- в силу положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем-2 в суді першої інстанції, є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору суперфіцію від 26.07.2016;
- оскільки вимога про скасування державної реєстрації речового права є похідною від вимоги про визнання недійсним договору суперфіцію, така вимога також не підлягає задоволенню;
- позивачем обраний неефективний спосіб захисту; у даній справі сторонами оспорюваного договору є відповідачі. Таким чином, двостороння реституція призведе до повернення земельної ділянки Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця. Оспорюване рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування, яким чином повернення земельної ділянки Релігійній Громаді поновить право позивача.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.
Листом від 03.12.2025 з Господарського суду Вінницької області витребувано матеріали справи.
18.12.2025 матеріали справи надійшли до суду.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.12.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2025 у справі № 902/1168/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.01.2026 о 15:30 год.
Вінницька міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:
- спірний договір суперфіцію, укладений між відповідачами суперечить приписам чинного законодавства, оскільки Релігійна громада розпорядилась земельною ділянкою, власником якої вона не являється;
- можливість застосування такого способу захисту як скасування державної реєстрації прав підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 909/1294/1; доводи апелянта, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту є необґрунтованими;
- безпідставними є посилання скаржника на застосування механізму реституції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, оскільки предметом розгляду вказаної справи є визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів та стягнення грошової компенсації за належну частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна, тобто спір не є подібним до правовідносин, що виникли у нашій справі;
- зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень Земельного кодексу України необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади, як наслідок - безпідставним є твердження апелянта про застосування реституції;
- судом першої інстанції правильно зазначено, що власник може пред'явити позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, за умови існування на час його подання порушення прав власника. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Тобто обмеження прав титульного власника земельної ділянки - Вінницької міської ради щодо розпорядження нею та вільним користуванням внаслідок дії та виконання спірного договору суперфіцію є триваючим правопорушенням. З огляду на що, суд першої інстанції правильно вказав, що власник земельної ділянки має право на звернення із позовом до суду протягом усього строку дії договору суперфіцію.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач-1 не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та відповідача-2, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (№ 438136749), Вінницька міська територіальна громада в особі Вінницької міської ради є власником земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука.
Земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука належала на праві постійного користування Релігійній Громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця на підставі рішення Якушинецької сільської ради від 31.03.2010 та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 019770, виданого 06.07.2011.
26.07.2016 між Релігійною громадою Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця в особі голови громади Давидовського М.В. (за договором - суперфіціар) з однієї сторони та Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая в особі директора Совінської С.О. (за договором - суперфіціарій) з другої сторони, укладено договір суперфіцію на забудову комунальної земельної ділянки, про що внесено запис в ДРПП індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 15731983 від 03.08.2016.
Відповідно до п. 1.1 договору, суперфіціар на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 019770 кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, надає, а суперфіціарій приймає в строкове безоплатне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, для будівництва на ній будинків і споруд освітньо-медичного центру.
Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівницва об'єктів нерухомості, інших споруд необхідних для їх обслуговування (надалі об'єкти нерухомості), з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування освітньо - медичного центру (п. 1.2. договору).
Відповідно до акту від 26.07.2016 Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця в особі голови громади Давидовського М.В. (за договором - суперфіціар) передала, а Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс Святого Миколая в особі директора Совінської С.О прийняв, враховуючи рішення Вінницької міської ради № 254 від 29.04.2016 в строкове безоплатне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Вінниця, загальна площа 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва на ній будинків і споруд освітньо - медичного центру.
Рішенням Вінницької міської ради № 1677 від 26.05.2023 "Про припинення права користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування рішень міської ради" припинено Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, яка розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер ЯЯ №019770, виданий 06.07.2011); скасовано п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця з Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102 у м. Вінниці.
У червні 2023 Вінницький приватний православний навчально-виховний комплекс Святого Миколая звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування п. 1 та пп. 1.2 рішення Вінницької міської ради від 26.05.2023 № 1677. Позовні вимоги обґрунтовувалися незаконністю оспорюваних п. 1 та пп. 1.2 рішення міської ради від 26.05.2023 № 1677.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 902/862/23, рішення Господарського суду Вінницької області від 18.10.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в позові про визнання незаконними та скасування п. 1 та пп. 1.2 рішення Вінницької міської ради від 26.05.2023 № 1677, відмовлено.
Верховний Суд, розглядаючи справу № 902/862/23 виснував, що з огляду на те, що договір суперфіцію від 26.07.2016 укладено не власником земельної ділянки, прав користування спірною земельною ділянкою у Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая (суперфіціарія) не виникло. За таких обставин, відсутні підстави вважати Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая добросовісним користувачем спірної земельної ділянки (абзаци 4-5 стор. 8 постанови ВС від 26.02.2025).
Релігійна громада Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця звернулася до Господарського суду Вінницької області із позовом до Вінницької міської ради про визнання незаконними та скасування пунктів 1 та 1.2 рішення відповідача від 26.05.2023 № 1677 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", яким відповідачу припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука (державний акт, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 990367305101, номер запису про інше речове право: 15730928), та яким скасовано пункт 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 №254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію відповідачу з Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, у м. Вінниці.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач протиправно припинив право постійного користування земельною ділянкою, спірне рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, прийнятим із порушенням процедури, перевищенням повноважень, за неналежних підстав та відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 902/834/23, рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в позові про визнання незаконними та скасування пунктів 1 та 1.2 рішення відповідача від 26.05.2023 № 1677, відмовлено.
24.04.2025 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення релігійній громаді права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Кириченко О.В. Виконавчого комітету Вінницької міської ради Вінницької області від 21.05.2025 № 79021021, розглянувши заяву від 15.05.2025 відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.20211 року № 1141, встановивши наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: відповідно до умов договору суперфіцію від 26.07.2016 відсутні відомості про дострокове припинення права суперфіцію у зв'язку із припиненням права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102 суперфіціаром та скасування дозволу власника на укладення договору суперфіцію. Крім того, із заявою про припинення права забудови земельної ділянки (суперфіцій) з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102 звернулась неналежна особа, тобто не сторона по договору.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача до відповідачів про визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки від 26.07.2016 та скасування державної реєстрації іншого речового права на об'єкт нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір суперфіцію укладений відповідачами без залучення власника земельної ділянки, - не уповноваженим належним чином суперфіціаром, що суперечить приписам ст. 102-1 ЗК України, ст. 413 ЦК України та є підставою для визнання його недійсним, а також скасування державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016) - право забудови (супефіцій) земельної ділянки.
Надаючи оцінку обставинам у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.
Статею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Частиною 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Глава 15 ЗК України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).
Статтею 95 ЗК України встановлено права землекористувачів, якими визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Відповідно до ст. 141 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення з позовом) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 413 ЦK України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Як зазначено в п. 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як встановлено апеляційним судом, земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука, належить до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади, від імені якої розпорядження здійснює Вінницька міська рада.
Разом з тим, земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102 належала на праві постійного користування Релігійній Громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця на підставі рішення Якушинецької сільської ради від 31.03.2010 та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 019770, виданого 06.07.2011.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.07.2016 між Релігійною громадою Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця та Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая укладено договір суперфіцію на забудову комунальної земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102.
В той же час, суд звертає увагу на те, що позивачем прийнято рішення № 1677 від 26.05.2023, яким припинено Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102 та скасовано п. 1 додатку 3 до рішення міської ради від 29.04.2016 № 254 про надання дозволу на укладання договору суперфіцію Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця з Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102.
При цьому, рішеннями суду у справах № 902/862/23 та № 902/834/23, які набрали законної сили, суд відмовив у позові про визнання незаконними та скасування пунктів 1 та 1.2 рішення міської ради від 26.05.2023 № 1677, та 24.04.2025 в державний реєстр внесено запис про припинення релігійній громаді права постійного користування земельною ділянкою площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102.
В той же час, Верховний Суд, розглядаючи справу № 902/862/23, виснував, що з огляду на те, що договір суперфіцію від 26.07.2016 укладено не власником земельної ділянки, прав користування спірною земельною ділянкою у Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая (суперфіціарія) не виникло. За таких обставин, відсутні підстави вважати Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая добросовісним користувачем спірної земельної ділянки (абзаци 4-5 стор. 8 постанови Верховного Суду від 26.02.2025).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів зазначає, що саме позивач - Вінницька міська рада є особою, якій належить право володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, а вчинення дій щодо майна позивача поза його волею обмежує право останнього, передбачене ст. ст. 317, 319 ЦК України.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки спірний договір суперфіцію укладено не власником земельної ділянки, а відповідач-1 розпорядився земельною ділянкою, власником якої він не являється, тому вимога позивача про визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Ващука, укладеного 26.07.2016 між Релігійною громадою Хрестовоздвиженського храму УПЦ м. Вінниця та Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая підлягає задоволенню.
При цьому безпідставними є доводи відповідача-2 про схвалення спірного договору діями позивача з огляду на те, що спірний договір не укладався з позивачем, а тому з його сторони (уповноважених осіб) не було перевищення повноважень.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації іншого речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016) - право забудови (супефіцій) земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, площею 2,0 га за Вінницьким приватним православним навчально-виховним комплексом Святого Миколая, то суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У постанові від 08.02.2022 по справі № 209/3085/20, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки.
Повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 672/386/20.
Можливість застосування такого способу захисту як скасування державної реєстрації прав підтверджено Великою Палатою Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15.
При визначенні ефективного способу захисту прав суд враховує чинну редакцію пунктів 1-3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (з 26.07.2022 у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" від 12.05.2022 № 2255-IX).
Правові висновки відносно необхідності врахування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими визначено правові підстави внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наведено у постановах Верховного суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19.
Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, спірна земельна ділянка кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, площею 2,0 га, перебуває у власності територіальної громади в особі Вінницької міської ради.
Звертаючись до суду із вимогою про скасування державної реєстрації іншого речового права, позивач намагається відновити право комунальної власності на спірну земельну ділянку.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дана позовна вимога відповідає ефективним способам захисту порушених прав та є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору суперфіцію. Така вимога заявлена з метою повного та ефективного захисту порушених прав та інтересів територіальної громади.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про скасування державної реєстрації іншого речового права на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний індекс 15731983 від 03.08.2016) - право забудови (супефіцій) земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:05:001:0102, площею 2,0 га за Вінницьким приватним православним навчально - виховним комплексом Святого Микола, підлягає задоволенню.
При цьому безпідставними є посилання скаржника на застосування механізму реституції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, оскільки предметом розгляду вказаної справи є визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів та стягнення грошової компенсації за належну частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна, тобто спір не є подібним до правовідносин, що виникли у даній справі.
Щодо заяви відповідач-2 про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
Суд першої інстанції, встановивши факт порушення прав Вінницької міської ради, оскільки договір суперфіцію є правочином щодо права користування чужим майном, в даному випадку земельною ділянкою для забудови,прийшов до висновку,що обмеження прав позивача внаслідок дії та виконання договору є триваючим правопорушенням. З огляду на що, власник земельної ділянки має право звернутися із позовом до суду протягом усього строку дії договору суперфіцію.
Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вказує, що Закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення". Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. В окремих випадках специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність правопорушення, що триває.
В той же час, у даній справі позовними вимогами є визнання недійсним договору суперфіцію від 26.07.2016, при цьому, у даному випадку, укладення оспорюваного правочину не можна вважати триваючим правопорушенням, оскільки на відміну від триваючих правопорушень, які характеризуються безперервною протиправною дією, укладення правочину не є таким, а є дією сторін договору, яка має наслідки в момент її вчинення.
Із урахуванням викладеного, у спірних правовідносинах, які склались між сторонами договору у цій справі, про існування триваючого правопорушення не йдеться, а тому висновок суду першої інстанції є таким, що не відповідає вимогам закону.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для спірних відносин про визнання недійсним договору застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України). При дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з'ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися саме позивач.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що у справах № 902/862/23 та №902/834/23, відповідачами фактично оспорювалося право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0 га, кадастровий номер 0520688900:05:001:0102, а саме рішення позивача №1677 від 26.05.2023, яким припинено Релігійній громаді Хрестовоздвиженського храму УПЦ м.Вінниця право постійного користування земельною ділянкою та скасовано рішення про надання дозволу на укладання договору суперфіцію відповідачам.
Отже, оскільки право відповідача-2 користування земельною ділянкою для забудови, витікає саме із правочину, а право постійного користування, яке належало відповідачу-1 оспорювалося у двох судових справах, тому саме з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі № 902/834/23 (30.10.2024) для міської ради стало очевидним припинення (відсутність) права постійного користування земельною ділянкою релігійною громадою, з якого витікало право суперфіцію за спірним договором .
З того часу ( 30 жовтня 2024) для Вінницької міської Ради почався перебіг строку позовної давності,який на момент звернення з даним позовом до суду пропущений не був.
Апеляційний господарський суд вказує, що в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, відповідач-2 висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову не спростував, а його посилання є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини
За таких обставин, Північно - західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача-2 слід залишити без задоволення, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду покладається на скаржника згідно з ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу Святого Миколая на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.11.2025 у справі № 902/1168/25 - залишити без задоволення, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінити, виклавши її в редакції даної постанови.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений 04 лютого 2026
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.