Справа № 991/12145/25
Провадження №11-сс/991/69/26
29 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з власних
технічних засобів),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 листопада 2025 року, якою накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №52025000000000063 від 07 лютого 2025 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 369 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 листопада 2025 року задоволено клопотання детектива, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладено арешт на належний ОСОБА_7 автомобіль та вилучені під час обшуку грошові кошти.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисником ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в який останній просив поновити строк на оскарження рішення, поважність причин пропуску якого обґрунтував постановленням ухвали без повідомлення та виклику скаржника. В обґрунтування самої апеляційної скарги зазначав, що викладені в оскаржуваній ухвалі мотиви задоволення клопотання детектива про арешт вилучених під час обшуку грошових коштів у сумі 14 500 доларів США, суперечать тим, що були викладені в рішенні слідчого судді від 20 листопада 2025, яким в арешті вказаних коштів було відмовлено. Крім того, на думку захисника, в оскаржуваній ухвалі не наведено доказів на підтвердження обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального провадження саме ОСОБА_7 або взагалі її причетність до нього.
Належним чином повідомлена про час та місце судового засідання власниця майна ОСОБА_7 до суду не з'явилась, що не є перешкодою апеляційному розгляду згідно ст.405 КПК України.
В судовому засіданні захисник апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив її задовольнити та скасувати накладений слідчим суддею арешт. Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав рішення слідчого судді законним та мотивованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями п.3 ч.2, ч.3 ст.395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення.
Оскільки ухвалу постановлено слідчим суддею 25 листопада 2025 року у закритому судовому засіданні, без виклику власника майна, перебіг строку на її апеляційне оскарження для підозрюваної розпочався з дня наступного після отримання стороною захисту копії такого рішення, а саме 26 грудня 2025 року, та мав закінчитись 31 грудня 2025 року.
Враховуючи, що захисник ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду зі скаргою 29 грудня 2025 року, тобто у межах строку на апеляційне оскарження, колегія суддів вважає строк на апеляційне оскарження не пропущеним, у зв'язку з чим підстави для його поновлення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №52025000000000063 від 07 лютого 2025 року.
В межах вказаного провадження 18 листопада 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні за попередньою змовою групою осіб з суддею Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_8 підбурювання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до висловлення пропозиції та до надання неправомірної вигоди в сумі 10 000 доларів США судді ОСОБА_11 за прийняття рішення на користь ОСОБА_9 .
В ході досудового розслідування встановлено, що у провадженні судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_11 перебувала справа за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання правочинів удаваними, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ.
10 березня 2024 року у невстановлений досудовим розслідуванням час у ресторані «Апшерон» за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 20/3, відбулася зустріч ОСОБА_9 , ОСОБА_15 та судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_8 .
Під час зустрічі ОСОБА_9 повідомила ОСОБА_8 деталі судової справи та відомості про те, що її розгляд здійснюється суддею ОСОБА_11 .
У цей час у ОСОБА_8 виник умисел, спрямований на підбурення ОСОБА_9 до висловлення пропозиції та надання неправомірної вигоди судді ОСОБА_11 за прийняття рішення у справі на користь відповідача. Маючи відповідні знання та розуміючи, що його протиправні дії можуть бути задокументовані працівниками правоохоронних органів, ОСОБА_8 прийняв рішення залучити до вчинення злочину свою сестру - адвоката ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , користуючись своїм авторитетом судді, переконав ОСОБА_9 в необхідності залучити як адвоката, яка надасть правову допомогу ОСОБА_7 . Крім того, щоб посилити свій вплив на ОСОБА_9 і переконати дослухатись до його порад, зателефонував, з його слів, судді ОСОБА_11 та обговорив деякі деталі справи. Також, продовжуючи переконувати ОСОБА_9 , повідомив, що вказаний ним адвокат ОСОБА_7 має можливість позапроцесуального спілкування з суддею ОСОБА_11 ОСОБА_9 надала згоду на залучення до розгляду справи адвоката ОСОБА_7 . Після вказаної зустрічи за невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_7 вступила в попередню злочинну змову з ОСОБА_8 . Вони розподілили ролі під час вчинення злочину, відповідно до яких ОСОБА_7 шляхом умовлянь і створення умов для переконання ОСОБА_9 у вигідності такої поведінки мала підбурити її до надання неправомірної вигоди судді ОСОБА_11 у розмірі 10 000 доларів США, а ОСОБА_8 , користуючись своїм авторитетом судді, повинен підтверджувати вигідність таких дій для ОСОБА_9 та необхідність надання неправомірної вигоди для судді у випадку звернення до нього.
Після цього ОСОБА_9 , діючи за вказівкою ОСОБА_8 , уклала зі ОСОБА_7 договір про надання правової допомоги. Сума гонорару, за домовленістю, склала 1000 доларів США та за участь у кожному судовому засіданні -100 доларів США.
Далі, реалізуючи спільний злочинний умисел із ОСОБА_8 , ОСОБА_7 після засідання у справі зателефонувала ОСОБА_9 та повідомила про сумніви судді з приводу наданих доказів і намір поділити спірне майно, такими своїми діями формуючи у ОСОБА_9 переконання у неможливості отримання позитивного результату законним способом.
Також після чергового засідання, ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, у ході телефонної розмови повідомила ОСОБА_9 , що суддю повністю не влаштовують надані документи та її позиція - поділити майно, але за умови надання їй неправомірної вигоди в розмірі 10 000 доларів США (що відповідно до курсу НБУ на 23 серпня 2024 року становило 412 881 грн), вона прийме рішення на користь ОСОБА_9 . Також зазначила, що в разі відмови аналогічна пропозиція буде зроблена іншій стороні. Таким чином, ОСОБА_7 , реалізовуючи спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, сформувала у ОСОБА_9 стійке переконання, що отримання позитивного результату в ході розгляду судової справи законним способом неможливе, і для задоволення законних потреб їй необхідно надати неправомірну вигоду судді.
ОСОБА_7 28 січня 2025 року продовжуючи реалізовувати спільний із ОСОБА_8 злочинний умисел, у ході телефонної розмови висловлювала умовляння та переконувала ОСОБА_9 в необхідності висловити пропозицію та надати неправомірну вигоду в розмірі 10 000 доларів США судді ОСОБА_11 за прийняття рішення у справі на її користь.
У результаті умисних дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ОСОБА_9 сформувалось стійке переконання в неможливості отримання позитивного результату законним способом та необхідності висловити пропозицію і надати неправомірну вигоду судді ОСОБА_11 в розмірі 10 000 доларів США.
ОСОБА_9 , розуміючи, що відмова призведе до прийняття рішення на користь позивача, але не маючи наміру вчиняти протиправні дії, попросила свого знайомого ОСОБА_10 , який є свідком у цивільній справі, звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, що той і зробив 07 лютого 2025 року.
14 лютого 2025 року в приміщенні ресторану «Соло» за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 11 А, відбувалася зустріч ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під час якої вони, використовуючи свій авторитет як фахівців в галузі права та можливість позапроцесуально спілкуватися з суддею ОСОБА_11 , вживаючи заходів конспірації, з метою спонукання ОСОБА_10 і, відповідно, ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду судді ОСОБА_11 запевнили в необхідності це зробити, щоб отримати у справі рішення на користь ОСОБА_9 . При цьому вони зазначили, що кошти можна розділити на дві рівні частини.
У подальшому, 17 лютого 2025 року ОСОБА_7 зателефонувала ОСОБА_9 та продовжила схиляти її до надання судді ОСОБА_11 неправомірної вигоди, на що ОСОБА_9 не маючи наміру вчиняти протиправні дії, але розуміючи, що законне рішення не буде прийняте в разі її відмови, погодилася. Під час розмови вони узгодили надання коштів двома рівними частинами.
ОСОБА_10 17 лютого 2025 року за домовленістю зі ОСОБА_7 прибув до офісу, яким вона користується, за адресою: АДРЕСА_1 та на виконання раніше озвучених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 умов передав їй грошові кошти в розмірі 5000 доларів США для судді ОСОБА_11 за прийняття нею рішення на користь ОСОБА_9 у справі. Того ж дня ОСОБА_7 підтвердила ОСОБА_9 отримання від ОСОБА_10 половини неправомірної вигоди для судді ОСОБА_11
16 травня 2025 року відбулась зустріч ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в офісному приміщені за адресою: АДРЕСА_1, у ході якої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за допомогою гучного зв'язку під час телефонної розмови, вживаючи заходів конспірації, використовуючи власний авторитет, шляхом переконання продовжили запевняти ОСОБА_9 у правильності вчинених дій та необхідності їх продовження, а саме наданні судді ОСОБА_11 другої частини неправомірної вигоди в розмірі 5000 доларів США, а також озвучили способи їх передачі, зокрема, шляхом переказу через обмінний пункт або на криптогаманець.
Тобто ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продовжили узгоджено вчиняти дії, спрямовані на підбурювання ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди в загальній сумі 10 000 доларів США судді ОСОБА_11 за прийняття нею рішення на користь ОСОБА_9 у справі.
Далі, ОСОБА_7 28 жовтня 2025 року у телефонній розмові з ОСОБА_9 зазначила, що приблизно наприкінці листопада відбудеться останнє засідання у справі, на яке ОСОБА_9 повинна приїхати, щоб до винесення суддею рішення надати їй другу частину неправомірної вигоди в розмірі 5000 доларів США.
Так, 05 листопада 2025 року ОСОБА_7 шляхом надсилання повідомлення сповістила ОСОБА_9 , що останнє засідання призначене на 14 листопада 2025 року, а 10 листопада 2025 року під час телефонної розмови знову підтвердила, що ОСОБА_9 має приїхати та надати судді ОСОБА_11 другу частину неправомірної вигоди.
14 листопада 2025 року ОСОБА_9 за домовленістю зі ОСОБА_7 прибула до кафе біля офісу по АДРЕСА_1. ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати спільний із ОСОБА_8 умисел, повідомила ОСОБА_9 деталі рішення, яке готується прийняти ОСОБА_11 , запевнивши, що для законності рішення, щоб воно не було скасовано в апеляційній інстанції, необхідно все ж поділити вартість автомобіля. Після цього ОСОБА_7 наполягала на передачі ОСОБА_9 судді ОСОБА_11 другої половини неправомірної вигоди, після чого вони пройшли до офісу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Де ОСОБА_9 на виконання озвучених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 умов, передала ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 5000 доларів США для судді ОСОБА_11 за прийняття нею рішення на користь ОСОБА_9 у справі.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_7 колегією судів відхиляються. Обставини кримінального провадження, які розслідуються детективами НАБУ, свідчать про можливу причетність останньої до злочину, який розслідуються в кримінальному провадженні №52025000000000063 від 07 лютого 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.
За практикою ЄСПЛ, зокрема в рішеннях «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), «Лабітапроти Італії» (Labita v. Italy), «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану» (Ilgar Mammadov v. Azerbaijan), «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) наявність «обґрунтованої підозри» передбачає існування фактів та інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ця особа могла вчинити злочин. Факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як такі, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри можливої причетності останньої до кримінальних правопорушень, за викладених у клопотанні обставин. Колегія з таким висновком слідчого судді погоджується і, відхиляючі доводи сторони захисту, зазначає, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 369 КК України підтверджується зібраними на даному етапі досудового розслідування даними, зокрема, протоколом НСРД від 02 квітня 2025 року (т.2 а.с.70-71), протоколом НСРД контроль за вчиненням злочину від 02 квітня 2025 року (т.2 а.с. 95-96), протоколом НСРД аудіо-відеоконтроль від 02 квітня 2025 року (т.2 а.с. 97-99), протоколом НСРД від 17 листопада 2025 року (т.2 а.с.239-242).
Даючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо безпідставності арешту вилучених під час обшуку грошових коштів у сумі 14 500 доларів США колегія суддів зазначає.
14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду детективами Національного бюро за адресою: м. Одеса, вул. Каманіна, буд. 16А, проведено обшук транспортного засобу марки BMW 328I, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , що належить підозрюваній ОСОБА_7 , в ході якого виявлено та тимчасово вилучено, зокрема, грошові кошти в розмірі 12 000 доларів США та 2 500 доларів США.
З огляду на повідомлення ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, детектив вважав, що у підозрюваної є вагомі підстави для вчинення дій щодо відчуження майна, у зв'язку з чим звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_7 , а саме: автомобіль марки BMW 328І, державний номерний знак НОМЕР_1 , а також грошові кошти в розмірі 14500 доларів США.
Ухвалою слідчого судді від 25 листопада 2025 року зазначене клопотання детектива було задоволено, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладено арешт на зазначене майно.
Колегія суддів з таким висновком слідчого судді погоджується лише частково.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369, а тому наявні достатні підстави вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що клопотання детектива НАБУ про арешт грошових коштів підозрюваної ОСОБА_7 у розмірі 14500 доларів США, з метою конфіскації, як виду покарання, вилучених під час обшуку 14 листопада 2025 року, вже було предметом розгляду слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Рішенням від 20 листопада 2025 року у задоволенні клопотання детектива в частині, що стосувалась накладення арешту на грошові кошти у розмірі 14500 доларів США, відмовлено. В обґрунтування рішення слідчий суддя зазначав, що дозвіл на проведення обшуку автомобіля ОСОБА_16 надавався з метою відшукання, зокрема, лише грошових коштів, які є предметом неправомірної вигоди, однак віднайдені під час обшуку грошові кошти в розмірі 14 500 доларів США до таких не відносяться. Прокурор зазначене рішення не оскаржував, воно набрало законної сили та підлягає виконанню. Звертаючись повторно до слідчого судді з аналогічним клопотанням, детектив фактично вдався до перегляду рішення слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 листопада 2025 року всупереч визначеному законом порядку апеляційного оскарження судових рішень, не наводячи в клопотанні додаткових в порівнянні з тими, що були предметом перевірки й оцінки слідчого судді, підстав для арешту майна.
Вищенаведеним обставинам повторного звернення детектива з клопотанням про арешт майна ОСОБА_7 слідчий суддя уваги не приділив та не перевірив, що питання арешту такого майна було предметом перевірки в ухвалі від 20 листопада 2025 року. При цьому ухваливши рішення від 25 листопада 2025 року та задовільнивши клопотання про арешт грошових коштів слідчий суддя, не посилаючись на підстави ухвалення такого рішення, які б були відмінні від тих, що перевірялись ним в ухвалі від 20 листопада 2025 року, що в установленому порядку набрала законної сили, допустив існування двох протилежних за змістом судових рішень всупереч статті 129-1 Конституції України, за якою судове рішення, що набрало законної сили є обов'язковим для виконання, контроль за чим здійснює суд. За таких обставин, з огляду на те, що в арешті коштів слідчим суддею в ухвалі від 20 листопада 2025 року, яка набрала законної сили, обґрунтовано відмовлено, оскаржена ухвала слідчого судді в цій частині підлягає скасуванню. Крім того, накладення арешту на грошові кошти для забезпечення конфіскації майна як виду покарання не відповідає меті обшуку, що встановлена в ст.234 КПК України, а також підставам тимчасового вилучення майна, передбаченим ст. 167 КПК України.
На підставі вищевикладеного, враховуючи встановлені судом обставини, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині арешту грошових коштів з постановленням у скасованій частині нової відповідно до п.2 ч.3 ст.407 КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовільнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 листопада 2025 року скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти у розмірі 14500 доларів США.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання детектива в цій частині відмовити.
В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3