Постанова від 28.01.2026 по справі 991/940/25

справа № 991/940/25

провадження № 22-ц/991/5/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів Глотова М.С., Калугіноі І.О.,

за участю секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,

представника позивача прокурора Пономаренка О.А.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лілякова О.А.,

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мальцевої Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лілякова Олексія Анатолійовича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мальцевої Галини Юріївни на рішення Вищого антикорупційного суду (головуючий суддя Шкодін Я.В., судді Задорожна Л.І., Федоров О.В.) від 03 жовтня 2025 року (рішення ухвалено у м.Києві, дата складання повного тексту рішення 03 жовтня 2025 року) у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) звернулась до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому прокурор просив:

1. Визнати необґрунтованими активи:

- транспортний засіб, автомобіль марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN: НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб, автомобіль марки «Lexus» модель «NX200», д.н.з. « НОМЕР_3 », VIN: НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .

2. Стягнути в дохід держави шляхом звернення стягнення на:

- автомобіль марки «Lexus» модель «NX200», VIN: НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- грошові кошти у розмірі 1 598 030 грн., еквівалентні вартості автомобілю марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», VIN: НОМЕР_2 , на момент його придбання.

17 квітня 2025 року до закінчення підготовчого засідання Вищого антикорупційного суду у цій справі, прокурором подано заяву про уточнення позовних вимог шляхом викладення п.2 прохальної частини позовної заяви в такій редакції:

«2. Стягнути в дохід держави шляхом звернення стягнення:

- солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 825 000 грн., еквівалентних вартості придбання автомобіля марки «Lexus» модель «NX200», VIN: НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 598 030 грн., еквівалентних вартості придбання автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», VIN: НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Виступаючи з промовою у судових дебатах прокурор просив:

1. Визнати необґрунтованими активи:

2. Стягнути в дохід держави шляхом звернення стягнення на:

- автомобіль марки «Lexus» модель «NX200», VIN: НОМЕР_4 ;

- солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 598 030 грн., еквівалентні вартості автомобілю марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», VIN: НОМЕР_2 на момент його придбання.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави задоволено частково, вирішено визнати необґрунтованим активом автомобіль марки «Toyota Camry Hybrid», номер кузова « НОМЕР_2 », 2022 року випуску, та стягнути в дохід держави його вартість на день набуття (18 жовтня 2022 року ) 1 598 030 (один мільйон п'ятсот дев'яносто вісім тисяч тридцять) грн. в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:

- стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015 (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч п'ятнадцять) грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015 (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч п'ятнадцять) грн.

Визнано необґрунтованим активом автомобіль марки «Lexus» модель «NX200», VIN: НОМЕР_4 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , та стягнути його в дохід держави, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ліляков О.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року у частині, що стосується визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Toyota Camry Hybrid» та стягнення в дохід держави його вартості на день набуття (18 жовтня 2022 року) 1 598 030 грн. в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: стягнення з ОСОБА_1 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015 грн.; стягнення з ОСОБА_2 у дохід держави від вартості необґрунтованого активу у сумі 799 015 грн., а також визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Lexus» модель «NX200», право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , та стягнення його в дохід держави. При апеляційному перегляді справи врахувати, що судом першої інстанції позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави задоволено частково, зокрема, відмовлено в позові до ОСОБА_1 , оскаржуване рішення в цій частині залишити без змін. Ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у позові в частині, що стосується визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Toyota Camry Hybrid» та стягнення в дохід держави його вартості на день набуття (18 жовтня 2022 року) 1 598 030 грн. у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , провадження в частині позову про визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Lexus» модель «NX200», право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , та стягнення його в дохід держави - закрити.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ліляков О.А. посилався на наступні доводи.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 мав намір чи погоджував (координував) поведінку ОСОБА_2 під час придбання нею спірних транспортних засобів, навпаки, саме остання вчиняла усі необхідні дії щодо вказаного майна. Відповідні доводи, які обґрунтовують дану позицію, раніше неодноразово наводились під час розгляду справи. Водночас під час розгляду справи в судовому засіданні допитано 7 свідків ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), які повністю спростували всі доводи позивача.

При ухваленні рішення суд всупереч ч.1 ст.13, ч.2 ст.264 ЦПК вийшов за межі позовних вимог, визначених ним після прийняття 17 квітня 2025 року заяви прокурора про зміну предмету позову.

Крім того, судом не застосовано положення ч.1 ст.58 Конституції України та п.п.1 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення» від 17 червня 2025 року №4496-ІХ, згідно з якими збільшено вартісну межу цивільно-правової відповідальності у грошовому еквіваленті в контексті пред'явлення позову в справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мальцева Г.Ю. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року в частині визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Toyota Camry Hybrid» та стягнення в дохід держави його вартість на день набуття (18 жовтня 2022 року ) 1 598 030 грн. в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також в частині визнання необґрунтованим активом автомобіля марки «Lexus» модель «NX200», право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 , та стягнення його в дохід держави, і постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мальцева Г.Ю. посилалась на наступні доводи.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив лише з вірогідностей та припущень, залишаючи поза увагою відсутність належних та допустимих доказів, які б доводили зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджував позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Навпаки, придбання автомобілів здійснювалось саме ОСОБА_2 , що підтверджено письмовими доказами.

Планування покупок вказаних автомобілів здійснювалось ОСОБА_2 спільно та за згодою ОСОБА_12 , з яким вона проживала однією сім'єю в період з 2009 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та мала спільний сімейний бюджет, що підтвердили допитані в суді свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Таким чином у матеріалах справи відсутні жодні докази, які б вказували, що ОСОБА_1 доручав ОСОБА_2 придбання автомобілів.

Прокурор в позові також посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, на підтвердження чого вказував на акти виконаних робіт по автомобілю марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» від 19 жовтня 2022 року, 02 березня 2023 року, 23 березня 2023 року, 25 липня 2023 року, 04 січня 2024 року, 19 лютого 2024 року та по автомобілю марки «Lexus» модель «NX200» від 06 грудня 2023 року, 26 лютого 2024 року та 17 квітня 2024 року, де нібито вказаний телефон ОСОБА_1 .

Разом з цим, на переконання представника, вказівка ТОВ «АРТСІТІ» телефона будь-якої особи, ще не доводить обставини, що виконання робіт відбувалось безпосередньо за участі такої особи.

Крім того, акт виконаних робіт від 06 грудня 2023 року не містить будь-яких підписів та печаток, тобто обов'язкових реквізитів документу, а тому не може вважатись належним та допустимим доказом.

Акт виконаних робіт від 17 квітня 2024 року є неналежним доказом у справі, так як з 21 березня 2024 року ОСОБА_1 звільнився зі служби та не відноситься до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а тому будь-які обставини в період після його звільнення не можуть входити до предмету доказування та не мають значення для розгляду справи.

Також представник вказувала, що суд не повинен брати до уваги обставини того, що 09 квітня 2024 року ОСОБА_2 внесла до реєстраційної картки транспортного засобу як користувача автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» ОСОБА_1 , так як дії щодо активу повинна вчиняти саме особа, уповноважена на виконання функцій держави, а на час надання ОСОБА_2 право керування автомобілем ОСОБА_1 , останній вже не був військовослужбовцем.

З аналогічних підстав не є належними доказами відео з обшуків проведених за участі ОСОБА_1 15 листопада 2024 року, так як на час проведення обушків ОСОБА_1 вже не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Вважала, що зазначення в шести актах виконаних робіт телефону ОСОБА_1 та здійснення ним однієї поїздки до Львівської області за кермом спірного автомобіля не свідчить про те, що ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Тим більш внесення до одного акту виконаних робіт телефону ОСОБА_1 не свідчить про те, що ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

При цьому, як вважала представник, в матеріалах справи є достатньо доказів, які підтверджують, що ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_12 за рахунок законних доходів набули спірні автомобілі.

Крім того, на думку представника, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, вийшов за межі заявленого позову, чим грубо порушив норми процесуального права, самостійно визначаючи позовні вимоги прокурора, оскільки позивачем не заявлені такі позовні вимоги, які задоволені судовим рішенням, що суперечить основним принципам цивільного судочинства.

Також, оскільки на час звернення прокурора до суду із позовом (17 квітня 2025 року) спірний автомобіль марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» вже не перебував у власності ОСОБА_2 , а тому представник вважала, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 щодо стягнення з неї «еквіваленту вартості придбання» спірного автомобіля заявлені із порушенням процесуального права. Таким чином в частині позовних вимог щодо автомобіля «Toyota» модель «Camry Hybrid» ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.

Позиції учасників справи.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ліляков О.А. в судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мальцева Г.Ю. в судовому засіданні подану нею апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Представник позивача прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Пономаренко О.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Інші учасники судового провадження, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явилися, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомили. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК).

Мотиви суду.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 ЦПК різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК).

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави визначені Главою 12 ЦПК (ст.290-292 ЦПК).

Так, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) (ч.1 ст.290 ЦПК).

Такий позов може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (ч.4 ст.290 ЦПК).

Відповідно до п.3 ч.8 ст.290 ЦПК для цілей глави 12 цього Кодексу особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п.1 та у пп. «ґ» п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 4496-IX від 17 червня 2025 року, що набрав чинності 17 липня 2025 року).

Згідно з абз.2 ч.2 ст.290 ЦПК (у редакції станом на дату подання позову) позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (далі - Закон № 263-ІХ від 31 жовтня 2019 року), якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 Кримінального кодексу України. Законом №4496-IX від 17 червня 2025 року, що набрав чинності 17 липня 2025 року, до наведеної норми внесені зміни і встановлено, що різниця між вартістю активів і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має у 750 і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 Кримінального кодексу України. За правилами ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, тому під час установлення відповідної різниці між вартістю активу і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суди мають керуватись нормами ЦПК, чинними на день ухвалення відповідного судового рішення.

Вказаний у ч.2 ст.290 ЦПК Закон №263-ІХ від 31 жовтня 2019 року набув чинності 28 листопада 2019 року.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 липня 2019 року встановлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2 007 грн. Тобто для пред'явлення відповідного позову мінімальна різниця між вартістю активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, становить 750 х 2 007 = 1 505 250 грн.

Під терміном «активи» розуміються грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п.1 ч.8 ст.290 ЦПК).

Для визначення вартості таких активів застосовується вартість їх набуття, а в разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч.3 ст.290 ЦПК).

Термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема визначених п.7 і п.8 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» (п.5 ч.8 ст.290 ЦПК). Так, у п.7, 8 ч.1 ст.46 Закону визначені такі джерела доходів: заробітна плата (грошове забезпечення), отримана як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи (п.7); наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються в банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах (п.8).

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ч.1 ст.291 ЦПК).

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК).

Тобто законом визначений стандарт доказування в цій категорії справ - перевага сукупності доказів, які є більш переконливими. Фактично йдеться про стандарт переваги більш вагомих доказів, за якого тягар доказування виконано, якщо доведено, що суб'єктивна ймовірність того, що оспорюваний факт був, перевищує вірогідність зворотного.

Використаний у національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підстави вважати, що факт скоріше має місце. Цей стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Передбачений ст.12 ЦПК принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальним принципом диспозитивності, закріпленим у ст.13 ЦПК, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Також у цій категорії справ тягар доведення обґрунтованості активів (спростування необґрунтованості) покладається на відповідача за наявності двох умов: достатньої доведеності зв'язку активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та доведеності, що наявна визначена ч.2 ст.290 ЦПК різниця між вартістю таких активів та законними доходами такої особи.

Активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави (ч.1 ст.292 ЦПК).

Виходячи з практики ЄСПЛ показовим при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява №36862/05 від 12 травня 2015 року), за яким, зважаючи на такі міжнародні правові механізми як Конвенція ООН проти корупції від 2005 року, Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і двох відповідних Конвенцій Ради Європи від 1990 та 2005 рр. щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Суд зазначає, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов'язане із серйозними кримінальними злочинами, зокрема такими, як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення у цих злочинах. По-друге, тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватись не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, які були отримані шляхом конвертування або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішані з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним. Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі [§105].

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду від 03 жовтня 2025 року в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про їх залишення без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, виходячи з наступного.

При апеляційному перегляді оскаржуваного рішення судом встановлено наступне.

Позовні вимоги ґрунтувались на доводах про необґрунтованість активів, зокрема автомобілів марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» вартістю 1 598 030 грн. та марки «Lexus» модель «NX200» вартістю 1 825 000 грн., набутих ОСОБА_1 під час зайняття посади керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 2022-2023 років, та їх стягнення в дохід держави. Як стверджував представник позивача вказані активи набуто ОСОБА_2 за дорученням ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які опосередковано вчиняли із такими активами дії, тотожні за змістом праву розпорядження ними. При цьому, витрати ОСОБА_2 , понесені на придбання зазначених автомобілів вартістю 1 598 030 грн. та 1 825 000 грн. є неспівмірними з її законними доходами, навіть за весь період її трудової діяльності. Водночас, аналіз банківських виписок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 січня 2022 року по 18 жовтня 2022 року та з 19 жовтня 2022 року по 23 березня 2023 року свідчить, що розмір його витрат перевищує розмір його законних доходів, а тому він не міг використати такі його кошти для придбання активу. Крім того, за встановлених позивачем обставин, розмір витрат ОСОБА_1 за вказаний період співмірний або перевищує розмір її законних доходів, а тому вона також не могла використати свої грошові кошти на придбання активу.

У відзиві на позовну заяву та у своїх поясненнях під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ліляков О.А. зазначив, зокрема, що відповідач ОСОБА_1 не визнає пред'явленого до нього позову повністю, вважає, що надані позивачем докази не є належними і не підтверджують вимог, заявлених до нього. Вказав, що обидва транспортні засоби, як автомобіль марки «Toyota», так і автомобіль марки «Lexus», були придбані ОСОБА_2 частково за заощаджені кошти, які не належали ОСОБА_1 , а частково за кошти, отримані нею в якості позики. Докази, які підтверджують ці факти, є у ОСОБА_2 . Усі рішення, дії та розпорядження цими транспортними засобами приймалися ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , а після смерті останнього ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - самою ОСОБА_2 , висновки прокурора про доведеність придбання ОСОБА_2 двох автомобілів «за дорученням» ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, а у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 мав намір чи погоджував (координував) поведінку ОСОБА_2 під час придбання нею спірних транспортних засобів.

Також, у відзиві на позовну заяву та у своїх поясненнях під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мальцева Г.Ю. зазначила, зокрема, що ОСОБА_2 категорично не згодна з позовом та наполягає на тому, що набуваючи у власність зазначені автомобілі, вона не виконувала жодного доручення та не діяла в інтересах ані ОСОБА_1 , ні ОСОБА_1 , хоча останні є її близькими родичами, та інколи вона надавала їм право керування цими автомобілями, що обумовлено поточною побутовою ситуацією в їх родині. Також зазначила, що ані ОСОБА_1 , ні ОСОБА_1 не мали права розпорядження вказаними автомобілями, у тому числі шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна, а всі активні дії по здійсненню права розпорядження вищезазначеними автомобілями та всі усвідомлені вольові акти приймала виключно ОСОБА_2 , як власник майна, та її співмешканець ОСОБА_12 . Вказала, що ОСОБА_2 забезпечена роботою, житлом та має присадибну земельну ділянку у розмірі 1209 кв.м., з 2009 року проживала однією сім'єю із ОСОБА_12 без реєстрації шлюбу, який у свою чергу був професійним водієм та займався перевезеннями, періодично працював за кордоном та постійно відкладав готівкові заощадження, які конвертував у долари США і станом на серпень-вересень 2022 року мав валютні заощадження у розмірі 20 тис. доларів США, що може бути доведено в судовому засіданні показами відповідних свідків. У другій половині 2022 року на початку 2023 року ОСОБА_12 планував придбання власних автомобілів у кількості двох одиниць, зокрема для реалізації своїх комерційних інтересів. Для придбання першого автомобіля марки «Toyota» ОСОБА_12 на початку жовтня 2022 року позичив у ОСОБА_11 ще додатково 20 тис. доларів США, а автомобіль марки «Lexus» був придбаний ОСОБА_12 повністю на позичені у ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 45 тис. доларів США. Позичальником у обох випадках виступала ОСОБА_2 , оскільки саме на неї оформлювалося придбання автомобілів. Під час оформлення автомобіля марки «Toyota» у автосалоні разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_12 був присутній ОСОБА_1 , з яким на цей час уже мешкала дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , який зробив передоплату за автомобіль, оскільки ОСОБА_12 взяв з собою лише валюту, з умовою, що продавець ТОВ «Артсіті» потім поверне ОСОБА_1 попередньо внесену ним суму. Також, оскільки ОСОБА_1 у цей період перебував у м. Харкові, то зв'язок з автосалоном здійснювався також через нього. Крім того, у салоні був залишений і імейл ОСОБА_1 , оскільки ані ОСОБА_2 , ні ОСОБА_12 не мали такого. Під час отримання ОСОБА_2 автомобіля марки «Toyota» був присутній також ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_12 в цей час виконував термінове замовлення на перевезення. Після того як ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер, ОСОБА_2 залишилася одна без доходів «цивільного» чоловіка, які були основним джерелом для повернення боргів. Автомобіль марки «Lexus» тимчасово в цей час знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , а для користування автомобілем марки «Toyota» ОСОБА_2 проходить навчання та отримує 11 листопада 2023 року водійське посвідчення. Також інколи, коли є побутова необхідність, ОСОБА_2 надає автомобіль марки «Toyota» ОСОБА_1 в подальшому, розуміючи, що стабільного джерела доходу для повернення боргу за позикою немає, а також, враховуючи відсутність потреби у двох автомобілях, ОСОБА_2 26 вересня 2024 року продає автомобіль марки «Toyota» та частину коштів повертає ОСОБА_7 в рахунок погашення позики. При цьому, ОСОБА_1 , як родич ОСОБА_2 , звичайно брав участь в обговореннях щодо покупок автомобілів, але лише в межах побутових сімейних відносин, також надавав всіляку допомогу щодо обслуговування автомобілів, оскільки працював у м. Харкові, де знаходився автосалон. Інколи ОСОБА_1 надавали користуватись автомобілями, але всі рішення, дії та розпорядження автомобілями приймали ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , а після смерті останнього - сама ОСОБА_2 . Оскільки законодавство України не передбачає обов'язку встановлення достатності законних доходів особи ОСОБА_2 чи ОСОБА_12 , оскільки зазначений критерій стосується виключно особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, тому на переконання представника, визнання автомобіля марки «Lexus», належного ОСОБА_2 , необґрунтованим активом та його стягнення у дохід держави є втручанням у право останньої на мирне володіння майном, в зв'язку з чим представник просила відмовити у позові прокурора у зв'язку з його необґрунтованістю.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи вищевказані автомобілі необґрунтованими активами, суд першої інстанції, зокрема, погодився з твердженнями прокурора про те, що офіційні доходи ОСОБА_1 , з урахуванням підтверджених витрат, не дозволяли йому 18 жовтня 2022 року придбати автомобіль марки «Toyota» модель «Camry Hybrid».

Не погоджуючись із вказаним висновком, представник ОСОБА_1 адвокат Ліляков О.А. в поданій ним апеляційній скарзі зазначив, що вищевказаний автомобіль марки «Toyota», модель «Camry Hybrid», був придбаний 11 жовтня 2022 року особисто ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 не мав до цього відношення. Разом з цим, при апеляційному перегляді даної справи представник просив врахувати, що на даний час, відповідно до абз.1 ч.2 ст.290 ЦПК позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 Кримінального кодексу України.

Натомість, до 17 липня 2025 року межа для пред'явлення такого позову прокурором (щодо різниці між вартістю незаконного активу і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) становила п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом із цим, згідно із ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, після 17 липня 2025 року, різниця між заявленою до відшкодування сумою в розмірі 1 598 030 грн., яка становить вартість автомобіля марки «Toyota», модель «Camry Hybrid», та межею, запровадженою законодавцем в абз.1 ч.2 ст.290 ЦПК станом на 17 липня 2025 року, а саме 1 505 250 грн., становить всього 92 780 грн.

При цьому, згідно з відомостями, які містяться в щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 протягом 2021 року отримав дохід у вигляді заробітної плати в сумі 229 132 грн., а в 2022 році - 606 645 грн. заробітної плати та 90 600 грн. - від відчуження рухомого майна.

Проте, якщо навіть теоретично взяти до уваги позицію прокурора в даній справі, то на переконання представника, зазначена сума грошових коштів, тобто різниця: 1 598 030 грн. - 1 505 250 грн. = 92 780 грн. станом на 11 жовтня 2022 року безумовно була в наявності у ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначене, представник вважав, що неправильне застосування судом норм матеріального права виразилося у незастосуванні при прийнятті судового рішення зазначених вище положень ч.1 ст.58 Конституції України та пп.1 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення» від 17 червня 2025 року №4496-ІХ, згідно з якими збільшено вартісну межу цивільно-правової відповідальності у грошовому еквіваленті в контексті пред'явлення позову в справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Відхиляючи зазначені доводи представника, колегія суддів зауважує на тому, що з мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що надаючи оцінку відповідності активів положенням Закону України, судом першої інстанції враховано внесені Законом №4496-IX від 17 червня 2025 року, що набрав чинності 17 липня 2025 року, зміни до ч.2 ст.290 ЦПК, відповідно до яких різниця між вартістю активів і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування має у 750 і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 КК України, у зв'язку з чим та за правилами ч.3 ст.3 ЦПК для пред'явлення відповідного позову мінімальна різниця між вартістю активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повинна становити 1 505 250 грн. (750 х 2007). Тому твердження представника про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та незастосування судом внесених Законом №4496-IX змін до ч.2 ст.290 ЦПК є надуманими, а тому безпідставними.

Також не заслуговує на увагу наведений представником теоретичний розрахунок наявності у ОСОБА_1 законних доходів для придбання ним автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», в якому представник вираховує різницю між вартість автомобіля марки «Toyota», модель «Camry Hybrid» (1 598 030 грн.) та межею, запровадженою законодавцем в абз.1 ч.2 ст.290 ЦПК станом на 17 липня 2025 року у 1 505 250 грн., в той час як правильним обрахунком наявності (достатності) у особи законних доходів для придбання активу є визначення позитивної різниці між сумою законних доходів такої особи та вартістю набутого нею активу.

Разом з цим, як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції наведено ретельне дослідження майнового стану ОСОБА_1 , відповідно до якого розмір офіційних доходів ОСОБА_1 та розмір можливих заощаджень у нього та його дружини станом на 18 жовтня 2022 року (день придбання автомобіля марки «Toyota», модель «Camry Hybrid») складав 637 409,45 грн., при цьому витрати ОСОБА_1 склали за цей період 671 888 грн., з яких зняття готівки 20 000 грн.

Також, розмір офіційних доходів ОСОБА_1 та розмір його можливих заощаджень станом на 22 березня 2023 року (день підписання договору купівлі-продажу №34/03/23 автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» та оплати його в у повному обсязі) складав 452 323,2 грн., при цьому витрати ОСОБА_1 склали за цей період 670 714 грн.

Відтак, порівнявши доходи та витрати ОСОБА_1 колегія суддів першої інстанції обґрунтовано погодилась з твердженнями прокурора про те, що офіційні доходи ОСОБА_1 , з урахуванням підтверджених витрат за відповідні періоди, не дозволяли йому придбати вказані вище автомобілі, оскільки розмір витрат перевищував розмір його офіційних доходів.

Також колегія суддів першої інстанції дійшла висновку, що відповідач ОСОБА_2 не мала у своєму розпорядженні законних доходів, які дозволяли б їй придбати автомобілі марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» вартістю 1 598 030 грн. та «Lexus» модель «NX200» вартістю 1 825 000 грн., а доводи, що вказані автомобілі придбані за спільні заощадження з ОСОБА_12 та кошти, отримані від позик, судом відхилені як непідтверджені достатньою сукупністю доказів.

Разом з цим, як під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, так і в поданій представником відповідачка ОСОБА_2 адвокатом Мальцевою Г.Ю. апеляційній скарзі стверджувалось, що ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_12 набули спірні автомобілі за рахунок законних доходів, а саме готівкових заощаджень у розмірі 30 тис. доларів США, отриманих грошових позик у розмірі 20 та 45 тис. доларів США.

Надаючи оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги щодо наявності (достатності) законних доходів третьої особи (юридичного власника спірного активу), при перевірці обґрунтованості активу колегія суддів зауважує на тому, що термін «законні доходи» особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яким оперує ч.2 ст.290 ЦПК, не стосується доходів (фінансової спроможності) такої третьої особи, тому така перевірка проводиться в загальному порядку. Тобто положення, передбачені, зокрема главою 12 розділу ІІІ ЦПК, стосуються виключно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при перевірці фінансової спроможності третьої особи на придбання спірного активу в справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення суд враховує надані сторонами докази за загальними для цивільного процесу правилами та стандартом доказування.

При цьому висновок суду про фінансову неспроможність третьої особи придбати спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу відповідачу (ОФДМС), адже реальним (фактичним) власником може виявитися інша особа (не відповідач), тому цей висновок має враховуватися (співставлятися) у сукупності з іншими доказами позивача та відповідача на підтвердження/спростування набуття активу саме відповідачем (суб'єктом декларування). Відсутність фінансової спроможності третіх осіб для придбання дороговартісних об'єктів може бути додатковим індикатором їх набуття за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або в її інтересах, коли вона після набуття може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. Отже, для встановлення того, що фактичним власником активу є особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, фінансова спроможність/неспроможність набути цей актив третіми особами, на яких він оформлений, має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи.

Також, як вже зазначалось, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК). Тобто застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні. Такий підхід під час оцінювання доказів становить процесуальну особливість інституту цивільної конфіскації.

ЄСПЛ неодноразово визнавав правомірним для національних органів застосування конфіскаційних заходів у цивільних провадженнях in rem на підставі переваги доказів, які свідчать про те, що законні доходи відповідачів не дозволяли їм набути майно, яке є предметом розгляду у справі, без необхідності доведення його незаконного походження за стандартом «поза розумним сумнівом».

Для цілей перевірки пропорційності втручання у право мирного володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції достатнім є доведення балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження активу у поєднанні з неможливістю його власника обґрунтувати протилежне (п. 91 рішення у справі Balsamo v. San Marino від 08 січня 2020 року; п. 107 рішення у справі Gogitidze and Others v. Georgia від 12 травня 2015 року).

Як доказування зв'язку суб'єкта декларування з активом (ствердження чи заперечення опосередкованого набуття його через третіх осіб), так і доказування необґрунтованості активу за вартісним критерієм зрештою може зводитись не тільки і не стільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження своєї позиції, які суд має зважити (зіставити) і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони, скільки до зіставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання щодо «переваги більш вагомих доказів» або «балансу імовірностей» в такому випадку може трансформуватися в питання, яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру.

Зазначена позиція є усталеною у судовій практиці, зокрема, рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року у справі №991/366/22, постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня 2022 року у цій же справі, які залишені без змін постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року.

Сторона відповідачів, зокрема, номінальний власник спірного активу, за своїми можливостями є набагато сильнішою у доведенні фінансової спроможності придбати такий актив, ніж держава, оскільки: (1) конкретних можливих шляхів законного примноження активів є дуже велика кількість, при цьому позивачу надзвичайно складно, а фактично й неможливо перевірити й довести відсутність усієї множини можливих способів набуття такого майна, натомість у сторони відповідачів є можливість вказати й обґрунтувати конкретний спосіб збільшення активів такої особи; (2) зазначене обґрунтоване тим, що збільшення власних майнових активів особи знаходиться повністю чи великою мірою саме під її контролем, відбувається за її участі й саме вона має об'єктивну можливість підтвердити власну фінансову можливість придбати такий актив достатньо простим способом. Саме тому при розподілі тягаря доказування у справі фокус тягаря щодо доведення фінансової спроможності юридичного власника майна придбати такий актив більшою мірою зміщується саме на власника такого активу. Зазначений висновок узгоджується із практикою ЄСПЛ. Так, ЄСПЛ постановив, що не може бути нічого свавільного для цілей «цивільного» аспекту статті 6 §1 Конвенції у перенесенні тягаря доказування на відповідачів у провадженні про конфіскацію майна після того, як органи влади подали обґрунтовану вимогу (§49 рішення у справі Grayson and Barnham v. The United Kingdom від 23 вересня 2008 року, заяви №№19955/05, 15085/06; §122 рішення у справі Gogitidze and Others v. Georgia від 12 травня 2015 року, заява №36862/05; §152 рішення у справі Pгcurar v. Romania від 24 червня 2025 року, заява №17985/18).

Пояснення (версії) третьої особи (юридичного власника майна) щодо її фінансової спроможності придбати спірний актив у цій категорії справ вважаються достатніми лише тоді, коли вони одночасно відповідають таким ключовим критеріям (ознакам): є конкретними; є правдоподібними (не є малоймовірними); можуть бути перевіреними; не суперечать одна одній.

Так, критерій «конкретності» передбачає, що версія щодо джерел походження коштів, які в подальшому використані для набуття спірного активу, повинна бути викладена з максимальною деталізацією, виключаючи узагальнені чи абстрактні твердження. Це має бути не просто посилання на декларативне твердження про «накопичення коштів» чи «отримання подарунку», а ланцюг фактів (послідовний та логічний опис подій та фінансових операцій), який дозволяє суду реконструювати хронологію та механізм формування фінансової спроможності. Конкретність виключає гіпотетичні чи умовні конструкції, а вимагає вказівки на точні обставини, зокрема, ідентифікації та деталізації джерел коштів, періоду, протягом якого відбувалося накопичення або рух коштів, розмір коштів, механізм руху коштів до моменту придбання активу тощо.

Критерій «правдоподібності (не малоймовірності)» вимагає, щоб пояснення третьої особи були логічними та реалістичними в контексті об'єктивних обставин життя особи, її платоспроможністі, економічних реалій та не суперечили іншим доказам у справі. Суд оцінює внутрішню узгодженість версії та її логічну відповідність відомим фактам, керуючись принципом «розумної ймовірності» (reasonable probability). Правдоподібність виключає версії, які є фантастичними чи малоймовірними в контексті соціально-економічного статусу третьої особи. Суд може оцінювати такі пояснення, зокрема, через призму офіційних доходів третьої особи, рівня її життя (витрат на проживання, кредитної історії, майнового стану за попередні роки), зовнішніх факторів (економічної ситуації, ринкових цін, статистики доходів подібних осіб) тощо.

Критерій «можливості бути перевіреною» означає, що версія третьої особи повинна бути підкріпленою належними та достатніми доказами, які дозволяють суду об'єктивно перевірити наведені третьою особою відомості (версії) щодо фінансової спроможності придбати спірний актив. Отже, третя особа повинна надати документи, що підтверджують кожен елемент її версії, зокрема, договори, банківські виписки, податкові декларації, розписки, довідки про доходи, документи щодо отримання спадщини/подарунку, валютні квитанції, що підтверджують обмін готівки тощо. Можливість перевірки також передбачає, що надані докази повинні бути достовірними, містити достатній обсяг інформації для встановлення джерела коштів, відстеження їх руху, що у підсумку може дозволити суду встановити причинно-наслідковий зв'язок між джерелом походження коштів і придбанням спірного активу. Зазначене обумовлене тим, що позиція третьої особи (юридичного власника спірного активу) не може ґрунтуватися на версіях, які фактично не піддаються контролю або перевірці. Якщо доказів немає або їх неможливо отримати з об'єктивних причин, третя особа повинна пояснити ці причини та намагатися вказати на можливі альтернативні засоби перевірки, зокрема, показання свідків, витребування документів у банку, роботодавця, нотаріуса тощо).

Критерій «несуперечливості» передбачає, що викладені версії третьої особи щодо формування фінансової спроможності повинні бути внутрішньо узгодженими, логічно послідовними та не містити взаємовиключних тверджень. Версія також має узгоджуватися як із власними поясненнями третьої особи на різних етапах процесу, так і з наданими нею документами, іншими доказами у справі та об'єктивно встановленими фактичними обставинами.

Саме за цими критеріями суд здійснює перевірку доводів апеляційної скарги щодо фінансової спроможності ОСОБА_2 придбати спірні активи.

Так, як вбачається з оскаржуваного рішення, колегія суддів першої інстанції вважала доведеним представником ОСОБА_13 , що ОСОБА_12 проживав з ОСОБА_2 однією сім'єю з 2009 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , довідкою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_12 , який був зареєстрований у будинку, що належить ОСОБА_2 згідно з договором дарування від 13 грудня 2004 року, по АДРЕСА_1 та вірогідно займався пасажирськими та вантажними перевозками (далекобійник, служба таксі, їздив на заробітки до Польщі та рф), що також підтверджується показами зазначених свідків, посвідченням водія серії НОМЕР_5 , відомостями з Єдиного реєстру довіреностей щодо транспортного засобу «Автобус» з номером державної реєстрації НОМЕР_6 строком дії до 25 березня 2013 року щодо фургону малотоннажного FIAT модель Ducato 2.8D.

Разом з цим, надаючи оцінку доводам (версіям) представника відповідача про те, що ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_12 набули спірні автомобілі за рахунок законних доходів, а саме: готівкових заощаджень у розмірі 30 тис. доларів США, а також отриманих грошових позик у розмірі 20 та 45 тис. доларів США, колегія суддів виходила з наступної хронології подій:

1. За версією представника, у другій половині 2022 року на початку 2023 року ОСОБА_12 планував придбання власних автомобілів у кількості двох одиниць, зокрема для реалізації своїх комерційних інтересів, при цьому ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_12 до придбання спірних активів мали готівкові заощадження у розмірі 30 тис. доларів США, на підтвердження зазначеного представник посилалась на показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ;

2. Також, за версією представника, 02 жовтня 2022 року ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_11 20 тис. доларів США, на підтвердження зазначеного представник посилалась на показання свідка ОСОБА_11 та складену ОСОБА_2 розписку;

3. 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 набуває у власність (стає юридичним власником) автомобіль «Toyota» модель «Camry Hybrid» вартістю 1 598 030 грн.;

4. Крім того, за версією представника, 19 березня 2023 року ОСОБА_2 отримала у позику від ОСОБА_7 45 тис. доларів США, на підтвердження зазначеного представник посилалась на показання свідка ОСОБА_7 та складену ОСОБА_2 розписку;

5. 13 квітня 2023 року ОСОБА_2 набуває у власність (стає юридичним власником) автомобіль марки «Lexus» модель «NX200» 13 квітня 2023 року вартістю 1 825 000 грн.;

6. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_12 ;

7. 11 листопада 2023 року ОСОБА_2 отримує посвідчення водія, до цього часу вона не мала права керування транспортними засобами;

8. 26 вересня 2024 року ОСОБА_2 продає автомобіль «Toyota» модель «Camry Hybrid», та за версією її представника повертає ОСОБА_7 частину запозичених у нього грошових коштів;

9. 07 листопада 2024 року придбала (набула у власність) інший автомобіль Hyundai Elantra за 199 248 грн.

Колегія суддів вважає висунуті представником відповідача версії такими, що не спростовують висновків оскаржуваного рішення про їх непереконливість та відхиляє з наступних мотивів.

Так, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 стосовно того, що ОСОБА_12 озвучив в колі рідних і друзів під час святкування дня народження про наявність у нього збережень в сумі 30 тис. доларів США, які він має намір витратити на придбання дороговартісного автомобіля, підтверджують лише факт відповідного висловлювання, однак не підтверджують саму наявність у ОСОБА_12 вказаної суми грошових коштів. Вказані свідки безпосередньо названих заощаджень не бачили, а лише чули про них з чужих слів ( ОСОБА_12 ), при цьому, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_12 помер, тобто за відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання зазначених свідків, у відповідності до ч.2 ст.90 ЦПК, не можуть бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з ЦПК, а саме факту наявності у ОСОБА_12 збережень в сумі 30 тис. доларів США, інших доказів на підтвердження зазначених обставин стороною відповідача ОСОБА_2 не надано. Також в матеріалах провадження наявна Інформація про доходи, отримані від податкових агентів за період січень 1998 року - травень 2023 року, та існування заборгованості зі сплати комунальних послуг відповідно до судових наказів від 19 лютого 2013 року та 12 квітня 2019 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає висунуту представником версію про наявність у ОСОБА_12 та ОСОБА_2 збережень в сумі 30 тис. доларів США такою, що не відповідає вищезазначеним критеріям оцінки, оскільки вона (версія) не є конкретною, не може бути перевіреною та видається суперечливою.

Щодо отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_11 20 тис. доларів США.

Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів провадження, у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Мальцева Г.Ю., описуючи обставини надання ОСОБА_11 позики, зазначила, що під час досягнення відповідних домовленостей в будинку ОСОБА_2 між ОСОБА_12 та свідком ОСОБА_11 був присутній друг останнього - ОСОБА_1 , який разом зі свідком брав участь в обговоренні питання щодо вибору та купівлі ОСОБА_12 автомобіля, тоді як безпосередньо ОСОБА_11 під час допиту в суді повідомив, що, у зв'язку з поганим самопочуттям, за порадою свого друга ОСОБА_1 звернувся до його тещі ОСОБА_2 , яка є медсестрою, та опинився у неї вдома з метою отримання медичної допомоги (встановлення крапельниці), на той момент в будинку перебували лише він, ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , при цьому ОСОБА_1 під час цієї розмови не був присутній.

Тобто, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, твердження представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мальцевої Г.Ю. та покази свідка ОСОБА_11 різняться між собою, зокрема в частині присутності ОСОБА_1 під час досягнення домовленостей між ОСОБА_2 , ОСОБА_12 з ОСОБА_11 та участі ОСОБА_1 в обговоренні питання придбання автомобіля.

Зі змісту відзиву на позовну заяву адвоката Мальцевої Г.Ю. у колегії суддів першої інстанції склалося враження, що присутність того дня ОСОБА_11 в будинку ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 «на вечері» була звичайною справою, адже останній, як зазначено у відзиві, бував вдома у ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , в тому числі зі своїми товаришами, після того, як почав мешкати з донькою ОСОБА_2 . На цій вечері, як зазначав у відзиві представник, в розмові з чоловіками ОСОБА_12 поділився своїми планами придбати автомобілі, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вели розмову про вибір машини і сказали, що можуть йому дати поради щодо купівлі. Натомість з показань свідка ОСОБА_11 слідує, що його візит до ОСОБА_2 був одноразовим, мав спонтанний характер, був пов'язаний з отриманням від ОСОБА_2 медичної допомоги та не передбачав обговорення будь-яких питань, в тому числі фінансових, що пов'язані із придбанням ОСОБА_12 автомобіля.

Аналізуючи наявні розбіжності, які на думку суду першої інстанції самі по собі не сприяють довірі до тверджень стосовно обставин запозичення грошових коштів загалом, враховуючи описану свідком обстановку погодження ним надання позики незнайомим людям, протягом нетривалого спілкування з ними (20 - 30 хвилин), які проживають у «невеличкому світлому одноповерховому будинку», з «бідненькою бесідкою», з огляду на розмір запозичених свідком коштів (20 тис. доларів США), наявність у свідка 3 (трьох) дітей, запозичення свідком грошових коштів які, з його слів, є великими грошима та, за позицією суду, є суттєвою частиною його офіційних доходів, навіть без врахування оподаткування та звичайних витрат (як самозайнята особа: за 2019 рік - 1 071 178,42 грн.; за 2020 рік - 1 929 962,56 грн.; за 2021 рік - 1 261 686,4 грн.; 2022 рік - 3 438 175,34 грн.; як комерційний директор ТОВ «СТІЛНЕТ» за період з 01 серпня 2019 року по 31 грудня 2022 року - 1 632 511,74 грн.), наявність дружніх відносин у свідка з ОСОБА_1 , якого він знає зі школи, неможливість підтвердити або спростувати повідомлену свідком інформацію з причин смерті ОСОБА_12 , обрану відповідачами позицією про підтвердження факту надання позики, шляхом надання показань виключно позикодавцем, колегія суддів за співставленням наданих сторонами доказів дійшла до висновку, що обставини досягнення відповідних домовленостей та отримання вказаної позики за відповідною розпискою ОСОБА_2 скоріше не мали місце.

Суд за результатами апеляційного розгляду погоджується із вищезазначеними висновками суду першої інстанції та додатково зазначає таке.

На переконання колегії суддів зазначена представником версія видається доволі обґрунтовано сумнівною, оскільки не витримує критичної оцінки з огляду на її невідповідність зазначеним вище критеріям оцінки, вона (версія) не є конкретною, не може бути перевіреною та видається суперечливою.

Також, в контексті наданих свідком ОСОБА_11 показів та об'єктивних обставин життя ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , їх платоспроможністі, економічних реалій, така версія скоріш викликає більше питань ніж надає відповідей, зокрема, щодо: мотивів (необхідності) придбання автомобіля та критеріїв, якім мав би відповідати придбаний у майбутньому автомобіль (при цьому жодного доказу на підтвердження використання ОСОБА_12 придбаного за рахунок, в тому числі, запозичених у ОСОБА_11 грошових коштів автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» з метою отримання будь-якого прибутку сторона відповідача ОСОБА_2 не надала), умов отримання, в тому числі юридичного оформлення позики щодо кола суб'єктів та форми договору, а також розуміння необхідності повернення запозичених коштів та джерела очікуваних доходів, за рахунок яких воно буде здійснюватися, певних гарантій щодо такого повернення.

З огляду на зазначене, колегія суддів також вважає зазначену версію представника, щодо отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_11 20 тис. доларів США неправдоподібною через її малоймовірність.

Щодо отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_7 45 тис. доларів США.

Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів провадження, зі змісту відзиву на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мальцевої Г.Ю., для придбання автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» ОСОБА_12 та ОСОБА_2 не розрахувавшись із боргом з ОСОБА_11 , беруть наступну позику у 45 тис. доларів США для придбання вказаного автомобіля. Для цього, користуючись довірливими відносинами із ОСОБА_7 , з яким ОСОБА_12 був пов'язаний роботою, останній запозичив у нього зазначену суму коштів, однак за відповідною розпискою ОСОБА_2 , в якій відсутнє посилання на мету отримання коштів (придбання автомобіля).

Водночас, як зазначив суд першої інстанції, з пояснень ОСОБА_7 вбачається, що його відносини із ОСОБА_12 не можна охарактеризувати як «довірливі» на такому рівні, що не викликало би у колегії суддів сумнівів у обставинах запозичення такої значної суми грошових коштів (45 тис. доларів США), враховуючи відсутність у них тісного дружнього спілкування, будь яких родинних зв'язків, адже їх стосунки будувались виключно на періодичних (епізодичних) випадках допомоги ОСОБА_7 з боку ОСОБА_12 по господарству (в роботі), навіть без оформлення будь-яким чином такого роду трудових відносин, за які ОСОБА_7 , з його слів, платив ОСОБА_12 «якісь там копійки». Крім того, у своїх показах ОСОБА_7 зазначив, що позичив ОСОБА_12 грошові кошти «на грузовик, на якому потім можна буде заробляти гроші». Так, свідок сформулював свої твердження наступним чином: « ОСОБА_17 міг би їздити грузовиком і заробляти гроші, плюс мені міг щось перевозити». До того ж, ОСОБА_7 також повідомив, що ОСОБА_2 він взагалі не знав, не дивлячись на що, розписку оформили на її ім'я, аргументуючи це тим, що у власності останньої перебуває певне майно, що для свідка мало би виступати свого роду гарантіями, при цьому свідок використав наступне обґрунтування: «він мабуть на щось розраховував», маючи на увазі зазначеною фразою ОСОБА_12 .

Вказані обставини, на переконання суду першої інстанції, не можуть бути переконливими доводами того, що ОСОБА_18 , який займається сільськогосподарською діяльністю та має відповідний дохід (за 2020 рік - 1 050 100 грн., 2021 рік - 1 610 000 грн.), який, за його показаннями, жодного разу не брав кредиту, а, з урахуванням особливостей ведення посівних кампаній та необхідності постійного доступу до вільних фінансових ресурсів (паливо, добрива, оплата праці, ремонт/оренда техніки, закупівля матеріалу тощо), сімейного стану свідка (одружений), наявності інших витрат, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, дійсно позичив значну суму коштів (45 тис. доларів США) людині, яка на «щось там розраховувала» і для гарантії взяв розписку від незнайомої йому людини ( ОСОБА_2 ), платоспроможність якої - «наявність хати та автомобіля» було свідком перевірено через людину з реєстраційної служби, яку називати не забажав.

Враховуючи наявність у сім'ї ОСОБА_12 і ОСОБА_2 уже ніби існуючого, як стверджує представник ОСОБА_2 , боргу у 20 тис. доларів США та відсутності стабільного заробітку у ОСОБА_12 (з показів свідків ОСОБА_12 весь час десь підпрацьовував (таксував, їздив в Польщу, у москву до сина, інше), а ОСОБА_2 працювала медсестрею і також додатково ставила людям за місцем проживання уколи і крапельниці, не погасивши нібито наявні борги після продажу 26 вересня 2024 року автомобіля Toyota, ОСОБА_2 07 листопада 2024 року придбала інший автомобіль Hyundai Elantra за 199 248 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що факт отримання ОСОБА_12 позики в сумі 45 тис. доларів США на купівлю автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» не виглядає реалістичним.

Всупереч зазначеним в апеляційній скарзі доводам представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мальцевої Г.Ю колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вищезазначеними висновками суду першої інстанції та додатково зазначає таке.

На переконання колегії суддів зазначену представником версію запозичення ОСОБА_12 та ОСОБА_2 у ОСОБА_18 грошових коштів в обґрунтування їх фінансової спроможності придбати спірний актив у вигляді автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» також не можна вважати достатньою в першу чергу через її неправдободібність.

Так, враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, та співставляючи їх з наданими суду поясненнями та доказами, колегія суддів критично та з обґрунтованою недовірою розцінює версію про надання ОСОБА_18 грошових коштів у значному для нього розмірі у позику ОСОБА_12 , оформлюючи такі правовідносини лише складанням розписки ОСОБА_16 .

Недовіру до зазначеної версії також посилюють такі обставини, як: відсутність належних доказів щодо використання ОСОБА_12 , як раніше придбаного ним та оформленого на ОСОБА_2 автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», так і придбаного ним за рахунок запозичених у ОСОБА_7 грошових коштів та оформленого на ОСОБА_2 автомобіля марки «Lexus» модель «NX200» у комерційних цілях; відсутність стабільного прибутку; наявність існуючої заборгованості ОСОБА_12 в особі ОСОБА_2 перед ОСОБА_11 у 20 тис. доларів США; отримання ОСОБА_12 від ОСОБА_7 «копійок» за надання допомоги по господарству та їх взаємовідносини, які не можна вважати твердим підґрунтям для укладення між ними договору позики на доволі значну для обох сторін суму у простій письмовій формі; мета отримання позики відрізняється від мети її надання, адже складається враження, що за представленою версією ОСОБА_12 з самого початку звернення до ОСОБА_7 не був з ним відвертим щодо мети отримання грошових коштів; так само виникає питання щодо обізнаності ОСОБА_7 про існування заборгованості ОСОБА_12 в особі ОСОБА_2 перед ОСОБА_11 у 20 тис. доларів США, як що він не був обізнаним, то це зайвий раз вказує на відсутність довірливих відносин між ними, в той же час, якщо він знав про таку заборгованість, то на переконання суду зазначена обставина взагалі унеможливлювала подальше надання у позику грошових коштів у значному для обох сторін розмірі шляхом оформлення простої розписки без належним чином оформлення достатніх гарантій їх повернення.

З огляду на зазначене, колегія суддів також вважає зазначену версію представника, щодо отримання ОСОБА_2 у позику від ОСОБА_7 45 тис. доларів США неправдоподібною через її малоймовірність.

Відтак, суд апеляційної інстанції, всупереч вказаним в апеляційній скарзі доводам, погоджується з зазначеними в оскаржуваному рішенні суду висновками про те, що відповідачка ОСОБА_2 не мала у своєму розпорядженні законних доходів, які б дозволяли їй придбати автомобілі марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» вартістю 1 598 030 грн. та марки «Lexus» модель «NX200» вартістю 1 825 000 грн., а тому доводи, що вказані автомобілі придбані за спільні заощадження з ОСОБА_12 та кошти, отримані від позик, судом обґрунтовано відхилені як непідтверджені достатньою сукупністю доказів.

Доводи апеляційної скарги, з урахуванням висновків суду першої інстанції, наявних в матеріалах справи доказів та додаткових мотивів, наведених у цій постанові, не переконали суд у неправильності (необґрунтованості) прийнятного рішення в частині відсутності у юридичного власника майна законних доходів для придбання спірного активу.

При цьому суд наголошує, що мотиви судового рішення стосовно фінансової спроможності чи неспроможності ОСОБА_2 придбати спірні активи є важливими, але не визначальними як у цій справі, так і у справах цієї категорії загалом. Визначальними є висновки щодо переконливості доказів (та версій) сторін про можливість відповідача ОСОБА_1 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вчиняти дії щодо цих активів, тотожні за змістом розпорядженню ними, чи придбання їх за дорученням такої особи.

За таких умов з'ясування обставин фінансової спроможності чи неспроможності номінального власника активу саме по собі не є самодостатньою та вирішальною підставою для висновків у цій категорії справ. Такі обставини мають допоміжний характер і підлягають оцінці виключно у взаємозв'язку з іншими доказами, що свідчать або спростовують можливість суб'єкта декларування прямо чи опосередковано визначати долю відповідного активу. Ототожнення ж предмета доказування із доведенням виключно фінансової неспроможності третьої особи призводить до звуження змісту правового регулювання, передбаченого ст.290 ЦПК, та не відповідає природі провадження про визнання активів необґрунтованими.

Саме тому у справах цієї категорії вирішальним є не встановлення джерел доходів номінального власника як ізольованого факту, а оцінка всієї сукупності обставин, які характеризують реальний розподіл ролей між учасниками правовідносин, їхню поведінку до і після набуття активу, а також фактичну можливість особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погоджувати, координувати або визначати дії щодо такого активу. На переконання колегії суддів саме у цьому контексті суд першої інстанції обґрунтовано зосередився на дослідженні фактичного зв'язку спірних активів з відповідачем ОСОБА_1 , а не обмежився формальним аналізом фінансових можливостей ОСОБА_2 .

Розглядаючи доводи апеляційних скарг, суд наголошує на усталеному судовому тлумаченні термінів «за дорученням» та «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» (ч.4 ст.290, п.2 ч.8 ст.290 ЦПК), яке вироблено судовою практикою у цій категорії справ.

Перше словосполучення в контексті досліджуваної норми «за дорученням»: вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; означає набуття суб'єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; вчинення дії «за дорученням» у розумінні досліджуваного пункту може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб'єкта декларування, а суб'єкт декларування, в свою чергу, отримує вигоду від набутого активу.

Крім того, поняття «за дорученням» також охоплює випадки, коли актив набувається через іншу особу, а суб'єкт декларування забезпечує виключно фінансування придбання такого активу, незалежно від того, хто саме в подальшому здійснюватиме користування чи розпорядження таким активом.

При цьому визнання наявності певної домовленості учасників на здійснення відповідних дій (зокрема, набуття активу за дорученням) може бути достатнім встановлення наміру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погодити (скоординувати) поведінку набувача активу для подальшого його набуття у власне користування або вирішення долі активу. При оцінці факту набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими слід брати до уваги саму природу відповідного провадження - держава через заявлений позов стверджує, що суб'єкт декларування в порушення свого обов'язку дотримання прозорості статків набуває активи через третіх осіб. Отже, очікувати або вимагати наявності в матеріалах таких проваджень доручень, оформлених відповідно до вимог цивільного законодавства, непотрібно з огляду на те, що цей суб'єкт намагається приховати набуття відповідних активів (через це, також користується «послугами» третіх осіб на їх придбання).

Щодо терміну «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження»: під цим мається на увазі можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження в сенсі визнання активів необґрунтованими, повинні трактуватися ширше передбаченої ст.317 ЦК складової права власності.

Результат тлумачення останньої конструкції повністю узгоджується з роз'ясненням НАЗК від 13 листопада 2023 року №4 зі змінами та доповненнями (запитання №71). Так, суб'єкти декларування повинні вносити до декларації відомості і про «опосередковане» володіння активами (абз.1 ч.3 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції», ч.3 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджені наказом НАЗК від 08 листопада 2023 року №252/2). Виявлення ознак необґрунтованості активів є одним із основних завдань повної перевірки декларацій з боку НАЗК, в результаті чого матеріали можуть бути направлені в НАБУ та САП (ч.1, 3 ст.51-3 Закону) для ініціювання позову.

У судовій практиці наведено невичерпний перелік обставин, що можуть свідчити про неформалізований контроль за майном з боку особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До них віднесено такі: користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб'єктом декларування; систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб'єктом декларування (при чому таке користування не обов'язково має бути постійним або безперервним); наявність між власником та суб'єктом декларування родинних, дружніх або інших зв'язків, відносин підпорядкування тощо; набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов'язана із суб'єктом декларування, в інтересах якої набувається актив; фінансова неспроможність третьої особи самостійно набути актив у власність; створення суб'єктом декларування умов для набуття активів третьою особою; здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов'язаних з утриманням активу; здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов'язаних з ефективним використанням активу; поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби; можливість суб'єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім'ї); можливість суб'єкта декларування відмовитися від активу; можливість суб'єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.

Так, за наслідками судового розгляду суд першої інстанції, з огляду на досліджені матеріали та надані учасниками пояснення в їх сукупності, а саме фізичну присутність ОСОБА_1 під час придбання активів (автомобілів Toyota і Lexus), зазначення ним в документах своїх особистих контактів, їх технічне обслуговування, передача одного з них у користування дружині, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 набула вказані автомобілі за дорученням ОСОБА_1 , який міг прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Колегія суддів погоджується з висновками, зазначеними в оскаржуваному рішенні щодо доведеності обставин набуття та зв'язку зазначених спірних активів з відповідачем ОСОБА_1 , та відхиляючи доводи апеляційних скарг відповідачів додатково звертає увагу на таке.

Колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо доведеності обставин набуття спірних активів та наявності їх фактичного зв'язку з відповідачем ОСОБА_1 , виходить із того, що у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави визначальним є не формальне оформлення права власності, а встановлення реального характеру правовідносин, зокрема можливості особи прямо чи опосередковано здійснювати фактичний контроль над майном або впливати на рішення щодо його використання та долі.

Як установлено судом першої інстанції, висновок про наявність такого фактичного зв'язку ґрунтується на сукупності конкретних та взаємопов'язаних обставин, встановлених під час розгляду справи. Зокрема, при придбанні та подальшому технічному обслуговуванні автомобіля «Toyota Camry Hybrid» у документах автосалону ТОВ «Артсіті» як контактну особу та замовника систематично зазначено абонентський номер телефону, ідентифікований як такий, що належить ОСОБА_1 , а в окремих актах виконаних робіт міститься підпис, схожий на підпис відповідача.

Аналогічні за змістом обставини встановлено судом першої інстанції і щодо автомобіля «Lexus NX200», по якому у документах про технічне обслуговування також зазначався той самий абонентський номер телефону та ім'я « ОСОБА_15 », при цьому вказаний номер систематично поповнювався з банківського рахунку ОСОБА_1 . Крім того, судом враховано, що ОСОБА_2 на момент придбання обох транспортних засобів та після оформлення права власності не мала посвідчення водія жодної з категорій, тоді як у подальшому до Єдиного державного реєстру транспортних засобів були внесені відомості про ОСОБА_1 як належного користувача автомобіля «Toyota».

Оцінюючи зазначені обставини у сукупності з характером особистих та сімейних відносин відповідачів, а також участю ОСОБА_1 у вирішенні питань, пов'язаних із придбанням та подальшою експлуатацією спірних транспортних засобів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що така поведінка відповідачів має сталий та узгоджений характер і не може бути пояснена випадковими чи суто формальними обставинами.

За таких умов формальне оформлення права власності на спірні транспортні засоби за ОСОБА_2 не відображає реального характеру встановлених у справі правовідносин та не спростовує доведеного судом першої інстанції фактичного зв'язку цих активів із відповідачем ОСОБА_1 , який проявлявся у можливості здійснювати вплив на їх використання та подальшу долю.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про відсутність фактичного зв'язку спірних активів з відповідачем ОСОБА_1 , оскільки такі доводи не враховують установлені судом першої інстанції конкретні факти, що у своїй сукупності свідчать про реальну участь цієї особи у набутті, використанні та визначенні долі спірних транспортних засобів, а також про наявність у ОСОБА_1 можливості прямо чи опосередковано вчиняти щодо цих активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Наявність такого зв'язку підтверджується не поодинокими або випадковими діями, а системною поведінкою відповідача, яка проявлялася у його фізичній присутності під час придбання активів, використанні власних контактних даних у документах, пов'язаних з їх обслуговуванням, участі у забезпеченні їх технічної експлуатації, а також у фактичному визначенні порядку користування цими транспортними засобами.

При цьому колегія суддів окремо наголошує, що встановлений у справі фактичний зв'язок спірних активів із відповідачем ОСОБА_1 не зводиться до окремих дій чи ізольованих епізодів його поведінки, а виявляється у їх сукупності, послідовності та взаємопов'язаності. Саме така сукупність встановлених обставин - участь у придбанні транспортних засобів, використання власних контактних даних у правовідносинах щодо їх обслуговування, участь у забезпеченні технічної експлуатації, а також фактичне визначення порядку користування цими активами - свідчить про наявність у ОСОБА_1 можливості прямо чи опосередковано вчиняти щодо спірних активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, незалежно від формального оформлення права власності.

Доводи апелянтів про відсутність такого зв'язку фактично ґрунтуються на ототожненні фактичного контролю над активами з юридичним титулом власника та на вибірковому аналізі окремих доказів поза їх сукупністю. Такий підхід не відповідає змісту правового регулювання, передбаченого ст.290 ЦПК, і не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин, які у своїй сукупності підтверджують, що спірні активи перебували у сфері фактичних інтересів та контролю відповідача ОСОБА_1 , а оформлення їх на іншу особу не усувало і не обмежувало його можливості впливати на їх використання та подальшу долю.

Сукупність зазначених обставин об'єктивно свідчить про те, що спірні активи перебували у сфері фактичних інтересів та контролю відповідача ОСОБА_1 , а оформлення права власності на них за іншою особою не усувало і не обмежувало можливість ОСОБА_1 прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, зокрема шляхом погодження, координації або визначення способу їх використання та подальшої долі. За таких умов твердження апелянтів про відсутність фактичного зв'язку ґрунтуються на формальному та вибірковому тлумаченні встановлених обставин і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також відхиляє доводи щодо неналежності доказів, на яких ґрунтуються висновки суду першої інстанції, оскільки такі доводи базуються на помилковому та звуженому тлумаченні апелянтами предмета доказування у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Також суд звертає увагу, що доводи апелянтів про так звану підміну судом першої інстанції предмета доказування ґрунтуються на помилковому ототожненні предмета доказування з окремими формальними елементами складу правовідносин та на штучному звуженні його змісту. У справах про визнання активів необґрунтованими предметом доказування є встановлення сукупності обставин, які свідчать про наявність фактичного зв'язку активу з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відсутність законних джерел його набуття, а не ізольоване підтвердження кожної з цих обставин поза їх взаємозв'язком.

За таких умов дослідження судом поведінки сторін, характеру їхніх взаємовідносин, способу використання та фактичного контролю за активом не є підміною предмета доказування, а становить необхідний елемент його встановлення з огляду на специфіку цієї категорії справ. Отже, оцінка поведінки сторін, характеру їхніх взаємовідносин та узгодженості дій не є виходом за межі предмета доказування, а є його необхідним і невід'ємним складником.

Як правильно встановив суд першої інстанції, у справах цієї категорії предметом доказування є не окремі формальні дії чи ізольовані факти, а встановлення фактичного зв'язку між активами та особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що може проявлятися у можливості прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Такий зв'язок підтверджується сукупністю взаємопов'язаних обставин і не зводиться до формального статусу особи на окрему дату.

За таких умов факт звільнення ОСОБА_1 зі служби 21 березня 2024 року не виключає можливості використання судом доказів, що стосуються подальших подій, якщо такі докази є релевантними для встановлення фактичного зв'язку спірних активів із зазначеною особою.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт припинення перебування особи на публічній службі не є безумовною підставою для виключення відповідного активу з предмета судового розгляду у справах цієї категорії. Визначальним є встановлення фактичного зв'язку між набуттям активу, джерелами його фінансування та періодом виконання особою публічних функцій, а також збереження такого зв'язку після формального припинення повноважень, що підлягає оцінці судом з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин справи. Формальне ж ототожнення часових меж перебування на посаді з можливістю застосування інституту визнання активів необґрунтованими не узгоджується з його правовою природою та метою запобігання легалізації активів, набуття яких пов'язане з використанням публічних повноважень.

У цьому контексті колегія суддів відхиляє доводи апелянтів про те, що докази, отримані після звільнення ОСОБА_1 зі служби 21 березня 2024 року, є неналежними або такими, що не мають значення для справи. Сам факт припинення виконання відповідних функцій не спростовує і не перериває встановлення фактичного зв'язку активів із зазначеною особою. Вирішальним є те, чи підтверджують такі докази сталість поведінки особи та реальний характер її відносин зі спірними активами. Саме з цієї причини суд першої інстанції обґрунтовано врахував акт виконаних робіт від 17 квітня 2024 року, відомості про внесення 09 квітня 2024 року до реєстраційної картки транспортного засобу даних про ОСОБА_1 як користувача, а також відеозаписи обшуків від 15 листопада 2024 року - не як самостійні докази, а як елементи єдиного доказового масиву.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянтів на те, що зазначення абонентського номера телефону ОСОБА_1 в актах виконаних робіт або окремі факти керування транспортними засобами нібито не свідчать про його зв'язок зі спірними активами. Такі доводи ґрунтуються на вириванні окремих обставин із загального контексту справи та ігнорують той факт, що суд першої інстанції оцінював зазначені докази не ізольовано, а у сукупності з іншими встановленими обставинами, які в своїй єдності підтверджують можливість ОСОБА_1 прямо чи опосередковано впливати на використання та визначення долі відповідних транспортних засобів, що і є визначальним для цієї категорії справ.

Аргументи апелянтів про «разовий», «випадковий» або «технічний» характер участі ОСОБА_1 у питаннях, пов'язаних з обслуговуванням та використанням автомобілів, також не спростовують висновків суду першої інстанції. Навпаки, сукупність таких дій - з урахуванням їх повторюваності, тривалості, а також характеру взаємовідносин між відповідачами - була обґрунтовано оцінена судом як така, що свідчить про узгодженість поведінки сторін та про наявність у відповідача реального впливу на спірні активи.

Отже, доводи апеляційних скарг щодо неналежності доказів фактично зводяться не до спростування встановлених судом обставин, а до незгоди з їх оцінкою та до спроби звести предмет доказування до формального та ізольованого аналізу окремих фактів або дій. Такий підхід не відповідає правовій природі провадження у справах про визнання активів необґрунтованими, у зв'язку з чим підстав для визнання досліджених судом першої інстанції доказів неналежними чи такими, що не мають значення для розгляду справи, колегія суддів не вбачає.

Розглядаючи доводи про неналежність ОСОБА_2 як відповідача у частині позовних вимог щодо автомобіля марки «Toyota» модель «Camry Hybrid», колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до положень ст.290 ЦПК та спеціального характеру провадження про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, відповідачами у таких справах є не лише особи, які на момент звернення до суду формально володіють спірними активами, але й особи, які на момент набуття активів або у період, що має значення для оцінки їх необґрунтованості, виступали їх набувачами, номінальними власниками, користувачами або брали участь у схемі володіння чи контролю таких активів.

Таким чином, визначення належного відповідача у справах цієї категорії зумовлюється не виключно юридичним титулом власності на дату подання позову, а сукупністю фактичних обставин, що характеризують роль конкретної особи у набутті, володінні, користуванні, відчуженні або маскуванні справжнього контролю над активом.

Сам по собі факт відчуження активу до моменту звернення прокурора з позовом не виключає процесуального статусу особи як відповідача, якщо саме ця особа: набула актив; здійснювала щодо нього повноваження власника або користувача; або була задіяна у правовідносинах, спрямованих на приховання фактичного зв'язку активу з суб'єктом декларування.

Особливо це стосується випадків, коли предметом позову є стягнення еквіваленту вартості активу, що за своєю правовою природою є компенсаційним (реституційним) механізмом, спрямованим на усунення наслідків незаконного або необґрунтованого вибуття активу з фактичної сфери контролю держави. Така вимога не пов'язується із наявністю активу у власності відповідача на момент звернення до суду, а зумовлена самим фактом його набуття, використання або відчуження у спосіб, що унеможливлює безпосереднє стягнення активу в натурі.

Отже, звернення з вимогою про стягнення еквіваленту вартості активу є процесуально допустимим і обґрунтованим саме щодо тієї особи, яка була власником або набувачем такого активу у відповідний період, незалежно від подальшого переходу права власності. Протилежний підхід фактично створював би можливість уникнення відповідальності шляхом відчуження активу напередодні звернення до суду, що суперечить цілям та природі провадження про визнання активів необґрунтованими.

За таких умов часові рамки перебування активу у власності відповідача не є самодостатнім критерієм для вирішення питання про належність відповідача, а підлягають оцінці у взаємозв'язку з характером спірних правовідносин та предметом заявлених позовних вимог.

Як установлено судом першої інстанції, автомобіль марки «Toyota» модель «Camry Hybrid» був набутий ОСОБА_2 за обставин, які свідчать про узгодженість її дій з відповідачем ОСОБА_1 , використання цього активу в його інтересах та фактичне перебування автомобіля у сфері контролю суб'єкта декларування. Подальше відчуження зазначеного транспортного засобу не змінює правової оцінки ролі ОСОБА_2 у правовідносинах щодо набуття цього активу та не усуває наслідків її участі у схемі володіння таким майном.

Отже, довід апелянта про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем лише з тієї підстави, що на момент звернення прокурора до суду спірний автомобіль уже не перебував у її власності, фактично ґрунтується на формальному ототожненні належності відповідача з поточним станом речового права та не враховує ані спеціальний характер провадження, ані предмет позову, ані встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи про неналежність ОСОБА_2 як відповідача у цій частині ґрунтуються на формальному підході до визначення суб'єктного складу спору та ігнорують установлені судом першої інстанції фактичні обставини набуття, користування та узгодженості дій відповідачів, у зв'язку з чим не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, вийшов за межі заявлених позовних вимог та самостійно визначив спосіб їх задоволення, колегія суддів виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи та встановленої судом першої інстанції хронології процесуальних дій, держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом, предметом якого було визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. У межах заявлених вимог прокурор просив, зокрема, визнати необґрунтованими транспортні засоби марки «Toyota Camry Hybrid» та «Lexus NX200», а також застосувати передбачені законом способи звернення стягнення, у тому числі шляхом стягнення грошових коштів, еквівалентних вартості відповідного активу.

До закінчення підготовчого провадження прокурором було подано заяву про уточнення позовних вимог, яка була прийнята судом, що узгоджується з принципом диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Надалі, виступаючи у судових дебатах, прокурор конкретизував свою позицію щодо способу стягнення активів залежно від установлених у справі обставин, зокрема факту відчуження автомобіля «Toyota Camry Hybrid» станом на час звернення з позовом.

Відповідно до ч.1 ст.292 ЦПК активи, визнані судом необґрунтованими, підлягають стягненню в дохід держави. При цьому положення ч.2, 3 ст.290 ЦПК прямо передбачають, що спосіб такого стягнення залежить від обставин справи, зокрема від наявності або відсутності активу в натурі, та визначається судом з урахуванням принципу пропорційності та легітимної мети застосування відповідного заходу.

Таким чином, законодавець у справах цієї категорії розмежовує предмет позову - визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави - і конкретний спосіб реалізації такого стягнення, надаючи суду дискреційні повноваження обрати між зверненням стягнення безпосередньо на актив або застосуванням компенсаційного механізму у вигляді стягнення грошових коштів, еквівалентних вартості активу, у разі його відсутності.

При цьому визначення судом конкретного способу реалізації стягнення необґрунтованого активу не є втручанням у диспозитивні повноваження позивача, оскільки не змінює ані предмета, ані підстав позову, а стосується виключно форми виконання заявленої вимоги з урахуванням установлених у справі обставин. Такий підхід відповідає природі судового розгляду у змагальному процесі, в межах якого саме суд, а не сторона, наділений повноваженнями надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам незалежно від формулювання прохальної частини позову, за умови незмінності предмета та підстав позову, а також визначити ефективний і пропорційний спосіб захисту.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №991/366/22, відповідно до яких у змагальному процесі саме суд, оцінивши доводи сторін і встановлені обставини, має визначити, який спосіб захисту є пропорційним легітимній меті застосування інституту визнання активів необґрунтованими - стягнення активу чи стягнення його вартості.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у даній справі фізичне стягнення автомобіля «Toyota Camry Hybrid» було неможливим з огляду на його відчуження юридичним власником до моменту звернення прокурора з позовом. За таких умов застосування компенсаційного механізму у вигляді стягнення грошових коштів, еквівалентних вартості придбання цього активу на день його набуття, не є зміною предмета позову, а є прямо передбаченим законом наслідком встановлення необґрунтованості активу за відсутності можливості його стягнення в натурі.

Колегія суддів звертає увагу, що висновки суду першої інстанції щодо способу стягнення спірного активу ґрунтуються на фактичних обставинах, установлених у межах предмета доказування та підтверджених дослідженими у судовому засіданні доказами. Застосування компенсаційного механізму стягнення вартості активу було наслідком правової оцінки вже встановлених обставин, а не результатом встановлення будь-яких нових фактичних даних.

При цьому визначення судом першої інстанції кола осіб, з яких підлягають стягненню відповідні грошові кошти, здійснювалося з урахуванням установленого у справі реального характеру правовідносин, зокрема розмежування юридичного та фактичного володіння активом, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі №991/2396/22, відповідно до яких законом не передбачено автоматичного виникнення солідарного обов'язку зі стягнення необґрунтованих активів або їх вартості.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначення судом першої інстанції часткового, а не солідарного, порядку стягнення грошових коштів не лише не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, а й прямо з ними узгоджується. Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі №991/2396/22, чинне законодавство не передбачає автоматичного виникнення солідарного обов'язку зі стягнення необґрунтованих активів або їх вартості.

За таких умов покладення на кожного з відповідачів обов'язку зі стягнення еквіваленту вартості активу в рівних частках є наслідком індивідуалізації відповідальності з урахуванням встановленої ролі кожного з них у набутті, використанні та контролі за спірним активом і спрямоване на дотримання принципу правової визначеності та недопущення надмірного втручання у майнові права осіб.

Отже, суд першої інстанції, не допускаючи погіршення становища відповідачів, не вийшов за межі заявлених позовних вимог, а реалізував надані йому законом повноваження щодо вибору пропорційного та ефективного способу стягнення активів з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

За наведених правових та фактичних обставин доводи апелянтів про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог ґрунтуються на ототожненні предмета позову зі способом його реалізації та ігнорують спеціальне правове регулювання справ про визнання активів необґрунтованими. Суд першої інстанції не змінював ані предмета, ані підстав позову та не підміняв собою волю позивача, а лише, діючи в межах наданої законом дискреції, визначив спосіб захисту, обумовлений встановленою відсутністю активу в натурі.

Перевіривши доводи апеляційних скарг у межах, визначених ст.367 ЦПК, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини набуття і використання спірних активів, не вийшов за межі заявлених позовних вимог та, діючи в межах наданої законом дискреції, обрав пропорційний і передбачений законом спосіб їх стягнення з урахуванням установлених у справі обставин.

У своїй сукупності доводи апеляційних скарг не свідчать ані про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, ані про порушення меж судового розгляду. Фактично апелянти ототожнюють спосіб реалізації вимоги про стягнення необґрунтованих активів із предметом позову та намагаються підмінити предмет доказування формальним аналізом прохальної частини позовної заяви, що суперечить спеціальному правовому регулюванню, встановленому ст.290-292 ЦПК та усталеній практиці Верховного Суду. За таких обставин підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відтак, доводи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до незгоди представників відповідачів з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та переоцінки досліджених доказів.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції є аналогічними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи представників. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За ч.1 ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, у зв'язку з чим керуючись ст.259, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді:

___________ ___________ ___________

Семенников О.Ю. Глотов М.С. Калугіна І.О.

Повний текст цієї постанови складено 02 лютого 2026 року

Попередній документ

133780771

Наступний документ

133780773

Інформація про рішення:

№ рішення:	133780772
№ справи:	991/940/25
Дата рішення:	28.01.2026
Дата публікації:	05.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (19.03.2026)
Дата надходження:	19.03.2026
Предмет позову:	про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

Розклад засідань:

Минулі засідання (18)

07.03.2025 11:00	Вищий антикорупційний суд
03.04.2025 08:30	Вищий антикорупційний суд
17.04.2025 10:30	Вищий антикорупційний суд
01.05.2025 09:00	Вищий антикорупційний суд
15.05.2025 08:30	Вищий антикорупційний суд
22.05.2025 14:00	Вищий антикорупційний суд
29.05.2025 16:00	Вищий антикорупційний суд
23.06.2025 16:00	Вищий антикорупційний суд
03.07.2025 16:00	Вищий антикорупційний суд
14.07.2025 14:00	Вищий антикорупційний суд
04.09.2025 16:00	Вищий антикорупційний суд
11.09.2025 16:50	Вищий антикорупційний суд
18.09.2025 16:50	Вищий антикорупційний суд
25.09.2025 10:00	Вищий антикорупційний суд
03.10.2025 15:50	Вищий антикорупційний суд
16.12.2025 14:00	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
22.12.2025 13:00	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
28.01.2026 09:00	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду