Справа № 642/1755/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/567/26
Категорія: ч.2 ст.263, ч.2 ст.15 ч.2 ст.194, ч.4 ст.187, п.п 6,13 ч.2 ст.115 КК України
27 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , 1979 року народження, до 14 лютого 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення його права на розгляд справи в межах розумного строку незалежним та безстороннім судом.
Наголошує, що стороною обвинувачення не наведено нових обставин на підтвердження необхідності подальшого тримання його під вартою. Зокрема, вважає необґрунтованими ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Зазначає, що не має намірів переховуватись від суду, оскільки має зареєстроване місце проживання, стійкі соціальні зв'язки - дружину, трьох малолітніх дітей, матір пенсійного віку, яка є інвалідом.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки судом не досліджено в достатній мірі підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, обвинуваченого, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.263 КК України, за яке може бути призначено покарання до 3 років позбавлення волі, тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.194 КК України, за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.п. 6,13 ч.2 ст.115, КК України, за які може бути призначено покарання до 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів особою, що раніше вчинила умисне вбивство; розбою, тобто нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, проникненням у житло та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; закінченого замаху на умисне знищення чужого майна, вчиненого шляхом підпалу; носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до неналежного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника та обвинуваченого на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що він не має намірів переховуватись від суду, оскільки має зареєстроване місце проживання, стійкі соціальні зв'язки - дружину, трьох малолітніх дітей, матір пенсійного віку, яка є інвалідом, в даному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики, встановлені судом та слугувати підставою для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи суспільну небезпечність діянь, у вчиненні яких він обвинувачується та усвідомлення ним передбаченого за це покарання у виді позбавлення волі на тривалий час або довічного позбавлення волі.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків та потерпілого, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, оскільки останній може вчиняти такий вплив, розуміючи суть злочинів та передбачену за їх скоєння відповідальність.
У свою чергу, ризик вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення підтверджується тим, що останній вже був неодноразово засуджений за вчинення тяжких умисних корисливих злочинів, в тому числі за вчинення умисного вбивства.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: