Справа № 158/2852/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.
Провадження № 22-ц/802/229/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
02 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2025 року про передачу справи за підсудністю,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, який мотивував тим, що 12 травня 2025 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 12 травня 2025 року та штрафні санкції у загальному розмірі 74800 грн. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн 40 коп судового збору.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення суду скасовано.
Також іншою ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано за підсудністю до Іваничівського районного суду Волинської області.
Не погодившись із останньою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує, що судом було порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, визначаючи підсудність справи, не врахував положення ч.8 ст.28 ЦПК України. Вказує, що зі змісту оспорюваного договору позики від 12 травня 2025 року слідує, що місцем його виконання сторонами визначено м. Ківерці Луцького району Волинської області. Таким чином, позивач скористався правилом альтернативної підсудності, обґрунтовано звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області за місцем виконання договору позики, що узгоджується з положеннями ч. 8 ст. 28 ЦПК України. Вважає, що суд першої інстанції, постановляючи дану ухвалу, на зазначене увагу не звернув, що призвело до безпідставної передачі справи на розгляд до Іваничівського районного суду Волинської області. Зазначає, що вважає висновок суду про те, що у даній справі слід керуватися правилами загальної підсудності, передбаченими ст. 27 ЦПК України, помилковим.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно із вимогами ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (п.9 ч.1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеного дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду, суд першої інстанції, керувався вимогами ч.1 ст.27, п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України та виходив з того, що оскільки місце проживання/перебування відповідача не відноситься до території Ківерцівського районного суду Волинської області, а підстави для застосування альтернативної підсудності відсутні, то дану справу необхідно передати за підсудністю на розгляд до Іваничівського районного суду Волинської області.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду постановлена без додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як убачається з матеріалів справи, 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 12 травня 2025 року та штрафні санкції у загальному розмірі 74800 грн. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн 40 коп судового збору.
01 грудня 2025 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 жовтня 2025 року.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення суду скасовано.
Одночасно судом постановлено ухвалу від 11 грудня 2025 року про передачу справу на розгляд до Іваничівського районного суду Волинської області із покликанням на ч. 1 ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, оскільки відповідач зареєстрований в с.Колона Іваничівського району Волинської області, хоча фактично проживає в с.Зміїнець Луцького району Волинської області.
Глава 8 «Заочний розгляд справи» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.
Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, зазначених у ч.1 ст.280 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Стаття 287 ЦПК України визначає порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Відповідно до ч. 1, 3 даної статті заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 183/8338/21 зроблено висновок, що «тлумачення статей 284, 287, 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що ЦПК України передбачає дві форми перегляду заочного рішення: загальну (перегляд в апеляційному порядку) та спеціальну (перегляд судом, який ухвалив заочне рішення, за заявою відповідача). Процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який проводиться судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, і це є лише його персоніфікованим правом. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі №462/3542/16-ц , від 12 червня 2019 року у справі № 308/8618/17 , від 05 лютого 2020 року у справі № 369/1534/18 , від 08 квітня 2020 року у справі № 488/3949/16-ц , від 22 липня 2020 року у справі № 760/13894/14-ц ».
Таким чином, процесуальним законом визначено повноваження суду, який прийняв належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення,- внаслідок розгляду цієї заяви суд може лише залишити заяву без задоволення або ж, задовольнивши заяву, призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Отже, за наведених вище обставин та норм закону в суду першої інстанції були відсутні належні процесуальні повноваження та підстави для постановлення ухвали про передачу справи за підсудністю до іншого суду, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Крім того, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
За загальним правилом, визначеним статтею 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Згідно із частиною восьмою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Відповідно до положень наведеної правової норми за місцем виконання договору можуть пред'являтися позови за наявності однієї з таких умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено статтею 532 ЦК України.
Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Отже, місцем виконання зобов'язання є те місце, в якому боржник повинен виконати свій обов'язок (передати кредитору річ, результати робіт, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор повинен прийняти належне виконання. За загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до умов розписки від 12 травня 2025 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 70 000 грн, які зобов'язувався повернути до 01 вересня 2025 року. Місцем повернення коштів сторони визначили м. Ківерці Луцького району Волинської області (а.с.13).
Ураховуючи, що в розписці сторони самостійно визначили, що повернення коштів, отриманих у позику, повинно здійснюватися у визначеному ними місці - м. Ківерці Луцького району Волинської області, що є місцем виконання зобов'язання, відтак подання позову про стягнення боргу за даною розпискою на підставі правил альтернативної підсудності (частина восьма статті 28 ЦПК України) є правом позивача, що гарантоване йому процесуальним законом.
Отже, ОСОБА_1 , звертаючись із позовною заявою до Ківерцівського районного суду Волинської області - за місцем виконання договору, не порушив вимог закону щодо територіальної (юрисдикції) підсудності.
Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав щодо направлення справи за підсудністю до Іваничівського районного суду Волинської області, за зареєстрованим місцем проживання відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії перегляду справи після скасування заочного рішення суду.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 02 лютого 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись нормами статей 27, 28, 30, 263, 280, 284, 287, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2025 року про передачу справи за підсудністю в даній справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді