Справа № 161/11373/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/184/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
27 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю
секретаря судового засідання - Русинчук М. М.,
представника позивача - Огородника О. В.,
представника відповідача - Мельник В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 06.10.2023 близько 11.30 год їй зателефонувала невстановлена особа, яка, діючи шляхом обману, представившись працівником АТ КБ «Приватбанк», під приводом збільшення кредитного ліміту, заволоділа грошовими коштами з її кредитних карток № 5221191101173788, емітованої в АТ КБ «Приватбанк», та № 5375411412516739, емітованої в АТ «Універсал Банк», шляхом їх переказу на інші банківські картки/рахунки платежами по 25 000 грн, 29 000 грн, 12 000 грн.
Вказувала, що спочатку грошові кошти в сумі 348 000,00 грн (та 7 609,78 грн комісії за ці перекази) були несанкціоновано переказані з її банківської картки № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на її банківську картку № НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», з якої негайно були перераховані декількома транзакціями на наступні рахунки, які належать невстановленим особам: 1) № НОМЕР_3 в АТ «Оксі Банк» (3 платежі по 25 000 грн); 2) НОМЕР_4 в АТ «ТАСКОМБАНК» (5 платежів по 29 000 грн); 3) НОМЕР_5 в АТ «ТАСКОМБАНК» (4 платежі по 29 000 грн, 1 платіж - 12 000 грн).
Ще 1 платіж в сумі 25 000,00 грн (та 100 грн комісії) був перерахований напряму з картки НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на рахунок НОМЕР_4 в АТ «ТАСКОМБАНК».
Таким чином, 06.10.2023 з її кредитної картки № НОМЕР_1 (рахунку НОМЕР_6 ) в АТ КБ «Приватбанк» безпідставно списані кошти на загальну суму 380 709,78 грн, із яких 292 458,58 грн - кредитні кошти та 88 251,2 грн - особисті кошти.
Зазначала, що негайно після того, як усвідомила, що грошові кошти були шахрайським способом списані, вона відразу зателефонувала до АТ КБ «Приватбанк» за номером 3700 та повідомила про ситуацію, заблокувала картку та звернулася до правоохоронних органів для фіксування та розслідування кримінального правопорушення.
В подальшому 07.10.2023 р. СВ Луцького РУП ГУНП У Волинській області відомості про дане кримінальне правопорушення внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12023030580003096 за ч. 4 ст. 190 КК України. Досудове розслідування досі триває, в ході слідства вдалося встановити лише одного власника банківської картки № НОМЕР_7 , на яку були виведені 25 000 грн із її картки.
Зазначає, що нею не розголошувалася третім особам інформація про номери карткових рахунків, пін-коди та інша конфіденційна інформація. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали з її вини. А списання грошових коштів відбулося не за її розпорядженням, а внаслідок шахрайських дій осіб, які назвалися працівниками банку і встановлюються в ході досудового розслідування. Вважає також, що розголошення її особистих персональних даних могли статися із вини банку чи його недобросовісних працівників.
У зв'язку з наведеним та після уточнення позовних вимог просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь безпідставно списані 06.10.2023 р. особисті кошти в розмірі 88 251,2 грн з банківської картки НОМЕР_1 (рахунку НОМЕР_6 ), емітованої в АТ КБ «Приватбанк» на її ім'я. Просила визнати відсутнім (неіснуючим) її боргове зобов'язання за кредитним лімітом, яке виникло внаслідок несанкціонованого списання 06.10.2023 кредитних коштів у розмірі 292 458,58 грн з рахунку НОМЕР_6 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» на її ім'я.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року позов задоволено.
Зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 безпідставно списані 06.10.2023 р. особисті кошти в розмірі 88 251,20 грн з банківської картки НОМЕР_1 , емітованої в АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 .
Визнано відсутнім (неіснуючим) боргове зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним лімітом, яке виникло внаслідок несанкціонованого списання 06.10.2023 р. кредитних коштів у розмірі 292 458 грн 58 коп з рахунку НОМЕР_6 .
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» в дохід держави 1211 грн 20 коп судового збору.
Не погодившись із даним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не взяв до уваги обставину, що кошти були нею перераховані на рахунок самої позивачки, відкритий в АТ «Універсал Банк», що в рамках даної справи виключає ознаки заволодіння коштами сторонніми особами. Тобто, вважає, що суд не звернув уваги на те, що отримувачем коштів є саме позивач у справі, а не будь-які інші сторонні особи . Проте позивачка не вчинила дій на повернення таких коштів з іншого банку та в інший спосіб розпорядилась цими коштами. А отже, позовні вимоги фактично зводяться до намагання погашення кредиту за рахунок банку, що прямо суперечить вимогам ст. 1054 ЦК України. Відтак, такі дії позивача не можуть вважатись добросовісними, на що суд також уваги не звернув. При цьому, вказує, що правовідносини, які виникли з приводу обслуговування рахунку між позивачем та АТ «Універсал Банк» не є предметом розгляду в даній справі та зазначений банк не є учасником даної справи. Судом не взято до уваги докази, які мають суттєве значення для прийняття вірного рішення по суті спору. На підставі наведеного відповідач вважає, що ігнорування доказів та невирішення питання щодо їх неприйняття або прийняття до уваги судом є порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Судом невірно встановлено, що банком не доведено дії позивачки з розголошення даних, які призвели до зняття коштів з її рахунку. Відповідач вважає, що банком надано всі належні докази, котрі свідчать, що позивачка сама здійснила переказ коштів з рахунків відповідача на власний рахунок в іншому банку, а тому в даному випадку банк не має обов'язку доводити дії клієнта з розголошення, оскільки факту шахрайства з рахунків клієнта, відкритих в АТ КБ “Приватбанк», немає. Судом помилково застосовані норми матеріального права, які на момент виникнення спірних правовідносин вже втратили чинність. Відповідно, судом безпідставно враховані правові позиції Верховного Суду щодо застосування цих норм. Судом помилково не застосовані норми матеріального права, які по іншому визначають розподіл обов'язку доказування між сторонами з урахуванням важливих ознак спірних переказів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає скаргу відповідача необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним з огляду на наступне. Покликається на те, що з її боку не було вчинено жодних дій, які би сприяли розголошенню її особистих даних, пін-коду та номерів банківських рахунків, отже розповсюдження та використання приватної особистої інформації стався зі сторони банку (відповідача), яким саме чином (змова працівників банку, безпосередня участь працівників банку у продажі приватної конфіденційної інформації) - встановить досудове розслідування в рамках кримінального провадження. Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення врахував абсолютно усі обставини справи, дослідив витребувані матеріали досудового розслідування та у відповідності до сталої судової практики Верховного Суду ухвалив цілком законне та обґрунтоване рішення.
Заперечує доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано факту, що кошти із рахунків АТ КБ «Приватбанку» були перераховані на рахунок ОСОБА_1 в АТ «Універсал Банк», а відтак відсутній факт шахрайства, так як вважає даний аргумент маніпулятивним, адже суть полягає в тому, що позивач не давала своєї згоди на списання/ розпорядження своїми коштами на рахунку у АТ КБ «Приватбанку», тим більше - кредитними коштами. Зазначає, що переказ коштів на інший рахунок того ж клієнта з подальшим миттєвим виведенням на рахунки невстановлених осіб є типовою схемою шахрайства, метою якої є обхід лімітів та ускладнення блокування. Факт того, що кошти на декілька секунд опинилися на іншому рахунку позивача, не означає, що вона ними заволоділа чи розпорядилася з власної волі. Окрім того, якби вона хотіла переказати певну суму коштів з одного свого рахунку на інший свій рахунок, то вона б не робила це десятками транзакцій із введенням IBAN рахунку, а також не залучала б для цього ще й кредитну лінію на сотні тисяч гривень. Це за тих обставин, що вона взагалі ніколи не користувалася кредитними коштами АТ КБ «Приватбанк», що вже свідчить про нетиповість платіжних операцій. Окрім того, вказує, що в момент списання коштів відповідач не знав і не міг знати, на який рахунок ці кошти йдуть. Ланцюг транзакцій, ініційований під впливом обману, має розцінюватися як єдине несанкціоноване втручання, незалежно від кількості проміжних рахунків клієнта. Також вказує, що відповідач посилається на аудіозаписи, де вона нібито підтверджує самостійне введення кодів. Дане твердження вирване із контексту самих аудіозаписів її розмови із представниками відповідача, оскільки вона стверджувала, що лише один раз вводила код, але було близько 5-ти розмов, так як вона близько 5-ти разів телефонувала на гарячу лінію АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання захисту та вчинення відповідних дій для поверненню коштів, але замість підтримки та допомоги працівник банку випитував у неї зручну та потрібну для банку інформацію, хоча в ході розмови вона перебувала в стані шоку. Також стверджує, що введення коду під психологічним тиском та внаслідок обману, вважаючи, що розмовляє працівник банку (соціальна інженерія), не є добровільним волевиявленням клієнта.
Ствердила, що доводи відповідача також повністю спростовуються матеріалами досудового розслідування кримінального провадження, які були досліджені судом першої інстанції та які вказують, що вона є потерпілою стороною шахрайства і не здійснювала добровільно жодних дій, у тому числі й переказ коштів між своїми рахунками. На підставі наведеного просить апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 11.11.2025 залишити без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Мельник В. М. апеляційну скаргу підтримала з доводів, викладених у ній, та просила задовольнити скаргу в повному обсязі.
Представник позивача адвокат Огородник О. В. заперечив доводи апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких мотивів.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку. Також відповідачем не вжито жодних заходів щодо повернення безпідставно списаних коштів, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення та відповідача слід зобов'язати вжити заходів для відновлення порушеного права та інтересів позивача, що не суперечитиме змісту та суті заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Судом установлено, що 06.10.2023 року з кредитної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (рахунок НОМЕР_6 ) в АТ КБ «Приватбанк» списані кошти на загальну суму 380 709,78 грн, із яких 292 458,58 грн кредитні кошти та 88 251,2 грн - особисті кошти, що підтверджується випискою по картці (а.с. 26).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 одразу звернулась із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого 07.10.2023 року Луцьким РУП ГУНП У Волинській області було внесено відомості про дане кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023030580003096 за ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 5).
Позивачка вказувала, і це підтверджено наданими суду доказами, що спочатку грошові кошти в сумі 348 000,00 грн (а також 7 609,78 грн комісії за ці перекази) були несанкціоновано переказані з її банківської картки № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на її банківську картку № НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», з якої негайно були перераховані декількома транзакціями на наступні рахунки, які належать невстановленим особам:
1) № НОМЕР_3 в АТ «Оксі банк» (3 платежі по 25 000 грн);
2) НОМЕР_4 в АТ «ТАСКОМБАНК» (5 платежів по 29 000 грн);
3) НОМЕР_5 в АТ «ТАСКОМБАНК» (4 платежі по 29 000 грн, 1 платіж - 12 000 грн).
1 платіж в сумі 25 000,00 грн (100 грн комісії) був перерахований з картки № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на рахунок НОМЕР_4 в АТ «ТАСКОМБАНК».
Таким чином, встановлено, що 06.10.2023 р. з кредитної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (рахунку НОМЕР_6 ) в АТ КБ «Приватбанк» списані кошти на загальну суму 380 709,78 грн, із яких 292458,58 грн - кредитні кошти та 88 251,2 грн - особисті кошти ОСОБА_1 .
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 невідкладно звернулася на гарячу лінію АТ КБ «Приватбанк» з метою вчинення відповідних дій банку з повернення коштів на рахунок.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
У статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з вимогами пп.143-144, 148 розділу 7 Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління Нацбанку України № 164 від 29.07.2022, надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), включаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача.
Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов'язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.
Емітент зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту або неналежної платіжної операції, ініційованої з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законодавством України для розгляду звернень (скарг) громадян.
Строки, протягом яких емітент установлює ініціатора та правомірність платіжної операції, та строки повернення на рахунок користувача суми попередньо списаної неналежної платіжної операції визначені статтею 89 Закону України "Про платіжні послуги".
Відповідно ж до п.172 розділу 10 вказаного Порядку емітент/еквайр зобов'язаний здійснювати моніторинг платіжних операцій, здійснених із використанням платіжних інструментів, відповідно до внутрішнього порядку управління операційними ризиками та ризиками інформаційної безпеки з метою ідентифікації помилкових та неналежних платіжних операцій, суб'єктів таких операцій та забезпечувати вжиття заходів для запобігання або припинення таких операцій.
Отже, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, а також у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 761/43146/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 190/2037/23 та від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23 вказано, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається апеляційним судом, з долучених до справи матеріалів досудового слідства встановлено, що приблизно об 11 год 30 хв 06 жовтня 2023 року невстановлена особа, перебуваючи в невстановленому місці, діючи умисно, з корисливих мотивів з метою власного збагачення, шляхом обману, представившись працівником АТ КБ «Приватбанк», заволоділа з банківської картки, емітованої АТ КБ «Приватбанк», за № НОМЕР_1 та з банківської картки, емітованої в АТ «Універсал Банк», за № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , грошовими коштами на загальну суму 443000 грн, які було списано на картки невстановлених осіб, чим завдала останній майнової шкоди на вказану суму. У подальшому, в ході опрацювання отриманої інформації від АТ КБ «Приватбанк» по банківській картці потерпілої № НОМЕР_1 перераховувались невстановленою особою, яка змінила фінансовий номер позивачки, таким чином отримала доступ до онлайн-банкінгу на банківську картку потерпілої емітовану в АТ «Універсал Банк» за № НОМЕР_2 на загальну суму 100457 грн. Також в ході опрацювання отриманої інформації від банку емітованого АТ «Універсал Банк» за №5375411412516739 по банківській картці ОСОБА_1 встановлено, що грошові кошти з картки № НОМЕР_2 перераховувались на банківську картку невстановленої особи, емітовану АТ «Оксі Банк» за № НОМЕР_3 , та банківські рахунки, емітовані АТ «Таксомбанк» за № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , належні невстановленій досудовим розслідуванням особі.
З пояснень позивача ОСОБА_1 , зафіксованих у протоколі допиту потерпілого, суд встановив, що на її мобільний телефон зателефонувала невідома їй жінка, яка представилася клієнтською підтримкою АТ КБ «Приватбанк». З даною особою було проведено телефонну розмову в якій невстановлена особа повідомила ОСОБА_1 , що вона є клієнтом банку, має на рахунку кредитні кошти та запитала чи не бажає вона збільшити кредитний ліміт. У відповідь ОСОБА_1 відмовилась від збільшення кредиту. За декілька хвилин до позивачки зателефонували з іншого номеру мобільного телефону, представившись службою безпеки «АТ КБ «Приватбанк» із запитанням, чи бажає вона відмовитись від користування кредитними коштами. Під час надходження іншого телефонного дзвінка, на який позивачка не відповідача, почали приходити СМС - повідомлення з банку про списання коштів.
Після цього вона відразу зателефонувала на гарячу лінію банку 3700 та повідомила зазначені обставини працівникам АТ КБ «ПриватБанк», які повідомили її про те, що будь-яких дій по списанню ними не було вчинено. Також вона в цей же день 06 жовтня 2023 року звернулася із заявою в поліцію про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, внаслідок чого 07 жовтня 2023 року за даним фактом Луцьким РУП ГУ НП у Волинській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження за №12023030580003096, в якому ОСОБА_1 було визнано потерпілою.
Крім цього, за результатами перевірки АК КБ «Приватбанк» встановлено, що номер НОМЕР_8 , про який повідомляла позивачка органу досудового розслідування, належать клієнту АК КБ «Приватбанк», який 05 червня 2023 року внесений у список обмежень банківського обслуговування по кодифікатору 1.41 «шахраї в електронних операціях». Також під час розслідування відповідач не врахував, що позивачка не могла самостійно переказувати кошти зі своєї банківської картки № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на свою картку № НОМЕР_2 в АТ «Універсал банк», адже в призначенні платежу вказано її неправильний РНОКПП, який підтягується автоматично у разі санкціонованого переказу коштів клієнтом, що підтверджено платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» 0.0.3234589462.1 від 06 жовтня 2023 року, яка наявна в матеріалах справи.
Разом з тим, покликання відповідача на преюдиційність для даної справи висновків суду у рішенні Луцького міськрайонного суду від 24.09.2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Універсал Банк» про захист прав споживачів, у задоволенні якого суд відмовив, та яке було залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16.12.2024 року, колегія суддів не бере до уваги з огляду на норми ч. 7 ст.82 ЦПК України.
Відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Однак, як видно зі змісту вказаних судових рішень, позивачем ОСОБА_1 і в наведеній справі стверджувалось про зазначені в даній справі обставини, зокрема вона покликалась на те, що грошові кошти з рахунку в Приватбанку перераховані на її рахунок в Універсалбанк несанкціоновано, про що вона негайно повідомила банк.
Разом з тим, як указувалося в наведених постановах Верховного Суду, сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, про який зазначає банк, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, оскільки правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Для приватного права властивою є така засада, як розумність, котра характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм ( постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Установивши, що банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу третім особам ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її рахунку, та не доведено вину ОСОБА_1 у вказаних операціях, суд першої інстанції правильно задовольнив позов.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
В апеляційній скарзі та в поясненнях представник відповідача покликалась на те, що ОСОБА_1 неправильно обрала спосіб захисту в частині визнання відсутнім боргового зобов'язання за кредитним лімітом, яке виникло внаслідок несанкціонованого списання коштів 06 жовтня 2023 року, оскільки вважає, що така вимога є передчасною, так як її права ще не порушено, і лише при розгляді справи за позовом про стягнення з неї кредитного боргу вона має право доводити його відсутність. Проте, колегія суддів також не може взяти такі доводи до уваги з огляду на те, що як пояснили сторони та підтверджується матеріалами справи, банком уже 12.03.2024 було направлено ОСОБА_1 позасудову вимогу про сплату кредитної заборгованості в розмірі 340361,54 грн, а згодом пред'явлено позов про стягнення боргу, який на даний час перебуває в суді.
Отже, суд, захистив порушені права споживача банківських послуг як слабшої сторони у цих правовідносинах, задовольнивши позов ОСОБА_1 , правильно застосував наведені норми цивільного законодавства, зобов'язавши відповідача повернути несанкціоновано списані кошти та визнавши відсутнім кредитного боргу, який виник внаслідок такого списання.
Відсутність на даний час ухваленого судом вироку за порушеним кримінальним провадженням, на думку суду, також не є підставою для відмови в даному позові.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а в значній мірі зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: