Справа № 158/1895/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/128/26 Доповідач: Здрилюк О. І.
21 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Русинчук М. М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Цеберського В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що у 2015 році у встановленому законом порядку набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського (тепер - Луцького) району Волинської області.
У 2016 році він на цій земельній ділянки розпочав будівництво житлового будинку без відповідних дозвільних документів, яке у березні 2019 року було повністю завершено та розпочата його фактична експлуатація.
У 2025 році з метою прийняття будинку в експлуатацію ним у відповідності до пп. 2 п. 3-1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 до Державної інспекції архітектури та містобудування України )далі - ДІАМ) було подано декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а саме:
- в паперовій формі засобами поштового зв'язку до ЦНАП м. Луцька - декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта;
- в паперовій формі засобами поштового зв'язку до ЦНАП м. Луцька - декларацію про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1).
21.02.2025 він отримав від ЦНАП м. Луцька раніше подану ним Декларацію № 1 разом із витягом з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, яку не було внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва у зв'язку із відсутністю обов'язкових відомостей, а саме: неподання відомостей щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт.
17.03.2025 він отримав від ЦНАП м. Луцька раніше подану ним Декларацію 2 разом із повідомленням щодо звернення до ЦНАП про видачу/зміну дозвільного документу СА01:5968-1300-5835-6254, яка не була внесена до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва по причині відсутності обов'язкових відомостей, а саме: неподання відомостей щодо реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт.
Фактично реєстрація декларацій не відбулася у зв'язку із відсутністю підстав для їх реєстрації, а саме: відсутністю в деклараціях обов'язкової інформації про документи, які дають право на початок будівельних робіт, які він не мав та не має можливості отримати, оскільки вони отримуються виключно до початку будівництва, а в даному випадку будівництво вже завершено.
Ураховуючи наведене, просив визнати за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: житловий будинок садибного типу (літер А-2), загальною площею 223,5 кв. м, який розташований за межами с. Жабка Луцької територіальної громади Луцького району Волинської області, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11листопада 2025 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову, а також відшкодувати понесені судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ДІАМ в особі представника ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.
Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно з матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, вид угіддя - рілля, яка розташована за межами населених пунктів Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (№ довідки 418459566 від 18.03.2025).
Позивачем на цій земельній ділянці самочинно збудовано житловий будинок садибного типу (літер А-2), загальною площею 223,5 кв. м.
Із копії технічного паспорта на цей житловий будинок також зазначено, що даний об'єкт розташований поза межами села Жабка на території Луцької територіальної громади Луцького району Волинської області.
У Звіті про проведення технічного обстеження спірного житлового будинку № 1190-ТО/25 від 14.02.2025, виконаному ПП «Пілон-С», встановлено, що згідно ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 «Настанови щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану» залежно від стану несучих та огороджуючих конструкцій даний житловий будинок садибного типу відноситься до категорії технічного стану «1- нормальний» і придатний до безпечної та надійної експлуатації.
З витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічну інвентаризацію Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ТІ01:6475-7231-7693-6652 вбачається, що житловому будинку садибного типу не присвоєно адреси згідно експериментального порядку та такий не відповідає цільовому використанню за функціонального призначення вказаної земельної ділянки. Датою початку будівництва зазначено 16.10.2016, завершення будівництва - 06.09.2019.
З копії накладної № 4302527572780, фіскального чеку №271715 та вкладення до цінного листа від 20.02.2025 вбачається, що позивачем в особі його представника на юридичну адресу Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35 Волинської області) надіслано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта (додаток № 2 в редакції постанови КМУ № 681 від 23.06.2021).
Так, із цієї Декларації вбачається, що позивачем ОСОБА_2 здійснено первинне подання вказаної декларації. Повідомлення про початок будівельних робіт - відсутнє; назва об'єкта - нове будівництво житлового будинку садибного типу за межами села Жабка, Луцької територіальної громади, Луцького району Волинської області; цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
З витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про звернення до ЦНАП Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № СА01:2876-7464-1802-9682 від 21.02.2025 вбачається, що заява замовника містить інформацію, що унеможливлює внесення обов'язкових відомостей до системи, яку конкретизовано у протоколі перевірок, а саме:
- перевірка заповненості блоку «Повідомлення про початок будівельних робіт»: відомості надано/внесено не в повному обсязі;
- перевірка статусу реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт: повідомлення про початок будівельних робіт не зареєстровано. Рекомендовано звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для зміни статусу.
Крім того, позивачем на юридичну адресу Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку (м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 35 Волинської області) згідно копії накладної № 4302527575100, фіскального чеку та вкладення до цінного листа від 27.02.2025 скерована Декларація про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками (СС1) (додаток № 3 до Порядку (в редакції постанови КМУ № 681 від 23.06.2021)).
Згідно протоколу перевірки цієї Декларації ЦНАП 11.03.2025 склав Інформацію, що унеможливлює внесення обов'язкових відомостей до системи, яку конкретизовано у протоколі перевірок, а саме:
- перевірка заповненості блоку «Повідомлення про початок будівельних робіт»: відомості надано/внесено не в повному обсязі;
- перевірка статусу реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт: повідомлення про початок будівельних робіт не зареєстровано. Роз'яснено про необхідність звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для зміни статусу;
- проектна документація, розробка якої почалась після 01.08.2021 підлягає обов'язковій реєстрації в ЄДЕССБ. Роз'яснено про необхідність звернутися до проектувальника для отримання реєстраційного номера, після отримання якого затвердити проект, скориставшись АРМ замовника/заявника ЄДЕССБ.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Отже, для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.
Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже наявність хоча б однієї із трьох, зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст. ст. 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст. ст. 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п. 5 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15 та Велика Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №200/22329/14-ц.
При розгляді справ, пов'язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Такі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 127/24183/16-ц від 14.07.2020 у справі № 761/43044/16-ц.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України ).
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В матеріалах справи відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна та порядку проведення його державної реєстрації, оформлення права власності на нього.
Первинно позивачу було відмовлено у внесенні відомостей в систему щодо документу СА01-2876-7464-1802-9682 (Декларація щодо готовності до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 19.02.2025), видав Департамент ЦНАП Луцької міської ради 21.02.2025. Повторно - згідно з Протоколом перевірок звернення до ЦНАП на видачу/зміну дозвільного документу СА01-5968-1300-58356254 (Декларація про готовність до експлуатації об'єкта з незначними наслідками СС1 від 26.02.2025) № 1 від 11.03.2025 виявлено помилки, що унеможливлюють внесення відомостей до системи. Рекомендовано звернутися до проектувальника для отримання реєстраційного номера. Після отримання реєстраційного номера, затвердіть проект, скориставшись АРМ замовника/заявника ЄДЕССБ (а. с. 22 та зворот, 33 та зворот).
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, встановлюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт визначений постановою КМ України від 13.04.2011 № 466 «Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт».
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частинами 3, 5, 7 статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Відповідно до ст. 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» єдина державна електронна система у сфері будівництва - єдина інформаційно-комунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва. Невід'ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Відповідно до ч. 10 цієї статті Закону відомості, що містяться в електронній системі, є достовірними, а також відкритими і загальнодоступними, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків, паспортних даних, місця проживання фізичної особи, договорів про надання послуг, документів, поданих фізичними та юридичними особами для отримання послуг, визначених цим Законом, та іншої інформації, перелік якої визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення електронної системи.
Верховний суд у постанові від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
Крім того, Верховний Суд наголошує, що на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
Позивачем до суду не надано, і матеріали справи не містять відомостей про наявність у позивача проектної та робочої документації.
Встановити наявність або відсутність відхилень від вимог державних будівельних норм можливо тільки за результатами експертизи проектів будівництва в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів від 11.05.2011 № 560.
При цьому позивач не надав судам висновку такої експертизи та не ставив питання про її призначення судом.
Відповідно до п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду, він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
Таким чином зазначене технічне обстеження виконується вже після визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду, та не може слугувати підставою для прийняття цього рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Законодавством встановлений чіткий алгоритм дій особи, яка має намір здійснити будівництво та зареєструвати право власності. Таким чином, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п. 5 ч. 5 ст. 26 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його до експлуатації в установленому законодавством порядку.
Ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
Аналогічна норма закріплена п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461.
Позивачем через Центр надання адміністративних послуг було подано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, однак Департамент ЦНАП у м. Луцьку, провівши її перевірку, виявив унеможливлення внесення обов'язкових відомостей до системи, які конкретизував у протоколі, надавши відповідні рекомендації.
Позивач при цьому не надав доказів на підтвердження того, що він оскаржував дії Департаменту ЦНАП щодо відмови про внесення відомостей і що безпосередньо ДІАМ ухвалювала рішення щодо поданих позивачем декларацій.
Отже, позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об'єкта у позасудовому порядку.
Суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію, а спірне самочинно збудоване нерухоме майно у передбаченому законом порядку до експлуатації не приймалося. Відомостей щодо відмови компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованого нерухомого майна - матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 у справі № 2-962/2009 вказав на те, що суди не звернули уваги, що особа, здійснивши самочинне будівництво, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не звертався, що свідчить про відсутність спору про право.
Посилання представника позивача як в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 3 ст. 376 ЦК України, а не ч. 5 цієї статті, оскільки позивач уже є власником земельної ділянки і її повторного надання не потребується, а тому позивач і просить визнати за ним право власності на самочинне збудоване на ній нерухоме майно - відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови (п. п. а, б ч. 1).
Позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0721885800:06:000:1755, площею 0,2 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, вид угіддя: рілля, про що зафіксовано в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Позивач у позовній заяві зазначає про те, що розпочав самочинне будівництво у 2016 році і повністю його завершив у березні 2019 року,
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 20 ЗК України (тут і далі у редакції станом на період самочинного будівництва) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1 п. а ч. 2, п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
Відповідно до ст. ст. 38, 39 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.
Ураховуючи наведені правові норми, позивач, здійснюючи самочинне будівництво, не мав права самостійно визначати порядок використання ним за іншим цільовим призначенням земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з видом угіддя - рілля.
Позивач являється власником земельної ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а не з цільовим призначенням - для ведення житлової та громадської забудови.
Здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для такої мети, і в установленому порядку, до звернення з цим позовом до суду, не вирішив питання про зміну цільового призначення належної йому земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.
Виходячи з наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді