вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"03" лютого 2026 р. Справа№ 910/4699/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.02.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення
у справі №910/4699/25 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
про стягнення коштів у розмірі 49 489 369,48 грн
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсним договору в частині та внесення змін до договору,
Господарський суд міста Києва рішенням від 11.08.2025 у справі №910/4699/25 первісний позов задовольнив повністю; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі за текстом - відповідач за первісним позовом) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі за текстом - позивач за первісним позовом) 49 489 369,48 грн основного боргу та 593 872,43 грн судового збору; у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції відмовив повністю.
Рішення набрало законної сили.
17.11.2025 відповідач за первісним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/4699/25 на 1 рік, до 10.08.2026.
Обгрунтовуючи заяву про відстрочення виконання рішення відповідач за первісним позовом посилається на поточний фінансовий стан, наявність заборгованості держави з компенсації різниці у тарифах на суму 844 813 019,56 грн, заборгованість споживачів на суму понад 550 683 998,81 грн, наявність кредиторської та податкової заборгованості, наявність невирішеного питання щодо погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, що свідчить про загрозу неплатоспроможності заявника.
Крім того, відповідач за первісним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття процедури превентивної реструктуризації з метою задоволення вимог кредиторів та необхідністю збереження економічної цінності підприємства. Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.09.2025 у справі №910/10713/25 відкрив процедуру превентивної реструктуризації ТОВ «Євро-Реконструкція».
Відповідач за первісним позовом зазначає, що він є об'єктом критичної інфраструктури та виконавцем комунальних послуг, будь-яке блокування його роботи може призвести до негативних наслідків щодо забезпечення сталого виробництва електричної енергії та надання опалення та постачання гарячої води жителям міста Києва.
Також відповідач за первісним позовом зазначає про відсутність вини. Відстрочення виконання рішення не означає порушення балансу інтересів сторін у зв'язку з неможливістю отримання позивачем за первісним позовом погашення заборгованості на підставі рішення суду. При цьому виконання рішення суду у період опалювального сезону є неможливими з огляду на необхідність забезпечення витрат, пов'язаних із підготовкою до опалювального періоду та безпосередню діяльність в опалювальний період, тоді як оплата за постачання комунальних послуг поза межами опалювального періоду дозволить відповідачу за первісним позовом акумулювати надходженні кошти для погашення заборгованості за рішенням суду у даній справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про відстрочення виконання рішення у справі № 910/4699/25 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача за первісним позовом про відстрочення виконання рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили неможливість виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/4699/25, не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення суду, а також не надано доказів, які б свідчили про реальну можливість виконання рішення суду, у разі задоволення клопотання про його відстрочення.
Не погодившись із прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулося до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву та відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/4699/25 строком на 1 рік, до 10.08.2026.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що відповідач за первісним позовом є оператором критичної інфраструктури. Протягом останнього часу спостерігається тенденція до збільшення кредиторської заборгованості, що виникла перед основними контрагентами з надання послуги з транспортування теплової енергії, постачання природного газу, значні податкові зобов'язання перед Державною податковою службою та грошові зобов'язання перед комерційним банком. Відсутність механізму з боку держави щодо відшкодування різниці з компенсації різниці у тарифах. Незважаючи на це відповідач за первісним позовом і далі сплачує обов'язкові платежі та здійснює розрахунки, у тому числі, за природний газ, для забезпечення стабільної та безперебійної роботи ТЕЦ, робота якої відіграє критичне значення для забезпечення життєвих потреб міста Києва та його населення.
З метою недопущення зриву опалювального сезону та можливого врегулювання питання погашення заборгованості перед кредиторами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулося до Господарського суду міста Києва в порядку статей 33-1, 33-4 Кодексу України з процедур банкрутства із заявою про відкриття процедури превентивної реструктуризації.
Наведені обставини свідчать про загрозу неплатоспроможності відповідача за первісним позовом, фінансово-господарський стан, що, на переконання заявника, свідчить про наявність підстав для відстрочення виконання рішення.
За доводами відповідача за зустрічним позовом для виконання рішення суду у даній справі йому необхідна відстрочка строком на 1 рік, який має охоплювати опалювальний період 2025-2026 роки та декілька місяців 2026 року для розрахунків по завершенню вказаного опалювального періоду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.12.2025 у справі №910/4699/25 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 20.01.2026 на 13 год. 15 хв.; витребував матеріали справи №910/4699/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/4699/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 19.01.2026.
Позивач за первісним позовом згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом заперечує проти її задоволення, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції. Позивач вказує на те, що з відкритих джерел (https://opendator.ua/c/37739041) йому стало відомо про те, що доходи та активи відповідача за первісним позовом у 2024 році збільшилися у порівняні з 2023 роком. У перших трьох кварталах 2025 року дохід відповідача склав 4 137 116 000,00 грн. Відповідач за первісним позовом є учасником 4474 тендерів, продажі у 2024 році зросли у порівняні із 2023 роком. Наведене свідчить про здійснення відповідачем за первісним позовом господарської діяльності та отримання прибутку. Крім того, за постановою Кабінету Міністрів України №812 на рахунок позивача за первісним позовом підлягають перерахуванню кошти лише у розмірі 20%, тоді як 80% коштів перераховуються на рахунок саме відповідача за первісним позовом.
Наявність кредиторської та податкової заборгованості не зумовлює відстрочення виконання рішення суду.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.01.2026 продовжив строк розгляду справи №910/4699/25 та оголосив перерву у розгляді справи №910/4699/25 до 03.02.2026 до 11 год. 15 хв.
У судовому засіданні 03.02.2026 представник відповідача за первісним позовом підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву та відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/4699/25 строком на 1 рік, до 10.08.2026.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 03.02.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).
За приписами статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання боржником судового рішення про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.
Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Отже, відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 навела висновки про те, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2025 у справі №905/1197/24 дійшов правових висновків про те, що підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі статтею 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи доводи заяви відповідача за первісним позовом про відстрочення виконання рішення та його апеляційної скарги, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження неможливості виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі № 910/4699/25, не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення суду, а також не надано доказів, які б свідчили про реальну можливість виконання рішення суду у строк до 10.08.2026, у разі задоволення клопотання про його відстрочення.
При цьому враховано заперечення позивача за первісним позовом, який прагне виконання законного рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у даній справі про стягнення заборгованості з відповідача за первісним позовом за поставлений природний газ за період з квітня - серпня 2024 року, тобто вже через рік після поставки природного газу, оплата за який повинна була бути здійснена відповідачем за первісним позовом у 2024 році, у поряду, визначеному пунктом 5.1 Договору .№1269-ТКЕ (Л24)-41 постачання природного газу від 24.04.2024, за яким споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Судом апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача за первісним позовом також враховано заперечення позивача за первісним позовом на апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом, з посиланням на інформацію з відкритих джерел (https://opendator.ua/c/37739041) про те, що доходи та активи відповідача за первісним позовом у 2024 році збільшилися у порівняні з 2023 роком. У перших трьох кварталах 2025 року дохід відповідача за первісним позовом склав 4 137 116 000,00 грн. Відповідач за первісним позовом є учасником 4474 тендерів, продажі у 2024 році зросли у порівняні із 2023 роком.
Згідно квартальної звітності за 3 квартали 2025 року відповідача за первісним позовом дохід останнього становив 4 137 116 000,00 грн, чистий прибуток (після виконання зобов'язань) становив 619 786 000,00 грн, активи становили 7 684 809 000,00 грн.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача за первісним позовом є виробництво електричної енергії, а не лише постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, про що зазначив позивач за первісним позовом у запереченні на апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом, з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Наведене апелянтом не спростовано. При цьому апелянтом не надано суду фінансової звітності в обґрунтування збитковості та неможливості виконання судового рішення до 10.08.2026, доказів отримання коштів у строк до 10.08.2026 у розмірі, необхідному для погашення заборгованості перед позивачем за первісним позовом у даній справі, такі як банківська гарантія тощо, також не подано.
Посилання відповідача за первісним позовом на скрутне фінансове становище в обґрунтування неможливості виконання рішення суду у даній справі у строк до 10.08.2026 не є тією обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення до 10.08.2026.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2025 у справі № 905/306/25 виснував: «у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву скаржника про відстрочку виконання судового рішення встановив, що заявником не надано доказів спроможності виконати судове рішення через рік, як і не надав доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства протягом цього періоду, зокрема, доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення. Також суди виснували, що надання відстрочки виконання вказаного рішення судом не стимулює процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов'язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі, а тому дійшли висновку про необґрунтованість такої заяви та відповідно відсутність підстав для її задоволення».
З матеріалів даної справи вбачається, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.09.2025 у справі №910/10713/25 відкрив процедуру превентивної реструктуризації Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція».
Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.09.2025 у справі №910/10713/25 задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про застосування додаткових заходів захисту боржника та заборонив Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», приватним виконавцям, органам Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та будь-яким іншим органам державної влади або місцевого самоврядування, посадовим особам здійснювати будь-яке примусове стягнення та виконавчі дії стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція», стягнення коштів чи майна на підставі виконавчих документів, а також стягнення заборгованості із заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи в порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Строк дії додаткових заходів захисту боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція», встановлених на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/10713/25, три місяці, починаючи з 29.09.2025.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Положеннями пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України.
Відповідно до частини 2 статті 18 та частини 2 статті 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, за певних обставин затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74), а також судом взято до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43), крім того враховано, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, у такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004, заява № 56849/00).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України», заява № 6962/02, зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
На підтвердження доводів заяви про відстрочення виконання рішення відповідач за первісним позовом подав до суду довідку від 27.10.2025 №27/10-11/2 «Щодо кредиторської заборгованості» та довідку від 27.10.2025 №27/10-11/1 «Щодо дебіторської заборгованості», за підписом генерального директора та головного бухгалтера, довідку - план платежів (закупівель) для забезпечення опалювального сезону 2025/2026, за підписом генерального директора, протокол №2 засідання Київської міської територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах від 19.05.2025, ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 про відкриття процедури превентивної реструктуризації у справі №910/10713/25, від 29.09.2025 у справі №910/10713/25 та від 29.09.2025 у справі №910/10713/25.
Проте, як правильно встановив суд першої інстанції, відповідач за первісним позовом не надав доказів спроможності виконати судове рішення через рік, як і не надав доказів, які свідчать про існування обставин, що сприятимуть зменшенню заборгованості протягом цього періоду, зокрема, доказів на підтвердження надходження коштів за наслідками господарської діяльності, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача за первісним позовом про відстрочення виконання рішення, оскільки заявником не доведено виключних підстав, з поданням відповідних доказів для відстрочення рішення суду на один рік, та не подано доказів того, рішення суду може бути ним виконано у строк до 10.08.2026.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача за первісним позовом задоволенню не підлягає.
Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 у справі №910/4699/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
4. Матеріали справи №910/4699/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.02.2026.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова