вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2026 р. Справа№ 911/726/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс"
на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 (повний текст складено 19.11.2025)
у справі №911/726/25 (суддя Саванчук С.О.)
за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1. Димерської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення шкоди, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, -
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної вирубки лісу.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не забезпечив охорону лісових насаджень від незаконних рубок дерев. У зв'язку із чим прокурор подав зазначену позовну заяву в інтересах держави в особі позивачів до відповідача про стягнення 171 111,07 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Димерської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 171 111,07 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність дій відповідача, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що у позовній заяві не вказано, яке з порушень, перелічених у ст. 105 ЛК України, допустив відповідач, адже виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку відповідача по виконанню своїх обов'язків в сфері охорони лісового господарства;
- судом першої інстанції не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів;
- визначені в акті та в позовній заяві невжиті відповідачем дії пов'язуються не з незадовільною охороною лісових ресурсів, а лише з неналежною організацією процедури перевірки лісових ресурсів, які знаходяться у його постійному користуванні, та невжиттям заходів реагування з питання незаконної вирубки лісів, тобто по суті документальному оформленні результатів перевірки їх кількості;
- у матеріалах справи відсутні обставини, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Державною екологічною інспекцією Столичного округу як юридичною особою з повною процесуальною дієздатністю своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Сам факт незвернення Інспекції до суду, відсутність інформації про проведення перевірок, а також невиражене заперечення щодо вжиття прокуратурою представницьких заходів не є підтвердженням неналежного виконання обов'язків цим органом;
- звертаючись із цим позовом до суду, прокурор фактично перебирає на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу та намагається зобов'язати відповідача до вчинення певних дій у судовому порядку, оскільки уповноваженими на це органами цього здійснено протиправно (на думку позивача) не було.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/726/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 01.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25; повідомлено учасників, що апеляційна скарга буде розглянута у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позиції учасників справи
15.12.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 944 «Про припинення Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено Державне підприємство «Димерське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034. Згідно пункту 8 Наказу ДП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Димерське лісове господарство».
Наказом ДП «Ліси України» від 05.01.2023 № 217 за філією «Димерське лісове господарство» закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 05.01.2023 № 48 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Димерське лісове господарство».
Відповідно до п. 1.1., п. 3.1. Положення про Філію «Димерське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Положення), затвердженого Наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 № 2059, Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи.
Відповідно до п. 7.8. Положення, на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», свою господарську діяльність здійснює Філія.
Відповідно до акту перевірки філії "Димерське лісове господарство" від 06.06.2024, працівниками Департаменту безпеки Державного підприємства "Ліси України", 05.06.2024, при обстеженні лісових масивів Катюжанського лісництва у кварталі 75 виділ 17 виявлено незаконну рубку 11 дерев породи сосна звичайна сироростуча, об'ємом 11,61 м. куб, d40-2 шт, d44-3 шт, d39-1 шт, d43-1 шт, d38-1 шт, d41-1 шт, d49-1 шт, d42-1 шт, невиявленим лісопорушником.
Розмір шкоди обрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (розрахунки прикладаються додатками) та становить 171 111,07 грн.
За фактом здійснення незаконної рубки 11 дерев, на підставі наказу по філії "Димерське лісове господарство" Державне підприємство "Ліси України" №153/20.13 від 07.06.2024 "Про проведення службового розслідування щодо виявлених недоліків згідно акту перевірки від 06.06.2024 в межах Катюжанського лісництва" складено висновок службового розслідування від 12.06.2024 за результатами якого службове розслідування вважається закінченим, за результатами виявлених порушень вирішено питання про притягання винних осіб до дисциплінарної відповідальності, головному лісничому філії "Димерське лісове господарство" Державне підприємство "Ліси України" наказано посилити контроль за роботою лісової охорони.
За фактом здійснення незаконної рубки 11 дерев, на підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Філія "Димерське лісове господарство" про результати службового розслідування по факту виявлених лісопорушень в межах Катюжанського лісництва затверджено висновок службового розслідування від 12.06.2024 по Катюжанському лісництву філії "Димерське лісове господарство" Державного підприємства "Ліси України". За результатами виявлених порушень вирішено питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, головному лісничому наказано посилити контроль за роботою державної лісової охорони філії по недопущенню та своєчасному виявленню лісопорушень.
Звертаючись до суду з цим позовом прокурор посилається на те, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" як лісокористувач, в порушення положень Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Лісового кодексу України, не забезпечив охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України в розмірі заявленої до стягнення суми 171 111,07 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає про ненадходження до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачами визначив Димерську селищну раду та Державну екологічну інспекцію Столичного округу.
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Правопорушення було вчинено на території Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України» яка відноситься до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.
Державна екологічна інспекція Столичного округу є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природною середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Димерської селищної ради, а факт невідшкодування такої шкоди призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтерес територіальної громади.
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Такий запит направлявся прокуратурою до Димерської селищної ради листом № 54-6702вих-24 від 10.12.2024.
У відповідь на вказаний лист Димерська селищна рада повідомила окружну прокуратуру листом № № 4709/03-18 від 16.12.2024, що на даний момент не передбачені додаткові видатки на сплату судового збору за подання до суду відповідної позовної заяви про стягнення збитків заподіяних незаконною порубкою дерев.
Враховуючи вищевикладене, Димерська селищна рада просила Вишгородську окружну прокуратуру провести дії щодо відшкодування завданих збитків територіальній громаді, шляхом подання позовної заяви в інтересах держави в особі Димерської селищної ради.
Згідно з відповіді Державної екологічної інспекції Столичного округу № 9/6/2-30/256 від 23.01.2025 на запит Вишгородської окружної прокуратури № 54-6703вих-24 від 10.12.2024 Інспекція позбавлена можливості щодо пред'явлення позову про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства оскільки виявлення порушення та розрахунок збитків відбулось поза межами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства, однак підтримає позов в повному обсязі.
Така пасивна поведінка органу місцевого самоврядування та органу державного контролю безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень останніми щодо захисту інтересів територіальної громади та інтересів держави, оскільки володіючи відповідним повноваженнями та достовірно знаючи про факти заподіяння шкоди незаконною порубкою не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла до висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
За статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що:
- ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище;
- ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах;
- усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі, серед іншого, зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Статтею 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
За змістом п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, серед іншого, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка у 75 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 06.06.2024 виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування, є її постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій йому території.
Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, та його працівників, серед іншого, покладений обов'язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Департаменту безпеки ДП «Ліси України» 06.06.2024 виявлено факт незаконної порубки 11 дерев породи сосна звичайна сироростуча у кварталі 75 виділ 17 Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.
За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки лісничим Катюжанського лісництва Квачуком Олександром Степановичем за участю помічника лісничого Катюжанського лісництва Налапко Федіра Петровича 06.06.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
Отже, акт огляду місця вчинення лісопорушення, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв'язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.
У постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.
Предметом діяльності Філії відповідача, серед іншого є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і травин.
Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.
Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Виявлення відповідачем незаконної порубки дерев на території Катюжанського лісництва філії "Димерське лісове господарство", проведення службової перевірки та службового розслідування, розроблення акту огляду місця правопорушення та складення розрахунку завданої шкоди жодним чином не впливає на необхідність дотримання відповідачем, як постійним лісокористувачем, визначеного законодавством обов'язку із забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, чого відповідачем не виконано.
Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Колегія суддів також враховує, що у пунктах 88 постанови від 13.05.2020 року у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів.
Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
А тому доводи відповідача про відсутність його вини у завданні збитків колегія суддів відхиляє.
У зв'язку із викладеним вище колегія суддів дійшла до висновку про те, що прокурором було доведено протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної вирубки на підвідомчій відповідачу території.
Статтею 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода передбачено, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Посилання відповідача на відсутність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, а також провини відповідача судом відхиляються, оскільки обов'язок забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках, колегія суддів дійшла до висновку про наявність складу цивільного правопорушення.
Посилання апелянта на форс-мажорні обставини, а саме введення воєнного стану на території України, суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки відповідачем не підтверджено неможливості виконання своїх обов'язків із забезпечення охорони лісових насаджень та недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок дії воєнного стану.
Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до Розрахунку шкоди, нанесеній державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 75 виділ 17 Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 171 111 грн 07 коп.
Наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу, відповідає додатку № 1 "Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.
А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів дійшла до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.
З цих підстав, вимога прокурора про стягнення з відповідача 171 111,07 грн. шкоди є обґрунтованою та правомірно була задоволена судом першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" на рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2025 у справі №911/726/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/726/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко